Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 757/42264/16-ц

провадження № 61-48382св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Печерського району міста Києва,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 грудня 2017 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства (далі - КНП) «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Печерського району міста Києва про визнання наказу незаконним та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що наказом директора КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Печерського району міста Києва від 18 січня 2016 року № 4-к її було зараховано на посаду лікаря загальної практики - сімейного лікаря амбулаторії загальної практики/сімейної медицини № 3 на 0,5 ставки за зовнішнім сумісництвом з 25 січня 2016 року.

Вказувала, що наказом від 13 липня 2016 року № 44-к їй надано відпустку без збереження заробітної плати з 16 липня 2016 року по 31 липня 2016 року.

Зазначала, що у період з 01 серпня 2016 року по 08 серпня 2016 року вона знаходилася на стаціонарному лікуванні в КНП «Київський міський медичний центр «Академія здоров`я людини».

Стверджувала, що наказом виконуючого обов`язки директора КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Печерського району міста Києва від 01 серпня 2016 року № 51-к її звільнено 31 липня 2016 року.

Вважала, що її звільнення є незаконним та необґрунтованим, таким що здійснено із порушенням частини третьої статті 40 та частини третьої статті 184 КЗпП України.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд: визнати наказ про звільнення від 01 серпня 2016 року № 51-к незаконним, скасувати його, поновити її на посаді лікаря загальної практики-сімейного лікаря амбулаторії загальної практики/сімейної медицини № 3 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Печерського району міста Києва, стягнути з КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Печерського району міста Києва на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 47 960,50 грн, допустити негайне виконання рішення суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що при звільненні позивача, її права, в тому числі, пов`язанні з вагітністю, не були порушені, оскільки вона продовжує працювати за основним місцем роботи і залишається у складі зайнятого населення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 грудня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи й надав належну правову оцінку факту звільнення позивача, оскільки воно відбулося з дотриманням норм трудового законодавства.

При цьому, апеляційний суд вказав, що звільнення сумісників у зв`язку із прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, проводиться відповідно до статті 7 КЗпП України, згідно з якою для деяких категорій працівників за певних умов можуть застосовуватись додаткові, крім передбачених у статтями 37і 41цього Кодексу, підстави для припинення трудового договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, про задоволення її позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 звільнено під час її відпустки, у період стаціонарного лікування та непрацездатності, під час вагітності, про що були обізнані всі у трудовому колективі.

Вважає, що до правовідносин, які виникли в даному спорі суди попередніх інстанцій помилково застосовували підзаконні нормативно-правові акти якими регламентуються порядок звільнення працівників на державних підприємствах.

Зазначає, що, відмовляючи у позові, суд першої інстанції вибірково застосовував норми права та безпідставно вважав для себе обов`язковими правові позиції вищих судів, оскільки вони ухвалювались у спорах про звільнення працівників за інших обставин.

Стверджує, що суди попередніх інстанцій керувалися підзаконними нормативними актами, а не КЗпП України - кодифікованим нормативним актом вищої юридичної сили та безпідставно відступили від положень КЗпП України щодо неможливості звільнення вагітної, в період непрацездатності, її відпустки.

Крім того, оскаржувані судові рішення не містять посилань на всі докази, на які вона звертала увагу, судами не надана мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, не вказано норми права, на які посилалися сторони та які суд не застосував, мотиви їх незастосування.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2019 року КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Печерського районну міста Києва подав відзив на касаційну скаргу, у якому вказує, що судом апеляційної інстанції правильно встановлено обставини справи та надано належну оцінку поданим сторонами доказам, відтак, касаційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Вважає, що на момент звільнення ОСОБА_1 була вагітною тому не могла, відповідно до законодавства - постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», виконувати трудові обов`язки за сумісництвом, тобто існували, законодавчо передбачені обмеження для роботи даної категорії працівників.

Вказує, що ОСОБА_1 у касаційній скарзі оминає ту обставину, що вона працювала у КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Печерського району міста Києва за сумісництвом та була одночасно працевлаштована за основним місцем роботи. У зв`язку із чим, її права, у тому числі, пов`язані з вагітністю, не були порушені, оскільки вона продовжувала працювати за основним місцем роботи і залишалася у складі зайнятого населення.

Зазначає, що нормативно-правові акти які застосовувались судами при вирішені даного спору регулюють питання роботи на умовах сумісництва в установах, організації, що фінансуються з бюджету. «Центр первинної медико-санітарної допомоги» є комунальним некомерційним підприємством, яке фінансується з бюджету, тому у своїй діяльності зобов`язане керуватися вказаними нормативно-правовими актами.

Звертає увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» не суперечать КЗпП України, прийняті на його виконання, є чинним та поширюють свою дію на КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду Погрібним С. О. від 22 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 у період з 25 січня 2016 року по 31 липня 2016 року працювала в КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Печерського району міста Києва.

Наказом директора КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Печерського району міста Києва від 18 січня 2016 року № 4-к її зараховано на посаду лікаря загальної практики - сімейного лікаря амбулаторії загальної практики/сімейної медицини № 3 на 0,5 ставки за зовнішнім сумісництвом з 25 січня 2016 року (том 1, а. с. 7).

Наказом КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Печерського району міста Києва від 13 липня 2016 року № 44-к ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати з 16 липня 2016 року до 31 липня 2016 року (том 1, а. с . 8).

Відповідно до листка непрацездатності КНП «Київський міський медичний центр «Академія здоров`я людини» серія НОМЕР_1 від 01 серпня 2016 року по 08 серпня 2016 року ОСОБА_1 знаходилася на стаціонарному лікуванні в КНП «Київський міський медичний центр «Академія здоров`я людини» (том 1 а. с. 9).

Наказом виконуючого обов`язки директора КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Печерського району міста Києва Мошкіної Л. І. від 01 серпня 2016 року № 51-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади згідно зі статтею 43 КЗпП України, у зв`язку з прийняттям на роботу працівника ОСОБА_3 , яка не є сумісником, та вирахувано борг за три календарні дні використаної, але не відпрацьованої, щорічної відпустки (том 1, а. с. 10-11).

Відповідно до довідки від 25 серпня 2016 року № 284 комунального закладу «Ірпінська центральна міська лікарня» Ірпінської міської ради Київської області» ОСОБА_1 перебувала на обліку з приводу вагітності в Ірпінській жіночій консультації (том 1, а. с. 12).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно із частиною третьою статті 40 КЗпП Українине допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43 (далі - Положення).

Відповідно до пункту 8 Положення, звільнення з роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ й організацій проводиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв`язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги.

Посилання КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Печерського району міста Києва на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій»стосується й комунальних підприємств безпідставні, оскільки зазначена постанова поширюється на роботу за сумісництвом працівників лише державних підприємств, установ і організацій.

Тобто, вказані нормативно-правові акти поширюють свою дію лише на державні підприємства, установи і організації, яким відповідач у справі, тобто КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Печерського району міста Києва, не є.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, на вказані порушення уваги не звернув.

Крім того, ОСОБА_1 у день звільнення знаходилася у відпустці (том 1, а. с. 8), тому була звільнена з посади з порушенням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду трудових спорів»судами роз`яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина 3 стаття 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівник перебував у відпустці.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги та не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги про те, що на сумісника поширюються всі гарантії працівника, а, отже, його неможливо звільнити під час перебування у відпустці, оскільки звільнення працівника-сумісника у зв`язку із прийняттям на роботу працівника, який не є сумісником, є звільненням з ініціативи роботодавця.

Посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_1 працює на іншій роботі і її права не порушені, не має правового значення, оскільки дотримання трудових прав працівників, у тому числі, які працюють за сумісництвом, є загальнообов`язковим.

Отже, переглядаючи справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не забезпечив повного та всебічного її розгляду, належно не перевірив доводів сторін та не встановив обставини, встановлення яких є обов`язковим для правильного вирішення цього спору.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, приймати нові докази та давати їм правову оцінку, суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які необхідні для правильного вирішення спору, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи, апеляційний суд повинен врахувати наведені у цій постанові висновки, належно встановити всі необхідні обставини справи, зокрема, чи дійсно ОСОБА_1 була звільнена у період відпустки та, якщо знайде підстави для задоволення позову, перевірити правильність розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк