Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2018 року у справі №753/1344/17

Постанова

Іменем України

02 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 753/1344/17

провадження № 61-12222св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Дарина Геннадіївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Кадирова Владислава Володимировича як Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року у складі судді Леонтюк Л. К. та на постанову Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Біліч І. М., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 з позовом до ліквідатора ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В., третя особа - Приватний нотаріус київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г., про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 та скасування її обтяжень.

21 квітня 2017 року до суду від ОСОБА_4, який діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_5, надійшла заява про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року заяву задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_8

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вжиття заходів забезпечення позову у спосіб накладення арешту на спірну квартиру є необхідним, оскільки їх невжиття утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2018 року ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року залишена без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції постановив ухвалу, яка відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права.

У лютому 2018 року КадировВ. В. як Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2018 року, просив їх скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, оскільки постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заява про забезпечення позову не містить обґрунтувань щодо відсутності гарантій виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, вона містить лише припущення на яких доказування не може ґрунтуватися.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2018 рокувідкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва.

27 березня 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу, який мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, постановлені відповідно до вимог чинного законодавства України без порушень норм матеріального та процесуального права. Заява про забезпечення позову подана ним для уникнення відчуження відповідачем як іпотекодержателем спірної квартири. Невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суди встановили, що предметом спору є визнання права власності на спадкове майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2, скасування обтяження з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на цю квартиру та скасування іпотечного обтяження, що виникло з договору іпотеки.

У поданій заяві про забезпечення позову чітко вказано, яке конкретно майно підлягає забезпеченню, та зазначено усю необхідну інформацію про нього.

Спосіб забезпечення позову, обраний заявником, є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Заява містить достатньо обґрунтовані припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 151 ЦПК України у редакції чинній на час розгляду питання судом першої інстанції, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову.

Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 152 ЦПК України у редакції чинній на час розгляду питання судом першої інстанції).

Згідно з частиною третьою статті 152 ЦПК України у редакції чинній на час розгляду питання судом першої інстанції, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Така ж норма міститься і у частині тертій статті 150 чинного ЦПК України.

У пунктах 1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз'яснено, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України 2004 року поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України 2004 року забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Аналізуючи наведені процесуальні норми,обставини справи, вбачається, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог у справі.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову з урахуванням співмірності із заявленими вимогами, відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу.

Задовольняючи заяву про накладення арешту на вказану квартиру, суд першої інстанції, з висновками якого погодився, правильно виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на вказане майно може утруднити виконання рішення суду.

Оскаржувані ухвали судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно застосування норм матеріального та процесуального права.

В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кадирова ВладиславаВолодимировича як Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. І. Крат