Історія справи

Постанова

іменем України

04 лютого 2020року

м. Київ

справа № 754/2503/17

провадження № 51-4801км19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Короля В.В., Макаровець А.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,

засудженого ОСОБА_1 ,

захисника Карплюк Л.Р.,

прокурора Чабанюк Т.В.,

розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - Карплюк Л.Р. на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 12 березня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100030012819 від 27 жовтня 2016 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Пологи Запорізької області, жителя м . Києва , раніше судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 12 березня 2019 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. На підставі частини 1 статті 71 КК шляхом часткового складання призначених покарань до покарання, призначеного за цим вироком, приєднано частину невідбутого покарання, призначеного за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 19 лютого 2013 року, та ОСОБА_1 за сукупністю вироків остаточно призначено покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі.

Початок строку покарання ОСОБА_1 ухвалено обчислювати з моменту звернення вироку до виконання.

Відповідно до частини 5 статті 72 КК термін попереднього ув`язнення ОСОБА_1 з 27 грудня 2016 року по 09 лютого 2017 року зараховано у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Згідно з вироком ОСОБА_1 засуджено за злочин, вчинений за таких обставин.

27 жовтня 2016 року о 09:30 ОСОБА_1 , прибувши на 6 поверх, 3 під`їзду, будинку АДРЕСА_1 підійшов до квартири АДРЕСА_2 , у якій проживає потерпілий ОСОБА_2 , де діючи умисно та протиправно, невстановленим способом, пошкодив циліндровий механізм замка перших дверей, за допомогою фізичної сили проник до квартири АДРЕСА_2 . Продовжуючи свої злочинні дії, знаходячись у вказаній квартирі, ОСОБА_1 , повторно, таємно викрав із квартири АДРЕСА_3 , майно потерпілого ОСОБА_2 на загальну суму 4600 грн, чим спричинив шкоду на вказану суму.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року вирок Деснянського районного суду м. Києва від 19 червня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень та закриття кримінального провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

На обґрунтування таких вимог захисник вказує на недопустимість огляду місця події від 27 жовтня 2016 року як такого, що здобутий з порушень вимог процесуального закону, проведення огляду місця події 28 жовтня 2016 року під виглядом обшуку, оспорює добровільність доступу до житла під час проведення оглядів ненадання доступу до таких речових доказів, як папілярні узори.

Вказується захисником на позбавлення можливості отримання доказів, що мало прояв у не вирішенні клопотань сторони захисту, у зв`язку з чим і було заявлено відвід судді.

Вважається, що у засудженого отримані відбитки папілярних узорів пальців рук з порушенням вимог закону, оскільки не пред`явлено постанови прокурора про відібрання зразків для експертного дослідження. Зазначається про не відкриття речових доказів та не дослідження їх судом першої інстанції. Інші речові докази вважаються такими, що не можуть відноситися до них.

Крім того, стверджується, що апеляційний суд не перевірив і не розглянув доводи апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого і захисника, які підтримали касаційну скаргу, доводи прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Мотиви Суду

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 185 КК, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими та оціненими за критеріями, визначеними частиною 1 статті 94 КПК.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі оцінки показань потерпілого ОСОБА_2 , який впізнав ОСОБА_1 , як такого, що був на місці події, свідка ОСОБА_3 , свідка ОСОБА_4 , яка підтвердила огляд місця події від 27 жовтня 2016 року, що проводився у квартирі потерпілого, свідка ОСОБА_5 , який викликав поліцію на місце вчинення злочину, вказував на те, що працівники правоохоронного органу самостійно у квартиру потерпілого не заходили, та зазначав про обстановку на місці події.

Крім цього, висновок суду ґрунтується також на підставі письмових доказів з відображенням їх змісту у вироку. Зокрема, на підставі протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 27 жовтня 2016 року у громадянина ОСОБА_2 , даних протоколу огляду квартири від 27 жовтня 2016 року за адресою: АДРЕСА_4 , та ілюстрованою фототаблицею до нього, де вилучено 2 сліда папілярних узорів, частину циліндрового механізму з вхідних дверей та 1 слід структури матеріалу з телевізора; протоколу огляду від 28 жовтня 2016 року у квартирі АДРЕСА_5 , де вилучено 2 викрутки, 1 хомка, 1 розвідний ключ, пару рукавиць тряпчаних; протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16 грудня 2016 року за участю потерпілого ОСОБА_2 ; постанови про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 20 листопада 2016 року, а саме - паперового конверту з 2 слідами папілярних узорів, які вилучено 27 жовтня 2016 року у квартирі АДРЕСА_3 та паперовий конверт з дактилокартами ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ; постанов про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 16 січня 2017 року, про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 12 січня 2017 року.

Дослідивши вилучені під час вказаних слідчих дій речові докази, у висновку трасологічної експертизи №4202/тр від 04 січня 2017 року експерти встановили, що на частині циліндрованого механізму замка виявлені сліди знарядь зламу, висновком №4722/д від 17 листопада 2016 року з ілюстрованою фототаблицею, № 9/тр від 05 січня 2017 року встановлено, що слід пальця руки, який вилучений 27 жовтня 2016 року, залишений великим пальцем лівої руки в дактилокарті особи, яка заповнена на ОСОБА_1 . У висновку судової товарознавчої експертизи №4тв від 16 січня 2016 року встановлено розмір матеріальної шкоди.

Натомість дані з телекомунікаційних мереж, здобутих внаслідок негласних слідчих дій, суд першої інстанції визнав недопустимими.

Суд у відповідності до вимог статті 94 КПК оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Також суд першої інстанції навів переконливі доводи на спростування доводів сторони захисту щодо недопустимості інших доказів у кримінальному провадженні.

Діючи відповідно до вимог статті 85 КПК, суд поклав у основу вироку належні докази, які прямо та непрямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженню згідно зі статтею 91 КПК, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» суд указав на те, що при оцінці доказів він, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких та узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Зміст принципу «поза розумним сумнівом» також сформульовано у пункті 43 рішення ЄСПЛ від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України».

Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою. За відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 КК, а саме вчинення таємного викрадення чужого майна (крадіжки), повторно, поєднаного із проникненням у житло.

Колегія суддів не погоджується зі стверджуваним захисником порушенням вимог процесуального закону під час здобуття доказів на досудовому розслідуванні.

Добровільність згоди на проведення працівниками правоохоронного органу огляду квартир №103 та №96 не викликає у колегії суддів будь-якого сумніву, адже у першому випадку це було місце вчинення злочину, сам потерпілий у присутності понятих засвідчив свою згоду письмово. Так само письмово надано згоду у присутності понятих і власницею квартири АДРЕСА_6 .

В таких випадках дозвіл суду не потребувався, а процесуальні дії вчинені без порушень вимог статей 233, 237 КПК. Добровільність на проведення слідчих дій засвідчено підписами власників зазначених квартир безпосередньо у протоколах.

При цьому ні потерпілим, ані власницею квартири АДРЕСА_6 допустимість проведення огляду їх квартир не оспорюється.

Достовірність та перебіг таких слідчих дій підтверджувалися потерпілим і свідками у суді першої інстанції, а також фототаблицею, що приєднано до протоколу огляду місця події .

Посилання захисника на практику Верховного Суду (№740/5066/15-к від 7 червня 2018 року, 266/4000/14-к від 26 лютого 2019 року, 640/2449/16-к від 22 травня 2019 року) є некоректними, оскільки констатовано не добровільність згоди засуджених на проникнення у їх житло, що є відмінним від досліджених обставин у цьому кримінальному провадженні.

Крім того, захисником оспорюється відповідність пакування речових доказів, правдивість наданих експертам на дослідження зразків слідів рук, вирішення клопотань сторони захисту, тощо.

З наявного у кримінальному провадженні акту від 12 грудня 2016 року слідує, що експерти перед початком експертного дослідження перевіряють упакування речових доказів, вміст, тощо, що і зазначають у вступній частині свого висновку.

Саме перед початком дослідження експертами було виявлено невідповідність об`єктів дослідження зазначеному у постанові про призначення експертизи. Зокрема, в постанові було зазначено «циліндровий механізм», а в наявності - частина циліндрового механізму замка (т.2 а.п.83-84).

Тобто, перед початком проведення дослідження невідповідність була зафіксована. Однак це не перешкоджало проведенню дослідження та не спростовує наявності висновків експертів. Так само це не є підставою для того, щоб ставити під сумнів інші докази у кримінальному провадженні.

В інших випадках експертами не фіксувалися випадки невідповідності, що виключає твердження сторони захисту про невірне пакування речових доказів, їх відсутність або підміна, а також будь-які пошкодження.

Так, відповідно до висновку експерта №4722/д від 17 листопада 2016 року, експертам на дослідження надано конверт, що містить 2 сліди папілярних узорів, що вилучені 27 листопада 2016 року та три дактилокарти на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Порівняльним матеріалом під час такого дослідження були дактилокарти, а не, як стверджує захисник, вилучені у порушення вимог процесуального закону сліди рук (т.2 а.п. 67-75)

Більше того, відповідність процесуальної дії від 27 жовтня 2016 року, де вилучено досліджуваний об`єкт, підтверджували поняті, що залучалися для проведення такої слідчої дії, свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , останній з яких і викликав працівників правоохоронного органу на місце події. Крім того, під час такого огляду проводилося фотографуванням місця події, а результати фотографування приєднані до протоколу.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що особливе процесуальне значення для доведення чи спростування певних обставин кримінального провадження має суворе дотримання вимог закону відповідними суб`єктами щодо порядку вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальному провадженні на початкових стадіях їх здобуття (вилучення, опис, упакування, опечатування та інші) і до моменту їх передання для дослідження експертній установі з метою отримання відповідного висновку.

Таких порушень судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено, не вбачає їх і суд касаційної інстанції.

Колегія суддів наголошує на тому, що суд оцінює докази, які надаються сторонами обвинувачення та захисту, а також перевіряє доводи, викладені під час судового провадження.

Вказане прямо передбачено у статті 93 КПК, що збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що сторона захисту наголошувала на недопустимості доказів у кримінальному провадженні, про що наводила доводи і під час судових дебатів.

Крім того, головуючим задовольнялися клопотання по долученню доказів, клопотань та документів сторони захисту, тощо. Також ставилися на обговорення заперечення захисту щодо недопустимості низки доказів у кримінальному провадженні та ці обставини зафіксовані у журналі судового засідання під час заслуховування виступу учасників процесу у судових дебатах.

Заперечення сторони захисту про допустимість доказів у кримінальному провадженні не є тотожним з випадками, що наведені у статті 333 КПК. У цій статті передбачено, що надання доручень органу досудового розслідування на проведення слідчих (розшукових) дій, здійснюється у разі, коли виникне необхідність у встановлені обставин чи перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження.

Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях наголошувалося на тому, що для, того, аби встановити, чи провадження в цілому було справедливим, треба також порушити питання про те, чи було дотримано прав сторони захисту. Необхідно, зокрема, встановити, чи заявникові надали можливість поставити під сумнів автентичність певного доказу і заперечити проти його використання. Окрім того, необхідно врахувати якість цього доказу, включно з питанням про те, чи обставини, за яких його було отримано, породжують сумнів щодо його надійності або точності. Хоча проблема справедливості не обов`язково постає, коли отриманий доказ не підтверджений іншою доказовою базою, слід зазначити, що у випадку, коли такий доказ є дуже вагомим і не викликає жодних сумнівів, то потреба у інших доказових елементах, які б його підтверджували, є меншою (Биков проти Росії [ВП], § 89; Ялох проти Німеччини [ВП], § 96). У зв`язку з цим Суд надає також ваги й питанню про те, був чи не був згаданий доказ визначальним для наслідку кримінального провадження (Гефген проти Німеччини [ВП]).

Отже, захисник не навів таких доводів, які б колегія суддів могла розцінити такими, що призводять до безумовного скасування судових рішень або могла би вплинути на законність та обґрунтованість судових рішень у цьому кримінальному провадженні.

Враховуючи викладене, колегія суддів не має підстав вважати незаконними або необґрунтованими вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК.

Підстав для задоволення касаційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 12 березня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року щодо засудженого ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника Карплюк Л.Р. - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

М.М. Лагнюк В.В. Король А.М. Макаровець