Історія справи

Постанова

Іменем України

11 липня 2019 року

м. Київ

справа № 524/8057/17

провадження № 51-8269 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,

прокурора Ємця І.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 01 серпня 2018 року у кримінальному провадженні № 12017170090002713 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Світлогірське Полтавської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Крюківського районного суду м. Кременчука від 06 листопада 2017 року за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 листопада 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарань, призначеного за цим вироком та за вироком від 06 листопада 2017 року, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.

Строк відбування покарання встановлено рахувати з моменту затримання, тобто з 22 вересня 2017 року.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 01 серпня 2018 року апеляційну скаргу обвинуваченого залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 22 липня 2017 року, приблизно о 13:00 год. у м. Кременчуці, умисно, повторно, шляхом ривку зірвав з шиї ОСОБА_2 золотий ланцюжок з підвіскою, тобто відкрито викрав у потерпілої майно на суму 3225 грн.

Він же за аналогічних обставин повторно, умисно відкрито заволодів майном: 12 вересня 2017 року потерпілої ОСОБА_3 на суму 6071 грн; 19 вересня 2017 року потерпілої ОСОБА_4 на суму 23 198 грн.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений просить змінити судові рішення та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України. Зазначає, що суд при призначенні йому покарання не врахував усіх даних про його особу, зокрема те, що він повністю визнав вину, щиро розкаявся, злочини вчинив внаслідок скрутного матеріального становища, оскільки його мати тяжко хворіє.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При розгляді доводів, наведених у касаційній скарзі засудженого, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.

Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Зі змісту ст. 69 КК України слідує, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

При цьому повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Так, при призначенні ОСОБА_1 покарання місцевим судом були враховані усі обставини справи, взято до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу винного, який раніше неодноразово судимий за злочини проти власності, не працює, за місцем проживання характеризується посередньо, враховано його сімейний стан та стан здоров'я.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_1 , суд обґрунтовано визнав щире каяття та визнання вини.

Разом із тим, при призначенні покарання суд обґрунтовано взяв до уваги те, що ОСОБА_1 , маючи не зняті та не погашені судимості, у тому числі за вчинення аналогічних злочинів, вчинив три нових злочини через невеликий проміжок часу та в період іспитового строку, що характеризує його як особу, яка схильна до продовження злочинної діяльності, сталий характер його протиправної поведінки та небажання стати на шлях виправлення.

Взято судом до уваги також наявність у засудженого матері, яка має тяжке захворювання, однак будь-які данні про те, що матір перебуває на утриманні засудженого, який не працює, а також, що ОСОБА_1 вчиняв злочини з метою передачі коштів для лікування матері, в матеріалах провадження відсутні. Враховуючи наявність непогашених судимостей, системний характер вчинення корисливих злочинів, підвищену суспільну небезпечність особи винного, суд, незважаючи на наявність обставин, які пом`якшують покарання, вірно дійшов висновку, що дані обставини істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, тому не знайшов підстав для призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції, який навів в ухвалі відповідно до ст. 419 КПК України мотиви, з яких відмовив у застосуванні до призначеного засудженому покарання положень ст. 69 КК України, вказавши про відсутність для цього переконливих та обґрунтованих підстав.

Не містить таких підстав і касаційна скарга засудженого, а тому суд касаційної інстанції погоджується з наведеними висновками місцевого та апеляційного судів.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 01 серпня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.В. Білик С.І. Кравченко О.П. Ємець