Постанова ККС ВП від 05.06.2018 року

Друк

Пошук

423

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний кримінальний суд верховного суду ( ККС ВП )

Історія справи

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 червня2018 року

м. Київ

справа № 243/6653/14

провадження № 51-3394 км 18

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої Григор'євої І.В.,

суддів: Бущенка А.П., Голубицького С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Шибінської В.В.,

прокурора Руденко О.П.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014050510003963, щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та жителя АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК.

Постановлені у справі вироки, оскаржуване судове рішення та встановлені обставини

За вироком Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 8 грудня 2014 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки і покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні

Судом ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні незаконного придбання, зберігання, виготовлення наркотичних засобів без мети збуту, у великих розмірах за обставин, викладених у вироку.

Як установив місцевий суд, 15 вересня 2014 року в лісопосадці в с. Привіллі ОСОБА_1 зірвав 10 кущів дикорослинних конопель, які переніс до будинку АДРЕСА_1, де розклав їх для просушування. Після цього він подрібнив коноплю і таким чином виготовив наркотичний засіб - каннабіс вагою 2370 г (в перерахунку на суху речовину вагою 2052,4 г) і зберігав до вилучення 13 листопада 2014 року працівниками правоохоронних органів.

Апеляційний суд Донецької області, задовольнивши апеляційну скаргу прокурора 8 листопада 2016 року, скасував вирок місцевого суду в частині покарання і постановив новий вирок, яким призначив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 309 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Крім того, цей суд стягнув із ОСОБА_1 196,56 грн процесуальних витрат.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення його права на захист, заперечує законність вироку апеляційного суду і просить його скасувати. Аргументуючи свою позицію, засуджений указує на те, що його не було поінформовано про оскарження вироку місцевого суду, не ознайомлено з апеляційною скаргою прокурора і здійснено апеляційний розгляд за відсутності захисника. Крім того, скаржник вважає призначене йому апеляційним судом покарання надмірно суворим, на відміну від заходу примусу, обраного місцевим судом. Тому, на думку засудженого, вирок цього суду має бути залишено без зміни.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

В суді касаційної інстанції прокурор заперечив обґрунтованість касаційних вимог засудженого.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Відповідно до положень ч. 2 ст.433 КПК суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Враховуючи те, що доведеність винуватості та кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 309 КК у касаційній скарзі не оспорюється, суд касаційної інстанції не переглядає оспорюване рішення в цій частині.

Доводи засудженого про порушення його права на захист не можна визнати прийнятними.

Порядок направлення копій апеляційних скарг регламентовано ст. 401 КПК. Зокрема, п. 1 ч. 1 згаданої норми передбачено, що суддя-доповідач протягом десяти днів після відкриття апеляційного провадження за скаргою на вирок суду першої інстанції надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження учасникам судового провадження разом з копіями апеляційних скарг, інформацією про їхні права та обов'язки і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу.

У силу ст. 52 КПК участь захисника у цьому провадженні не є обов'язковою, а відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КПК суд за клопотанням обвинуваченого залучає захисника для здійснення захисту за призначенням.

Як убачається з матеріалів справи, 24 вересня 2015 року суддя Апеляційного суду Донецької області відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора, копію якої в той же день разом із копією ухвали про відкриття провадження було направлено ОСОБА_1 за місцем його проживання (АДРЕСА_1). На цю ж адресу 6 жовтня 2015 року було направлено копію ухвали про закінчення підготовки та призначення апеляційного розгляду.

У подальшому судові засідання неодноразово відкладалися через неприбуття обвинуваченого ОСОБА_1, якого 22 грудня 2015 року було оголошено у розшук, а судове провадження зупинено.

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 був розшуканий, судове провадження відновлено і призначено судовий розгляд на 8 листопада 2016 року.

Згідно з даними на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовано перебіг судового засідання, в суді апеляційної інстанції перед початком розгляду справи по суті засуджений ОСОБА_1 жодних клопотань не заявляв, не зазначав щодо необізнаності зі змістом апеляційної скарги прокурора, необхідності ознайомлення з нею та залучення захисника за призначенням. Навпаки, в судовому засіданні ОСОБА_1, розуміючи зміст доводів та заявлених стороною обвинувачення апеляційних вимог, заперечив проти їх задоволення і стверджував, що призначене місцевим судом покарання не можна вважати м'яким.

Таким чином, апеляційний суд здійснив провадження з додержанням правил глави 31 КПК і не порушив права ОСОБА_1 на захист.

Що стосується тверджень засудженого про суворість призначеного апеляційним судом покарання, то вони є необґрунтованими.

Відповідно до приписів статей 50 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.

Як випливає зі змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з огляду на тяжкість злочину, особу винного та інші обставини кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства. При цьому положення вказаної норми права передбачають, що для досягнення мети покарання засуджена особа повинна сумлінно виконувати покладені на неї процесуальні обов'язки.

Як убачається з матеріалів провадження, прокурор, не погодившись із вироком місцевого суду, оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій скарзі прокурор порушив питання про скасування згаданого рішення в частині покарання, призначеного із застосуванням ст. 75 КК. На думку сторони обвинувачення, вказану норму права було застосовано неправильно, що потягло за собою невиправдану м'якість обраного заходу примусу. Тому прокурор просив апеляційний суд постановити свій вирок у відповідній частині й обрати засудженому покарання, яке належить відбувати реально.

Ухвалюючи новий вирок у частині призначення покарання, апеляційний суд дотримався вимог статей 50, 65 КК. Разом зі ступенем тяжкості вчиненого злочину, формою вини суд урахував конкретні обставини справи, а саме розмір вилучених наркотичних засобів, поведінку засудженого в минулому, який не має судимості в силу ст. 89 КК, схильний до правопорушень і не займався суспільно корисною діяльністю.

Виходячи з установлених у справі фактичних обставин кримінального правопорушення, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, суд апеляційної інстанції дійшов умотивованого висновку про суспільну небезпечність ОСОБА_1, а отже і про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства та про неправильне застосування місцевим судом інституту умовного звільнення.

Разом із цим, при виборі виду й розміру покарання апеляційний суд узяв до уваги те, що ОСОБА_1 позитивно характеризується за місцем проживання, не перебуває на спеціальних обліках.

Урахувавши всі ці обставини, суд апеляційної інстанції призначив ОСОБА_1 покарання у мінімальних межах санкції кримінального закону, за яким його засуджено. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість немає.

Переконливих аргументів на спростування рішення апеляційного суду щодо призначеного заходу примусу в касаційній скарзі не міститься.

Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для зміни чи скасування вироку апеляційного суду, як про це йдеться у касаційній скарзі, при розгляді справи в суді касаційної інстанції не встановлено. Тому подану засудженим касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Апеляційного суду Донецької області від 8 листопада 2016 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1- без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

А.П. Бущенко І.В. Григорєва С.С. Голубицький