Історія справи

Постанова

Іменем України

16 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 757/25646/17-к

провадження № 51-3910км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Кишакевича Л. Ю.,

суддів Остапука В.І., Щепоткіної В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Кириленка М. О.,

прокурора Фіцая П.П.,

осіб, які подали касаційну скаргу, ОСОБА_1 та ОСОБА_2

розглянув в судовому засіданні матеріали провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2017 року про відмову у відкритті провадження.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07 червня 2017 року скаргу ОСОБА_3, ТОВ «АЙЛІН ТУР», ПП «ЮКРЕЙНІАН ІНТЕРНЕШНЛ ПАРТНЕРСГРУП» на бездіяльність слідчого Головного слідчого управління Національної поліції України та прокурора Генеральної прокуратури України щодо незаконного тримання та неповернення тимчасово вилученого майна залишено без задоволення.

Не погодившись з таким рішенням слідчого судді, вважаючи його незаконним ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 подали апеляційну скаргу, у якій просили скасувати ухвалу слідчого судді.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за вищевказаними скаргами на підставі ч. 4 ст. 399 КПК, апеляційну скаргу з доданими до неї матеріалами надіслано особам, які її подали.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять ухвалу апеляційного суду скасувати, призначивши новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважають ухвалу апеляційного суду незаконною, постановленою з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Зазначають, що відмовивши у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд залишив поза увагою загальні засади кримінального провадження та положення Конституції України, якими забезпечується право на апеляційне оскарження.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив у її задоволенні відмовити.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтримали свою касаційну скаргу у повному обсязі та просили її задовольнити.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 1 КПК України встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством, аналіз якого свідчить, що унормування кримінальних процесуальних відносин відбувається шляхом чіткого та імперативного визначення процедур, регламентації прав їх учасників для попередження свавільного використання владними органами своїх повноважень і забезпечення умов справедливого судочинства.

Положення частини третьої статті 307 КПК узгоджуються з вказаним принципом, та визначають, що ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.

Отже, перелік судових рішень слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає та не включає в себе ухвалу слідчого судді, якою визнано незаконною бездіяльність слідчого та повернуто майно особі.

Не передбачають можливості окремого оскарження такої ухвали слідчого судді і положення частин першої та другої статті 309 КПК, які є більш загальними по відношенню до положень статті 307 КПК і містять перелік судових рішень слідчого судді, що можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному суді, і цей перелік розширеному тлумаченню не підлягає.

Такими рішеннями слідчого судді є ухвали про: 1) відмову у наданні дозволу на затримання; 2) застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні; 3) продовження строку тримання під вартою або відмову в його продовженні; 4) застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні; 5) продовження строку домашнього арешту або відмову в його продовженні; 6) поміщення особи в приймальник-розподільник для дітей або відмову в такому поміщенні; 7) продовження строку тримання особи в приймальнику-розподільнику для дітей або відмову в його продовженні; 8) направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмову у такому направленні; 9) арешт майна або відмову у ньому; 10) тимчасовий доступ до речей і документів, яким дозволено вилучення речей і документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа - підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність; 11) відсторонення від посади або відмову у ньому; 111) продовження відсторонення від посади; 12) відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування; 13) закриття кримінального провадження на підставі частини дев'ятої статті 284 КПК.

Під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження або на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пункту 91 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру чи відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.

За змістом частини третьої статті 309 КПК інші ухвали слідчого судді окремому оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді, а отже законодавець визначив саме такий спосіб реалізації права особи на судовий контроль законності такого виду рішення слідчого судді, іншого ніж ті, що включені до статті 309 КПК.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07 червня 2017 року, якою скаргу ОСОБА_3, ТОВ «АЙЛІН ТУР», ПП «ЮКРЕЙНІАН ІНТЕРНЕШНЛ ПАРТНЕРС ГРУП» на бездіяльність слідчого Головного слідчого управління Національної поліції України та прокурора Генеральної прокуратури України щодо незаконного тримання та неповернення тимчасово вилученого майна залишено без задоволення, не підлягає окремому оскарженню в апеляційному порядку та відповідно до вимог ч. 4 ст. 399 КПК виніс законну ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що, відмовивши у відкритті апеляційного провадження з цих підстав, апеляційний суд залишив поза увагою загальні засади кримінального провадження та положення Конституції України, якими забезпечується право на апеляційне оскарження, то вони не ґрунтуються на законі.

За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.

Відмова апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження у зв'язку із оскарженням такого судового рішення слідчого судді, окреме оскарження якого на цій стадії законом не передбачене, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя, як про це йдеться в касаційній скарзі.

В ухвалі Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі "Скорик проти України" зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року).

За таких обставин, наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.

Крім того, заявники не позбавлені можливості висловити свою незгоду з ухвалою, можливість оскарження якої не передбачено в КПК, шляхом подання під час підготовчого провадження у суді заперечень проти неї.

Таким чином, порушень прав на доступ до правосуддя не встановлено.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою і такою, що відповідає вимогам ст. ст. 370, 418 КПК.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2017 року про відмову у відкритті провадження залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Л.Ю. Кишакевич В.І. Остапук В.В. Щепоткіна