Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 року

м. Київ

справа № 477/563/20

провадження № 51 - 4327км22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , котрий брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 8 листопада 2022 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020150230000247, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у с. Кам`яна Балка Миколаївського району Миколаївської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий 5 жовтня 2018 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовими строком тривалістю 3 роки,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2021 року ОСОБА_7 засудженого за ч. 1 ст. 389 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст. 71 КК до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 5 жовтня 2018 року та остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 1 місяць із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, будучи засудженим вироком Ленінським районним судом м. Миколаєва від 5 жовтня 2018 року ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавленняволі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК звільненим від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, та будучи повідомленим про порядок й умови відбування додаткового покарання, а також настання кримінальної відповідальності у разі ухилення від його відбування, умисно ухилився від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами за таких обставин.

Так, 12 жовтня 2019 року о 23:09 та 14 листопада 2019 року о 01:20 ОСОБА_7 без посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, знаходячись на вул. Троїцькій, біля будинку 252, у м. Миколаєві та відповідно на перехресті вулиць Троїцької та Кругової у м. Миколаєві, керував автомобілем ВАЗ 21063, державний номер НОМЕР_1 , за що був притягнутий кожного разу до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративну відповідальність (далі - КУпАП).

1 листопада 2019 року о 8:30 та 7 січня 2020 року о 0:30 ОСОБА_7 без посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та, будучи не пристебнутим ременем безпеки, знаходячись на вул. Білій, буд. 82 у м. Миколаєві і відповідно на 159-ому кілометрі ділянки авто дороги М-14 «Одеса - Новоазовськ», керував указаним вище автомобілем, за що був притягнутий кожного разу до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 8 листопада 2022 року скасував вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2021 рокущодо ОСОБА_7 , а кримінальне провадження відносно нього закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК) за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 , котрий брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції,посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у цьому суді. Зазначає, що апеляційний суд безпідставно скасував обвинувальний вирок щодо ОСОБА_7 та закрив кримінальне провадженняза відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК, що потягло неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Також указує, що закриваючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , апеляційний суд безпідставно послався на п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

Позиції інших учасників судового провадження

ОСОБА_7 подав письмові заперечення на касаційну скаргу прокурора, в яких указав на законність та обґрунтованість ухвали Миколаївськогоапеляційного суду від 8 листопада 2022 року, безпідставність доводів прокурора та просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а зазначене судове рішення - без зміни.

У спільному зверненні ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 також просили відмовити у задоволенні касаційної скарги прокурора.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 просила задовольнити касаційну скаргу.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. Одночасно ст. 438 КПК визначено підстави для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції, якими є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

При цьому, відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Умотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Положеннями ст. 419 КПКвизначено, що в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені ще й мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути вказано, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.

Невиконання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Проте, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 , апеляційний суд не дотримався вказаних вимог закону.

Так, не погоджуючись з вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2021 рокуОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, наполягаючи на відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 8 листопада 2022 року цю апеляційну скаргу задоволено, вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2021 рокущодо ОСОБА_7 скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК.

Постановляючи таке рішення, апеляційний суд указав, що обвинувачення ОСОБА_7 в учиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК, ґрунтується лише на даних постанов про притягнення його до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом без посвідчення водія. При цьому зі змісту обвинувального акта та постанов про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_7 вбачається, що в провину останньому ставився один і той же факт - керування транспортним засобом особою, яка позбавлена такого права. Тому апеляційний суд вважав, що в цьому кримінальному проваджені встановлені факти, які двічі призвели до притягнення ОСОБА_7 як до адміністративної, так і до кримінальної відповідальності. Тому, за висновками апеляційного суду, виключається притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 389 КК, за ухилення від виконання покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки його вже було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 та ч. 2 ст. 126 КУпАП (керування автомобілем особою, позбавленою права керування транспортними засобами).

Однак такий висновок суду апеляційної інстанції не ґрунтується ні на законі України про кримінальну відповідальність, ні на фактичних обставинах провадження.

Так, диспозицією ч. 1 ст. 389 КК визначено, що кримінально караним, серед іншого, є ухилення засудженого від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю.

З огляду на вказану норму закону, до кримінальної відповідальності може бути притягнута винувата особа за факт ухилення від відбування покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом, що зводиться до акту керування транспортним засобом в період, коли засуджений не мав права цього робити за вироком суду.

Одночасно ст. 126 КУпАП у редакції Закону України № 2234-VIII від 07 грудня 2017 року (чинною на час вчинення ОСОБА_7 діянь) передбачається адміністративна відповідальність за декілька видів окремих адміністративних правопорушень, зокрема, за:

- керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») (частина 1);

- керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передачу керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом (частина 2);

- керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами (частина 4).

Тобто за змістом указаної статті вбачається, що до адміністративної відповідальності за частинами 1, 2, 4 ст. 126 КУпАП у редакції Закону України № 2234-VIII від 07 грудня 2017 року можливо притягнути особу за фактом відсутності при собі або не надання для перевірки, зокрема, посвідчення водія відповідної категорії (за умови, що такий документ є і особа не має обмежень у керуванні транспортними засобами і не позбавлена такого права); керування транспортним засобом без отримання права на такі дії або передачі транспортного засобу іншій особі, яка не має права керування таким транспортним засобом; керування транспортними засобами особою, яка позбавлена такого права.

У цьому провадженні суд першої інстанції визнав доведеним, що ОСОБА_7 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами на підставі вироку суду на строк 3 роки, ухилився від відбування покарання у виді позбавленням права займатися певною діяльністю, так як продовжив керувати транспортним засобом і, скоюючи адміністративні правопорушення, був 4 рази притягнутий до адміністративної відповідальності, передбаченої частинами 1, 2 ст. 126 КУпАП у редакції Закону України № 2234-VIII від 07 грудня 2017 року.

Разом з тим із фактичних обставин провадження, які не заперечувалися учасниками судового провадження, вбачається що ОСОБА_7 жодного разу не притягувався до адміністративної відповідальності за факт керування транспортним засобом як особа, позбавлена такого права, тобто за ч. 4 ст. 126 КУпАП у редакції Закону України № 2234-VIII від 07 грудня 2017 року.

Тому висновок апеляційного суду про подвійне притягнення ОСОБА_7 до відповідальності як до адміністративної, так і до кримінальної, не ґрунтується на встановлених судом фактичних обставинах.

У цьому конкретному провадженні наявність протоколів про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за частинами 1, 2 ст. 126 КУпАП у редакції Закону України № 2234-VIII від 07 грудня 2017 року не виключає наявності в його діях кримінального правопорушення, оскільки вони підтверджували факт не виконанння ним вироку суду в частині позбавлення права керувати транспортними засобами і керування автомобілем без прав.

Зазначені обставини апеляційний суд не врахував, що потягло неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню, - ч. 1 ст.389 КК.

Одночасно апеляційний суд не надав належної оцінки фактичним обставинам провадження, неправильно з`ясував і визначив зміст норми, передбаченої ч. 1 ст. 389 КК, тане зазначив належних мотивів, з яких він виходив, постановляючи своє рішення про відсутність у діях ОСОБА_7 складу указаного правопорушення, внаслідок чого ухвала Миколаївського апеляційного суду від 8 листопада 2022 року не відповідає вимогам ст. 419 КПК, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Враховуючи викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_7 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати вищенаведене, ретельно перевірити доводи апеляційної скарги та постановити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , котрий брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 8 листопада 2022 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_9