Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 373/1690/21

провадження № 51-2848км23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

виправданого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018110000000797, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Жовтневе Київської області; жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, за обставин, детально описаних у судових рішеннях.

Так, ОСОБА_7 інкримінувано те, що він 28 грудня 2018 року близько 08:00, керуючи автомобілем марки «ВАЗ 21213», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись на 28 км + 500 м автодороги Бориспіль-Дніпро на території Переяслав-Хмельницького району Київської області в напрямку м. Борисполя, усупереч вимогам п. 2.3 «б», «д» ПДР України був неуважний під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміну, внаслідок чого своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, порушуючи вимоги пункту 10.1 ПДР України перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем «ЗАЗ 110557», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_8 , який рухався в напрямку м. Дніпра.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «ЗАЗ 110557», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у виді поєднаної тупої травми голови, тулуба і кінцівок, що супроводжувалася переломами кісток скелета, ушкодженням внутрішніх органів, внутрішньою та зовнішньою кровотечами, від яких загинув на місці події.

Крім цього, унаслідок ДТП пасажир автомобіля «ЗАЗ 110557», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження у виді поєднаної тупої травми голови, тулуба й кінцівок, що супроводжувалася переломами кісток скелета, ушкодженням внутрішніх органів, внутрішньою та зовнішньою кровотечами, від яких загинув на місці події.

Грубе порушення водієм ОСОБА_7 вимог пунктів 2.3 «б», «д», 10.1 ПДР України, за версією органу досудового розслідування, перебувало у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2022 року ОСОБА_7 виправдано за ч. 3 ст. 286 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, а саме у зв`язку з недоведеністю того, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.

Київський апеляційний судухвалою від 07 лютого 2023 року виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Аргументуючи свою позицію, зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України, оскільки не містить належних мотивів постановленого рішення та спростування тверджень сторони обвинувачення про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Крім цього, вказує, що апеляційний суд лиш формально переглянув вирок місцевого суду та безпідставно відмовив у повторному дослідженні доказів, які суд першої інстанції дослідив неповно і з порушеннями.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 просила задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Захисник ОСОБА_6 та виправданий ОСОБА_7 вважали оскаржуване судове рішення законним, а касаційну скаргу прокурора необґрунтованою.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні й достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

За приписами ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Тобто у своєму рішенні апеляційний суд повинен проаналізувати доводи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на них вичерпну відповідь.

Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Згідно з виправдувальним вироком, 28 грудня 2018 року близько 08:00 на 28 км + 500 м автодороги Бориспіль-Дніпро у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області зіткнулися транспортні засоби «ВАЗ 21213», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_7 , який рухався в напрямку м. Борисполя та «ЗАЗ 110557», д.н.з. НОМЕР_2 , під керування ОСОБА_8 , який прямував в сторону м. Дніпра. У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій «ЗАЗ 110557», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_8 та його пасажир ОСОБА_9 загинули.

При цьому суд зазначив про недоведення стороною обвинувачення поза розумним сумнівом, що дії чи бездіяльність ОСОБА_7 під час керування ним автомобілем та зіткнення з іншим транспортним засобом порушували правила безпеки дорожнього руху та призвели до загибелі двох осіб.

Прокурор, не погодившись із цим вироком місцевого суду, подав апеляційну скаргу. Мотивуючи свою позицію щодо незаконності оскарженого судового рішення, вказав, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки зроблені внаслідок неповного, однобічного дослідження доказів, наявних у матеріалах кримінального провадження.

Зокрема стверджував про те, що в основу виправдувального вироку покладено виключно фактичні дані, пред`явлені стороною захисту. При цьому без належної уваги залишилися висновки та показання експертів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , з яких чітко вбачалося, що зіткнення автомобілів відбулося у смузі руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_8 і саме порушення ОСОБА_7 зазначених в обвинуваченні ПДР України призвело до настання суспільно небезпечних наслідків.

Крім цього, в апеляційній скарзі сторона обвинувачення вказувала на суперечності, які допустив місцевий суд, надаючи оцінку вищезазначеним експертним висновкам і показанням, та стверджувала про істотне порушення вимог ст. 332 КПК України, що полягало у не призначенні повторної експертизи.

Тому прокурор, посилаючись на п. 5 ч. 2 ст. 396 КПК України, просив повторно допитати обвинуваченого, свідків і експертів, а також дослідити письмові докази у вказаному кримінальному провадженні.

Апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів та погодився з висновками місцевого суду про відсутність у діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

Однак така позиція апеляційного суду є необґрунтованою з огляду на таке.

В основі апеляційного перегляду судового рішення лежить перевірка його обґрунтованості й законності, для чого апеляційний суд наділений відповідними процесуальними можливостями, ключовою з яких є перевірка повноти і правильності встановлення судом першої інстанції обставин кримінального провадження за результатами дослідження і оцінки доказів.

Беручи до уваги той факт, що апеляційний суд є останньою інстанцією, яка такими повноваженнями наділена, суду апеляційної інстанції необхідно здійснювати ретельну перевірку правильності встановлення фактів кримінального провадження за результатами оцінки місцевим судом доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і стороною захисту.

У цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення, оскаржуючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 , посилалася в апеляційній скарзі на однобічність і неповноту розгляду кримінального провадження судом першої інстанції та помилкову оцінку ним доказів, що призвело до неправильного встановлення фактичних обставин справи, і ставила перед апеляційним судом вимогу про ухвалення нового обвинувального вироку.

Виходячи із зазначених вимог, суд апеляційної інстанції з метою забезпечення реалізації права на апеляційне оскарження такого судового рішення відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України мав створити необхідні для цього умови, у тому числі і шляхом повторного дослідження обставин, які оспорюються та про необхідність іншої оцінки яких йшлося в апеляційній скарзі.

Однак колегія суддів апеляційного суду не виконала вимог процесуального закону, повторно не дослідила фактичних обставин цього кримінального провадження, які, на думку прокурора, підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому діяння, та не дала власної оцінки всім доказам з огляду на статті 22 23 94 95 КПК України. При цьому, апеляційний суд погоджуючись із оцінкою письмових доказів, наданою їм судом першої інстанції, не перевірив усіх невідповідностей і протиріч, на які вказував прокурор.

Зокрема, сторона обвинувачення акцентувала на тому, що висновками судової транспортно-трасологічної експертизи та автотехнічної експертизи № 30180/19-52/37356/20-52 від 26 березня 2021 року й комплексної судової автотехнічної і транспортно-трасологічної експертизи № 21-15/21-16 від 22 вересня 2021 року підтверджується наявність у діях ОСОБА_7 об`єктивної сторони інкримінованого складу злочину, а саме діяння, та причинного-наслідкового зв`язку між таким та наслідками. Вказане, на думку прокурора, узгоджується із показаннями, безпосередньо наданими експертами, та іншими письмовими доказами, зокрема протоколами огляду місця події та транспортних засобів.

Натомість місцевий суд у вироку необґрунтовано зазначив, що пред`явлені експертизи отримано з порушенням порядку, встановленого КПК України, вони не відповідають законодавчо визначеним вимогам повноти та обґрунтованості експертних досліджень і викликають сумніви щодо достовірності зроблених у них висновків.

У свою чергу, безпосередньо не дослідивши вказаних письмових доказів, колегія суддів апеляційного суду погодилася із цим та не надала оцінки тому, що у своєму рішенні місцевий суд не навів аргументів, з яких визнав відповідні висновки недопустимими доказами на підставі статей 86 87 КПК України.

Слід вказати, що під час перевірки й оцінки експертного висновку суд повинен з`ясувати: чи було додержано вимоги законодавства в ході призначення та проведення експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку і його узгодженість з іншими матеріалами справи.

При цьому визначення обсягу та порядку досліджень, необхідних для надання відповідей на поставлені перед експертом питання, є прерогативою самого експерта, який має відповідну компетенцію та несе особисту відповідальність за наданий висновок.

Разом із цим, в апеляційній скарзі прокурор наголошував на тому, під час допиту в судовому засіданні експерти ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які проводили експертизи №30180/19-52/37356/20-52 від 26 березня 2021 року і № 21-15/21-16 від 22 вересня 2021 року, чітко надали суду пояснення з приводу проведених ними вимірів, методів та методик досліджень щодо обставин ДТП, а також у категоричній формі стверджували, що зіткнення автомобілів «ЗАЗ 110557», д.н.з. НОМЕР_2 , і «ЗАЗ 110557», д.н.з. НОМЕР_2 , відбулося на смузі руху останнього й дії ОСОБА_7 мають причинно-наслідковий зв`язок із наслідками ДТП.

На його думку, такі категоричні твердження осіб, які володіють спеціальними знаннями, спростовують висновки місцевого суду про неповноту та необґрунтованість експертних досліджень.

Апеляційний суд з приводу таких аргументів своїх висновків не зазначив, формально погодився із рішенням суду першої інстанції, що вказані висновки експертиз поза розумним сумнівом не доводять винуватості ОСОБА_7 у тому, що саме він порушив вимоги п.п. 2.3 «б», «д» та 10.1 ПДР України.

Крім уже зазначеного, у апеляційній скарзі сторона обвинувачення наголошувала на невиконанні місцевим судом вимог ст. 332 КПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 зазначеної норми процесуального закону суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що місцевий суд дослідив та надав оцінку висновкам судової інженерно-технічної експертизи № 12-1/1396 від 29 липня 2019 року та № 12-1/1394 від 30 липня 2019 року, судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №30180/19-52/37356/20-52 від 26 березня 2021 року, комплексної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 21-15/21-16 від 22 вересня 2021 року і комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 086-21 від 25 листопада 2021 року, які є відмінними один від одного.

Фактичний допит експертів ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і ОСОБА_14 , на думку прокурора, не зміг усунути такі суперечності, у зв`язку з чим місцевий суд мав призначити повторну експертизу.

Апеляційний суд зазначеній обставині також не дав своєї оцінки і лише необґрунтовано вказав, що суд першої інстанції не вправі з власної ініціативи призначати відповідну судову експертизу, оскільки в такому випадку він взяв би на себе обов`язок сторони обвинувачення щодо збирання доказів винуватості.

Таке твердження суперечить позиціям, викладеним у постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2019 року (справа № 523/20784/14-к, провадження № 51- 4625км18), 29 вересня 2021 року (справа № 753/21575/16-к, провадження № 51-3036км21) та 24 січня 2023 року (справа № 757/9188/20-к, провадження № 51-2493км20).

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції не виконав усіх положень процесуального закону, виходячи з вимог апеляційної скарги, повторно не дослідив обставин, установлених під час кримінального провадження судом першої інстанції, та доказів, які, на думку сторони обвинувачення, підтверджують наявність у діях ОСОБА_7 ознак складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, обмежившись формальним посиланням на висновки місцевого суду.

Наведене у своїй сукупності є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило апеляційному суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Отже, ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає приписам статей 370 419 КПК України, а тому підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового апеляційного розгляду суд має належним чином перевірити всі доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, повторно дослідити докази, надати їм оцінку відповідно до ст. 94 КПК України, й ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 рокущодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_15 ОСОБА_2 ОСОБА_3