Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.11.2020 року у справі №309/421/19

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 309/421/19

провадження № 61-15304св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи (за первісним позовом):

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

учасники справи (за зустрічним позовом):

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Драгівська сільська рада Хустського району Закарпатської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 11 листопада 2019 року у складі судді Довжанин М. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Бисага Т. Ю., Собослой Г. Г., Кожух О. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про вселення в будинок.

Позовна заява мотивована тим, що 12 листопада 2002 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстрований виконкомом Драгівської сільської ради.

У шлюбі в них народилася дитина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка є інвалідом дитинства і проживає разом із нею.

08 вересня 2015 року шлюб між ними розірвано на підставі рішення Хустського районного суду Закарпатської області.

Після розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_2 склалися неприязні відносини у зв'язку з тим, що у нього з'явилася інша жінка, яка почала проживати у спірному будинку.

Вказувала, що здебільшого проживає у Чехії. Разом із донькою вони регулярно приїздять в Україну для проходження курсу лікування та у цей період змушені винаймати житло, оскільки у спірний будинок їх не впускають та, не зважаючи на те, що там знаходяться їх речі, відмовляють у доступі до них. ОСОБА_2 замінив замки на вхідних дверях, оскільки у неї був ключ від вхідних дверей будинку.

Звернення до поліції не дало результату. Їй надали листа, у якому зазначено, що у діях ОСОБА_2 відсутні порушення кримінального чи адміністративного характеру.

Зазначала, що вона не втрачала інтересу до спірного будинку, проте не проживає у ньому з метою уникнення сварок, бійок, які могли виникнути між нею та колишнім чоловіком. На сьогоднішній день вона не має постійного місця проживання, змушена тимчасово проживати на зйомних квартирах, чим зазнає незручностей, також у зв'язку з скрутним матеріальним становищем та, маючи на утриманні хвору дитину, вона не має можливості постійно знімати інше житло.

Враховуючи вищевикладене просила суд вселити її та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в будинок АДРЕСА_1.

У серпні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Драгівська сільська рада Хустського району Закарпатської області, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1.

У листопаді 2002 року його син ОСОБА_2 одружився з ОСОБА_1 і вони стали проживати у його будинку, який він під час їх проживання довів до належного стану.

У шлюбі в сина та невістки народилася донька ОСОБА_5, яка є інвалідом дитинства. Відповідачка зареєструвалася у даному будинку, а після народження дитини зареєструвала і її.

Потім син та невістка виїхали на заробітки до Чехії, де прожили біля дванадцяти років та отримали там постійне місце проживання.

У 2014 році син з відповідачкою розірвали відносини і припинили проживати разом.

У вересні 2015 року шлюб між ними було розірвано. Речі з будинку відповідачка забирати не бажає. Будинок складається з трьох кімнат, дві маленькі прохідні кімнати і одна кімната, заповнена речами відповідачки.

Відповідачка добровільно знятися з реєстрації не бажає. Своєю поведінкою завдає йому та його сім'ї великі незручності. Після розірвання шлюбу з сином у 2017 році вона дізналася про те, що син зустрічається із іншою жінкою, тому почала робити спроби вселитися у його будинок, хоча фактично з 2014 року не проживала у будинку, не надавала жодної допомоги на утримання та ремонт будинку, а з 2015 року перестала бути членом сім'ї.

У 2017 році син одружився і від другого шлюбу у 2018 році у нього народився син.

Він із жінкою та дитиною проживають у його будинку. Реєстрація відповідачки у його будинку завдає йому значних матеріальних збитків, так як впливає на розмір субсидії.

Враховуючи викладене просив суд визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право на користування його житловим будинком АДРЕСА_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 11 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Вселено ОСОБА_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в будинок АДРЕСА_1.

У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 з 02 грудня 2002 року до теперішнього часу й ОСОБА_4 після народження на законних підставах зареєстровані у спірному будинку. Позивач разом із дитиною не втрачали інтересу до будинку, вважають його постійним житлом і в період часу, коли приїжджають в Україну для лікування і реабілітації дитини, мають намір проживати у ньому.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суди виходили із того, що останній на сьогоднішній день не є власником спірного будинку, а тому не вправі ставити питання про визнання зареєстрованих у будинку осіб такими, що втратили право на користування житловим будинком.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3.

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 лютого 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 235/9835/15-ц (провадження № 61-8142св18), від 14 серпня 2019 року у справі № 702/101/18 (провадження № 61 42856св18) (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що у 2008 році ОСОБА_1 разом з його сином переїхали до Чеської Республіки та згодом отримали там документи на постійне проживання. У 2014 року його син та ОСОБА_1 розірвали відносини та припинили фактичне проживання, але до України не повернулись.

Вказує, що з того часу ОСОБА_1 не приїжджала до спірного будинку, з ним не спілкувалась. Крім того, Чеським судом з його сина на її користь було стягнуто аліменти.

Посилається на те, що спробу вселитися до його будинку було здійснено у 2017 році після того, як відповідач дізналась про те, що її колишній чоловік має іншу жінку та проживає разом із нею.

Також зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу про її регулярні поїздки в Україну із метою лікування дитини. Зазначає, що ані він, ані його син не заперечують про проживання дитини у спірному будинку.

Вказує, що суди не врахували того, що після того як ухвалою було скасоване судове рішення, згідно якого він став власником будинку, нового рішення ухвалено не було, а справа призначена до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 листопада 2002 року.

Після укладення шлюбу вони почали проживати разом у будинку АДРЕСА_1, що підтверджується записом у паспорті ОСОБА_1 про реєстрацію з 02 грудня 2002 року її місця проживання за вказаною адресою та підтверджено в судовому засіданні сторонами у справі.

У шлюбі у подружжя народилася ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1. Дитина також є зареєстрованою у спірному будинку.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є дитиною інвалідом, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_2 від 05 січня 2007 року.

Шлюб між сторонами розірвано 08 вересня 2015 року згідно рішення Хустського районного суду Закарпатської області, яке набрало законної сили 21 вересня 2015 року.

Як вбачається з довідки № 1580 від 25 липня 2016 року, виданої виконкомом Драгівської сільської ради ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканці АДРЕСА_1, неповнолітня донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, інвалід дитинства, знаходиться на утриманні матері.

Як стверджено сторонами у справі, тривалий період до розірвання шлюбу вони проживали у Чехії. Після розірвання шлюбу у позивачки та відповідача за первісним позовом склалися неприязні відносини. ОСОБА_2 одружився вдруге, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3, виданого 14 листопада 2017 року, і разом з новою сім'єю мешкає у будинку АДРЕСА_1.

Згідно довідки № 2378 від 14 травня 2019 року, виданої Хустським ДПТІ, право власності на спірний будинок АДРЕСА_1 станом на 31 грудня 2012 року зареєстровано за ОСОБА_2.

З копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 65) вбачається, що 25 лютого 2019 року право власності на спірний будинок на підставі рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2018 року у справі № 309/1890/18 зареєстровано за ОСОБА_3.

Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2019 року заяву адвоката Лукачко І. Й., який діє в інтересах ОСОБА_1, про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2018 року задоволено.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2018 року по справі № 309/1890/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Драгівської сільської ради про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання права власності скасовано, справу призначено до розгляду на 12 грудня 2019 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 2 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що вона разом із донькою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, регулярно приїжджають в Україну з Чехії для лікування дитини, однак маючи зареєстроване місце проживання в житловому будинку АДРЕСА_1, не можуть користуватися спірним будинком через перешкоди з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які мотивують свою поведінку тим, що власником будинку є ОСОБА_3, а вона втратила право на користування цим житловим будинком.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Статтею 64 ЖК УРСР передбачено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Частиною 4 статті 156 ЖК УРСР певною мірою врегульовано правовідносини власника житла з колишніми членами його сім'ї, зокрема визначено, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Відповідно до статті 163 ЖК УРСР у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених статті 163 ЖК УРСР.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (стаття 72 ЖК УРСР).

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 з 02 грудня 2002 року до теперішнього часу й ОСОБА_4 після народження на законних підставах зареєстровані у спірному будинку, не втрачали інтересу до будинку, оскільки вважають його постійним житлом і в період часу, коли приїжджають в Україну для лікування і реабілітації дитини, мають намір проживати у ньому.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для вселення у спірний будинок ОСОБА_1 разом із донькою, оскільки через дії відповідачів останні не мають доступу до житла.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що ОСОБА_1 втратила інтерес до спірного будинку, багато років у ньому не проживає, тому просив суд скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким просив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина 1 статті 316 ЦК України).

Частиною 1 статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (частина 1 статті 383 ЦК України).

Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Судами встановлено, що з копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що 25 лютого 2019 року право власності на спірний будинок на підставі рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2018 року у справі № 309/1890/18 зареєстровано за ОСОБА_3.

Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2019 року заяву адвоката Лукачко І. Й., який діє в інтересах ОСОБА_1, про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2018 року задоволено.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2018 року по справі № 309/1890/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Драгівської сільської ради про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання права власності скасовано.

Таким чином, враховуючи те, що на даний час відсутнє рішення суду, яке набрало законної сили, щодо визнання за ОСОБА_3 права власності на спірний будинок, тому останній, не будучи власником спірного будинку, не вправі ставити питання про визнання зареєстрованих у будинку осіб такими, що втратили право на користування спірним будинком. Отже, у зв'язку із відсутністю права власності на спірний будинок у ОСОБА_3, позовні вимоги щодо визнання осіб такими, що втратили право на користування будинком, є передчасними.

З урахуванням встановлених судами фактичних обставин та вищевказаних висновків, колегія суддів не може прийняти посилання заявника на постанови Верховного Суду, оскільки, як зазначалось, ОСОБА_3 не є власником спірного будинку.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні ОСОБА_3 норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263, 264, 265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано задовольнили позов ОСОБА_1 та відмовили ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 11 листопада 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович