Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.07.2018 року у справі №750/1012/17

Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 750/1012/17

провадження № 61-37036св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Фідобанк»,

треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області у складі судді Бечка Є. М. від 24 квітня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк») про захист прав споживачів.

В обґрунтування позовної заяви вказала, що на підставі договору дарування коштів від 20 травня 2016 року, укладеного між нею та ОСОБА_2 , вона є власником грошових коштів, що знаходяться на поточних і депозитних рахунках банку. Відповідач в порушення частини першої статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протиправно не вніс її до переліку рахунків вкладників та не визначив розрахункові суми відшкодування коштів за належними їй вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб станом на день початку виведення фондом банку з ринку - 20 травня 2016 року.

За таких обставин позивач просила суд зобов`язати ПАТ «Фідобанк» відкрити їй рахунок та зарахувати на цей рахунок грошові кошти у сумі 33 029,51 грн, зобов`язати ПАТ «Фідобанк» подати її ідентифікаційні дані до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для віднесення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова у складі судді Логвіної Т. В. від 31 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги позивача стосовно зобов`язання відповідача відкрити рахунок на її ім`я суперечать нормам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки з дня введення ліквідаційної процедури ПАТ «Фідобанк» втратив право на здійснення банківських операцій та у нього відкликана відповідна банківська ліцензія.Вимоги ОСОБА_2 на кошти, подаровані ОСОБА_1 , в сумі 25 029,51 грн (поза межами гарантованої суми 200 000 грн) включені до 4 черги реєстру кредиторів.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 24 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернуто заявнику.

Ухвала суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не виконала у встановлений строк вимоги ухвали суду про залишення її апеляційної скарги без руху, а саме не сплатила судовий збір за подання вказаної скарги до суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно залишив апеляційну скаргу без руху та повернув її, оскільки у цій справі позивач є споживачем фінансових послуг, а тому відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів» звільнена від сплати судового збору.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 06 липня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою суду від 29 січня 2020 року справа призначена до розгляду

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про захист прав споживачів, вказавши, що вона як вкладник грошових коштів є споживачем послуг банку (а.с. 1-5).

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з цим судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 02 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з тих підстав, що заявник не сплатила судовий збір за подання вказаної скарги до суду.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 24 квітня 2018 року вказану апеляційну скаргу повернуто ОСОБА_1 через невиконання вимог суду про сплату судового збору.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам судове рішення апеляційної інстанції не відповідає з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 , як особа, що за договором дарування набула право на грошові кошти, розміщені на рахунках у банку, є споживачем послуг цього банку, надання яких є предметом оскарження у цій справі.

Постановляючи ухвалу про визнання неподаною апеляційної скарги та повернення її ОСОБА_1 , апеляційний суд керувався нормами статей 185, 357 ЦПК України і виходив з того, що заявник не виконала вимоги ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 02 лютого 2018 року щодо сплати судового збору.

При цьому, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не є споживачем послуг ПАТ «Фідобанк».

Колегія суддів не погоджується з цим висновком з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

За таких обставин висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 не є споживачем фінансових послуг банку - безпідставний.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому (стаття 5 Закону України «Про судовий збір»), не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору».

Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Відступаючи від практики Верховного Суду України, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у справі справа № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) дійшла висновку, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

Таким чином, не підлягає сплаті судовий збір за подання споживачами апеляційної скарги, тому вимоги суду апеляційної інстанції про сплату споживачем судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі не ґрунтуються на законі, отже, їх невиконання не може бути підставою для визнання неподаною і повернення апеляційної скарги.

За таких обставин, висновки апеляційного суду про невідповідність апеляційної скарги ОСОБА_1 вимогам статей 185, 357 ЦПК України у зв`язку з несплатою судового збору є неправильними та такими, що не відповідають вимогам закону, а доводи касаційної скарги в цій частині - обґрунтовані.

Частиною четвертою статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, апеляційний суд порушив норми процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали суду, а тому касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати, справу передати на розгляд до апеляційного суду.

Керуючись статтями 406, 416-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 24 квітня 2018 року скасувати, справу передати на розгляд до апеляційного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович