Історія справи

Постанова

Іменем України

13 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 604/284/17

Провадження № 51 - 136 км 17

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів: Марчука О.П., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Анзійчук Ю.В.,

прокурора Рибачук Г.А.,

засудженого ОСОБА_1 у режимі відеоконференції,

його захисника адвоката Покотила Ю.В. у режимі відеоконференції

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016210150000320 від 25 грудня 2016 року, щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Іванівка Підволочиського району Тернопільської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

за ст. 185 ч. 3 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Підволочиського районного суду Тернопільської області від 17 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 29 листопада 2017 року щодо нього.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Підволочиського районного суду Тернопільської області від 17 липня

2017 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 185 ч. 3 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.

Продовжено ОСОБА_1 раніше обраний запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 60 діб.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_3 4 866 гривень

94 копійки на відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 гривень моральної шкоди з урахуванням сплачених добровільно 2 000 гривень, на користь держави 770 гривень 35 копійок та 791 гривню 64 копійки процесуальних витрат за проведення відповідно судової балістичної експертизи та товарознавчої експертизи.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він спільно з особою, матеріали кримінального провадження щодо якої виділено в окреме провадження, 21 грудня 2016 року приблизно о 09 годині на автомобілі марки «Део Ланос»реєстраційний номер НОМЕР_1, належному ОСОБА_4, який не був обізнаний про злочинні наміри ОСОБА_1 та особи, матеріали кримінального провадження щодо якої виділено в окреме провадження, прибули з м. Тернополя в

с. Іванівку Підволочиського району Тернопільської області та зупинились біля домоволодіння ОСОБА_3 У подальшому ОСОБА_1 та особа, матеріали кримінального провадження щодо якої виділено в окреме провадження, переконавшись, що за їх діями ніхто не спостерігає, через паркан проникли до домоволодіння ОСОБА_3, після чого шляхом зламу одного з вікон проникли в середину житлового будинку, звідки таємно викрали товарно-матеріальні цінності на загальну суму 8 517 гривень 05 копійок, які склали у пакети, і з викраденими речами вийшли через вхідні двері будинку, залишивши місце вчинення кримінального правопорушення, чим заподіяли потерпілій матеріальну шкоду назначену суму.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 29 листопада 2017 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та представника потерпілої

ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_5 залишено без задоволення, а зазначений вирок суду першої інстанції змінено, на підставі ст. 404 КПК України виключено з мотивувальної частини посилання суду на вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення разом з ОСОБА_6

Постановлено вважати правильним - вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення разом з іншою особою, матеріали кримінального провадження щодо якої виділено в окреме провадження.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду змінити, застосувати до ОСОБА_1 положення ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням, а в задоволенні цивільного позову потерпілої відмовити. Вважає призначене йому покарання несправедливим, оскільки суд в повній мірі не врахував, що він сам з'явився із зізнанням, добровільно видав працівникам поліції усі викрадені речі, у судовому засіданні неодноразово вибачився перед потерпілою, прокурор просив призначити йому покарання із застосуванням

ст. 75 КК України. Зазначає про неправильне вирішення цивільного позову, оскільки позов було пред'явлено до ОСОБА_1 та ОСОБА_6, а шкоду стягнуто лише з ОСОБА_1, вважає, що розмір матеріальної шкоди не підтверджено, а розмір моральної шкоди оцінює в 2 000 гривень, які ним були вже добровільно сплачені.

Заперечень на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та його у судовому засіданні висловили доводи на підтримання касаційної скарги та просили її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ст. 185 ч. 3 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

При призначені покарання ОСОБА_1 за ст. 185 ч. 3 КК України суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу, обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Як убачається зі змісту вироку, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_1, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, наслідки у вигляді матеріальної шкоди потерпілій, його вік та ставлення до вчиненого. Обставинами, які пом'якшують покарання, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, добровільне часткове усунення заподіяної шкоди шляхом видачі викрадених речей, часткове відшкодування моральної шкоди. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і наявні підстав для застосування положень ст. 69 КК України, при цьому суд зробив обґрунтований висновок про неможливість виправлення ОСОБА_1 без його ізоляції від суспільства і призначив йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ст. 185 ч. 3 КК України, мотивувавши таке рішення.

Покарання, призначене ОСОБА_1, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України. Переконливих доводів, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо призначеного покарання, а також свідчили б про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі за матеріалами провадження не встановлено.

Що стосується доводів касаційної скарги про неправильне вирішення цивільного позову, то вони є необґрунтованими і не відповідають матеріалам кримінального провадження.

Відповідно до вимог ст. 127 ч. 2 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння

(ст. 128 ч. 1 КПК України).

Із встановлених судом першої інстанції обставин убачається, що ОСОБА_1 та особа, матеріали кримінального провадження щодо якої виділено в окреме провадження, під час вчинення кримінального правопорушення пошкодили віконну раму, після вчинення щодо ОСОБА_3 злочину вона лікувалася з діагнозом ситуаційний розлад, центрально-судинний криз.

Цивільний позов потерпіла ОСОБА_3 подала у передбаченому ст. 128 КПК України порядку до початку судового розгляду.

Відповідно до ст. 22 ч. 2 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 23 ч. 2 ЦК України моральна шкода полягає, у тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив докази, надані потерпілою ОСОБА_3 на підтвердження своїх позовних вимог та, приймаючи рішення про часткове задоволення цивільного позову, обґрунтовано послався на: довідку № 89 від

11 травня 2017 року Підволочиської КЦРЛ про перебування ОСОБА_3 на амбулаторному лікуванні; товарні чеки, якими підтверджено вартість витрат на лікування на суму 2 288 гривень 58 копійок, однак у цій частині заявлено позовні вимоги на суму 2 100 гривень, тому суд правильно виходив саме із останньої суми; замовлення № 58669 від 15 травня 2017 року про вартість віконної рами.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_3, суд першої інстанції врахував моральні переживання, понесені потерпілою у зв'язку з вчиненням щодо неї кримінального правопорушення, морального пригнічення та дискомфорту, характер та обсяг фізичних, душевних та психічних страждань.

Крім того, вироком Підволочиського районного суду Тернопільської області від

17 липня 2017 року не було визнано винуватим ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення щодо ОСОБА_3, а ухвалою апеляційного суду зазначений вирок суду першої інстанції змінено, на підставі ст. 404 КПК України виключено з мотивувальної частини посилання суду на вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення разом з ОСОБА_6 та постановлено вважати правильним - вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення разом з іншою особою, матеріали кримінального провадження щодо якої виділено в окреме провадження. За таких обставин посилання засудженого ОСОБА_1 про неправильне стягнення заподіяної шкоди лише з нього є безпідставним.

Рішення суду про цивільний позов прийнято з дотриманням положень статей 128, 129 КПК України та статей 22, 23, 1166, 1167 ЦК України. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, у ньому наведено підстави для часткового задоволення цивільного позову.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 та представника потерпілої ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_5 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у них доводи ОСОБА_1 щодо суворості призначеного йому покарання та неправильного вирішення цивільного позову, які аналогічні доводам касаційної скарги, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 та зміни судових рішень не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд

ухвалив:

Вирок Підволочиського районного суду Тернопільської області від 17 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 29 листопада 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.В. Наставний О.П. Марчук О.П. Могильний