Історія справи

Постанова

Іменем України

5 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 344/10973/17

провадження № 61-31470 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2017 року у складі судді Татарінової О. А. та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Малєєва А. Ю., Фединяка В. Д., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про зміну розміру аліментів, стягнення заборгованості по аліментам.

Позовна заява мотивована тим, що вона з ОСОБА_5 є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. 23 січня 2013 року рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, що набрало законної сили, стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі 1 тис. грн, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення нею повноліття. Стягнення аліментів розпочато з 14 грудня 2011 року, проте ним вказане рішення суду не виконувалося, унаслідок чого утворилась заборгованість по аліментах. Відповідач не піклується за дочку, не забезпечує її усім необхідним для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку та матеріально не забезпечує дочку.

ОСОБА_5, маючи стабільних дохід, ухиляється від матеріального утримання дитини. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач займається різноманітною видавничою діяльністю, а на її запит про дохід відповідача за 2014-2016 роки Державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську було відмовлено у наданні такої інформації, у зв'язку з відсутністю на це правових підстав. Вважала, що дії відповідача спрямовані на приховування свого дійсного доходу від підприємницької діяльності.

З урахуванням викладеного ОСОБА_3 просила суд змінити розмір аліментів, стягнутих з ОСОБА_5 на утримання малолітньої дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 1 тис. грн до 15 тис. грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття, стягнути з відповідача заборгованість по аліментам у твердій грошовій сумі у розмірі 36 тис. грн, виходячи з отриманого ним доходу від підприємницької діяльності.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Змінено розмір аліментів згідно з рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 січня 2013 року та стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 1 тис. грн до 1 500 грн щомісячно, з дня набрання рішенням суду законної сили, до досягнення дитиною повноліття. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач займається підприємницькою діяльністю, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, має стабільний дохід, що підтверджено довідкою Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську та копіями податкових декларацій. Крім того, ОСОБА_5 на праві власності належить три квартири та гараж. Отже, розмір аліментів підлягає зміні, а саме стягненню з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1 500 грн., щомісячно до досягнення нею повноліття. Вимога ОСОБА_3 про стягнення з відповідача аліментів за минулий період у розмірі 36 тис. грн задоволенню не підлягає, оскільки нею не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона вживала заходів щодо отримання аліментів з ОСОБА_5, а останній ухилявся від їх сплати.

Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 квітня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_3 залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з часу стягнення з відповідача судовим рішенням аліментів у 2013 році його матеріальний стан змінився, у тому числі ним набуто у 2016 році об'єкт нерухомості у власність, квартиру, його доходи протягом трьох років збільшились, що є підставою для збільшення розміру аліментів стягнутих на користь позивачки на утримання малолітньої дитини до 1 500 грн. Інше майно було набуто ним до ухвалення рішення суду від 23 січня 2013 року. Докази заборгованості відповідача по аліментах та того, що ОСОБА_3 вживала заходи для одержання аліментів з ОСОБА_5, а він ухилявся від їх сплати, позивачкою не надано, а, отже, не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_3 про стягнення 36 тис. грн аліментів за минулий час.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким змінити розмір аліментів стягнутих на її користь рішенням суду від 23 січня 2013 року з 1 тис. грн до 15 тис. грн, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Судові рішення у частині вирішення позову про стягнення з відповідача заборгованість по аліментам не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.

Касаційна скарга мотивована тим, що нею доведено належними доказами можливість відповідача сплачувати аліменти на утримання малолітньої дитини у твердій грошовій сумі у розмірі 15 тис. грн, у тому числі з тих підстав, що останній займається підприємницькою діяльністю. Судом не взято до уваги її майновий стан та те, що вона знаходиться у декретній відпустці по догляду за дитиною, до досягнення нею трирічного віку. Крім того, відповідачем у декларації платника єдиного податку за 2014-2017 роки не вказана одна з його підприємницьких діяльностей, а саме видання довідників і каталогів, не оцінено як доказ й довідник: «Ділова Івано-Франківщина».

У липні 2018 рокуОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, позивачкою доказів на підтвердження підстави для збільшення аліментів не надано, його дохід від підприємницької діяльності не збільшився, а, отже, відсутні підстави для збільшення розміру аліментів.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_3 з ОСОБА_5 є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

23 січня 2013 року рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, що набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі 1 тис. грн, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення нею повноліття. Стягнення аліментів розпочато з 14 грудня 2011 року.

Статтею 51 Конституції України гарантовано, а статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, згідно з законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, за рішенням суду відповідно до статті 181 СК України.

Згідно зі статтею 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України.

Відповідно до частини першої статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п'ята статті 263 ЦПК України).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не звернув уваги на доводи позивачки про те, що відповідач займається підприємницькою діяльністю, від здійснення якої його дохід збільшився, у тому числі у 2016 році до 318 021 грн, що підтверджується матеріалами справи, відповідними податковими деклараціями ОСОБА_5, подані ним як фізичною особою-підприємцем (а.с. 134-143), та не надав жодної правової оцінки таким аргументам і доказам.

Таким чином, апеляційному суду слід перевірити, чи відповідає розмір аліментів, змінений рішенням суду першої інстанції з 1 тис. грн до 1 500 грн, збільшеним доходам відповідача, отриманих ним від здійснення підприємницької діяльності.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у нормах ЦПК України визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Відповідно до статті 335 ЦПК України 2004 року суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому суд касаційної інстанції не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

У зв'язку з викладеним суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне судове рішення.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справина новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 квітня 2018 року у частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про зміну розміру аліментів скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

Ю.В. Черняк