Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2018 року

м. Київ

справа 277/1/17

провадження № 51-765км18

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої Григор'євої І. В.,

суддів Бущенка А. П., Голубицького С. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Зінорук В. В.,

прокурора Ткачук Г. В.,

захисника ПікиМ.М.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області на вирок Ємільчинського районного суду Житомирської області від 25 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 6 квітня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016060160000414, щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,

та

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця с.Серед та жителя АДРЕСА_2),

засуджених за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини

За вироком Ємільчинського районного суду Житомирської області від 25 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 6 квітня 2017 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було засуджено кожного за ч. 3 ст. 185 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців, а на підставі ч. 1 ст. 71 КК до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком від 23 грудня 2013 року та визначено кожному остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 винуватими у крадіжці, вчиненій повторно, за попередньою змовою групою осіб й із проникненням у приміщення за обставин, викладених у вироку.

Як установив суд, 14 грудня 2016 року о 23:00 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проникли у підсобне приміщення домоволодіння ОСОБА_4 на АДРЕСА_2, звідки таємно викрали частини гужового возу вартістю 1 260 грн.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі прокурор просить на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати згадані вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Аргументуючи свою позицію, прокурор зазначає, що місцевий суд, із висновками якого необґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, у своєму рішенні не навів належних мотивів застосування положень ст. 69 КК. За твердженням скаржника, місцевий суд не врахував повною мірою тяжкості вчиненого злочину, його суспільної небезпеки та осіб винних, як це передбачено ст. 65 вказаного Кодексу, і неправомірно призначив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 3 ст. 185 КК, що потягло за собою невиправдану м'якість заходу примусу. На думку прокурора, ухвала апеляційного суду не відповідає приписам ст. 419 КПК.

На вказану скаргу потерпіла ОСОБА_4 та захисник Піка М.М. подали заперечення, в яких, наводячи аргументи, стверджують про законність постановлених судових рішень та безпідставність касаційних вимог прокурора. Крім того, потерпіла зазначає про здійснення касаційного провадження без її участі.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор, підтримавши частково касаційну скаргу, вважав, що необхідно скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді; захисник заперечив обґрунтованість заявлених касаційних вимог.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі й у запереченнях на неї, колегія судів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги, в якій не оспорюються висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 185 КК.

Як випливає із законодавчих приписів, значення заходу примусу для досягнення його мети (ст. 50 КК) визначається не лише його суворістю, а й справедливістю. Домірність покарання за злочин є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Відповідно до ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів справи, при виборі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заходу примусу суд, керуючись указаними нормами права, разом зі ступенем тяжкості кримінального правопорушення врахував особи засуджених, котрі посередньо характеризуються, мають судимість і, не відбувши покарання за попереднім вироком, вчинили новий злочин. З огляду на це суд обґрунтовано визнав неможливим досягнення мети виправлення засуджених без ізоляції від суспільства, а тому призначив їм покарання у виді позбавлення волі.

Крім того, суд урахував установлені пом'якшуючі покарання обставини - щире каяття ОСОБА_2 та ОСОБА_3, добровільне відшкодування потерпілій заподіяної шкоди, а також відсутність обставин протилежного змісту. Разом із цим суд узяв до уваги думку потерпілої, яка не мала претензій до засуджених і не наполягала на суворому покаранні.

Урахувавши конкретні обставини кримінального провадження, наявність кількох пом'якшуючих покарання обставин, які, на переконання суду, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого діяння, особи винних, дотримуючись принципу індивідуалізації відповідальності, суд дійшов висновку про можливість призначення засудженим покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 3 ст. 185 КК.

Таким чином, місцевий суд, із висновками якого обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, дотримався загальних засад призначення покарання та його мети, й обрав засудженим захід примусу, необхідний і достатній для їх виправлення та попередження нових злочинів. Безспірних правових підстав вважати призначене ОСОБА_2 та ОСОБА_3 покарання явно несправедливим через м'якість унаслідок неправильного застосування ст. 69 КК колегія суддів не вбачає.

Ухвала апеляційного суду не суперечить вимогам ст. 419 КПК.

Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, про що зазначає прокурор у поданій скарзі, при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Крім того, як убачається з наявних у Верховному Суді даних, ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 23 червня 2018 року ОСОБА_2 на підставі ст. 81 КК було звільнено з Коростенської виправної колонії № 71 умовно-достроково на невідбутий строк 4 місяці 20 днів, а ОСОБА_3 20 липня 2018 року було звільнено з Райківецької виправної колонії після відбуття покарання.

У контексті наведеного не можна визнати переконливими й достатніми доводи прокурора про скасування оскаржених судових рішень. Тому подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Ємільчинського районного суду Житомирської області від 25 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 6 квітня 2017 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Судді:

А. П. Бущенко І. В. Григорєва С.С. Голубицький