Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 492/272/21

провадження № 51-3485км23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча ОСОБА_1 ,

судді: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_5 ,

захисник ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020160220000300, стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Арцизі Одеської області, проживає в АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про зміну вироку суду апеляційної інстанції та перекваліфікацію дій його підзахисного ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 на ч. 1 ст. 121 КК України й призначення покарання в межах санкції цієї статті.

На обґрунтування своєї вимоги захисник посилається на те, що апеляційний перегляд провадження проведено без з`ясування належним чином усіх обставин, необхідних для перевірки доводів сторони захисту, вирок апеляційного суду не відповідає приписам статей 370, 420 Кримінального процесуальногокодексу України (далі - КПК України), а тому його не можна визнати законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Так, апеляційний суд лише формально перерахував докази (показання обвинуваченого, потерпілих, свідків, висновки судово-медичних експертиз), які доводять лише факт умисного спричинення ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень потерпілим, а не умисел позбавити їх життя.

Вважає, що апеляційний суд дав неправильну оцінку обставинам кримінального провадження, у тому числі діям ОСОБА_7 , хибно розцінив показання свідка ОСОБА_8 , а тому винуватість останнього у вчиненні замаху на вбивство поза розумним сумнівом не доведена.

Так, апеляційний суд в ухвалі вказав, що протиправні дії ОСОБА_7 було припинено лише за втручання ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , але це не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні. Також твердження в ухвалі про те, що життя потерпілих було врятовано тільки завдяки своєчасному наданню їм медичної допомоги, є припущенням, оскільки з моменту спричинення потерпілим тілесних ушкоджень до надання їм медичної допомоги пройшов досить довгий проміжок часу (майже година), і ввесь цей час потерпілі були живі, а ОСОБА_7 перебував поряд і ніщо не заважало йому довести свій умисел до кінця. Обвинувачений пояснив суду, що мав намір завдати потерпілим тілесні ушкодження, що і зробив, а коли він перестав бити потерпілих, то вони дихали і рухалися. Крім того, судово-медичними експертизами таке питання, чи могли б потерпілі померти, як би їм не було своєчасно надано медичну допомогу, не досліджувалося.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не встановив, із яких саме причин, що не залежали від волі ОСОБА_7 , ним не було доведено злочин до кінця.

Указує, що ОСОБА_7 завдав потерпілим численних ударів, проте не всі удари спричинили тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечні для життя та здоров`я вмомент спричинення. Зокрема, ОСОБА_11 з 30 ударів у життєво важливі органи було заподіяно лише 12, які спричинили тяжкі тілесні ушкодження, ОСОБА_12 - шість з 13, а інші ушкодження належать до легких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень, які не є небезпечними для життя та здоров`я. Якби в ОСОБА_7 був намір позбавити життя потерпілих, то тяжких тілесних ушкоджень повинно було бути більше. ОСОБА_7 у суді пояснив, що тілесні ушкодження він заподіював хаотично, завдати удари саме в життєво важливі органи не мав наміру, і ці його показання не були спростовані жодними доказами.

Стверджує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що умисел ОСОБА_7 був неконкретизований і він лише допускав можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю потерпілих, так і настання їх смерті.

Вважає, що апеляційним судом не доведено, що ОСОБА_7 діяв з прямим умислом, тобто суб`єктивну сторону складу злочину.

Зміст судових рішень, у тому числі оскарженого, і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 жовтня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

За вироком cуду першої інстанції ОСОБА_7 , діючи з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю потерпілих, так і настання їх смерті,завдав численних ударів металевою частиною молотка по тулубу, а також у голову ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , спричинивши потерпілим тяжкі тілесні ушкодження, за викладених у вироку обставин.

Вироком Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року апеляційну скаргу прокурора частково задоволено, вирок суду першої інстанції скасовано в частині юридичної оцінки фактичних обставин кримінального провадження, кваліфікації дій ОСОБА_7 і призначеного покарання та ухвалено новий вирок, яким його засуджено за ч. 2 ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні замаху на умисне вбивство двох осіб.

Так, 21 грудня 2020 року близько 11:40 ОСОБА_7 , перебуваючи в себе вдома на АДРЕСА_1 , під час спільного вживання алкогольних напоїв із ОСОБА_11 та його співмешканкою ОСОБА_12 , у ході сварки на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків з приводу розтрати останніми грошей у сумі 300 грн, які ОСОБА_7 дав їм на придбання алкогольних напоїв для подальшого спільного вживання, маючи на меті позбавити їх життя, схопив металевий молоток із дерев`яною ручкою та умисно завдав ним одного удару в голову потерпілої ОСОБА_12 в ділянку правої брови й одного удару в праве вухо, від яких потерпіла втратила свідомість. Надалі ОСОБА_7 продовжив заподіювати численні удари металевою частиною молотка по тулубу потерпілої, а також у голову, завдавши в сукупності не менше 13 ударів, спричинивши потерпілій тілесні ушкодження, з яких вдавлений перелом правої скроневої кістки, перелом кісток носа, перелом правої орбіти, травматичне ушкодження правого очного яблука, рана в зовнішньому краю правої надбрівної дуги, рана по передньому краю ніжки завитка правої вушної раковини належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя.

Продовжуючи свої дії на ґрунті неприязних відносин, ОСОБА_7 , маючи на меті позбавити життя потерпілого, умисно завдав одного удару металевою частиною молотка в голову ОСОБА_11 , від якого потерпілий впав на підлогу, після чого продовжив заподіювати численні удари металевою частиною молотка по тулубу потерпілого та в голову, завдавши в сукупності не менше 30 ударів, чим спричинив потерпілому відкриту черепно-мозкову травму: численні багатоуламкові втиснуті переломи кісток склепіння черепа в скронево-тім`яній ділянці зліва, у скроневій, тім`яній і потиличній ділянці справа, численні лінійні переломи кісток склепіння черепа справа, які з`єднують між собою ділянки втиснутих переломів, багатоосколковий перелом передньої частини лівої виличної дуги, багатоуламковий перелом нижньої щелепи зліва; численні забої м`яких тканин голови, багатоуламковий перелом середньої третини правого стегна та інші тілесні ушкодження, які належатьдо категорії тяжких.

Однак довести злочинний намір до кінцяОСОБА_7 не зміг, оскільки свідки ОСОБА_9 і ОСОБА_10 повідомили про вказану подію в органи поліції та викликали швидку медичну допомогу. У результаті надання медичної допомоги життя потерпілих було врятовано.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу, прокурор заперечила проти задоволення поданої касаційної скарги.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд переглядає судові рішення в межах касаційної скарги.

Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що останній, крім іншого, посилається на те, що висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, тобто зазначає про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження(ст. 411 КПК України), та просить надати доказам іншу оцінку, ніж та, яку надав суд апеляційної інстанції.

Проте відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України перевірку цих обставиндоповноважень Суду законом не віднесено. Оцінка доказів є прерогативою виключно суду першої інстанції, у передбачених законом випадках - і суду апеляційної інстанції.

Отже, суд касаційної інстанції виходить з фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом, та не втручається у правильність проведеної оцінки доказів, зібраних у цьому провадженні.

З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень та підстав для їх скасування або зміни, визначених у ч. 1 ст. 438 КПК України, касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційній скарзі, щодо посилань на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Доводи захисника, викладені в касаційній скарзі, про неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме ч. 2 ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, Суд вважає необґрунтованими з таких підстав.

Суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_7 діяв з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю потерпілих, так і настання їх смерті, а тому він повинен нести відповідальність лише за фактично заподіяні наслідки - тяжкі тілесні ушкодження, у зв`язку з чим дії ОСОБА_7 слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Як убачається з оскаржуваного вироку, апеляційний суд переглядав кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, у якій ставилося питання про скасування вироку суду першої інстанції в частині кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК України та ухвалення нового вироку.

Перекваліфіковуючи дії ОСОБА_7 із ч. 1 ст. 121 на ч. 2 ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України відповідно до пред`явленого обвинувачення, апеляційний суд в ухвалі вказав, що визначальним під час розмежування цих злочинів є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій, враховуючи, що замах на умисне вбивство можливий лише з прямим умислом, тобто коли винний усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав можливість або неминучість настання смерті іншої людини і бажав її настання, однак смертельний результат не настав з незалежних від нього обставин.

Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.

Про наявність саме прямого умислу можуть свідчити, зокрема, діяння винуватого, які завідомо для нього повинні були потягти смерть потерпілого і не призвели до смертельного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі.

Суд апеляційної інстанції проаналізував фактичні обставини злочину, інтенсивність та цілеспрямованість дій обвинуваченого, знаряддя, спосіб завдання, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, їх кількість та дійшов висновку, що вони у своїй сукупності переконливо свідчать про наявність у ОСОБА_7 прямого умислу на вбивство ОСОБА_11 і ОСОБА_12 .

Так, ОСОБА_7 без будь-якої погрози або небезпеки з боку потерпілих схопив молоток і завдав ним численних ударів у життєво важливі органи - голови потерпілих, не зупинившись навіть тоді, коли вони вже втратили свідомість. У результаті потерпілому ОСОБА_11 завдано молотком близько 30 ударів, з них 12 ударів заподіяно зі значною силою в життєво важливий орган - голову, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя. Потерпілій ОСОБА_12 завдано молотком близько 13 ударів, з них близько шести ударів - у голову, зі значною силою, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя.

Свої злочинні дії ОСОБА_7 припинив не з власної ініціативи, а на вимогу ОСОБА_8 , яка застала його під час вчинення протиправних дій і відразу звернулася за допомогою до ОСОБА_9 та ОСОБА_10 для врятування життя потерпілих. За показаннями останніх, потерпілі лежали на підлозі в калюжах крові і за зовнішньою оцінкою їх стану складалося враження, що вони мертві. Сам ОСОБА_7 , будучи вимушеним припинити побиття, пішов спати, станом потерпілих, які були без свідомості, не цікавився, не зробив жодних дій для надання їм допомоги з метою врятування їхнього життя.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що всі зазначені дії ОСОБА_7 стосовно двох потерпілих охоплювалися єдиним умислом та указують на те, що він бажав настання смерті ОСОБА_11 і ОСОБА_12 та усвідомлював, що заподіяння обом потерпілим численних ударів молотком у життєво важливий орган - голову потягне за собою їхню смерть. Такі його дії не призвели до смертельного наслідку лише тому, що були виявлені й викриті ОСОБА_8 , котра відразу звернулася за допомогою до ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а ті повідомили про вказану подію органи поліції та викликали швидку, і в результаті надання медичної допомоги життя потерпілих було врятовано.

Таким чином, ОСОБА_7 діяв з прямим умислом на позбавлення життя ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки у виді смерті потерпілих та бажав їх настання, але не довів кримінального правопорушення до кінця з причин, що не залежали від його волі, а тому його дії суд першої інстанції правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України як замах на умисне вбивство двох осіб, з чим погоджується і Суд.

Отже, апеляційний розгляд кримінального провадження проведено відповідно до вимог закону.

Ухвала апеляційного суду відповідає приписам статей 370 419 КПК України.

Даних, які б свідчили, що судом апеляційної інстанції допущено такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, або неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, не виявлено.

Підстав для задоволення касаційної скарги захисника не встановлено.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року стосовно ОСОБА_7 залишити беззміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3