Історія справи

Постанова

іменем України

12 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 754/7061/15

провадження № 51-4584 км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Короля В.В.,

суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Дрозда Р.І.,

прокурора Руденко О.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100030004960, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1, раніше не судимої,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 4 ст. 358 КК до покарання у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винною у тому, що вона, працюючи завідуючою стоматологічним відділенням філії № 3 комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва, у невстановлений час, з метою уникнення наслідків несвоєчасного подання документів, що підтверджують проходження нею атестації та присвоєння (підтвердження) кваліфікації лікаря, які відображені у наказі Міністерства охорони здоров'я за № 359 від 19.12.1997 р., реалізуючи свої злочинні дії, направлені на використання завідомо підробленого документу, надала до відділу кадрів комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва, що знаходиться по вул. Закревського, 81/1 в м. Києві, завідомо підроблений документ, а саме посвідчення про проходження підвищення кваліфікації, видане на її ім'я, за НОМЕР_1, в якому містилися дані про те, що ОСОБА_1 2.11.2012 року проходила атестацію в атестаційній комісії при управлінні охорони здоров'я Волинської облдержадміністрації і наказом по управлінню охорони здоров'я від 2.11.2012 р. № 518/ос їй присвоєна категорія лікаря терапевтична стоматологія перша, тим самим використала вказаний завідомо підроблений документ. З 1.11.2013 року ОСОБА_1, залишившись працювати завідуючою стоматологічним відділенням філії № 3 комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва, з листопада 2013 року почала отримувати нарахування до заробітної плати за категорією.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4

ст. 358 КК.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції (далі - прокурор), посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що судом апеляційної інстанції порушено вимоги статей 23, 94 КПК, а саме принцип безпосередності дослідження доказів, оскільки суд взагалі не надав оцінки усім доказам наданим на підтвердження обвинувачення, висунутого ОСОБА_1 та не зазначив, які докази визнає недопустимими. При цьому вказує, що фактично єдиною підставою для скасування вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК було те, що, на думку суду, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 не було належним чином визначено групу прокурорів, чим порушено порядок проведення досудового розслідування, виділення матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_1, повідомлення про підозру та відкриття матеріалів досудового розслідування. Також зазначає, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК у мотивувальній частині не навів мотивів, з яких виходив при постановленні ухвали, та аргументів на спростування позиції сторони обвинувачення щодо законності вироку суду першої інстанції. Крім того, вважає, що суд апеляційної інстанції без безпосереднього дослідження будь-яких доказів дійшов до неправильного висновку про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Руденко О.П. підтримала касаційну скаргу прокурора та просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Руденко О.П., перевіривши матеріали кримінального провадження, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Доводи касаційної скарги прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону колегія суддів вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Безпосередність дослідження показань, речей і документів є однією із загальних засад кримінального провадження. Зміст цієї засади розкрито в ст. 23 КПК, згідно з якою суд досліджує докази безпосередньо; показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ч. 1 ст. 94 КПК).

Як встановлено вимогами ст. 95 КПК, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 23 та ст. 86 КПК, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених КПК, а отже судове рішення відповідно до ст. 370 КПК не може бути визнано законним та обґрунтованим і згідно з ч. 1 ст. 412 КПК підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції при розгляді кримінального провадження не дотримався цих вимог закону.

Із матеріалів кримінального провадження убачається, що судом першої інстанції в основу обвинувального вироку покладено показання свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які були безпосередньо допитані під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, письмові докази - висновки судово почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи, які також безпосередньо були досліджені та оцінені місцевим судом, а також в судовому засідання був оглянутий речовий доказ - посвідчення НОМЕР_1, видане лікарю ОСОБА_1

Також в судовому засіданні було оглянуто кримінальне провадження №754/5992/15, в рамках якого розглядалося слідчим суддею Деснянського районного суду м. Києва клопотання слідчого Деснянського РУГУ МВС України в м. Києві Головатюка В.О. про надання тимчасового доступу до документів, що містяться особовій справі завідувача відділення стоматологічного комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва ВавриковичаІ.М., де знаходиться і підписана постанова заступника прокурора Деснянського району м. Києва Данильченка П.Ю. про призначення групи прокурорів по кримінальному провадженню №12014100030014087, з якого виділено кримінальне провадження № 12015100030004960 від 30 квітня 2015 року по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 358 КК.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за апеляційною скаргою захисника Танчук М.А., незважаючи на зазначені вище вимоги закону, безпосередньо не допитав жодного свідка та, не дослідивши письмові докази, які були дослідженні судом першої інстанції, дійшов висновку про відсутність достатніх доказів доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК.

Крім того, поза увагою апеляційного суду залишилось й те, що судом першої інстанції було оглянуто кримінальне провадження № 754/5992/15, в якому знаходилась підписана постанова заступника прокурора Деснянського району м. Києва Данильченка П.Ю. про призначення групи прокурорів.

Наведені порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а тому ухвала апеляційного суду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді апеляційному суду слід врахувати вищезазначене і з додержанням вимог кримінального процесуального закону ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441-442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанцій, задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

В.В. Король М.М. Лагнюк В.П. Огурецький