Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.10.2020 року у справі №576/525/20

Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 576/525/20

провадження № 61-15021св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 09 липня 2020 року у складі судді Сапона О. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 22 вересня 2020 рокуу складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому з урахуванням уточнень просила зобов'язати відповідача не чинити перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом її вселення разом із дочкою ОСОБА_3 до вказаного житлового приміщення.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі з 23 липня 2011 року до 11 червня 2019 року, від якого мають дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Під час шлюбу придбали Ѕ частину житлового будинок АДРЕСА_1, право власності на який зареєстровано одноособово за відповідачем.

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 чинить їй та доньці перешкоди у користуванні спірним житловим приміщення, змінив замки, а іншого нерухомого майна у неї немає, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 09 липня 2020 року позов задоволено.

Вселено ОСОБА_1 разом із неповнолітньою донькою ОСОБА_3 до частини житлового будинку АДРЕСА_1 та зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні ним.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивачка вселилася до спірної частини будинку та зареєстрована в ньому, будучи дружиною відповідача, отже, набула право проживання та користування спірним житлом, як член сім'ї власника. З огляду на те, що відповідач чинить перешкоди позивачу у проживанні у зазначеному житловому приміщенні, порушене право останньої підлягає захисту шляхом її вселення до нього.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 09 липня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, та зазначив, що ОСОБА_1 постійно проживала у спірній частині домоволодіння, право власності на 1/2 частини якої зареєстровано за ОСОБА_2, у встановленому законом порядку вселилася як член сім'ї, набула право користування житлом та зареєструвала там своє місце проживання. Припинення між сторонами шлюбних відносин не свідчить про втрату останньою набутого нею права користування житловим приміщенням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 11 жовтня 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга свідчить про те, щосудові рішення оскаржуються лише в частині вирішення позовних вимог щодо вселення позивачки, в іншій частині не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2018 року у справі № 496/252/16-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Також посилається на порушення судами норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання ОСОБА_2 про об'єднання в одне провадження справ та клопотання про зупинення провадження у справі (пункт 4 частини 2 статті 389, пункт 3 частини 3 статті 411 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 64 та 156 ЖК Української РСР, оскільки ці норми матеріального права містять посилання на членів сім'ї, які проживають разом із власником житлового приміщення. Позивачка з травня 2019 року залишила спірне житло та із ним як власником будинку не проживає.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_1 подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Глухівського міськрайонного суду Сумської області справу № 576/525/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення у житло.

Обставини справи

Суди встановили, що з 23 липня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірваний на підставі рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 11 червня 2019 року. У шлюбі у подружжя народилася дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 04 травня 2012 року під час перебування сторін у шлюбі, ОСОБА_2 придбав Ѕ частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Право власності зареєстровано 08 квітня 2013 року за ОСОБА_2.

З 16 квітня 2015 року у зазначеному домоволодінні зареєстрована ОСОБА_1.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивачка посилалась на те, що відповідач перешкоджає їй у проживанні в спірному будинку, який придбаний ними під час шлюбу, змінив замки на вхідних дверях та не пускає її з дитиною до нього, у зв'язку з чим просила суд зобов'язати його не чинити перешкоди у користуванні зазначеним житловим приміщенням.

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Так, підставами касаційного оскарження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 є посилання нанеправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2018 року у справі № 496/252/16-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання ОСОБА_2 про об'єднання в одне провадження справ та клопотання про зупинення провадження у справі (пункт 4 частини 2 статті 389, пункт 3 частини 3 статті 411 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Колегія суддів відхиляє аргументи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина 1 статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя.

Суди під час розгляду справи, яка є предметом перегляду, встановили, що Ѕ частину спірного будинку, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2, придбано сторонами під час перебування у шлюбі і відповідно до положень статті 60 СК України є їх спільною сумісною власністю, а тому позивачка має рівні з відповідачем права користування цим майном.

Відповідач чинить перешкоди у користуванні позивачкою вказаною частиною домоволодіння та проживанні, змінивши замки на вхідних дверях, у зв'язку з чим вона змушена тимчасово проживати у своїх батьків. Добровільно усунути перешкоди у користуванні спільним майном відповідач відмовляється.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для вселення ОСОБА_1 у спірний будинок, який є спільною сумісною власністю подружжя.

Висновки судів узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами попередніх інстанції, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені судові рішення в оскарженій частині - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 09 липня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року в частині вирішення вимог про вселення ОСОБА_1 до житлового будинку залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун