Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.07.2025 року у справі №686/15993/21
Постанова КЦС ВП від 04.06.2025 року у справі №686/15993/21
Постанова КЦС ВП від 05.10.2022 року у справі №686/15993/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року

м. Київ

справа № 686/15993/21

провадження № 61-13111св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), суддів:Білоконь О. В., Осіяна О. В.,Гулька Б. І., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2023 року у складі судді Салоїд Н. М., додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року у складі судді Салоїд Н. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., П`єнти І. В., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку у цьому майні.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з літа 2000 року вони з відповідачкою проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у належній їй квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , у якій він до цього часу зареєстрований.

15 червня 2003 року вони були повінчані православним чином у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Хмельницького.

Вони вели спільне господарство, бізнес, були пов`язані спільним побутом, разом відпочивали, виховували онуків відповідачки та доглядали за її батьком. Діти ОСОБА_2 називали його батьком.

Із 07 серпня 2020 року вони припинили шлюбні стосунки.

За час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу вони придбали на ім`я ОСОБА_2 вбудоване приміщення бізнес-центру, загальною площею

114,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 ; домоволодіння, загальною площею 315,6 кв. м, житловою площею 78,7 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_3 ; підземну автостоянку № 15, загальною площею 17 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4 .

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив суд встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 01 січня 2004 року до 07 серпня 2020 року.

Визнати їхньою спільною сумісною власністю вбудоване приміщення бізнес-центру, загальною площею 114,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 ; домоволодіння, загальною площею 315,6 кв. м, житловою площею 78,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 ; підземну автостоянку № 15, загальною площею 17 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку зазначеного нерухомого майна.

Вселити ОСОБА_1 у житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_4 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 30 травня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано вжиті ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 липня 2021 року заходи забезпечення позову.

Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що факт ведення сторонами спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, належними і допустимими доказами не підтверджено. За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу відсутні підстави, передбачені статтею 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України), вважати спірне нерухоме майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Апеляційний суд не взяв до уваги нові докази, додані позивачем до апеляційної скарги, з підстав, передбачених частиною третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), зазначивши, що

ОСОБА_1 не довів неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції, а його посилання на неналежне виконання адвокатом, який представляв його інтереси в суді першої інстанції, своїх обов`язків не є поважною причиною, що об`єктивно не залежала від заявника.

Постановою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 грудня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 травня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції не з`ясував усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору між сторонами, на які посилався позивач.

Суд обмежився оцінкою окремих доказів та послався на те, що світлини (фотокартки), показання свідків, вклеєна фотокартка онука ОСОБА_2 у закордонному паспорті ОСОБА_1 , факт укладення церковного шлюбу, проведення релігійного обряду вінчання 15 липня 2003 року не підтверджують обставин, на які позивач посилається на обґрунтування своїх вимог.

Водночас суд не надав оцінки сукупності доказів, в тому числі у їх взаємозв`язку з фактичними даними про обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Надаючи оцінку наданим позивачем доказам, суд фактично погодився із запереченнями відповідачки, якими вона аргументувала свою незгоду із пред`явленими до неї позовними вимогами та обставинами, на які вона посилалася обґрунтовуючи свою позицію. Не перевірив, якими доказами вона спростовує докази і обставини, на які посилається позивач.

Суд не надав оцінки обставинам щодо тривалості періоду реєстрації постійного місця проживання сторін за однією адресою у квартирі, яка належить відповідачці, не перевірив, за яких умов і у якому статусі було зареєстровано місце постійного проживання позивача у цій квартирі та на якій підставі він проживав у цьому житлі, а також не перевірив обставин спільного проживання сторін у цій квартирі.

Суд не надав оцінки доводам позивача про ведення спільної підприємницької діяльності, спільного господарства та наявності спільного бюджету, витрачання спільних коштів та використання спільної праці у будівництві житлового будинку. Не перевірив мету придбання спірного майна, а також наявність чи відсутність між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Суд першої інстанції під час розгляду справи не дотримався вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності у з`ясуванні обставин справи та оцінки доказів, а суд апеляційної інстанції таке порушення не усунув.

Таким чином, суди попередніх інстанцій допустили неповноту і однобічність у дослідженні доказів і встановленні фактичних обставин, не перевірили належним чином і не надали правової оцінки доводам позивача щодо факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачкою понад 16 років

(із 2004 року) і не надали змістовного мотивування доводам сторін, що є передумовою обґрунтованості судового рішення та обов`язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 07 серпня 2020 року.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домоволодіння, загальною площею 315,6 кв. м, житловою площею 78,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , підземну автостоянку, загальною площею 17,0 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , а також вбудоване приміщення бізнес-центру, загальною площею 114,1 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку зазначеного нерухомого майна.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про вселення до житлового будинкувідмовлено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 11 804,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 довів факт ведення спільної підприємницької діяльності, спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, витрачання спільних коштів та використання спільної праці у будівництві житлового будинку та придбанні спірного майна з ОСОБА_2 .

Водночас суд дійшов висновку про те, що позовна вимога ОСОБА_1 про вселення у житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , задоволенню не підлягає, оскільки питання про розподіл зазначеного будинку він не ставив.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Судові витрати у вигляді сплаченої суми судового збору у розмірі 42 903,00 грн компенсовано ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн.

Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 40 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у судах апеляційної та касаційної інстанцій, залишено без розгляду.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності, а тому сплачений ОСОБА_1 судовий збір, підлягає компенсації за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн, понесених позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції, суд виходив з того, що зазначений розмір судових витрат є обґрунтованим та підтвердженим належними доказами.

Що стосується відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій, суд виходив з того, що про такі витрати в ході розгляду справи позивач не заявляв, а докази на підтвердження їх розміру надав лише 29 грудня 2023 року, а тому, відповідно до частини восьмої статті 137 ЦПК України, заява ОСОБА_1 в цій частині підлягає залишенню без розгляду.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2023 року в частині задоволення позову щодо встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю подружжя скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 07 серпня 2020 року та визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домоволодіння, загальною площею 315,6 кв. м, житловою площею 78,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , підземної автостоянки, загальною площею

17 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , вбудованого приміщення бізнес-центру, загальною площею 1 14,1 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , відмовлено.

У решті рішення суду залишено без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року задоволено частково.

Додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року змінено.

Компенсовано ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судові витрати у виді сплаченої суми судового збору у розмірі 25 537,50 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

У решті додаткове рішення суду залишено без змін.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені ним під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, у розмірі 3 000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при встановленні обставин справи суд першої інстанції дослідив докази, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, надав їм належну оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про те, що сторони перебували у фактичних шлюбних стосунках у період з 01 січня 2004 року до 07 серпня 2020 року.

Матеріали справи містять достатньо доказів того, що сторони у зазначений період проживали як одна сім`я, зокрема, були повінчані та перебували у церковному шлюбі, проживали за однією адресою більше 15 років, мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, вели спільне господарство, за спільні кошти придбавали нерухоме майно, що є предметом спору, спільно займалися підприємницькою діяльністю, спільно працювали для будівництва житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .

Заперечуючи наявність у позивача коштів для придбання спірного нерухомого майна, відповідачка не надала суду належних та допустимих доказів щодо використання її власних коштів, а не їх спільних з ОСОБА_1 коштів, а також спільних зусиль.

ОСОБА_1 довів, що використовував власну техніку для демонтажу старого будинку із земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_3 , а для будівництва нового будинку були використані, зокрема, будівельні матеріали, перевезені ним з м. Шепетівки.

Апеляційний суд відхилив як неспроможні доводи відповідачки про те, що ОСОБА_1 працював у неї, допомагав будувати будинок, провів з нею релігійний обряд вінчання, був присутній на святах, в тому числі на одруженні її дітей як «весільний батько», проводив з нею час на відпочинку, у паломницьких поїздках до монастирів України, проживав у її помешканні, що за адресою: АДРЕСА_3 , з огляду лише на їх дружні стосунки.

Водночас, урахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлення окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а також вимог про визнання спірних об`єктів спільним сумісним майном не є ефективним способом захисту та не здатне забезпечити захист прав власника, а тому висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення таких позовних вимог ОСОБА_1 є помилковим.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку спірного нерухомого майна, суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про їх задоволення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції, установивши, що ОСОБА_2 є особою, якій встановлено інвалідність ІІ групи, помилково стягнув з неї судовий збір у розмірі 1 1804 грн, а тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню.

Розмір витрат, понесених позивачем за надання професійної правничої допомоги у суді першої інстанції, з огляду на складність справи, зокрема обсяг досліджених доказів, допитаних свідків, кількість та обсяг складених процесуальних документів, а також час, витрачений на представництво інтересів заявника в суді першої інстанції, є обґрунтованим та таким, що відповідає критеріям розумності та справедливості, а тому зміні не підлягає.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 за представництво його інтересів у

суді апеляційної інстанції сплатив адвокату гонорар у фіксованому розмірі

20 000,00 грн.

Урахувавши заперечення ОСОБА_2 та клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на складність справи, предмет доказування, складність застосування норм права, складання відзиву на апеляційну скаргу, тривалість апеляційного розгляду справи за участю представника позивача, суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, не відповідає об`єму фактично наданої адвокатом правової допомоги, а тому підлягає зменшенню з 20 000,00 грн до 8 000,00 грн.

Зважаючи на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, розмір витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанцій, становить 15 000,00 грн та 3 000,00 грн, відповідно.

Щодо судових витрат зі сплати судового збору, апеляційний суд виходив з того, компенсації позивачу за рахунок держави підлягає судовий збір у розмірі

25 537,50 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2023 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 серпня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 26 червня 2019 року у справі № 442/2219/11, від 31 травня 2022 року у справі № 208/6075/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20, від 20 липня 2022 року у справі № 703/2284/19 та постанов Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Посилається на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги

ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 74 СК України, не звернули уваги на те, що показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Суди не врахували, що вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільно нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут, взаємні права та обов`язки.

Суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 3 СК України, не звернули уваги на те, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали, ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки.

Крім того, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних стосунках без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

На порушення частини першої статті 89 ЦПК України суд апеляційної інстанції врахував лише докази, надані позивачем, не здійснив всебічного, повного та об`єктивного дослідження зібраних у справі доказів, не надав належної оцінки показанням свідків зі сторони відповідачки, безпідставно надавши перевагу показанням свідків зі сторони позивача.

Не звернув уваги на те, що на відміну від ОСОБА_2 позивач не надав доказів про бізнес-поїздки.

ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 08 січня 2002 року набула у власність житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , що виключає наявність спільної домовленості між нею та позивачем щодо придбання зазначеного нерухомого майна, з огляду на те, що до 24 січня 2002 року він перебував у зареєстрованому шлюбі.

При цьому право власності на житловий будинок, розташований за зазначеною адресою, зареєстроване за відповідачкою 28 січня 2010 року на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду від 17 квітня 2009 року, яким за нею визнано право власності на самочинно побудований будинок з господарськими будівлями.

ОСОБА_2 надала суду належні докази, які підтверджують, що лише вона виступала стороною правовідносин щодо набуття у власність зазначеного нерухомого майна, яке позивач безпідставно вважає спільною сумісною власністю.

Крім того, виготовлення проектної документації на зазначений будинок було замовлено у Хмельницькому кооперативі «Архітектор», а не у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ), який не був допитаний у суді щодо обставин, викладених у довідці, яка є сфальсифікованою. Зазначений факт мав би бути відомим, якщо він був членом сім`ї.

ОСОБА_1 штучно завищує свої доходи від підприємницької діяльності . Зокрема, згідно з наявною у матеріалах справи довідкою про доходи від 12 січня 2022 року його сукупний дохід з 01 січня 2010 року до 14 квітня 2017 року складає 229 909,82 грн.

Відомості про отримання ним доходу від підприємницької діяльності до 2010 року та після 2017 року відсутні.

ОСОБА_1 будь-якого відношення до магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не має і від діяльності магазину ані він, ані ОСОБА_2 доходів не отримували.

Зазначений магазин є власністю сина відповідачки ОСОБА_4 , який, зокрема, орендував приміщення для магазину, отримував необхідні дозволи та вів бухгалтерський облік.

ОСОБА_2 здійснювала підприємницьку діяльність виключно зі своїми дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а не з позивачем.

Крім того, суди не встановили, за які грошові кошти було придбане вбудоване нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 . Майновий стан ОСОБА_1 , згідно з долученими до матеріалів справи документами, не дає підстав для висновку, що приміщення придбане за його участю.

Натомість згідно з договором купівлі-продажу від 03 жовтня 2017 року № 3321, який є чинним, ОСОБА_2 придбала зазначене нерухоме майно у особисту приватну власність, зазначивши, що не перебуває у зареєстрованому шлюбі та фактичних шлюбних відносинах. Грошові кошти, що витрачаються нею на придбання нерухомого майна, не є спільною сумісною власністю. Договір недійсним не визнавався.

Щодо підземної автостоянки, загальною площею 17 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , то право власності набуте відповідачкою на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Управлінням житлово-комунального господарства від 14 грудня 2011 року на підставі сертифіката від 06 вересня 2011 року ХМ № 16411038747.

Вирішуючи позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю, суд першої інстанції помилково взяв до уваги довідку про укладення церковного шлюбу, видану Канцелярією Управління Хмельницької Єпархії УПЦ від 17 червня 2021 року № 38, (проведення релігійного обряду вінчання 15 липня 2003 року), оскільки згідно з довідкою, виданою Канцелярією Управління Хмельницької Єпархії УПЦ від 20 січня 2022 року № 7, такий шлюб є недійсним.

Суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги надані ОСОБА_2 докази, які стосуються предмета доказування, які не були подані до суду першої інстанції з незалежних від неї причин. Зокрема, протягом 2021-2022 років адвокат Терлич В. Г. надавав їй юридичні консультації, а надалі став представляти інтереси ОСОБА_1 .

Адвокату Заболотному А. М., який здійснював представництво її інтересів, вона повідомила обставини, зокрема, стосовно здійснення нею підприємницької діяльності, а саме, що нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , купував її син ОСОБА_4 .

Однак адвокат Заболотний А. М. не подав відповідні докази до суду, а навпаки переконував її, що такі докази не стосуються справи.

З огляду на зазначене вона звернулася до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Хмельницької області зі скаргами на адвокатів Терлича В. Г. та Заболотного А. М.

Неприйняття нових доказів порушило право ОСОБА_2 на доступ до правосуддя.

Суд апеляційної інстанції мав дослідити нові докази, оскільки відповідачка мала поважні причини їх неподання до суду першої інстанції, при цьому вона не мала умислу та не допустила недбалості.

Вирішуючи питання про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач пропустив строк, встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Терлич В. Г., у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану ОСОБА_1 у суді касаційної інстанції, 20 000,00 грн.

Відзив мотивовано тим, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, однак суд касаційної інстанції такими повноваженнями не наділений.

Так, спір між сторонами виник у липні 2021 року. Інтереси ОСОБА_2 з початку судового розгляду представляв адвокат Заболотний А. М., який 21 грудня 2021 року подав до суду першої інстанції письмові пояснення, аналогічні письмові пояснення особисто подала ОСОБА_2 .

У зазначених поясненнях вона визнала наявність між сторонами стосунків, визнала надання ОСОБА_1 допомоги у веденні господарської діяльності, зазначивши, що він був і продавцем, і вантажником, а також контролював доставку товарів, опікувався продавцями. Зазначене відповідачка називає «існуванням фактичного договору про спільну діяльність».

У цих же поясненнях ОСОБА_2 зазначила, що ОСОБА_1 у 2010-

2011 роках продав належне Фермерському господарству «Ладан» (далі - ФГ «Ладан») майно (сільськогосподарську техніку та автомобілі) і повернув на користь ОСОБА_2 більшу частину позичених коштів, а саме 18 500,00 дол. США.

При цьому доказів позики коштів вона не надала, однак факт продажу техніки визнала.

Однак у касаційній скарзі вона заперечує факт продажу ОСОБА_1 майна ФГ «Ладан». Така позиція відповідачки є непослідовною та суперечливою.

Адвокат Терлич В. Г. вступив у справу як представник ОСОБА_1 28 грудня 2021 року і жодного разу ОСОБА_2 не посилалася на порушення ним правил адвокатської етики. Лише після того, як адвокат Заболотний А. М. був замінений іншим адвокатом - Пасічником С. П., виникла версія, що адвокат Терлич В. Г. усно консультував відповідачку протягом 2021-2022 року.

Під час апеляційного перегляду справи, влітку 2024 року, сторони намагалися мирно врегулювати спір, зокрема шляхом сплати ОСОБА_1 компенсації за відмову від поділу майна в натурі, однак сторони не досягли згоди щодо розміру такої компенсації, після чого ОСОБА_2 звинуватила адвоката Заболотного А. М. у неналежній правовій допомозі та стала посилатися на те, що не надала суду усіх належних документів.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано не взяв до уваги нові докази, надані ОСОБА_2 , оскільки посилання на неналежне надання правової допомоги адвокатом, який представляв її інтереси у суді, не є тією причиною, що об`єктивно не залежала від неї.

У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення у справі від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Пасічник С. П., до яких вона додала висновок науково-правової експертизи щодо доктринального тлумачення та застосування окремих норм і положень сімейного та цивільного законодавства України у конкретних правовідносинах від 22 січня 2025 року, складений науково-правовим експертом (експерт у галузі права) Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України Нагребельним В. П.

У лютому 2025 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Терлич В. Г., надійшли заперечення проти долучення до матеріалів справи додаткових пояснень ОСОБА_2 .

У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшла заява (клопотання) від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Пасічник С. П., до яких додано копії скарг на адвокатів Терлича В. Г. та Заболотного А. М. до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

У березні 2025 року до Верховного Суду надійшло клопотання від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Пасічник С. П., у яких вона повідомила про звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про поділ нерухомого майна в натурі, до якого додала відповідну позовну заяву з додатками.

У березні 2025 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Терлич В. Г., надійшли додаткові пояснення (заперечення) щодо зазначеного клопотання ОСОБА_2 .

У березні 2025 року до Верховного Суду надійшло клопотання від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Пасічник С. П., у якому вона повідомила про відкриття проваджень у справах за її позовами до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, щодо скарг на адвокатів Терлича В. Г. та Заболотного А. М., до якого додала відповідні ухвали суду та відповіді Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури щодо її скарг.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 27 вересня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2023 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 серпня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Лідовець Р. А.

04 жовтня 2024 року судді Верховного Суду Луспеник Д. Д., Лідовець Р. А. заявили про самовідвід у справі, який ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року задоволено та відведено суддів Верховного Суду Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д. від участі у розгляді справи № 686/15993/21 (провадження № 61-13111ск24). Касаційну скаргу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 жовтня 2024 року для розгляду касаційної скарги

ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2023 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 серпня 2024 року визначено суддю-доповідача - Гулейкова І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В. (провадження № 61-13111ск24).

08 жовтня 2024 року суддя Верховного Суду Коломієць Г. В. заявила самовідвід який ухвалою Верховного від 08 жовтня 2024 року задоволено та відведено суддю Верховного Суду Коломієць Г. В. від участі у розгляді справи № 686/15993/21 (провадження № 61-13111ск24). Касаційну скаргу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 жовтня 2024 року для розгляду касаційної скарги

ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2023 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 серпня 2024 року визначено суддю-доповідача - Гулейкова І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Шипович В. В. (провадження № 61-13111ск24).

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2023 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 серпня 2024 року з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області матеріали справи № 686/15993/21; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.

У жовтні 2024 року матеріали справи № 686/15993/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що у період з 01 січня 2004 року до 07 серпня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебували, також не перебували у шлюбі з іншими особами. У цей час вони займалися підприємницькою діяльністю, були зареєстровані як фізичні особи - підприємці.

Згідно з довідкою Української Православної Церкви від 17 червня 2021 року № 38, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були повінчані православним чином у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Хмельницького 15 червня 2003 року.

Згідно з довідкою Української Православної Церкви від 20 січня 2022 року № 7, церковний шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважається таким, що втратив дію на підставі свідоцтва від 26 квітня 2021 року № 9.

ОСОБА_1 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 28 вересня 2002 року. Зазначена квартира на праві власності належить ОСОБА_2 , у якій вона зареєстрована з 03 жовтня 2002 року.

Згідно з копією закордонного паспорта ОСОБА_1 , виданого 23 листопада 2005 року, в особливих відмітках вклеєна фотокартка внука відповідачки - ОСОБА_8 .

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 січня 2002 року та договору купівлі-продажу житлового будинку від 08 січня 2002 року,

ОСОБА_2 придбала нерухоме майно, а саме: земельну ділянку,

площею 0,13 га, для обслуговування будинку та житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_2 на праві приватної власності належить домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на яке зареєстроване 28 січня 2010 року на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 квітня 2009 року про визнання за нею права власності на самочинно побудований будинок з господарськими будівлями.

Згідно з довідкою ФОП ОСОБА_3 від 14 вересня 2021 року, у 2003 році замовниками проектної документації на будівництво індивідуального житлового будинку садибного типу за адресою: АДРЕСА_3 , були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т. 2, а.с. 22).

Згідно з довідкою Селянсько-фермерського господарства «Ладан» від 20 січня 2022 року № 5 при виході з членів фермерського господарства «Ладан»

ОСОБА_1 було передано його частку у виді техніки і навісного обладнання, а саме: комбайн «Нива» СК-5, трактор колісний Т40-А, трактор гусеничний Т76, автомобіль бортовий ЗІЛ - 130, автомобіль самоскид ЗІЛ - ЗМЗ, екскаватор на базі трактора ЮМЗ, а також навісне обладнання.

Із отриманої техніки ОСОБА_1 залишив собі для будівництва будинку за адресою: АДРЕСА_3 , автомобіль ЗІЛ - ЗМЗ і екскаватор на базі трактора ЮМЗ, а іншу техніку продав.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить підземна автостоянка № 15, загальною площею 17 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Право власності за нею зареєстровано 14 грудня 2011 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2017 року, ОСОБА_2 придбала в ОСОБА_9 вбудоване приміщення бізнес-центру, загальною площею 114,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з пунктом 7 зазначеного договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2017 року ОСОБА_2 як покупець засвідчила, що у зареєстрованому шлюбі та фактичних шлюбних відносинах на момент придбання нерухомого майна не перебуває. Грошові кошти, що витрачаються нею на придбання нерухомого майна, не є спільною сумісною власністю.

Відповідно до акта від 30 липня 2021 року, складеного ОСОБА_10

( АДРЕСА_6 ), ОСОБА_11 ( АДРЕСА_7 ), ОСОБА_12

( АДРЕСА_8 ), затвердженого комітетом самоорганізації населення мікрорайону Гречани м. Хмельницького 03 серпня 2021 року, ОСОБА_1 проживав за адресою: АДРЕСА_3 , із серпня 2005 року до вересня 2020 року.

У декларації ОСОБА_1 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу № 0001-МРЕ6-7400, адресою його фактичного проживання зазначено АДРЕСА_3 .

Згідно з податковими деклараціями ОСОБА_1 , як платника єдиного податку-фізичної особи - підприємця, він задекларував дохід за 2010 рік - 23 000,00 грн, за 2011 рік - 45 000,00 грн, за 2012 рік - 28 477,82 грн, за 2013 рік - 67 932,00 грн, за 2014 рік - 10 500,00 грн, за 2015 рік - 37 000,00 грн, за 2016 рік - 18 000,00 грн. Місцем здійснення його господарської діяльності зазначено м. Хмельницький, ринок «Сардонікс», сектор 2, місце НОМЕР_1 , адресою суб`єкта господарювання - АДРЕСА_1 , вид діяльності - роздрібна торгівля з лотків і на ринках текстильними виробами, одягом і взуттям, починаючи з 2007 року до 2016 року.

Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропроммонтажналадка» (далі - «Агропроммонтажналадка») від 03 серпня 2021 року № 5, ОСОБА_1 до 2010 року належало торгове місце НОМЕР_2 , ряд 8 , на території ринку ТОВ «Агропроммонтажналадка», за адресою: вул. Геологів, 14/1, м. Хмельницький, на якому ним була встановлена металева споруда розміром

2 х 4 м. 15 серпня 2020 року ОСОБА_1 переоформив своє торгове місце на ОСОБА_2 .

Згідно із заявою від 28 квітня 2021 року ОСОБА_1 скасував довіреність

від 06 квітня 2018 року, видану ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , на право розпорядження автомобілем марки «TOYOTA Camry», державний реєстраційний номер НОМЕР_4 .

На фотокартках, долучених позивачем до справи, сторони зображені як подружжя, ОСОБА_2 одягнена у весільне плаття, тримає у руках разом з позивачем весільний букет квітів.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року

№ 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Нормою статті 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.

Зазначене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження

14-130цс19), на який посилається ОСОБА_2 у касаційній скарзі.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 524/10054/16, на яку посилається ОСОБА_2 у касаційній скарзі

Наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У статті 60 СК України (яка міститься у главі 8 цього Кодексу) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України (далі -

ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20), обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Також у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення.

Урахувавши вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 05 жовтня 2022 року у цій справі (№ 686/15993/21), суди попередніх інстанцій, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач довів належними та допустимими доказами факт його спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з відповідачкою, ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, у зазначений у позові період часу.

У статтях 60 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною (постанова Верховного Суду

від 14 травня 2025 року у справі № 756/2923/23 (провадження № 61-14318св24)).

Суди встановили, що за час перебування у фактичних шлюбних стосунках, сторони набули у власність домоволодіння, загальною площею 315,6 кв. м, житловою площею 78,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , підземну автостоянку, загальною площею 17,0 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , а також вбудоване приміщення бізнес-центру, загальною площею 114,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 .

Відхиляючи аргументи ОСОБА_2 про те, що спірне нерухоме майно не є їх з ОСОБА_1 спільною сумісною власністю, зокрема з тих підстав, що він не мав коштів для його придбання, за встановлених у цій справі обставин, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що відповідачка не довела, що нерухоме майно придбане (побудоване) за її особисті кошти та лише її працею.

Доводи ОСОБА_2 про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги надані нею докази, які стосуються предмета доказування, які не були подані до суду першої інстанції з незалежних від неї причин, зокрема у зв`язку з неналежним наданням їй правової допомоги адвокатом Заболотним А. М. та порушенням адвокатської етики адвокатом Терличем В. Г., є необґрунтованими.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. При цьому суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу у реалізації ними прав, передбачених ЦПК України.

У змагальному процесі обов`язки мають як сторони, так і суд, який зобов`язаний забезпечити змагальність процесу.

Згідно з пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої

статті 367 ЦПК України дає підстави для висновку, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні (постанова Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19 ).

З матеріалів справи відомо, що 10 липня 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв адвокат Пасічник С. П., подала до апеляційного суду додаткові пояснення і клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів.

Наявність правових підстав для долучення нових доказів до матеріалів справи на стадії апеляційного перегляду справи, обґрунтовувано, зокрема тим, що до укладення договору про надання правової допомоги з адвокатом Пасічником С. П., ОСОБА_2 була під впливом консультації адвоката Терлича В. Г., який одночасно є представником ОСОБА_1 ; зі слів ОСОБА_2 її переконували про необхідність визнання спільної сумісної власності з

ОСОБА_1 , не роз`яснюючи зміст і правові наслідки такого визнання; за період судової тяганини, ініційованої позивачем, різко погіршився стан здоров`я відповідачки, їй було встановлено інвалідність ІІ групи; докази, виявлені після укладення договору про надання правової допомоги з адвокатом Пасічником С. П., стосуються предмета і підстав позову.

На виконання вимог частини третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції

У судовому засіданні 22 серпня 2024 року суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ЦПК України, заслухав думку учасників справи стосовно заявленого клопотання та дійшов висновку про відсутність правових підстав для долучення нових доказів до матеріалів справи, з огляду на тривалість судового розгляду справи судом першої інстанції, повторний розгляд справи судом першої інстанції, після касаційного перегляду справи, незаявлення відповідних клопотань у суді першої інстанції, незазначення поважних причин їх неподання до суду першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дотримався вимог частини третьої статті 367 ЦПК України, зокрема, відмовляючи у задоволенні зазначеного клопотання, апеляційний суд надав оцінку доводам відповідачки та дійшов висновку про їх необґрунтованість, оскільки вона не довела наявність виключного випадку та поважних причин, у зв`язку з якими не могла подати докази до суду першої інстанції.

Зазначене спростовує доводи ОСОБА_2 про те, що неприйняття нових доказів порушило її право на доступ до правосуддя. Вирішуючи її клопотання про долучення нових доказів до матеріалів справи, суд апеляційної інстанції дотримався вимог частини третьої статті 367 ЦПК України, а в силу вимог частини четвертої статті 12 ЦПК України ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням процесуальних дій, покладено на відповідачку.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку відповідачки, спростовує обґрунтованість заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Верховний Суд не бере до уваги нові докази, додані ОСОБА_2 до касаційної скарги, додаткових пояснень та клопотань, оскільки не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (стаття 400 ЦПК України).

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Згідно з частиною першою, пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є особою, якій встановлено інвалідність ІІ групи, а тому суд першої інстанції помилково стягнув з неї судовий збір у розмірі 1 1804 грн.

Розмір витрат, понесених позивачем за надання професійної правничої допомоги у суді першої інстанції (40 000,00 грн), з огляду на складність справи, зокрема обсяг досліджених доказів, допитаних свідків, кількість та обсяг складених процесуальних документів, а також час, витрачений на представництво інтересів заявника в суді першої інстанції, є обґрунтованим.

Однак зважаючи на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, відшкодуванню на його користь підлягають судові витрати у розмірі 15 000,00 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що вирішуючи питання про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач пропустив строк, встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Відхиляючи аналогічні доводи відповідачки, апеляційний суд встановив, що позивач заявив вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу та надав докази їх понесення до ухвалення судового рішення у справі при поданні клопотання про допит свідків від 17 січня 2023 року (т. 2, а.с. 186, 194, 195).

Інших доводів щодо незаконності додаткового рішення суду першої інстанції, зміненого апеляційним судом, касаційна скарга ОСОБА_2 не містить.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги ОСОБА_2 цих висновків не спростовують.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2023 року, у нескасованій після апеляційного перегляду частині, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року, змінене постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 серпня 2024 року, та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. Ю. Гулейков Судді:О. В. Білоконь Б. І. Гулько О. М. Осіян В. В. Шипович