Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2023 року

м. Київ

справа № 756/3093/21

провадження № 51-1012 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженої ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженки с. Дубрівка Баранівського району

Житомирської області, яка проживає за

адресою:

АДРЕСА_1 ,

засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 22 листопада 2021 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2022 року, ОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на неї обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.

Цивільні позови ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілих: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - 150 000 грн на відшкодування моральної шкоди кожному; ОСОБА_10 - 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 3 000 грн - матеріальної шкоди.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватою в тому, що вона 10 жовтня 2020 року приблизно о 19:33, керуючи автомобілем «HyundaiCoupe», державний номер НОМЕР_1 , на проїзній частині вул. Богатирської в м. Києві зі сторони вул. Дніпроводської в напрямку вул. Полярної, наближаючись до місця для розвороту, позначеного дорожнім знаком 5.26, порушуючи вимоги пунктів 2.3 підпункт «б», 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху, проявила неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, перед виконанням маневру розвороту не впевнилась у його безпеці для транспортних засобів, що рухались у зустрічному напрямку, не надала дорогу мотоциклу «Honda PC36», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_11 , який в цей час рухався у зустрічному напрямку зі значним перевищенням максимально дозволеної на даній ділянці швидкості, в наслідок чого здійснила зіткнення з останнім.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій мотоцикла «Honda PC36» ОСОБА_11 помер на місці пригоди, а його пасажир ОСОБА_10 отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Причиною дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору, є невідповідність дій водіїв: ОСОБА_12 - вимогам пункту 12.9 (б) Правил дорожнього руху; ОСОБА_7 - вимогам пунктів 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху.

Порушення ОСОБА_7 вимог пунктів 2.3 підпункту «б», 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху знаходяться у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Вимога касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухвалою апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить її скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання на підставі ст. 75 КК України. Посилається на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам його апеляційної скарги щодо вчинення ОСОБА_7 тяжкого кримінального правопорушення, наслідками якого є смерть водія мотоцикла та отримання його пасажиром тяжких тілесних ушкоджень, та не врахував позицію потерпілих щодо міри покарання. Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції формально підійшов до розгляду апеляційної скарги та постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

На касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 подав письмове заперечення, в якому, із наведенням відповідних аргументів, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.

Потерпілими ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_13 надіслано до суду касаційної інстанції заяви, в яких вони просять задовольнити касаційну скаргу прокурора.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.

Захисник та засуджена заперечили проти задоволення касаційної скарги, просили залишити оскаржуване судове рішення без зміни.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційному порядку не оспорюються.

Що стосується доводів прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність через безпідставне звільнення ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням, то вони є необґрунтованими з огляду на таке.

Зі змісту касаційної скарги убачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом апеляційної інстанції визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Положенням ч. 1 ст. 75 КК України визначено, що, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, звільняючи ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання на підставі ст. 75 КК України, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та наявність обставин, що пом`якшують покарання - щире каяття, сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне часткове відшкодування заподіяної шкоди, а також дані про особу винної, зокрема те, що вона раніше не судима, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні малолітню дитину.

При цьому суд першої інстанції, застосовуючи при призначенні ОСОБА_7 покарання положень ст. 75 КК України, виходив із встановлених під час розгляду справи обставин щодо дійового каяття обвинуваченої, яка з моменту дорожньо-транспортної пригоди до завершення розгляду даного кримінального провадження відшкодувала потерпілій ОСОБА_10 заподіяну шкоду на загальну суму 40 000 грн та вживала заходів щодо відшкодування заподіяної шкоди потерпілому ОСОБА_8 , проте останній відмовився від двох переказів (у сумі 20 000 грн кожний), а також те, що ОСОБА_7 публічно в залі судового засідання неодноразово просила вибачення перед потерпілими.

Крім того, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, взяв до уваги висновок експерта № КСЕ-19/111-20/63144 від 10 лютого 2021 року щодо причинно-наслідкового зв`язку виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди, а саме порушення водіями ОСОБА_11 та ОСОБА_7 Правил дорожнього руху, та постанову прокурора про закриття кримінального провадження №12021100000000143 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку зі смертю підозрюваного ОСОБА_11 .

Не погоджуючись із указаним рішенням, прокурор оскаржив вирок до суду апеляційної інстанції, просив скасувати його та ухвалити новий вирок у зв`язку з безпідставним застосуванням до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги сторони обвинувачення, погодився з рішенням суду першої інстанції та визнав обґрунтованим застосування при призначенні ОСОБА_7 покарання положень ст. 75 КК України, врахувавши при цьому, що вчинене обвинуваченою кримінальне правопорушення відноситься до категорії тяжких, наслідками якого є смерть потерпілого ОСОБА_11 та отримання ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень, позицію потерпілих щодо м`якості призначеного покарання, а також дані про особу винної, зокрема те, що вона раніше не судима, характеризується позитивно, має на утриманні малолітню дитину, свою вину визнала повністю, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання, та наявність обставин, що пом`якшують покарання - щире каяття, добровільне часткове відшкодування завданих збитків.

Разом із тим, колегія суддів врахувала і конкретні обставини справи, в тому числі причинно-наслідковий зв`язок виникнення дорожньо-транспортної пригоди, а саме порушення Правил дорожнього руху не лише ОСОБА_7 , а й ОСОБА_11 , який керував мотоциклом зі швидкістю приблизно 134 км/год.

Тобто, врахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, суд апеляційної інстанції, належно вмотивувавши своє рішення, підтримав позицію суду першої інстанції щодо звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про неврахування судом апеляційної інстанції позиції потерпілих щодо міри покарання, то Суд уважає їх безпідставними, оскільки їхні думки була враховані судом, проте вони не є вирішальними.

Колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість звільнення засудженої на підставі ч. 1 ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, врахувавши конкретні обставини справи та особливості застосування цієї норми Закону.

З урахуванням наведеного Суд уважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було правильно застосовано закон про кримінальну відповідальність - ст. 75 КК України, з огляду на можливість виправлення засудженої без відбування реального покарання.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає вимогам статей 370 419 КПК України, викладені в ній висновки належним чином умотивовані.

З огляду на викладене, обґрунтовані підстави для задоволення касаційної скарги прокурора та скасування оскаржуваного судового рішення стосовно ОСОБА_7 відсутні.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, передбачених ст. 412 КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення а ухвалу Київського апеляційного суду від 16 вересня 2022 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3