Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.07.2018 року у справі №638/14260/16ц

Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 638/14260/16-ц

провадження № 61-11766св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Прокуратура Харківської області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова

від 28 квітня 2017 року у складі судді Руднєвої О. О. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 липня 2017 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Кружиліної О. А., Бурлака І. В.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що проти нього безпідставно складений протокол про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 173 КУпАП України. Протягом тривалого часу йому відмовляли у визнанні його потерпілим. Слідчим Прокуратури Харківської області Пановим О. О. проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні від 26 жовтня 2015 року № 42015220000000907 щодо працівника міліції ОСОБА_4, разом із прокурором Прокуратури Харківської області ОСОБА_5, які злісно та навмисно не виконували вимоги чинного кримінально процесуального законодавства України, впродовж тривалого часу імітували досудове розслідування за вказаним кримінальним провадженням, неодноразово виносячи незаконні постанови про його закриття. Слідчі та процесуальні керівники змінювалися неодноразово, але досудове розслідування не просувалося, а кримінальне провадження неодноразово безпідставно закривалося. Всі постанови про закриття провадження скасовувалися слідчими суддями Червонозаводського районного суду м. Харкова.

Через численні незаконні та невмотивовані процесуальні рішення співробітників Прокуратури Харківської області ОСОБА_3 змушений понад рік звертатись до судів для оскарження таких рішень, що завдало позивачу значних моральних страждань.

Посилаючись на вказані обставини та положення статті 56 Конституції України, статей 23, 1174 ЦК України, ОСОБА_3 просив стягнути на свою користь моральну шкоду, заподіяну тривалим невиконанням посадовими особами вимог чинного кримінально-процесуального законодавства України, у розмірі

522 000,00 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_3 не довів спричинення йому моральної шкоди відповідачем. При цьому права позивача були поновлені ухвалами слідчих суддів Червонозаводського районного суду м. Харкова. Реалізація ОСОБА_3 свого процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового розслідування не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 05 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2017 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У липні 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 липня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами ухвалено рішення з порушенням вимог статей 23, 1174 ЦК України, які гарантовані статтею 56 Конституції України, та узгоджуються з позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах

від 25 травня 2016 року та від 12 квітня 2017 року, в яких роз'яснено правило застосування вищевказаних норм матеріального права за цією категорією.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 06 грудня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У серпні 2017 року від Прокуратури Харківської області надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_3, в яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, оскільки фактично зводиться до переоцінки доказів, яким суди надали належну оцінку.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану цивільну справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.

Судом встановлено, що 29 вересня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Прокуратури Харківської області із заявою про вчинення злочину співробітником міліції ОСОБА_4

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова

від 08 жовтня 2015 року задоволено скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність Прокуратури Харківської області; зобов'язано уповноважену особу Прокуратури Харківської області внести відповідні відомості за заявою ОСОБА_3

від 28 вересня 2015 про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР).

Відповідні відомості внесено до ЄРДР 26 жовтня 2015 року за № 42015220000000907 за частиною першою статті 384 КК України.

Постановою слідчого Прокуратури Харківської області Панова О. О. від 06 листопада 2015 року ОСОБА_3 відмовлено у визнанні потерпілим по зазначеному кримінальному провадженню. Ця постанова скасована ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 серпня 2016 року.

27 листопада 2015 року постановою слідчого Прокуратури Харківської області Панова О. О. кримінальне провадження № 42015220000000907 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України. Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06 січня 2016 року вказану постанову скасовано. Матеріали кримінального провадження повернуто слідчому для продовження досудового розслідування.

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 липня 2016 року скасовано постанову старшого слідчого Прокуратури Харківської області від 07 червня 2016 року про закриття кримінального провадження

№ 42015220000000907 та повернуто матеріали кримінального провадження слідчому для продовження досудового розслідування.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, обґрунтовано виходив з того, що позивач не довів причинно-наслідкового зв'язку між діями заподіювача та шкодою, на яку він посилається. Сам факт зобов'язання ухвалою слідчого судді внести відповідні відомості до ЄРДР, а також скасування двох постанов слідчого про закриття кримінального провадження не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені ухвалами слідчих суддів Червонозаводського районного суду м. Харкова.

Наведені у касаційній скарзі доводи, про те, що судами ухвалені рішення з порушенням вимог статей 23, 1174 ЦК України, які гарантовані статтею 56 Конституції України, не заслуговують на увагу, оскільки належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння позивачу моральних страждань або втрат немайнового характеру, встановлення факту протиправності дій працівників Прокуратури Харківської області, факту наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) працівників зазначеного органу та їх вини в заподіянні цієї шкоди, позивач суду не надав.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, які ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик