Історія справи

Постанова

Іменем України

20 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 242/4159/14-к

провадження № 51-614км17

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Шевченко Т.В.,

суддів Стефанів Н.С., Стороженка С.О., за участю:

секретаря судового засідання Михальчука В.В., прокурора Дронової І.С., особи, щодо якої закрито кримінальне провадження ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

розглянув касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої й апеляційної інстанцій, на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014050500002411, відносно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця шахти 32П Сніжнянського району Донецької області, жителя АДРЕСА_1

щодо якого кримінальне провадження за ч. 3 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК)закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Селидівського міського суду Донецької області від 16 червня 2015 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 191 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з товарно-матеріальними цінностями, на строк 2 роки.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року вирок Селидівського міського суду Донецької області від 16 червня 2015 року скасовано, а кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 191 КК закрито у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді.

У цьому ж кримінальному провадженні постановлено такі судові рішення:

- ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 22 грудня 2015 року, якою вирок Селидівського міського суду Донецької області від 16 червня 2015 року ОСОБА_1 скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК ;

- ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2016 року, якою ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 22 грудня 2015 року щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 винним у тому, що він, будучи службовою особою, яка виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов'язки, обіймаючи посаду директора ТОВ «Метстройсервіс», діючи за попередньою змовою групою осіб із особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, з метою отримання з державного бюджету коштів та в подальшому їх розподілу між собою, 18 квітня 2013 року уклав фіктивні договори: договір поставки №15-04/3, предметом якого був канат СВ 25,2 вартістю 33 000 грн та договір поставки №15-04/2, предметом якого був кабель СБН 3*120 вартістю 83 165 грн. Згідно з товарно-транспортними накладними № 3 та № 4 від 18 квітня 2013 року директор ТОВ «Метстройсервіс» ОСОБА_1 на підставі цих договорів поставив, а особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, отримала вказані в договорах канат і кабель, хоч на територію ДП «Шахта ім. Д.С. Коротченко» їх поставлено не було, за що відповідно до платіжних доручень Управління Державної казначейської служби України у м. Селидовому Донецької області № 91 та № 92 від 23 квітня 2013 року грошові кошти у сумі 116 165 грн надійшли на банківський рахунок ТОВ «Метстройсервіс».

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що стороною обвинувачення не надано суду достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК, а тому ухвалив рішення про скасування вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду відносно ОСОБА_1 Посилається на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог ч. 2 ст. 419 КПК щодо необхідності зазначення в ухвалі обставин, установлених апеляційним судом, та посилання на докази і мотиви визнання їх недопустимими чи неналежними. Вважає, що апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що у вироку не було зазначено, яким чином ОСОБА_1 та особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, заволоділи державними коштами, оскільки судом було встановлено, що ці кошти надійшли на рахунок ТОВ «Метстройсервіс» і ОСОБА_1 як директор був єдиною особою, хто міг ними розпоряджатися. Посилається на безпідставність висновку апеляційного суду про те, що судом не встановлено, з ким ОСОБА_1 вступив у попередню змову, оскільки в ході розгляду провадження, на думку прокурора, встановлено, що цією особою був директор ДП «Шахта ім. Д.С. Коротченко» ОСОБА_2 Вказує, що апеляційним судом зроблено помилковий висновок щодо реального виконання умов договорів поставки, а також щодо відсутності зв'язку між поставками обладнання за документами та результатами інвентаризації. Зазначає, що апеляційним судом не наведено в ухвалі мотивів, з яких він відкинув докази обвинувачення. Прокурор вважає за необхідне призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу та вважав, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 вважав, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

За п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1954 року кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вину обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК у кримінальному провадженні разом з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Частиною 1 ст. 433 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 284 КПК передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо судом не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання. Згідно з вимогами ст. 417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває провадження.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1, повною мірою дотримався вимог кримінального процесуального закону.

Перевіряючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, у якій останній заперечував доведеність своєї вини, суд установив відсутність достатніх доказів, які підтверджували б його винуватість у заволодінні коштами в сумі 116 165 грн з державного бюджету за попередньою змовою групою осіб.

При цьому апеляційний суд, безпосередньо дослідивши докази в судовому засіданні, дійшов висновку, що вони не доводять винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину.

Суд апеляційної інстанції визнав, що докази у кримінальному провадженні не підтверджують, що ОСОБА_1 отримав або мав намір отримати кошти з державного бюджету разом з іншою особою, а навпаки, свідчать про те, що ОСОБА_1 виконав усі умови договору поставки кабелю та каната на ДП «Шахта ім. Д.С. Коротченко».

При цьому правильно звернув увагу на те, що бухгалтерськими документами підтверджується, що ОСОБА_1 поставив, а інша особа отримала канат СВ 25,2 вартістю 33 000 грн та кабель СБН 3*120 вартістю 83 165 грн; платіжним дорученням № 80 від 17.06.2013 року підтверджується, що підприємство ТОВ «Метстройсервіс» перерахувало кошти у сумі 13 5912 грн ТОВ «Компанія «Укрпромторг» за поставку зазначеного обладнання і це перерахування відбулося після отримання коштів ТОВ «Метстройсервіс» від ДП «Шахта ім. Д.С. Коротченко»; згідно з інформацією, наданою Управлінням Державної казначейської служби України у м. Селидовому Донецької області від 06.02.2014 року № 01/50/376, платіжне доручення № 91 від 23.04.2013 року на суму 39 600 грн за поставку канату СВ 25,5 та платіжне доручення № 92 від 23.04.2013 року на суму 99 798 грн за поставку кабелю СБН 3*120 були оплачені в повному обсязі 14 червня 2013 року та підписані в.о. директора ДП «Шахта ім. Д.С. Коротченко» ОСОБА_2 і бухгалтером ОСОБА_3 Також апеляційний суд врахував, що договори поставки між ТОВ «Метстройсервіс» в особі директора ОСОБА_1 та ДП «Шахта ім. Д.С. Коротченко» в особі директора ОСОБА_2 не було визнано фіктивними.

Крім того, не залишилися поза увагою апеляційного суду і показання свідка ОСОБА_4, який підтвердив, що перевозив з ТОВ «Метстройсервіс» канат і кабель до ДП «Шахта ім. Д.С. Коротченко», але на певній ділянці дороги перевантажив обладнання до іншого автомобіля.

Зазначені докази не були спростовані стороною обвинувачення.

Водночас апеляційний суд обґрунтовано визнав, що показаннями свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про відсутність на території ДП «Шахта ім. Д.С. Коротченко» на час інвентаризації, проведеної у грудні 2013 року, кабелю та канату, які згідно з документами були відправлені з ТОВ «Метстройсервіс» у квітні 2013 року, не підтверджується причетність ОСОБА_1 до заволодіння чужим майном шляхом зловживанням своїм службовим становищем.

Також апеляційний суд правильного звернув увагу, що у вироку не було зазначено, яким чином ОСОБА_1 та інша особа заволоділи державними коштами у сумі 116 165 грн, які надійшли на банківський рахунок ТОВ «Метстройсервіс».

Отже, апеляційний суд згідно зі ст. 94 КПК повно та всебічно дослідив усі докази, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку. На підставі досліджених доказів суд дійшов висновку, що ними не доведено винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину.

У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд цілком дотримався стандарту доведення винуватості поза розумним сумнівом, оскільки стороною обвинувачення не було доведено перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.

Суд касаційної інстанції визнає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що доказами у цьому кримінальному провадженні, як кожним окремо, так і в сукупності, не доведено, що ОСОБА_1 своїми умисними діями заволодів коштами з державного бюджету за попередньою змовою групою осіб за обставин, зазначених в обвинувальному акті, а тому вважає обґрунтованим рішення суду про необхідність закриття кримінального провадження у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді.

Ухвала апеляційного суду є достатньо вмотивованою та повною мірою відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування ухвали апеляційного суду, про що йдеться у касаційній скарзі прокурора, перевіркою кримінального провадження не встановлено. Тому підстав для задоволення касаційної скарги судом касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, пунктами 11, 15 розділу XI »Перехідні положення» КПК та параграфом 3 Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року відносно ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої й апеляційної інстанцій, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Шевченко Н.С. Стефанів С.О. Стороженко