Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.05.2021 року у справі №592/8140/20

Постанова

Іменем України

26 липня 2021 року

м. Київ

справа № 592/8140/20

провадження № 61-7226св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробничий комплекс "Рона-маркет",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 30 березня 2021 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Левченко Т. А., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробничий комплекс "Рона-маркет" (далі - ТОВ "ТВК "Рона-маркет") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вироком Ковпаківського районного суду м.

Суми від 05 вересня 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у пред'явленому обвинуваченні за частиною 2 статті 272 КК України та призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади - водія навантажувача на один рік.

На підставі статті 75, пунктів 1, 2 частини 1 статті 76 КК України відповідача звільнено від відбування покарання, як основного та і додаткового, з випробуванням, якщо він протягом одного року - іспитового строку не вчинить нового злочину.

Вказаним вироком стягнуто з відповідача на користь держави процесуальні витрати за залучення експертів для проведення експертизи у розмірі 4 608 грн та стягнуто на користь Сумського міського фінансового управління Сумської міської ради для перерахування КУ "Сумській міській клінічній лікарні № 1" 4 691 грн 27 коп. за лікування потерпілої від злочину.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ТВК "Рона-маркет" на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 000
грн.

30 квітня 2020 року ТОВ "ТВК "Рона-маркет" у повному обсязі перерахувало на користь ОСОБА_2 грошові кошти на відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, внаслідок вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення під час виконання трудових обов'язків з його роботодавця ТОВ "ТВК "Рона-маркет" було стягнуто 300 000 грн в якості відшкодування моральної шкоди потерпілій від злочину, вчиненого відповідачем, тобто відповідачем завдано товариству збитки на суму 300 000 грн. У добровільному порядку ОСОБА_1 вказані збитки не відшкодував.

Враховуючи наведене просило суд стягнути з відповідача 300 000 грн матеріальної шкоди в порядку регресу.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 січня 2021 року у складі судді Алфьорова А. М. у задоволенні позовних вимог ТОВ "ТВК "Рона-маркет" відмовлено.

Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що посада водія навантажувача, яку обіймав відповідач, не міститься у переліку посад і робіт, займаних або виконуваних працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатись письмові договори про повну матеріальну відповідальність, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 30 березня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ "ТВК "Рона-маркет" задоволено.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове.

Позов ТОВ "ТВК "Рона-маркет" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ТВК "Рона-маркет" відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 300 000 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що місцевим судом не було враховано, що на час вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 перебував із позивачем у трудових відносинах, а тому на нього покладається обов'язок з відшкодування завданої матеріальної шкоди позивачу за вчинення кримінального правопорушення, яке встановлено вироком суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що його діями жодної шкоди підприємству завдано не було, а моральна шкода була завдана потерпілій у зв'язку із бездіяльністю працівників ТОВ "ТВК "Рона-маркет" щодо надання медичної допомоги, а також коли її примушували писати заяву про відгул, що зазначено у вироку. Вказує, що відповідно до норм ЦПК України він не завдавав підприємству жодної майнової шкоди.

Також посилається на те, що в даній справі необхідно керуватися саме нормами ЦК України, а не КЗпП України, оскільки питання стоїть про відшкодування майнової шкоди, а не про матеріальну відповідальність працівника.

Крім того, відповідно до ухвали про відкриття провадження у справі від 28 липня 2020 року розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження, проте фактично справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження.

Відзиву на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ "ТВК "Рона-маркет", прийнятий на роботу старшим водієм навантажувача (а. с. 37-38).

Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 вересня 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у пред'явленому обвинуваченні за частиною 2 статті 272 КК України та призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади - водія навантажувача на один рік. На підставі статті 75, пунктів 1, 2 частини 1 статті 76 КК України відповідача звільнено від відбування покарання, як основного та і додаткового, з випробуванням, якщо він протягом одного року - іспитового строку не вчинить нового злочину, і виконає покладені на нього обов'язки.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати за залучення експертів для проведення експертизи у розмірі 4 608 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Сумського міського фінансового управління Сумської міської ради для перерахування КУ "Сумській міській клінічній лікарні № 1" 4 691
грн 27 коп. за лікування потерпілої від злочину.

Цивільний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ТВК "Рона-маркет" на користь ОСОБА_2 грошові кошти на відшкодування моральної шкоди у розмірі 300
000 грн (а. с. 4-9).

30 квітня 2020 року на виконання вироку суду ТОВ "ТВК "Рона-маркет" сплатило ОСОБА_2 300 000 грн відшкодування (а. с. 13-17).

14 травня 2020 року ОСОБА_1 звільнений з роботи за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною 1 статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України положення частини 1 статті 9 ЦК України застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

За змістом частини 1 статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) порушення працівником покладених на нього трудових обов'язків; 2) нанесення прямої дійсної шкоди; 3) вина в діях або бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправною та винною дією чи бездіяльністю працівника та шкодою, яка настала.

Згідно зі статтею 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Отже, відшкодування шкоди, заподіяної працівником підприємству, врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 463/4040/15-ц (провадження № 61-23441св18).

Відповідно до статті 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.

Судами встановлено, що вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 вересня 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у пред'явленому обвинуваченні за частиною 2 статті 272 КК України та призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади - водія навантажувача на один рік. На підставі статті 75, пунктів 1, 2 частини 1 статті 76 КК України відповідача звільнено від відбування покарання, як основного та і додаткового, з випробуванням, якщо він протягом одного року - іспитового строку не вчинить нового злочину, і виконає покладені на нього обов'язки.

Цивільний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ТВК "Рона-маркет" на користь ОСОБА_2 грошові кошти на відшкодування моральної шкоди у розмірі 300
000 грн.

30 квітня 2020 року на виконання вироку суду ТОВ "ТВК "Рона-маркет" сплатило ОСОБА_2 300 000 грн відшкодування.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, у зв'язку із вчиненням останнім кримінального правопорушення під час виконання трудових обов'язків.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, з урахуванням положень КЗпП України, оскільки на час вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з позивачем, а тому на нього покладається обов'язок з відшкодування завданої матеріальної шкоди позивачу за вчинення кримінального правопорушення, вина у вчинені якого встановлена вироком суду.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що у справі, яка переглядається, мають бути застосовані норми ЦК України, а не КЗпП України, не можуть бути прийняті судом, оскільки відшкодування шкоди, заподіяної працівником підприємству, врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що під час відкриття провадження у справі судом було вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, проте фактично справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, не можуть бути прийняті судом, оскільки під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій відповідач та/або його представник належним чином викликались в судові засідання, брали у них участь, а тому відсутні підстави вважати, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було порушено норми процесуального права.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 30 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян