Історія справи

Постанова ККС ВП від 30.03.2023 року у справі №136/1616/20
Постанова ККС ВП від 30.03.2023 року у справі №136/1616/20
Постанова ККС ВП від 30.03.2023 року у справі №136/1616/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2023 року

м. Київ

справа № 136/1616/20

провадження № 51-1705км22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча ОСОБА_1 ,

судді: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_5 ,

засуджений ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисник ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_7 ізасудженого ОСОБА_6 на вирок Іллінецького районного суду Вінницької області від 30 грудня 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 29 березня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020020200000219, стосовно

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Нова Прилука Липовецького району Вінницької області, проживає в АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 ,посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального законута неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості його підзахисного ОСОБА_6 і вичерпанням можливості їх отримати.

Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник стверджує, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, а саме наявності в нього умислу на пограбування потерпілого.

Указує, що висновки судів про те, що ОСОБА_6 було відомо про наявність грошових коштів у потерпілого, який напередодні отримав пенсію, і саме це знання спонукало виникнення у ОСОБА_6 умислу на грабіж, ґрунтуються лише на припущеннях і не підтверджуються наявними у справі доказами, адже свідок ОСОБА_8 , яка напередодні видавала ОСОБА_9 пенсію у відділенні «Укрпошти», зауважила, що в цей момент сторонніх осіб у відділенні не було.

Стверджує, що показання обвинуваченого ОСОБА_10 про те, що ініціатором грабежу був саме ОСОБА_6 , який знав про отримання ОСОБА_9 пенсії, викликають сумніви і також не підтверджуються іншими доказами у справі. Так, ОСОБА_10 міг бажати зменшити свою відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, переклавши роль організатора грабежу на іншого обвинуваченого - ОСОБА_6 . Крім того, згідно з показаннями потерпілого ОСОБА_9 . ОСОБА_6 лише завдав тілесних ушкоджень, а гроші в нього забрав ОСОБА_10 .

Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував пояснень його підзахисного щодо того, що саме на підґрунті особистої неприязні до потерпілого в нього виник умисел на завдання останньому легких тілесних ушкоджень, при цьому він не мав наміру заволодіти майном потерпілого та не вчиняв для цього будь-яких дій. Разом із тим, на думку захисника, цілком можливо, що саме у ОСОБА_10 виник умисел «перевірити кишені» потерпілого та заволодіти наявним у них майном у той момент, коли він побачив безпорадний стан потерпілого внаслідок отриманих від ОСОБА_6 тілесних ушкоджень та вирішив цим скористатися.

Крім того, захисник посилається на те, що всупереч вимогам ст. 290 КПК України відеозаписи слідчих експериментів з обвинуваченим ОСОБА_10 та потерпілим ОСОБА_9 не було відкрито стороною обвинувачення ні ОСОБА_6 , ні його захиснику.

Вважає, що судові рішення не відповідають приписам ст. 370 КПК України, а ухвала апеляційного суду - ст. 419 цього Кодексу. Апеляційний суд не звернув уваги, що вирок ґрунтується на припущеннях, не дотримався принципу презумпції невинуватості.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, виклав вимогу до Суду про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Указує, що при призначенні покарання суди безпідставно не врахували як пом`якшуючу обставину часткове визнання ним своєї вини, оскільки він, заперечуючи винуватість у пограбуванні, визнав, що через особисту неприязнь до потерпілого завдав йому тілесних ушкоджень, у чому щиро кається і вже неодноразово вибачався перед потерпілим за заподіяні йому біль та страждання.

Також як пом`якшуючу обставину могло, але не було враховано судом те, що після початку збройної агресії РФ, не зважаючи на обраний йому запобіжний захід - домашній арешт, він став до лав територіальної оборони за місцем свого проживання, що підтверджується відповідною довідкою, та брав активну участь у підтриманні громадського правопорядку, хоча мав достатньо можливостей, щоб виїхати за кордон чи в інший спосіб уникнути покарання.

Крім того, засуджений зазначає, що суд першої інстанції врахував як обтяжуючу обставину вчинення злочину стосовно особи з інвалідністю, проте судові рішення не містять посилань на докази, які б підтверджували, що потерпілий є такою особою.

Зміст судових рішень і встановлені судами обставини кримінального провадження

За вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 30 грудня 2021 року. ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_10 , судові рішення стосовно якого в касаційному порядку не оскаржуються.

За ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 березня 2022 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 частково задоволено, вирок стосовно ОСОБА_6 змінено в частині призначеного покарання. Призначено ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 07 жовтня 2020 року близько 14:00, перебуваючи разом з ОСОБА_10 біля кафе «Молодіжне» по вул. 40- річчя Перемоги, 1 у м. Липівці на тимчасових заробітках, рубаючи дрова, помітив біля території центрального стадіону ОСОБА_9 , якого напередодні бачив у місцевому відділенні «Укрпошти», коли той отримував грошові кошти, внаслідок чого у ОСОБА_6 та ОСОБА_10 виник умисел на відкрите заволодінням грошовими коштами ОСОБА_9 .

ОСОБА_6 , виношуючи корисливий мотив, вступивши у змову з ОСОБА_10 , підійшов до ОСОБА_9 та, тримаючи в руці сокиру, спершу висунув словесну вимогу добровільно віддати всі наявні гроші, а на підтвердження свого злочинного наміру замахнувся сокирою в бік потерпілого. ОСОБА_9 схопився рукою за сокиру, однак ОСОБА_6 з метою обернення чужого майна на свою користь та доведення злочину до кінця, застосовуючи до потерпілого насильство, яке не було небезпечним для життя та здоров`я в момент заподіяння, завдав двох ударів кулаком в обличчя ОСОБА_9 , внаслідок чого останній впав, тим самим спричинив потерпілому легкі тілесні ушкодження у виді синця та садна на обличчі. Надалі, у той час як ОСОБА_6 тримав ОСОБА_9 за руки, ОСОБА_10 обшукав кишені останнього, де виявив грошові кошти в сумі 2100 грн, якими відкрито заволодів всупереч волі потерпілого. Після цього ОСОБА_10 та ОСОБА_6 залишили місце події, а викраденим розпорядилися на власний розсуд, завдавши ОСОБА_9 матеріальної шкоди на вказану суму.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений і захисник підтримали касаційні скарги, прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг сторони захисту.

Інших учасників було належним чином повідомлено про день і час касаційного розгляду, однак вони в судове засідання не прибули.

Мотиви Суду

Вимоги закону, якими керується Суд

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

За приписами ч. 1 ст. 412 КПК України істотним вважається таке порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалитизаконне та обґрунтоване судове рішення.

У частинах 1, 2 ст. 419 КПК України вказано, що в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, зазначаються: встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

У статті 65 КК України зазначено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За змістом касаційної скарги захисника останній, крім іншого, посилається на те, що судом неправильно встановлено фактичні обставини кримінального провадження, та просить дати доказам іншу оцінку, ніж та, яку надали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень Суду законом не віднесено.

Оцінка доказів є прерогативою виключно суду першої інстанції, у передбачених законом випадках - і суду апеляційної інстанції.

Отже, суд касаційної інстанції виходить з фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судами, та не втручається у правильність проведеної оцінки доказів, зібраних у цьому провадженні.

З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень та підстав для їх скасування або зміни, визначених у ч. 1 ст. 438 КПК України, касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційних скаргах сторони захисту, щодо посилань на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та суворість призначеного покарання.

Щодо кваліфікації дій засудженого

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про доведеність винуватості ОСОБА_6 у відкритому викраденні чужого майна, поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчиненому за попередньою змовою групою осіб,зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено під час судового розгляду та оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами передбачених законом їхніх прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом, у межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Так, будучи допитаним у судовому засіданні суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_6 не заперечував, що застосував до потерпілого насильство, а саме завдав йому ударів кулаком в обличчя, проте не мав наміру заволодіти його грошовими коштами, а керувався своїм давнім неприязним ставленням до ОСОБА_9 , яке, з його слів, викликане тим, що той піклується про бродячих собак, котрі нападають на дітей.

Водночас потерпілий у суді першої інстанції підтвердив свої показання, надані під час досудового розслідування, про обставини вчиненого щодо нього злочину. Повідомив, що саме ОСОБА_6 , тримаючи в руках сокиру та замахнувшись нею в його бік, став вимагати віддати наявні в нього гроші, а потім завдав йому кількох ударів кулаком по обличчю, від яких він упав. Надалі ОСОБА_6 утримував його за руки, а ОСОБА_10 в той час обшукав його кишені, виявив там гроші та заволодів ними, після чого вони пішли. Піднявшись, він направився за обвинуваченими, вимагаючи повернути йому кошти, на що вони не реагували.

Ці обставини підтвердив у судовому засіданні й обвинувачений ОСОБА_10 .

Допитана як свідок ОСОБА_11 показала, що 07 жовтня 2020 року близько 14:00 в районі автостанції бачила ОСОБА_10 і ОСОБА_6 , за ними слідом ішов ОСОБА_9 та вимагав повернути йому кошти, однак ОСОБА_6 відповів, що гроші йому не поверне, оскільки собаки ОСОБА_9 покусали його дітей. Вона звернулася до ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , вимагаючи, щоб останні повернули кошти ОСОБА_9 й не ображали його, адже він є інвалідом, після чого викликала поліцію.

Суд першої інстанції врахував, що показання потерпілого ОСОБА_9 узгоджуються з показаннями обвинуваченого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 , а також з іншими дослідженими доказами. Причин і фактів, які би свідчили про те, що вищевказані особи оговорюють ОСОБА_6 , не встановлено.

Також суд першої інстанції дослідив питання щодо наявності кваліфікуючої ознаки злочину, крім застосування насильства, а саме вчинення грабежу за попередньою змовою групою осіб, проаналізувавши нормативне визначення цієї обставини та відповідну практику Верховного Суду у складі Касаційного кримінального суду, наведену, зокрема, у постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 710/439/17, провадження № 51-1809км19.

Суд першої інстанції, проаналізувавши досліджені докази, не знайшов підстав для закриття провадження у зв`язку з недоведеністю винуватості ОСОБА_6 або для перекваліфікації його дій на умисне спричинення легких тілесних ушкоджень тадійшов висновку, що винуватість обвинувачених за ч. 2 ст. 186 КК України доведено поза розумним сумнівом.

Доводи щодо неправильної, на думку сторони захисту, кваліфікації дій засудженого ОСОБА_6 були також предметом дослідження суду апеляційної інстанції і не знайшли свого підтвердження.

Щодо показань свідка ОСОБА_8 , то апеляційний суд обґрунтовано вказав в ухвалі, що той факт, що вона не бачила ОСОБА_6 у відділенні «Укрпошти», не спростовує того, що він міг бачити, що ОСОБА_9 отримав пенсію.

Суд ураховує, що за встановленихсудом першої інстанції обставин ОСОБА_10 та ОСОБА_6 діяли узгоджено, зі спільним умислом, при цьому кожен із них безпосередньо виконував свою роль, яка частково утворювала об`єктивну сторону складу злочину. Так, підійшовши удвох до ОСОБА_9 , саме ОСОБА_6 висловив вимогу віддати гроші та погрожував потерпілому сокирою, а оскільки той не погодився, двічі вдарив його кулаком по обличчю, спричинивши легкі тілесні ушкодження. У той час коли ОСОБА_6 утримував потерпілого, ОСОБА_10 обшукав його кишені та знайшов гроші, якими заволоділи обидва учасники пограбування. Тому той факт, що ОСОБА_6 особисто гроші у потерпілого не забирав, у цьому випадку не свідчить про відсутність у нього корисливого мотиву й мети вчинення грабежу.

Отже, Суд погоджується з вищевказаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій і вважає, що за встановлених обставин дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК України кваліфіковано правильно.

Щодо доводів про порушення вимог ст. 290 КПК України

Як убачається з вироку, суд першої інстанції послався як на доказ винуватості обвинувачених на досліджені в ході судового розгляду протоколи слідчих експериментів від 12 жовтня 2020 року за участю ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_12 і від 15 жовтня 2020 року за участю потерпілого ОСОБА_9 .

Захисник ОСОБА_7 у касаційній скарзі, як аналогічно і в апеляційній,наполягає, що судпершої інстанції безпідставно врахував указані протоколи слідчих експериментів, оскільки відеозаписи до них не було відкрито ОСОБА_6 та його захиснику в порядку ст. 290 КПК України.

Проте відповідно до протоколу про відкриття та надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 30 жовтня 2020 року (т. 2, а.п. 103, 104) підозрюваного ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 ознайомлено з матеріалами досудового розслідування відповідно до наданого списку, у тому числі з протоколом слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_10 і додатком до протоколу DVD-диском із відеозаписом (пункти 68, 69 списку), а також з протоколом слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_9 і додатком до протоколу DVD-диском із відеозаписом (пункти 78, 79). Цей протокол підписано ОСОБА_6 і захисником ОСОБА_7 .

Вказані доводи захисника досліджувалися в суді апеляційної інстанції. Як установив апеляційний суд, усі матеріали провадження було надано стороні захисту для ознайомлення в порядку ст. 290 КПК України відповідно до вимог закону. Заяв чи скарг про невідкриття цих матеріалів, про бажання ознайомитися з відеозаписами не надходило, а тому немає підстав уважати, що стороні захисту не було відкрито вказаних доказів.

Тому підстав для визнання протоколів слідчих експериментів недопустимими доказами не вбачається.

Щодо призначеного покарання

Як убачається з вироку, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, суд першої інстанції відповідно до положень ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке за ст. 12 КК України належить до тяжкого злочину, відсутність обставин, котрі пом`якшують покарання, та наявність обставин, що його обтяжують (вчинення злочину особою в стані алкогольного сп`яніння стосовно особи з інвалідністю), дані про особу обвинуваченого, який має середню спеціальну освіту, не працює, неодружений, раніше не судимий.

При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність пом`якшуючої покарання обставини - визнання вини та щирого каяття, оскільки обвинувачений ОСОБА_6 свою вину визнав частково, наполягаючи на вчиненні більш м`якого кримінального правопорушення, та не розкаявся, з чим погоджується і Суд.

Так, розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте визнання своєї провини у вчиненому, осуд своєї поведінки, намагання відшкодувати завдані злочином збитки, бажання виправити наслідки скоєного. Щире каяття є відвертою оцінкою винуватою особою своєї злочинної поведінки як негативної, визнанням тих обставин, які їй ставляться в провину. Також факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Однак у матеріалах відсутні дані, які б підтверджували щирий жаль з приводу скоєного та осуд своєї поведінки засудженим, те, що він намагався виправити наслідки вчиненого й виявляв готовність нести покарання.

З аудіозапису судового засідання вбачається, що суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_9 , 1959 року народження, є особою похилого віку, особою з інвалідністю ІІ групи, і такі дані про його особу не заперечувалися стороною захисту.

Тому суд першої інстанції, керуючись п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України та відповідно до обвинувального акта, визнав обтяжуючою обставиною вчинення злочину стосовно особи з інвалідністю.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_6 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, що є вищою межею, встановленою санкцією ч. 2 ст. 186 КК України.

Переглядаючи вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги захисника про те, що в ході судового розгляду не було здобуто доказів, які би свідчили, що ОСОБА_6 в момент вчинення злочину перебував у стані алкогольного сп`яніння, та за недоведеністю виключив цю обставину з обвинувачення, у тому числі як таку, що обтяжує покарання. Зважаючи на вказане враховуючи, що ОСОБА_6 вперше притягується до кримінальної відповідальності, апеляційний суд дійшов висновку про пом`якшення йому покарання в межах санкції ч. 2 ст. 186 КК України,мотивувавши належним чином своє рішення. При цьому факту щирого каяття ОСОБА_6 апеляційний суд також не встановив.

На думку Суду, за встановлених судом обставин, виходячи із санкції ч. 2 ст. 186 КК України, якою передбачено покарання у видіпозбавлення волі на строк від 4 до 6 років,обране ОСОБА_6 апеляційним судом покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців не є явно несправедливим через суворість.

Що стосується доводів у касаційній скарзі засудженого про те, що після початку збройної агресії РФ він, не зважаючи на обраний йому запобіжний захід домашній арешт, став до лав територіальної оборони за місцем свого проживання, що підтверджується відповідною довідкою, та брав активну участь у підтриманні громадського правопорядку, хоча мав достатньо можливостей, щоб виїхати за кордон чи в інший спосіб уникнути покарання, то за встановлених обставин кримінального провадження, враховуючи суспільну небезпеку вчиненого злочину, до того ж стосовно особи з інвалідністю, характер та ступінь участі ОСОБА_6 у вчиненні злочину, Суд не вважає такі доводи засудженого підставою для пом`якшення йому покарання.

За таких обставин Суд визнає, що призначене ОСОБА_6 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарання, є обґрунтованим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Апеляційний розгляд кримінального провадження проведено відповідно до вимог закону. Суд апеляційної інстанції ретельно проаналізував доводи апеляційної скарги захисника, які аналогічні доводам, наведеним у касаційних скаргах, і дав їм належну оцінку, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу в частині суворості призначеного покарання задоволено частково, а інші доводи визнано необґрунтованими.

Судові рішення відповідають вимогам ст. 370 КПК України, а ухвала апеляційного суду - ст. 419 КПК України.

Даних, які б свідчили, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, або неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, або призначено явно несправедливе покарання, не виявлено.

Таким чином, підстав для задоволення касаційних скарг не встановлено.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Іллінецького районного суду Вінницької області від 30 грудня 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 29 березня 2022 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3