Історія справи

Постанова ККС ВП від 08.06.2023 року у справі №671/1262/20
Постанова ККС ВП від 08.06.2023 року у справі №671/1262/20

Постанова

Іменем України

08 червня 2023 року

м. Київ

справа № 671/1262/20

провадження № 51-3523 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Волочиського районного суду Хмельницької області від 16 серпня 2021 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 11 серпня 2022 року у кримінальному провадженні № 12020240000000238 за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Волочиськ Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Волочиського районного суду Хмельницької області від 16 серпня 2021 року ОСОБА_7 засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Обрано відносно ОСОБА_7 запобіжний захід до набрання вироком законної сили у вигляді тримання під вартою.

Постановлено стягнути з ОСОБА_7 у рахунок відшкодування моральної шкоди: на користь ОСОБА_8 443 324 грн. та на користь ОСОБА_9 487 000 грн.

Стягнуто з ПАТ «Страхова група «ТАС» на користь: ОСОБА_8 8 245 грн. витрат на поховання, 56 676 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_9 56 549,60 грн. витрат на лікування та 2 977,48 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 11 серпня 2022 року апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника залишені без задоволення, а вирок районного суду - без зміни.

За вироком суду встановлено, що ОСОБА_7 15 травня 2020 року приблизно о 18:30 год., у порушення п. 2.9 (а) Правил дорожнього руху України керуючи автомобілем «Fiat Scudo», д.р.н. НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння, рухався зі швидкістю приблизно 60 км/год по автодорозі сполученням Волочиськ - Зайчики. Маючи знижену реакцію внаслідок перебування в стані алкогольного сп`яніння, в порушення вимог п. 10.1, 11.1, 11.3, вказаних Правил не переконався в безпечності виконуваного ним маневру перед початком зміни напрямку руху, не дотримавшись безпечного інтервалу, виїхав на зустрічну смугу руху, не надавши перевагу зустрічному транспорту, допустив зіткнення з автомобілем «ВАЗ 2104» під керуванням ОСОБА_10 . Внаслідок ДТП водій ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер, пасажирка автомобіля ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Своїми діями водій ОСОБА_7 порушив вимоги п.п. 2.9 (а), 10.1, 11.1, 11.3 Правил дорожнього руху, що знаходяться в причинному зв`язку із наслідками, що настали.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що досудове та судове слідство було проведено неповно, з обвинувальним ухилом, суд не взяв до уваги показання обвинуваченого про те, що той втратив свідомість і не міг керувати своїми діями, що, за твердженням захисника, виключає винуватість ОСОБА_7 . Суд безпідставно відмовив у призначенні експертизи обвинуваченому.

Також суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про призначення експертизи технічного стану автомобіля потерпілого, судом не встановлено причинного зв`язку між діями кожного з водіїв та наслідками.

Стверджує, що вирок ґрунтується на недопустимих доказах, а саме: постанові про відібрання зразків крові та висновках експертизи щодо стану алкогольного сп`яніння; протоколі огляду місця події та висновку експерта, зробленому на підставі вихідних даних цього протоколу; судово-медичній експертизі причин смерті ОСОБА_10 .

Крім того, вказує, що сторона захисту не була ознайомлена з медичною документацією, на підставі якої проводилася судово-медична експертиза потерпілої ОСОБА_9 .

Також зазначає, що вирок постановлено незаконним складом суду, оскільки сторона захисту не була ознайомлена з постановою про створення групи прокурорів, в яку входив прокурор, що брав участь у судових дебатах, захисту не роз`яснено право заявляти відвід.

Поряд з цим вказує на суворість призначеного покарання та необґрунтованість рішення суду в частині розміру відшкодування моральної шкоди.

Скарга захисника також містить твердження про порушення вимог процесуального закону під час обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу за вироком суду.

Позиції інших учасників судового провадження

Від представника потерпілих - адвоката ОСОБА_11 надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому він просить залишити судові рішення без зміни.

Засуджений та його захисник у судовому засіданні підтримали скаргу у повному обсязі та просили її задовольнити, скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги, вважав її доводи безпідставними та просив залишити судові рішення без зміни.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Оскаржувані судові рішення відповідають наведеним вимогам закону.

Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення.

Місцевий суд належним чином вирішив питання допустимості всіх доказів у провадженні, в тому числі й тих, про недопустимість яких зазначає в касаційній скарзі захисник. Оцінка доказів проведена судом згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення саме обвинувального вироку.

Зокрема, суд узяв до уваги показання потерпілої ОСОБА_9 , яка пояснила, що їхала в якості пасажира в автомобілі під керуванням ОСОБА_10 , під час руху побачила, що в напрямку їх автомобіля на великій швидкості рухається інший автомобіль і почула удар. Ці показання узгоджуються із даними протоколу огляду місця події, де зафіксовані сліди, виявлені на місці ДТП, та які свідчать, що подія сталася на смузі руху автомобіля «ВАЗ 2104» під керуванням ОСОБА_10 , а також протоколу огляду предметів - нагрудних камер працівників ДСНС, де зафіксовано обставини деблокування водія ОСОБА_7 з автомобіля на місці події.

Згідно висновків судової комплексної транспортно-трасологічної, автотехнічної експертизи від 30 липня 2020 року, зіткнення автомобілів відбулося на смузі руху автомобіля «ВАЗ 2104». В даній дорожній ситуації до виникнення ДТП призвели дії водія автомобіля «Fiat Scudo» ОСОБА_7 , який порушив п.п. 10.1, 11.1, 11.3 Правил дорожнього руху, виїхав на смугу зустрічного руху з подальшим переміщенням по ній без сповільнення до моменту зіткнення із зустрічним автомобілем. В даній дорожній ситуації водій автомобіля «ВАЗ 2104» ОСОБА_10 , навіть за умови застосування екстреного гальмування, не мав технічної можливості уникнути зіткнення.

У касаційній скарзі захисник вказує на неповноту зазначеної експертизи, оскільки вважає, що нею не встановлено причинного зв`язку між діями кожного з водіїв та наслідками, що настали.

Натомість, як установили суди першої та апеляційної інстанцій, у діях водія ОСОБА_10 не було встановлено порушень вимог Правил дорожнього руху. Експертизою дана оцінка технічного стану транспортних засобів, слідовій інформації, зафіксованій під час огляду місця події, діям обох водіїв та визначено, як кожен із них мав діяти у дорожній ситуації, що склалася, та чітко встановлено причинний зв`язок між діями саме водія ОСОБА_7 та настанням ДТП. Суди дали належну оцінку як висновку експертизи, так і кваліфікації та досвіду роботи експертів та навели в судових рішеннях відповідні мотиви, з якими погоджується колегія суддів. Заперечення обвинуваченим своєї вини у вчиненні ДТП та намагання перекласти вину та іншого учасника дорожнього руху судами вірно розцінено як намагання ОСОБА_7 уникнути кримінальної відповідальності.

Щодо доводів захисника про те, що вказаний висновок експертизи був складений на підставі протоколу огляду місця події від 15 травня 2020 року, який, на думку сторони захисту, є недопустимим доказом, слід зазначити наступне.

Огляд - це слідча дія, яка проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин кримінального правопорушення. Під час проведення цієї слідчої дії складається протокол, який повинен відповідати вимогам закону.

Судами був досліджений вказаний протокол та зазначено, що він відповідає вимогам ст. 104 КПК України, містить відомості про розташування транспортних засобів після скоєння ДТП, відповідні заміри, а також він підписаний усіма учасниками цієї слідчої дії, у тому числі спеціалістом (експертом) ОСОБА_12 . Що стосується доводу про те, що у протоколі невірно зазначено про суху поверхню дороги на момент ДТП, то суд дослідив це питання, у тому числі шляхом витребування інформації з центру гідрометеорології. На підставі наданої цим центром довідки та показань свідків, суд установив, що на момент дорожньо-транспортної пригоди жодних атмосферних явищ не було, асфальтове покриття дороги було сухим, дощ, про який зазначала сторона захисту, пішов вже після скоєння ДТП. А тому посилання сторони захисту на недопустимість протоколу огляду місця події та похідних від нього доказів через неправильність вихідних даних суперечать матеріалам провадження.

Захисник у касаційній скарзі наголошує на тому, що відібрання зразків крові у ОСОБА_7 для дослідження на стан алкогольного сп`яніння було здійснено із порушенням вимог закону.

Натомість, судами було установлено, що відібрання зразків біологічного середовища ОСОБА_7 було проведено відповідно до вимог «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 09 листопада 2015 року. Відповідно до п. 14 вказаної Інструкції, якщо водій - учасник дорожнього руху внаслідок ДТП перебуває у несвідомому стані або з тяжкими травмами, обов`язково проводиться дослідження біологічного середовища або крові на вміст алкоголю у закладах охорони здоров`я, куди він доставлений.

Захисник у скарзі посилається на порушення цієї Інструкції при відібранні у ОСОБА_7 зразків крові, проте не вказує, які саме пункти були порушені. Суди дослідили як вказану Інструкцію, так і надані матеріали кримінального провадження й дійшли переконливого висновку, що відібрання біологічних зразків у особи було здійснено з дотриманням вимог закону, а тому докази, отримані на підставі цієї дії, є допустимими.

Перебування ОСОБА_7 під час ДТП у стані алкогольного сп`яніння підтверджується показаннями потерпілої та висновком експертизи від 28 травня 2020 року, згідно якого у крові підозрюваного виявлено наявність етилового (винного) алкоголю в кількості 1,39 проміле. Ця експертиза була предметом дослідження суду першої інстанції, який дійшов висновку, що вона проведена кваліфікованими експертами, які попереджені про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384 385 КК України, та складена у відповідності до вимог статей 101 102 КПК України.

Також суд дослідив та критично оцінив показання ОСОБА_7 про те, що він втратив свідомість під час керування транспортним засобом, оскільки вони суперечать дослідженим під час судового розгляду письмовим доказам та показанням потерпілої і свідків.

У касаційній скарзі захисник стверджує, що судово-медична експертиза причин смерті потерпілого ОСОБА_10 є недопустимим доказом внаслідок того, що слідчим не долучалися для проведення цієї експертизи медичні документи, які підтверджують, що потерпілий мав хворобу серця. Зазначена обставина, на думку сторони захисту, могла бути причиною смерті потерпілого.

Такі твердження є безпідставними.

Згідно висновку судово-медичної експертизи від 11 червня 2020 року, причиною смерті ОСОБА_10 була гостра масивна внутрішня кровотеча, яка виникла внаслідок закритої тупої травми грудної клітки у вигляді множинних переломів ребер, грудини та розриву правого передсердя, що підтверджується наявністю вказаних ушкоджень, які були виявлені при проведенні експертизи трупа. Експертизою чітко встановлено, що безпосередньою причиною смерті потерпілого були тілесні ушкодження у вигляді розриву навколосерцевої сорочки, правого передсердя, крововиливу на передні поверхні грудної клітки. Ці тілесні ушкодження виникли внаслідок дії тупих твердих предметів з обмеженою травмуючою поверхнею, якими могли бути виступаючі частини салону автомобіля.

Суд першої інстанції, оцінивши даний висновок експертизи відповідно до вимог ст. 94 КПК України визнав його належним та допустимим, про що навів у судовому рішенні відповідні мотиви, з якими погоджується колегія суддів.

Так само не заслуговують на увагу доводи захисника про відсутність у матеріалах провадження медичної документації, на підставі якої проводилася судово-медична експертиза потерпілої ОСОБА_9 , та неознайомлення із цією документацією сторону захисту в порядку ст. 290 КПК України.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Суд, виходячи із законодавчих норм, потерпілий наділений правом безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди його здоров`ю, а слідчий зобов`язаний прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження та з`ясування всіх обставин, що згідно зі ст. 91 КПК України належать до предмета доказування, у тому числі шляхом призначення судово-медичної експертизи за медичною документацією. Так само слідчий може отримати зазначену документацію шляхом звернення до слідчого судді із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів. У такому випадку разом із відповідною постановою слідчий скеровує до експертної установи медичні документи, які є об`єктом експертного дослідження.

Як свідчать матеріали справи, ухвалою слідчого судді від 09 червня 2020 року слідчому був наданий дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів, а саме, медичної картки ОСОБА_9 , цю медичну картку та рентгенівський знімок було направлено для проведення судово-медичної експертизи.

Згідно результатів вказаної експертизи від 27 червня 2020 року (№556), у потерпілої виявлені тілесні ушкодження у вигляді, зокрема, закритого перелому діафізу лівої та правої стегнових кісток, рани правого стегна, що відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я. Усі виявлені у потерпілої тілесні ушкодження могли утворитися від ударів тупими твердими предметами, якими могли бути виступаючі конструкції салону автомобіля або від ударів об них. Отже, експертизою було встановлено не тільки наявність у потерпілої тілесних ушкоджень, але й механізм та час їх утворення - в час та за обставин ДТП, яка мала місце 15 травня 2020 року.

Безпідставними є посилання на не ознайомлення сторони захисту із медичними документами, які були направлені для проведення судово-медичної експертизи потерпілої.

Згідно ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. ч. 1, 2, 6 вказаної статті). Під час судового розгляду учасники судового провадження мають право заявляти клопотання у відповідності до вимог ст. 350 КПК України.

Порядок відкриття матеріалів регулюється ст. 290 КПК України, за змістом якої прокурор або слідчий повідомляють про надання підозрюваному та його захиснику доступу до матеріалів досудового розслідування.

Об`єднана палата ККС ВС у постанові від 27 січня 2020 року (провадження №51-218 кмо 19) звертала увагу на те, що захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт, на стадії виконання вимог ст. 290 КПК України. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 вказаного Кодексу слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації.

Відповідно до матеріалів провадження,на виконання вимог ст. 290 КПК України підозрюваному ОСОБА_7 та його захиснику був наданий доступ до всіх матеріалів, у тому числі висновку експерта № 556, при ознайомленні з яким, не порушувалось питання про надання доступу до медичної документації потерпілої. Не заявлялося відповідних клопотань і під час судового розгляду. З огляду на наведене, колегія суддів не вбачає порушень вимог кримінального процесуального закону під час ознайомлення сторони захисту із матеріалами провадження.

Також із наявних матеріалів слідує, що суди попередніх інстанцій належним чином відреагували на заявлені стороною захисту клопотання, у тому числі про проведення експертизи технічного стану автомобіля під керуванням ОСОБА_10 та судово-медичної експертизи щодо короткочасного епізоду втрати свідомості ОСОБА_7 . Суд першої інстанції із дотриманням вимог ст. 350 КПК України розглянув їх та мотивованими ухвалами від 26 травня 2021 року відмовив у їх задоволенні, навівши причини, з яких ці клопотання не підлягають задоволенню. З наведеними судом мотивами суд касаційної інстанції погоджується.

Не відповідають матеріалам кримінального провадження доводи касаційної скарги про неознайомлення сторони захисту із постановою про створення групи прокурорів, в яку був включений прокурор ОСОБА_13 .

В матеріалах провадження наявна постанова про зміну групи прокурорів від 16 березня 2021 року, якою до цієї групи був включений вказаний прокурор. Ця постанова була долучена у судовому засіданні, в якому він брав участь, а саме, на стадії судових дебатів. Згідно журналу та аудіозапису судового засідання, суд роз`яснив учасникам провадження, у тому числі захиснику, право заявляти відводи прокурору. Відводів заявлено не було. Крім того, і в касаційній скарзі захисник не вказує, які у сторони захисту могли би бути причини для відводу цього прокурора. Тому жодних порушень прав учасників судового процесу не вбачається.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції навів переконливі аргументи на обґрунтування висновку про те, що винуватість ОСОБА_7 підтверджується ретельно дослідженими у суді доказами, кваліфікація його дій відповідає встановленим судом фактичним обставинам справи, тому Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про недоведеність винуватості його підзахисного та недопустимість доказів у справі такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи і вимогах закону.

Апеляційний суд, розглянувши апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника у межах своїх повноважень та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для їх задоволення. Своє рішення суд у відповідності до вимог ст. 419 КПК України належним чином мотивував. Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 370 419 КПК України.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правильними. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість цих висновків, касаційна скарга захисника не містить.

Покарання ОСОБА_7 призначено з дотриманням вимог статей 50 65 КК України.

Обираючи засудженому покарання, суд вірно врахував усі обставини справи, в тому числі й ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, а саме, що він раніше не судимий, одружений, має на утриманні неповнолітніх дітей, характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, з 09 вересня 2020 року йому встановлено 3-тю групу інвалідності. Обставин, які пом`якшують покарання, судом не встановлено.

Також суд урахував, що обвинувачений вини не визнав, заперечував, що вказана ДТП сталася внаслідок порушення ним Правил дорожнього руху, не розкаявся у скоєному, заподіяної шкоди не відшкодував, потерпілі просили суд про обрання обвинуваченому суворої міри покарання.

Що стосується доводів захисника про те, що суд не взяв до уваги висновок органу пробації, то слід зауважити, що досудова доповідь органу пробації - це документ, який містить інформацію, що характеризує особу обвинуваченого. Вона не може використовуватися як доказ винуватості чи невинуватості особи, а лише надає суду додаткову об`єктивну інформацію про ризики скоєння обвинуваченим повторного злочину, можливість його виправлення без позбавлення або обмеження волі з огляду на соціально-психологічні характеристики особистості обвинуваченого, дає лише розширене уявлення про особу.

З вироку суду вбачається, що суд дослідив цю доповідь, взяв її висновки до уваги, проте зазначив, що з урахуванням усіх даних про особу ОСОБА_7 у їх сукупності, його поведінки після скоєного, підстав для призначення більш м`якого покарання немає. Апеляційний суд погодився з таким висновком та, у свою чергу, зазначив, що відомості стосовно незадовільного стану здоров`я обвинуваченого, наявності у нього низки хвороб і необхідності додаткового медичного обстеження у даному конкретному випадку не є підставою для пом`якшення призначеного покарання.

Частиною 1 ст. 129 КПК України визначено, що суд, зокрема, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.

Суд першої інстанції, розглянувши цивільні позови потерпілих у частині відшкодування моральної шкоди, дійшов таких висновків.

Моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності вини.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховують вимоги розумності і справедливості.

З матеріалів провадження вбачається, що суд правильно врахував ступінь моральних страждань потерпілих, тривалі душевні страждання потерпілої ОСОБА_8 унаслідок загибелі її чоловіка, порушення нормального ритму життя потерпілої ОСОБА_9 внаслідок спричинення їй розладу здоров`я, через який остання перенесла фізичний біль, нервовий стрес та негативні зміни у житті. Врахував тривалість лікування потерпілої ОСОБА_9 та необхідний у зв`язку із перенесеною травмою реабілітаційний період. Обґрунтованих доказів на спростування цих обставин сторонами кримінального провадження надано не було, не вказано їх і у касаційній скарзі захисника. За таких обставин колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди є обґрунтованим, відповідає засадам розумності та справедливості.

Що стосується твердження захисника у касаційній скарзі про порушення вимог процесуального закону під час обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу за вироком суду, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначається, зокрема, рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили. Тобто суд, обравши відповідний запобіжний захід щодо ОСОБА_7 , не порушив вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину, який спричинив загибель людини. Оскільки внаслідок скоєного ОСОБА_7 протиправного діяння сталася загибель людини, то суд мав право не визначати розміру застави.

У той же час порядок і строк набрання вироком законної сили та його оскарження були зазначені у резолютивній частині судового рішення та роз`яснені учасникам судового провадження. Кримінальний процесуальний закон не передбачає окремого оскарження рішення суду, викладеного у вироку, щодо обрання запобіжного заходу, про що помилково стверджує захисник.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Волочиського районного суду Хмельницької області від 16 серпня 2021 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 11 серпня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3