Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 161/17111/17

провадження № 51-5823км21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участі:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 липня 2021 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Цумань Ківерцівського району Волинської області, громадянина України, який проживає у АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК, і

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 липня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна.

Вирішено питання щодо речових доказів, а також інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.

Ухвалою Волинського апеляційного судувід 16 листопада 2022 року вирок суду першої інстанції було залишено без змін.

Судами попередніх інстанцій ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він попередньо запропонував та надалі 28 вересня 2017 року приблизно о 13 год 30 хв, перебуваючи в службовому кабінеті №408 слідчого відділу Луцького ВП ГУ НП у Волинській області, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Грибоєдова, 2, надав слідчому цього відділення ОСОБА_8 , посада якої відноситься до службових осіб, які займають відповідальне становище, неправомірну вигоду у розмірі 2700 грн та 100 доларів США за вирішення нею питання про закриття кримінального провадження та непритягнення до кримінальної відповідальності його племінниці ОСОБА_9 , яка була підозрюваною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 КК, досудове розслідування яких здійснювала слідча ОСОБА_8 .

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження щодо нього закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримання.

На обґрунтування касаційних вимог засуджений стверджує про те, що:

- судами попередніх інстанцій усупереч вимогам ст. 23 КПК було порушено принцип безпосередності дослідження доказів, а саме не досліджено речового доказу - грошей, які були предметом неправомірної вигоди, яку він нібито надавав слідчій ОСОБА_8 , за наявності обґрунтованих сумнівів сторони захисту щодо справжності цих грошей;

- місцевий суд під час нового розгляду кримінального провадження в порушення вимог ст. 22 КПК вдався до збирання доказів шляхом ініціювання питання проведення службової перевірки по факту зникнення із матеріалів кримінального провадження речового доказу - грошей;

- суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про відсутність провокації щодо нього з боку співробітників поліції;

- апеляційний суд в порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту щодо допиту свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , повторного допиту свідка ОСОБА_8 , а також щодо повторного дослідження усіх наявних у матеріалах кримінального провадження письмових доказів.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити, а прокурор вважала рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими, просила касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення.

Мотиви суду

Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірив матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи та дійшов такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи засудженого про істотне порушення вимог КПК судами попередніх інстанцій під час розгляду цього кримінального провадження з огляду на нижчевикладене.

У цьому провадженні ОСОБА_7 стверджував про порушення судами попередніх інстанцій вимог ст. 23 КПК і нездійснення безпосереднього дослідження в судовому засіданні грошей, які засуджений нібито передав слідчій як неправомірну вигоду, що призвело до неповного встановлення всіх обставин справи.

З досліджених судами попередніх інстанцій протоколу за результатами проведення НС(Р)Д аудіо-, відеоконтролю особи від 29 вересня 2017 року з додатком, а саме аудіо-відеозапису цієї негласної слідчої (розшукової) дії, вбачається, що ОСОБА_7 у приміщені службового кабінету № 408 відділення Луцького ВП ГУ НП у Волинській області пропонує та надає слідчій ОСОБА_8 обумовлену суму грошей, які він відраховує та кладе в шухляду робочого столу останньої, за вчинення нею дій, спрямованих на закриття кримінального провадження щодо його племінниці ОСОБА_9 ; протоколу огляду місця події від 28 вересня 2017 року з додатками (безперервним відеозаписом цієї слідчої дії), в якому зафіксовано, що одразу після передачі засудженим неправомірної вигоди слідчій у приміщенні вищевказаного службового кабінету № 408 відбувся огляд місця події за участю слідчої ОСОБА_8 , затриманого ОСОБА_7 та понятих, в ході якого співробітниками поліції у верхній шухляді службового столу було виявлено гроші у розмірі 2700 грн та 100 доларів США, переписані серії, номери та номінал цих купюр, після чого вказані гроші були поміщені до поліетиленового пакету, який було опечатано.

Надалі вказані грошові кошти були визнані речовими доказами.

Місцевий суд під час першого судового розгляду в судовому засіданні від 10 квітня 2019 року, що підтверджується звуко-відеозаписом цього засідання, дослідив та приєднав до матеріалів кримінального речовий доказ, а саме одну купюру номіналом 100 (сто) доларів США серія LK 65695307 D, десять купюр по 200 (двісті) гривень з наступними серійними номерами: серія КЙ 6173308; КК 0693678; УЄ 3401231; ЗЗ0009068; ЕЕ 7964941; ТИ 8346286; АА 4607657; ПЕ 8921296; ЄЯ 9373239, дві купюри по 100 (сто) гривень з серійними номерами КА 5177217 та КН 071757, одну купюру номіналом 500 (п`ятсот) гривень з серійним номером АА 1256546, та за результатами судового розгляду вирішив їхню долю в порядку вимог ст. 100 КПК.

При цьому в ході вищевказаного судового розгляду місцевого суду сторона захисту не порушувала питання про справжність наявних у матеріалах кримінального провадження грошей і будь-яких тверджень про те, що ці гроші можуть бути фальшивими не висловлювала.

Під час нового судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 у суді першої інстанції в ході дослідження письмових доказів, у тому числі й наявних у матеріалах справи речових доказів, судом було встановлено відсутність грошей у матеріалах кримінального провадження, у зв`язку з чим цим судом було ініційовано перед керівництвом суду питання про проведення службової перевірки за фактом зникнення речового доказу - грошей із матеріалів кримінального провадження.

Тобто під час нового судового розгляду суд першої інстанції повторно речового доказу не досліджував.

Колегія суддів вважає, що оскільки речовий доказ (гроші) були предметом дослідження місцевим судом під час першого судового розгляду, принцип безпосередності дослідження доказів у цьому провадженні порушено не було.

Крім того, Суд наголошує, що й сам засуджений протягом усього судового розгляду у судах попередніх інстанцій не заперечував факт передачі ним слідчій ОСОБА_8 в її службовому кабінеті грошей, однак заперечував мету, з якою він їх надавав.

З урахуванням викладеного, колегія суддів констатує відсутність порушень ст. 23 КПК під час розгляду цього кримінального провадження судами попередніх інстанцій.

Твердження ОСОБА_7 про те, що місцевий суд, ініціюючи перед керівництвом суду питання про проведення службової перевірки за фактом зникнення із матеріалів кримінального провадження речових доказів, вдався до збирання доказів, чим порушив вимоги ст. 93 КПК, колегія суддів вважає безпідставними.

Суд наголошує, що збирання доказів у розумінні ст. 93 КПК це комплекс заходів, який здійснюється сторонами кримінального провадження з метою встановлення чи спростування фактів та обставин, які підлягають доказуванню та визначені ст. 91 КПК.

Така дія місцевого суду як ініціювання питання проведення службової перевірки за фактом зникнення із матеріалів кримінального провадження речових доказів з метою можливого їх відшукання не є у розумінні ст. 93 КПК збиранням доказів, оскільки за її результатами не могло бути зібрано нових даних, які б вказували на обставини вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Отже, ініціювання місцевим судом питання проведення службової перевірки не свідчить про порушення цим судом загальних засад і принципів кримінального провадження та здійснення ним збирання доказів.

Доводи у касаційній скарзі засудженого про необґрунтованість висновків судів попередніх щодо відсутності в діях слідчої ОСОБА_8 та співробітників поліції його провокації на вчинення злочину, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані доводи були предметом ретельного дослідження судів попередніх інстанцій, які належним чином їх розглянули, визнали ці доводи неспроможними, навели обґрунтовані мотиви своїх висновків.

Так, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що винуватість ОСОБА_7 об`єктивно підтверджується, у тому числі даними, що містяться у рапорті слідчої СВ Луцького ВП ГУ НП у Волинській області ОСОБА_8 від 12 вересня 2017 року, відповідно до якого остання після першого звернення до неї ОСОБА_7 із завуальованою пропозицією надання неправомірної вигоди повідомила про це своє безпосереднє керівництво; протоколі огляду мобільного телефону марки «Lenovo» А6000, який належить слідчій ОСОБА_12 та в якому підтверджено та зафіксовано розмови між нею та ОСОБА_7 ; протоколах за результатами проведення НС(Р)Д - аудіо-, відеоконтролю особи від 26 та 29 вересня 2017 року з відеозаписами цих слідчих дій, на яких зафіксовано зустрічі засудженого зі слідчою; протоколі огляду місця події від 28 вересня 2017 року, який проведено в службовому кабінеті слідчої ОСОБА_8 , під час якого співробітниками поліції були виявлені та вилучені гроші, які передав ОСОБА_7 слідчій ОСОБА_8 як неправомірну вигоду, а також зафіксовано пояснення затриманого, який повідомив, що прийшов до ОСОБА_8 , яка є слідчою, для вирішення питання про закриття кримінального провадження щодо його племінниці, та іншими доказами, які узгоджуються між собою.

На підставі аналізу вищевказаних доказів, виходячи з конкретних обставин провадження, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, викладених в обвинувальному акті. При цьому суди установили, що органи досудового розслідування та оперативні працівники здійснювали пасивне розслідування та жодних дій провокаційного характеру не вчиняли, а ОСОБА_7 добровільно зі своєї ініціативи ініціював передачу грошей слідчійОСОБА_8 , яка щодо нього проявляла пасивну поведінку.

Таким чином, підстави стверджувати про те, що до ОСОБА_7 мала місце провокація вчинення злочину з боку співробітників поліції відсутні.

Під час касаційного розгляду цього провадження сторона захисту стверджувала, що вважає правильною кваліфікацію дій ОСОБА_7 на ч. 1 ст. 369 КК, а не за ч. 3 цієї статті.

Однак твердження сторони захисту про безпідставну кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 369 КК, а не за ч. 1 ст. 369 КК, з огляду на його необізнаність про те, що ОСОБА_8 слідча, не заслуговують на увагу, оскільки з проаналізованих судами попередніх інстанцій доказів убачається, що під час його зустрічей із ОСОБА_8 , остання була одягнена у формений одяг працівника поліції, надання їй неправомірної вигоди ОСОБА_7 відбулося у службовому кабінеті № 408 відділення Луцького ВП ГУ НП у Волинській області саме за закриття нею як слідчою кримінального провадження щодо його племінниці.

Усупереч доводам засудженого про безпідставну відмову апеляційним судом у задоволенні клопотання сторони захисту про допит свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , повторного допиту свідка ОСОБА_8 , а також щодо повторного дослідження усіх наявних у матеріалах кримінального провадження письмових доказів, вказані клопотання сторони обвинувачення були вирішені судом апеляційної інстанції із дотриманням вимог ст. 350 КПК, з прийняттям відповідних рішень. Вказані рішення апеляційним судом постановлені без виходу до нарадчої кімнати, що відображено в журналі судового засідання від 16 листопада 2022 року та підтверджується звуко-відеозаписом цього засідання.

Як убачається із звуко-відеозапису вищевказаного судового засідання, апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про допит свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з підстав того, що ці особи не допитувалися ані під час досудового розслідування, ані в суді попередньої інстанції, а також що вони не були очевидцями чи учасниками подій, які інкримінуються ОСОБА_7 та не володіють будь-якою інформацією, яка б могла мати значення для встановлення обставин у цьому кримінальному провадженні.

Також апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання захисника про повторний допит свідка ОСОБА_8 та повторне дослідження цим судом наявних у матеріалах кримінального провадження письмових доказів з підстав того, що сторона захисту не обґрунтувала, в чому саме місцевий суд допустив неповноту або порушення вимог КПК під час допиту цього свідка та дослідження вказаних доказів.

Сам факт звернення сторони у справі із клопотанням в порядку ч. 3 ст. 404 КПК, не є безумовною підставою для задоволення його судом.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд у постановах, за змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити у порядку ч. 3 ст. 404 КПК клопотання, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази чи показання свідків) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.

Таким чином, в ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що вищевказане клопотання захисника було розглянуте апеляційним судом відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК та з дотриманням положень ст. 350 КПК.

Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора та захисника на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у них доводи, у тому числі доводи в апеляційній скарзі сторони захисту, які є аналогічними за змістом доводам касаційної скарги засудженого, і визнав їх необґрунтованими, навів належні й докладні мотиви своїх висновків, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судами попередніх інстанцій під час розгляду кримінального провадження норм кримінального та кримінального процесуального законів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих цими судами рішень.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що в ході розгляду цього кримінального провадження місцевий та апеляційний суди не допустили істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану засудженим касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 436 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 липня 2021 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3