Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2023 року

м. Київ

справа № 208/2838/19

провадження № 51-171 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040160000514, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України такого, що судимостей не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 квітня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців. На підставі ст. 75 КК України звільнено його від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 2 роки та покладанням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Вироком Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано і ухвалено новий, яким ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. В решті вирок суду залишено без змін.

Зазначеними судовими рішеннями також засуджено ОСОБА_8 , касаційні скарги відносно якого не подавались.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 02 березня 2019 року, о 07:06 год, разом з раніше знайомим йому ОСОБА_8 , в приміщені кафе-бару, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , реалізуючи раптово виниклий спільний злочинний умисел на викрадення чужого майна, відкрито заволоділи належним ОСОБА_9 майном вартістю 11166, 67 грн та, незважаючи на вимоги потерпілого припинити злочинні дії і повернути майно, залишили місце вчинення злочину.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник не погоджується з призначеним апеляційним судом засудженому ОСОБА_7 покаранням та просить скасувати вирок суду апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про скасування вироку суду першої інстанції в частині застосування положень ст. 75 КК України, допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для можливості звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням. Вважає, що з огляду на наявні в справі дані про особу засудженого, у суду є достатньо підстав для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання.

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 підтримала свою касаційну скаргу захисника та просила її задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор, який брав участь в суді касаційної інстанції вважав, що підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає, а тому просив оскаржуване судове рішення без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Винуватість ОСОБА_7 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність обвинувачення та правильність кваліфікації дій за ч. 2 ст. 186 КК України, в касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Доводи касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого колегія суддів вважає безпідставними.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Однією з важливих гарантій здійснення, проголошеного статтями 3 і 27 Конституції України права людини на життя і здоров`я, є беззастережне виконання судами вимог кримінального процесуального закону щодо забезпечення прав потерпілих від злочинів, які посягають на ці права.

А дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Як убачається з вироку суду першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України та приймаючи рішення про наявність підстав для застосування ст. 75 КК України, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу ОСОБА_7 , який в силу ст. 89 КК України є таким, що судимостей не має, є інвалідом 3 групи, визнав обставинами, що пом`якшують покарання - визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також взяв до уваги те, що грабіж було вчинено без застосування насильства та будь-якого впливу на потерпілого і відшкодовано заподіяну останньому майнову шкоду.

Апеляційний суд, переглядаючи апеляційну скаргу прокурора, який не погодився з призначеним засудженому покаранням та застосуванням положень ст. 75 КК України, встановив, що місцевий суд, пославшись на обставини, які він врахував при призначенні покарання, та дані про особу засудженого, не в повній мірі врахував вимоги ст. 65 КК України та належним чином не мотивував і не навів переконливих доводів про доцільність звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України.

Зазначення у вироку суду щодо наявності обставин, що пом`якшують покарання, не дає підстав вважати можливим виправлення засуджених без відбування покарання з випробуванням, оскільки судом не було враховано всіх засад призначення покарання.

Так, апеляційний суд дійшов висновку про те, що посилання у вироку на врахування при призначенні покарання ОСОБА_7 із застосуванням положень ст. 75 КК України тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, є формальним і фактично це рішення прийнято без урахування даних про особу ОСОБА_7 , який в минулому вже притягувався до кримінальної відповідальності, на час вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення хоч і вважався в силу ст. 89 КК України таким, що судимості не має, однак після його вчинення, 07 грудня 2019 року вчинив інше кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст.185 КК України, за яке його засуджено вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2020 року. Крім того, ОСОБА_7 не працює, що свідчить про відсутність у нього постійного законного джерела доходу, та є причиною вчинення ним кримінальних правопорушень проти власності.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що зазначені судом першої інстанції обставини не свідчать про можливість виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання, а тому підстав для застосування ст. 75 КК України немає, в зв`язку з чим вирок в частині призначеного покарання на підставі п. 4 ч. 1 і ч. 2 ст. 409, п. 2 ч. 1 ст. 413, ст. 414 КПК України скасував і ухвалив новий вирок, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407, п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України.

При цьому, призначаючи ОСОБА_7 покарання, вказаний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу ОСОБА_7 , який перебував під наглядом лікаря-нарколога з 2009 року, однак з 2018 року ухиляється від нагляду, є інвалідом 3 групи, працює згідно з довідкою від 04 жовтня 2022 року, а також те, що після вчинення цього кримінального правопорушення, він належних висновків для себе не зробив та вчинив нове, а тому таким, що сприятиме досягненню мети покарання, визначеній у ст. 65 КК України, буде покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям.

Колегія суддів погоджується з призначеним ОСОБА_7 апеляційним судом покаранням та вважає, що при обранні його виду та розміру, судом апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 65 КК України, належним чином враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу ОСОБА_7 та всі обставини кримінального провадження, в тому числі й ті, на які посилається в касаційній скарзі захисник.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам ст. 420 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у справі колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційних вимог захисника немає.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3