Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.10.2018 року у справі №569/1607/17

Постанова

Іменем України

01 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 569/1607/17-ц

провадження № 61-25068св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «РайффайзенБанк Аваль» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області у складі судді Кучиної Н. Г. від 09 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Бондаренко Н. В., Хилевича С. В., від 03 серпня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «РайффайзенБанк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 11 січня 2007 року вона розпочала свою трудову діяльність у Рівненській обласній дирекції відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на посаді головного фахівця в секторі по роботі з проблемними кредитами юридичних осіб (корпоративний бізнес та МСБ ) відділу по роботі з проблемними кредитами згідно з наказом від 11 січня 2007 року № 34-к. Після декількох переведень займала посади: головного фахівця у відділі з проблемних кредитів юридичних осіб, головного юрисконсульта відділу з проблемних кредитів юридичних осіб, головного юрисконсульта Управління по роботі з проблемними кредитами юридичних осіб. З 03 травня 2012 року переведена в управління проблемних кредитів Львівської обласної дирекції, де працювала на посадах: головного експерта зі стягнення відділу стягнення (м. Рівне), головного юрисконсульта (м. Рівне) відділу стягнення (м. Львів), з 01 березня 2016 року займала посаду головного юрисконсульта ( м. Рівне) управління проблемних кредитів Львівської обласної дирекції департаменту проблемних кредитів.

Наказом від 04 січня 2017 року № 10-18к її звільнено із займаної посади з 10 січня 2017 року у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважала своє звільнення незаконним, оскільки відповідачем їй не було запропоновано всіх вакантних посад при звільненні. Крім того, не враховано її переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством, як працівника з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці, в порівнянні з іншими працівниками, оскільки має дві вищі освіти (освітньо-кваліфікаційний рівень- спеціаліст), більш тривалий безперервний трудовий стаж в банку за кваліфікацією, великий юридичний досвід роботи. Висока продуктивність праці підтверджується показниками по поверненню проблемної заборгованості, систематичним виконанням трудових обов'язків, відсутністю дисциплінарних стягнень, відсутністю лікарняних листів, відпусток без збереження заробітної плати.

Зазначала, що мала переваги в залишенні на роботі, оскільки в 2014 році обиралася до складу профспілкового комітету первинної профспілкової організації Рівненської дирекції акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» і користувалася гарантіями для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкового органу щодо недопущення звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу працівників, які обиралися до складу профспілкових органів підприємств, установ, організацій протягом року після закінчення строку, на який обирався цей склад.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 04 січня 2017 року № 10-18к про звільнення її з роботи; поновити її на посаді головного юрисконсульта (м. Рівне) Управління проблемних кредитів Львівської обласної дирекції проблемних кредитів з 10 січня 2017 року; стягнути з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09 червня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнанонезаконним та скасовано наказ ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 04 січня 2017 року № 10-18к про звільнення з роботи ОСОБА_4

ПоновленоОСОБА_4 на посаді головного юрисконсульта (м. Рівне) Управління проблемних кредитів Львівської обласної дирекції проблемних кредитів з 10 січня 2017 року.

Стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 10 січня 2017 року до 09 червня 2017 року, у розмірі 34 700,70 грн.

Рішення в частині поновлення на посаді головного юрисконсульта (м. Рівне) Управління проблемних кредитів Львівської обласної дирекції департаменту проблемних кредитів та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не доведено факту проведення змін в організації виробництва і праці, а саме скорочення чисельності або штату працівників ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»,не виконано вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника.

При цьому позивач на момент проведення скорочення, у порівнянні з іншими працівниками (ОСОБА_6, ОСОБА_7.), мала більш високу кваліфікацію та продуктивність праці.

Відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, розмір якого визначено згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 03 серпня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відхилено.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 червня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновком районного суду, зазначивши, що відповідачем не надано нових штатних розписів Центрального офісу та дирекцій ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з 01 листопада 2016 року, тих штатних розписів Центрального офісу та дирекцій ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», які діяли до прийняття рішення про оптимізацію.

У серпні 2017 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення підлягають скасуванню, зважаючи на наступне:

Затвердження штатного розпису управління проблемних кредитів Львівської обласної дирекції Департаменту проблемних кредитів ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відноситься до компетенції Правління ПАТ «РайффайзенБанк Аваль».

Відтак, надані банком письмові документи, зокрема, штатні розписи управління проблемних кредитів Львівської обласної дирекції, які затверджені постановами Правління банку від 30 вересня 2016 року № П-183/2 та від 31 грудня 2016 року № П-252/1, підтверджують ту обставину, що в банку дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, які супроводжувались скороченням чисельності та штату працівників, а саме, в управлінні проблемних кредитів Львівської обласної дирекціїдепартаменту проблемних кредитів ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», тому висновок суду щодо не надання відповідачем нових штатних розписів Центрального офісу та дирекцій ПАТ «Райфффайзен Банк Аваль» та дирекцій, які діяли до прийняття рішення про оптимізацію є абсолютно безпідставним та помилковим.

Крім того, при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають категорії працівників, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

Відповідно, встановивши, що ОСОБА_4 має нижчу продуктивність праці, банк 04 січня 2017 року правомірно, з урахуванням всіх вимог чинного законодавства видав наказ про звільнення позивача із займаної посади напідставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

При цьому суд не наділений правами та не володіє достатньою інформацією для визначення продуктивності праці будь-якого працівника, оскільки це є прерогативою виключно роботодавця, який володіє повною інформацією про результативність праці, що характеризує ефективність її витрат у виробництві та сфері послуг.

Отже, визначення працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці є компетенцією роботодавця.

Висновок суду першої інстанції щодо більш високої кваліфікації та продуктивності праці ОСОБА_4 повністю спростовуються наданими відповідачем доказами у справі, в тому числі порівняльним аналізом кваліфікації та продуктивності праці працівників м. Рівне управління проблемних кредитів Департаменту проблемних кредитів, зробленого керівництвом Управління.

Крім того, ОСОБА_4 дійсно обиралась до складу профспілкового комітету первинної профспілкової організації працівників Рівненської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» згідно з протоколом від 26 листопада 2014 року конференції профспілкової організації Рівненської обласної дирекції. Згідно з рішенням зборів первинної профспілкової організації працівників Рівненської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 21 вересня 2015 року вказана профспілкова організація ліквідована. Разом з тим вказана юридична особа ще 08 грудня 2015 року була виключена з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується повідомленням про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи державного реєстратора від 08 грудня 2015 року.

У жовтні 2017 року ОСОБА_4подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права.

14 травня 2018 року справа передана з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що з 11 січня 2007 року ОСОБА_4 прийнята на посаду головного фахівця в секторі по роботі з проблемними кредитами юридичних осіб (корпоративний бізнес та МСБ) відділу по роботі з проблемними кредитами Рівненської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», згідно з наказом від 11 січня 2007 року № 34-к (а.с. 8).

З 01 березня 2016 року ОСОБА_4 переведена на посаду головного юрисконсульта управління проблемних кредитів Львівської обласної дирекції департаменту проблемних кредитів згідно з наказом від 01 березня 2016 року № 619к ( а.с.10).

Відповідно до постанови Правління ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 31 жовтня 2016 року № П-203/4 «Про оптимізацію штату, чисельності працівників та затвердження нових штатних розписів Центрального офісу та дирекцій АТ «Райффайзен Банк Аваль» вирішено затвердити штатні розписи Центрального офісу та дирекцій банку з 01 листопада 2016 року, скоротити штат та чисельність працівників банку згідно з додатком 2 до постанови Правлінння (а.с. 59-61).

03 листопада 2016 року ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» видано наказ № 4650-к «Про попередження про наступне звільнення за скороченням чисельності та штату працівників» (а.с. 62).

07 листопада 2016 року ОСОБА_4 попереджена про наступне звільнення її з посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату та чисельності, одночасно їй надано для ознайомлення пропозицію вакансій ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» станом на 03 листопада 2016 року (а.с. 63).

Згідноз наказом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 04 січня 2017 року № 10-18к ОСОБА_4 звільнена з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 68).

За пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж самому підприємстві, в установі, організації (частини перша - третя статті 49-2 КЗпП України).

Як роз'яснено судам у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Проте відповідач не надав належних і допустимих доказів, що є його процесуальним обов'язком у силу статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, на підтвердження факту проведення змін в організації виробництва і праці, а саме скорочення чисельності або штату працівників ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», що ОСОБА_4 мала нищу кваліфікацію та продуктивність праці порівняно із працівниками, які не були вивільнені, та їй запропоновано всі вакантні посади за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Разом з тим власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакантні посади, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто ОСОБА_4 необхідно було запропонувати всі вакантні посади у ПАТ «РайффайзенБанк Аваль», а не лише у його структурному підрозділі.

Крім того, за висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах від 01 квітня 2015 року № 6-40цс15, від 01 липня 2015 року № 6-491цс15, оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при прийнятті рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один рік.

Вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 212-214, 315 ЦПК України 2004 року повно та всебічно з'ясували обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_4

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Посилання касаційної скарги на те, що звільнення позивача з роботи відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства є безпідставним і спростовується матеріалами справи.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 03 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк