Постанова

Іменем України

03 липня 2020 року

м. Київ

справа № 686/27965/19

провадження № 61-8293св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, у складі судді Продана Б. Г., від 17 лютого 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Купельського А. В., Ярмолюка О. І., від 07 травня 2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 20 квітня 2017 року він звернувся до слідчого слідчого відділу Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області Рой С. П. із заявою, в якій просив внести до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань відомості щодо неправомірних дій власника приватної фірми «Діта» ОСОБА_2 та директора Хмельницького обласного ліцею-інтернату Курманського Ю. І., які дали безпосередню вказівку будівельникам продовжувати злочин у вигляді незаконного будівництва, та розпочати досудове розслідування. Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 24 жовтня 2017 року зобов`язано начальника СВ Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області забезпечити внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення за заявою ОСОБА_1 від 20 квітня 2017 року. Вважає, що неправомірною бездіяльністю слідчого Рой С. П. щодо невнесення відомостей до ЄРДР по суті заяви від 20 квітня 2017 року йому спричинено майнову та моральну шкоду.

В обґрунтування факту заподіяння моральної шкоди позивач вказував, що вона полягає у марнуванні його часу, оскільки він змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, витрачати свій час на оскарження неправомірної бездіяльності слідчого. Майнова шкода полягає у витратах власного часу - трьох годин на написання скарги, її подачі, участі у розгляді справи, витратах на проїзд, папір, фарбу картриджа та копіювання документів.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, стягнути

з державного бюджету України через Державну казначейську службу

на його користь 1 млрд грн моральної шкоди та 50 020 грн майнової шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю слідчого щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою

від 20 квітня 2017 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 17 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів своїх позовних вимог, підстав для відшкодування йому майнової та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, дією та бездіяльністю органів державної влади не встановлено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 07 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 лютого 2020 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довів достатніми та допустимими доказами факт заподіяння йому шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між прийняттям ухвали про задоволення скарги позивача на бездіяльність слідчого щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення та настанням шкоди.

Задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого щодо внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення не є належною правовою підставою для відшкодування моральної шкоди, а моральних страждань внаслідок бездіяльності відповідача щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення позивачем не доведено.

Крім того, чинним законодавством, а саме нормами КПК України, передбачено механізм захисту порушеного права особи шляхом оскарження бездіяльності слідчого щодо невнесення відомостей до ЄРДР.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 лютого 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 травня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального

і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму

права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Заявник вважає, що відповідач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про спростування його тверджень щодо бездіяльності слідчого Рой С. П., а також доказів на спростування розміру завданої майнової та моральної шкоди. Відшкодування моральної шкоди і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме положень статей 23, 1174 ЦК України. Відповідно до статей 276, 280 ЦК України порушене особисте немайнове право має бути поновлено судом із відшкодуванням моральної шкоди, завданої його порушенням.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області посилається на те, що позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження заподіяння йому відповідачем моральної шкоди у вигляді моральних чи фізичних страждань, погіршення стану здоров`я, порушення нормальних життєвих зв`язків та стосунків з оточуючими людьми тощо, а також не зазначено, з яких саме міркувань моральна шкода визначена у сумі один мільярд гривень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 24 жовтня 2017 року у справі № 686/7732/17 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення задоволено. Зобов`язано начальника СВ Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області забезпечити внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення за заявою ОСОБА_1 від 20 квітня 2017 року.

У зв`язку із зазначеним ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області та Державної казначейської служби України про відшкодування 1 млрд грн моральної та 40 010 грн майнової шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями, чи бездіяльністю органу державної влади.

Позивач стверджував, що підставою для задоволення позову є бездіяльність слідчого СВ Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області Рой С. П. у справі № 686/7732/17, яка полягає у не внесенні відомостей в ЄРДР. Майнова шкода, полягає у понесених витратах: на ксерокопіювання документів, проїзд до суду, підготовка до справи, що потягнуло за собою витрачання його особистого часу. Також позивач посилався на те, що у зв`язку із бездіяльністю слідчого йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює у розмірі 1 млрд грн. Відшкодування моральної шкоди і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме положень статей 23 та 1174 ЦК України.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, вішкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.

При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому шкоди внаслідок невнесення слідчим СВ Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області відомостей про вчинення кримінального правопорушення за його заявою від 20 квітня 2017 року, причинний зв`язок між діями слідчого поліції та настанням тих негативних наслідків, на які він посилався.

Факт того, що ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 24 жовтня 2017 року зобов`язано начальника СВ Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області забезпечити внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення за заявою позивача від 20 квітня 2017 року, не доводить заподіяння йому шкоди та не підтверджує наявності причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю слідчого СВ Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області, яка виразилась у невнесенні відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР, та настанням шкоди.

Права ОСОБА_1 у зв`язку із невнесенням слідчим відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР були відновлені ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 24 жовтня 2017 року, що є достатньою сатисфакцією із урахуванням обставин цієї справи.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи позивача про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не знайшли свого підтвердження, оскільки у цій справі судами правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, а підстав, визначених статтею 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду не вбачається, у зв`язку з чим, клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору. Судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 лютого 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович