Постанова

Іменем України

04 червня 2020 року

м. Київ

справа № 753/24018/16-к

провадження № 51-2459ск20

Суддя Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду

Слинько С. С., розглянувши касаційну скаргу представника потерпілої

ОСОБА_1 - адвоката Заруцького О. В. на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 07 серпня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду

від 18 лютого 2020 року щодо ОСОБА_2 ,

встановив:

У касаційній скарзі порушується питання про перевірку вказаних судових рішень в касаційному порядку.

В силу ч. 2 ст. 387 КПК України 1960 року, зміст касаційної скарги повинен відповідати вимогам ст. 350 КПК України 1960 року, відповідно до якої в скарзі, крім іншого, зазначаються вказівки на те, у чому полягає незаконність судових рішень, та доводи на обґрунтування такої позиції, а також прохання особи, яка подає скаргу, з урахуванням того, яке рішення вправі ухвалити суд касаційної інстанції.

Скаржник має вказати на конкретні істотні порушення закону, що є підставами для скасування чи зміни судових рішень, які, на його думку, допущені судом першої та апеляційної інстанцій при постановленні цих рішень, навести конкретні докази і аргументи в обґрунтування кожної позиції.

Відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року, підставами для скасування вказаних судових рішень касаційним судом є лише істотне порушення кримінально-процесуального закону (ст. 370 КПК України 1960 року), неправильне застосування кримінального закону (ст. 371 КПК України 1960 року) чи невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого (ст. 372 КПК України 1960 року).

Однак, скарга не може бути прийнята до розгляду, оскільки не відповідає вказаним вимогам процесуального закону.

Зокрема, представник потерпілої у касаційній скарзі, оскаржуючи, у тому числі, ухвалу апеляційного суду, не наводить конкретних порушень закону, допущених судом апеляційної інстанції при постановленні вказаного судового рішення в оскаржуваній частині, які відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року є підставами для його скасування чи зміни.

Крім того, прохання, викладене у касаційній скарзі до суду касаційної інстанції, не є конкретним, оскільки представником потерпілої не зазначено, в якій саме частині слід змінити оскаржувані судові рішення.

До того ж, як убачається зі змісту прохальної частини скарги, представник потерпілої просить про призначення засудженому ОСОБА_2 більш суворого покарання, аніж йому було визначено судом першої інстанції.

Однак, поза увагою адвоката Заруцького О. В. залишились положення ст. 397 КПК України 1960 року, якими визначено недопустимість погіршення становища засудженого чи виправданого, та відповідно до яких суд касаційної інстанції не вправі посилити покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин.

Окрім зазначено, представник потерпілої просить про дослідження доказів по справі, що не узгоджується із мотивувальною частиною скарги, а також вказує на його позицію щодо однобічності і неповноти судового слідства, що не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції. Відповідно до вимог статей 367-369 КПК 1960 року вказані обставини є предметом перевірки виключно суду апеляційної інстанції.

Відтак, зазначені недоліки є перешкодою для вирішення питання про витребування справи.

З урахуванням наведеного, справу може бути витребувано для її перевірки в касаційному порядку лише за умови усунення недоліків і повторного звернення до касаційного суду в межах строку, передбаченого ч. 2 ст. 386 КПК 1960 року, або протягом місяця з дня отримання даної постанови (представником потерпілої має бути підтверджено, що ним не пропущений цей місячний термін при повторному зверненні до суду).

Враховуючи викладене та керуючись ст. 388 КПК 1960 року, пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України -

постановив:

Відмовити представнику потерпілої ОСОБА_1 - адвокату Заруцькому О. В. у витребуванні кримінальної справи щодо засудженого ОСОБА_2 для перевірки в касаційному порядку.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя С. С. Слинько