Історія справи

Постанова

іменем України

22 червня 2023 року

м. Київ

справа № 369/1251/17

провадження № 51-3658 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

виправданого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12016110200004247 від 28 жовтня 2016 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345-1 КК України,

за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_8 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 вересня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 вересня 2019 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345-1 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведенням наявності в його діях складу кримінального правопорушення.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 залишено без розгляду.

Згідно з вироком ОСОБА_6 органом досудового розслідування обвинувачувався в умисному заподіянні журналісту ТОВ «ІА «Стоп Корупція ТВ» ОСОБА_9 легких тілесних ушкоджень у зв`язку із здійсненням цим журналістом законної професійної діяльності за наступних обставин.

28 жовтня 2016 року приблизно о 13:30 журналісти інформаційного агентства «Стоп корупції ТВ» ОСОБА_9 разом з ОСОБА_10 та оператором ОСОБА_11 , маючи редакційне завдання в межах журналістського розслідування, прибули на земельну ділянку, розташовану поблизу озера в адміністративних межах Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (більш точного місця досудовим розслідування не встановлено), де проводили відеозйомку робіт щодо видобутку корисних копалин. В цей час за вказаною адресою знаходився ОСОБА_6 , який, помітивши це, намагався зашкодити здійсненню журналістами законної професійної діяльності, а саме припинити відеозйомку. Реалізуючи свій прямий умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, достовірно знаючи, що ОСОБА_9 перебуває на посаді журналіста в ТОВ «ІА «Стоп Корупція ТВ», ОСОБА_6 вхопив його за праву руку та наніс кулаком правої руки два удари в область обличчя, після чого, продовжуючи тримати останнього за руку та верхній одяг, кинув його головою в паркан. Внаслідок вказаних дій ОСОБА_9 були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_12 та потерпілого ОСОБА_9 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування, встановлених ч. 3 ст. 219 КПК України.

На обґрунтування своїх доводів прокурор зазначає, що місцевий суд, встановивши наявність об`єктивних підстав для закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, ухвалив виправдувальний вирок, чим допустив порушення вимог ст. 412 КПК України.

Крім того, вказує, що суд апеляційної інстанції, зазначивши в ухвалі, що строк досудового розслідування у кримінальному провадженні закінчився 28 грудня 2016 року та як наслідок пред`явлення обвинувачення 03 лютого 2017 року ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345-1 КК відбулося поза межами строку досудового розслідування, в порушення вимог п. 10 ч. 1 ст. 284, ст. 412 КПК України, не закрив кримінальне провадження, а залишив вирок без зміни.

При цьому прокурор стверджує, що згідно положень ст. 2 КПК України ОСОБА_6 , з огляду на порушення загальних засад кримінального провадження (пропущення встановлених ч. 3 ст. 219 КПК України строків досудового розслідування), фактично не набув статусу обвинуваченого, а тому проведення стосовно нього судового розгляду є неприпустимим.

Ураховуючи наведене, прокурор, посилаючись на положення п. 1 ч. 2 ст. 412 КПК України, а також на постанову Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі № 483/911/20 (провадження № 51-4351км21), зазначає, що здійснення судового провадження за наявності підстав для закриття кримінального провадження, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до безумовного скасування судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

На зазначену касаційну скаргу виправданий ОСОБА_6 подав заперечення та додаткові заперечення, в яких стверджує, що вимоги прокурора щодо закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки відомості в ЄРДР у цьому кримінальному провадженні були внесені 28 жовтня 2016 року, а положення п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України були введені в дію лише 15 березня 2018 року та не мають зворотної дії у часі, а також застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР після введення в дію цих змін. При цьому ОСОБА_6 у своїх додаткових запереченнях на касаційну скаргу прокурора, також зазначив, що ЄСПЛ було відкрито справу за його заявою у зв`язку з порушенням вимог статей 6, 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод під час кримінального переслідування за ч. 2 ст. 345-1 КК України (непроцесуальна поведінка прокурорів у кримінальному провадженні).

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 :

- заявив клопотання в якому, посилаючись на практику застосування положень п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, викладену у постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 15 грудня 2021 року у справі № 483/911/20, просив відступити від позиції, викладеної у постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 08 лютого 2023 року у справі № 368/1200/19, а також у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 23 лютого 2023 року у справі № 372/2485/20, та передати дане кримінальне провадження на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду;

- просив розглянути заявлене клопотання у нарадчій кімнаті одночасно з вирішенням касаційної скарги;

- підтримав касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 та просив її задовольнити.

Виправданий ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення заявленого прокурором ОСОБА_5 клопотання, а також заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора ОСОБА_8 , просили рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_5 слід відмовити, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Частиною 1 ст. 8 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 284 КПК України (в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) визначено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.

Як убачається з вироку, місцевим судом за результатами дослідження усіх наданих сторонами провадження доказів, встановлено відсутність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345-1 КК України, а саме об`єктивної сторони злочину, та як наслідок ухвалено виправдувальний вирок.

Крім того, суд зазначив, що під час судового провадження стороною захисту було доведено той факт, що строк досудового розслідування закінчився 28 грудня 2016 року, отже обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 345-1 КК України було висунуто поза межами строку досудового розслідування, що позбавляє суд першої інстанції можливості на підставі ч. 3 ст. 337 КПК зробити висновок про зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення.

Зі змісту матеріалів справи вбачається, що матеріали даного кримінального провадження надійшли до місцевого суду з обвинувальним актом, при цьому прокурор на підготовчому судовому засіданні клопотань про закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України не заявляв, а під час розгляду в суді першої інстанції було зроблено висновок про закінчення строків досудового розслідування, а також висновок про відсутність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345-1 КК України, у зв`язку з чим суд прийняв рішення, яке є більш сприятливим для особи, оскільки ухвалення виправдувального вироку є реабілітуючою обставиною, в той час як закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування не є таким.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок в порядку апеляційної процедури, не встановив підстав, передбачених ч. 1 ст. 409 КПК України та погодився з висновками місцевого суду про невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345-1 КК України, внаслідок відсутності в його діях складу злочину.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ухвалених стосовно виправданого ОСОБА_6 , прокурор звернувся із касаційною скаргою у якій просить скасувати виправдувальний вирок та ухвалу, якою цей вирок залишено без змін, через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, посилаючись на те, що пред`явлення обвинувачення ОСОБА_6 відбулося поза межами строку досудового розслідування, встановленого ст. 219 КПК України.

Обґрунтовуючи свою позицію, прокурор із посиланням на ст. 2 КПК України, зазначає, що ОСОБА_6 , у зв`язку з вищевказаним порушенням, не набув процесуального статусу обвинуваченого.

Тобто прокурор фактично зазначає про істотне порушення прав виправдного, оскільки щодо особи, яка не мала відповідного процесуального статусу відбувався судовий розгляд (застосована неналежна правова процедура).

Проте такі доводи, за обставин конкретного кримінального провадження, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 438 КПК України суд касаційної інстанції не вправі скасувати виправдувальний вирок, ухвалу про відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру, ухвалу про закриття кримінального провадження лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого або особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Отже, враховуючи, що у касаційній скарзі прокурора єдиною підставою для скасування судових рішень є істотне порушення прав виправданого, скасування судових рішень на цій підставі суперечитиме наведеним вище приписам КПК України.

Крім цього, Судом приймається до уваги і те, що сам ОСОБА_6 у своїх запереченнях на касаційну скаргу прокурора не зазначає про наявність допущених істотних порушень вимог КПК України щодо нього з цих підстав.

Одночасно колегія суддів зауважує, що посилання прокурора на постанову Верховного Суду від 15 грудня 2021 року по справі № 483/911/20 (провадження № 51-4351км21) не є релевантним обставинам даного кримінального провадження.

Так, у вказаній постанові Суду йшлося про оскарження судових рішень представником потерпілого та прокурором з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та незаконності виправдувального вироку суду першої інстанції, а також невідповідності ухвали апеляційного суду положенням ст. 419 КПК України, в тому числі, висувалися вимоги про погіршення становища виправданого.

Разом з тим у цьому кримінальному проваджені прокурором ставиться питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій лише через істотні порушення прав виправданого, що не вправі зробити суд касаційної інстанції з огляду на вимоги ч. 3 ст. 438 КПК України.

Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 08 лютого 2023 року у справі № 368/1200/19 (провадження № 51-3713км22) та від 23 лютого 2023 року у справі № 372/2485/20 (провадження № 51-3344км22).

З урахуванням зазначеного Суд не вбачає підстав для висновку про те, що у цьому кримінальному провадженні, а також у кримінальних провадженнях № 368/1200/19, № 372/2485/20 є подібні правовідносини з кримінальним провадженням № 483/911/20, а тому, на думку колегії суддів, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення клопотання прокурора ОСОБА_5 про передачу даного кримінального провадження на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду з метою відступлення від позицій, викладених у постановах Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 368/1200/19 (провадження № 51-3713км22) та від 23 лютого 2023 року у справі № 372/2485/20 (провадження № 51-3344км22).

Водночас колегія суддів звертає увагу, що норма процесуального закону, визначена у п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України була внесена до цього Кодексу на підставі Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - Закон № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), та введена в дію 15 березня 2018 року.

При цьому, відповідно до примітки (застереження) вказані зміни не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР після введення в дію цих змін (п. 4 § 2 Прикінцевих положень Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Як убачається з матеріалів провадження, відомості про кримінальне правопорушення, вчинення якого інкримінувалося ОСОБА_6 , внесені до ЄРДР за № 12016110200004247 від 28 жовтня 2016 року, тобто до набуття чинності Законом України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

З огляду на викладене, у даному кримінальному провадженні відсутні підстави для застосування положень п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки вони введені в дію після внесення відомостей про кримінальне правопорушення щодо ОСОБА_6 до ЄРДР, та не мають зворотної дії у часі.

За таких обставин та з огляду на вимоги чинного КПК України, Верховний Суд не вбачає підстав, які б свідчили про те, що постановлені в даному кримінальному провадженні судові рішення є незаконними. На думку колегії суддів, вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в цілому є обґрунтованими і вмотивованими. Будь-яких інших доводів щодо порушень, допущених судами першої та апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі не наведено.

Ураховуючи вищезазначене, а також те, що тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам постановити законні та обґрунтовані рішення, під час касаційного розгляду не встановлено, то колегія суддів вважає, що касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

У задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_5 про передачу даного кримінального провадження на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду - відмовити.

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 вересня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року стосовно виправданого ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3