Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 759/6932/22

провадження № 51-1262 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12022100080001015 від 08 травня 2022 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , на вирок Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 04 серпня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_6 задоволено частково.

Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_8 5 000 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком ОСОБА_6 було визнано винуватим у тому, що він 08 травня 2022 року приблизно о 21:00 знаходячись в підвальному приміщенні квартири АДРЕСА_2 , під час спільного розпивання алкогольних напоїв з потерпілим ОСОБА_8 , на ґрунті раптово виниклого словесного конфлікту у зв`язку з політичними розбіжностями, будучи обуреним висловлюваннями потерпілого, відчуваючи до нього раптово виниклу особисту неприязнь, дістав з шухляди шафи кухонний ніж, який став утримувати у своїй правій руці, та усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки своїх дій, діючи з прямим умислом, наніс вказаним ножем один удар в область грудної клітини потерпілого та відразу з метою доведення свого злочинного умислу до кінця продовжуючи утримувати кухонний ніж у своїй правій руці, вдруге замахнувся на ОСОБА_9 , однак останній повалив його на землю та при спробі вихвати ніж отримав поранення вказівного пальця лівої руки.

Таким чином своїми протиправними діями ОСОБА_6 заподіяв потерпілому ОСОБА_10 умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Вироком Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_11 та представника потерпілого ОСОБА_12 задоволено частково, вирок місцевого суду в частині звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання скасовано та засуджено ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без застосування положень ст. 75 КК України.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, просить вирок суду апеляційної інстанції змінити та застосувати до засудженого ОСОБА_6 положення ст. 75 КК України.

Крім того, захисник вказує, що висновки суду апеляційної інстанції про необґрунтованість вироку місцевого суду щодо звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, є помилковими, оскільки, на переконання сторони захисту, суд першої інстанції, застосовуючи до обвинуваченого положення ст. 75 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом`якшують покарання, особу обвинуваченого: його вік, відсутність судимостей, соціальне становище, позитивні характеристики за місцем проживання та роботи, характеристику і клопотання УПЦ Парафія Трьох Святителів.

Одночасно захисник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що місцевий суд безпідставно не врахував таку обтяжуючу покарання обставину, як вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, обґрунтовуючи свої доводи тим, що в матеріалах кримінального провадження відсутня експертиза про стан сп`яніння обвинуваченого, а показання ОСОБА_6 про те, що він випив незначну кількість наливки не є доказом його сп`яніння.

При цьому у своїй касаційній скарзі захисник просить Суд врахувати те, що обвинувачений повною мірою відшкодував потерпілому матеріальну шкоду, а також відправив на користь потерпілого 6 грошових переказів на суму 5750 грн, що підтверджується наявними в матеріалах фіскальними чеками та повідомленнями про отримання з Укрпошти.

Разом з тим захисник звертає увагу Верховного Суду на те, що ОСОБА_6 став на шлях виправлення - працевлаштувався та з 04 серпня 2022 року по даний час не скоїв жодного правопорушення.

Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 , заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила вирок суду апеляційної інстанції залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 121 КК України у касаційній скарзі захисника не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Доводи сторони захисту щодо невідповідності призначеного судом ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого через суворість Суд, ураховуючи надані матеріали кримінального провадження, не може взяти до уваги як обґрунтовані з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст.65 КК, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. Крім того, призначене особі покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з вироку, місцевий суд, вирішуючи питання про вид та міру покарання ОСОБА_6 , врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки суспільно небезпечного діяння, особу обвинуваченого: його вік, соціальне становище, відсутність попередніх судимостей (в силу ст. 89 КК України), відсутність даних про перебування на профілактичному обліку у лікаря психіатра і нарколога, позитивні характеристики, за місцем проживання та роботи, а також характеристику та клопотання Української Православної церкви Парафія Трьох Святителів, прихожанином якої він являється.

Водночас судом першої інстанції не було встановлено обставин, що обтяжують обвинуваченому покарання. При цьому обставинами, які пом`якшують покарання судом було визнано щире каяття, активне сприяння у розкритті злочину, наявність на утриманні у ОСОБА_6 непрацездатної матері та неповнолітньої доньки.

З огляду на вищенаведене місцевий суд призначив ОСОБА_6 покарання в мінімальних межах, передбачених санкцією ч. 1 ст. 121 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ст. 75 КК України звільнив його від відбування такого покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок за апеляційними скаргами прокурора та представника потерпілого, поданих з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, погодився з рішенням місцевого суду саме в частині виду та розміру призначеного обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. При цьому скасував вирок суду першої інстанції лише в частині застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги сторони захисту, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині призначеного засудженому ОСОБА_6 покарання, виходячи з наступного.

Питання призначення покарання врегульовані розділом ХІ КК України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Водночас відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Таким чином, законодавцем визначено, що явно несправедливим через м`якість або суворість покарання може бути саме за видом чи розміром.

Проте у своїй касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, не наводить доводів щодо незаконності висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. З урахуванням зазначеного доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими.

Зі змісту положень, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України вбачається, що саме при призначенні покарання суд серед іншого враховує обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Як убачається з вироку суду, колегія суддів апеляційної інстанції, хоча і погодилась з доводами представника потерпілого про те, що суд визнаючи обвинуваченому захід примусу, безпідставно не врахував обставину, яка обтяжує покарання, вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння, проте не знайшла підстав для збільшення строку покарання, як про це йшлося в апеляційних скаргах.

З огляду на зазначене, а також з урахуванням того, що стороною захисту не оспорюється обґрунтованість призначеного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, при цьому захисник у своїх вимогах просить Суд призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, то доводи касаційної скарги в цій частині не є такими, що спростовують обґрунтованість призначеного ОСОБА_6 покарання.

Що ж стосується доводів сторони захисту про необхідність застосування до засудженого ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Питання щодо звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням врегульовано розділом ХІІ КК України.

Відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином законодавцем чітко визначено, що за наявності вищевказаних підстав, при вирішенні питання щодо застосування положень ст. 75 КК України, судом враховується: тяжкість кримінального правопорушення, особа винного та інші обставини справи.

Скасовуючи вирок, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд, хоча і врахував тяжкість скоєного злочину, обставини його вчинення та дані про особу обвинуваченого, проте фактично свого рішення в частині застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України належним чином не мотивував, оскільки не навів переконливих мотивів щодо можливості виправлення обвинуваченого без відбування покарання у виді позбавлення волі.

Обґрунтовуючи свої висновки, суд апеляційної інстанції вказав, що місцевий суд, звільняючи ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, повною мірою не врахував індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим діяння, що визначається характером та ступенем підвищеної суспільної небезпеки злочину, виходячи з конкретних обставин його вчинення, зокрема вчинення ОСОБА_6 , відповідно до положень ст. 12 КК України, тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи, зокрема, з нікчемного приводу, завдання ножем удару потерпілому в область розташування життєво важливих органів, що призвело до ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки та намагання вдруге завдати удару ножем, що не відбулося внаслідок дій потерпілого, який отримав при цьому поранення вказівного пальця лівої руки.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що місцевий суд належним чином не взяв до уваги і позицію потерпілого ОСОБА_8 , який наполягав на призначенні суворого покарання обвинуваченому з огляду на його поведінку до та після вчинення злочину, та яка хоча і не є вирішальною під час прийняття рішення, однак в сукупності з іншими обставинами справи не вказує на правильність рішення суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість вироку місцевого суду в частині застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України. При цьому суд зауважив, що навіть позитивні дані про особу винного та обставини, які пом`якшують покарання, не вказують на наявність достатніх підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Ураховуючи вказані обставини, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування положень ст. 75 КК України щодо ОСОБА_6 , а тому доводи касаційної скарги захисника у цій частині є необґрунтованими.

При цьому колегія судів звертає увагу на те, що додані до касаційної скарги захисника:

- позитивна характеристика ОСОБА_6 , видана УПЦ Парафія Трьох Святителів;

- заяви ОСОБА_13 , яка є дружиною засудженого, та ОСОБА_14 , яка є його матір`ю, про те, що на утриманні засудженого перебувають мати та неповнолітня донька,

а також доводи касаційної скарги захисника про те, що ОСОБА_6 :

- відшкодував матеріальну шкоду та частково відшкодував моральну шкоду, що були заподіяні потерпілому;

- став на шлях виправлення;

- працевлаштувався;

- наданий час не скоїв жодного правопорушення,

в даному випадку, з огляду на тяжкість вчиненого злочину та ступінь його підвищеної суспільної небезпеки, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, а саме те, що ОСОБА_6 вчинив злочин проти життя та здоров`я особи, зокрема, з нікчемного приводу, завдав ножем удар потерпілому в область розташування життєво важливих органів, що призвело до ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки та намагався вдруге завдати удару ножем, що не відбулося внаслідок дій потерпілого, який отримав при цьому поранення вказівного пальця лівої руки, а також обґрунтування суду апеляційної інстанції щодо врахування позиції потерпілого про необхідність призначення суворого покарання, в цілому не спростовують обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України.

Приймаючи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає, що застосування у даному випадку інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципу законності, а звільнення ОСОБА_6 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України та встановлення іспитового строку не буде достатнім і необхідним для виправлення останнього.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що вирок суду апеляційної інстанції в цілому відповідає вимогам статей 370 420 КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, то касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок суду апеляційної інстанції - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , залишити без задоволення, а вирок Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3