Історія справи

Ухвала ККС ВП від 19.02.2020 року у справі №157/1024/19

Постанова

Іменем України

02 червня 2020 р.

м. Київ

Справа №157/1024/19

Провадження № 51-848 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Могильного О. П.,

суддів: Марчука О. П., Слинька С. С.,

секретаря

судового засідання Слободян О. М.,

за участю:

прокурора Кузнецова С. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 10 вересня 2019 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 21 січня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030090000216 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Нові Червища Камінь-Каширського району Волинської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 10 вересня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1

- на користь держави в особі управління фінансів Любешівської районної державної адміністрації 3414 грн 42 коп. на відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від кримінального правопорушення - ОСОБА_2 ;

- на користь ОСОБА_2 7685 грн 96 коп. на відшкодування майнової шкоди та 2500 грн на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 21 січня 2020 року зазначений вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 30 квітня 2019 року близько 08.30 год., знаходячись на подвір`ї житлового будинку, що по АДРЕСА_1 , під час конфлікту, який виник на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно, дерев`яною палицею наніс декілька ударів по верхніх кінцівках та грудній клітці ОСОБА_2 , заподіявши потерпілому легкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить судові рішення щодо нього скасувати, а провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, зазначаючи про необґрунтованість і незаконність судових рішень. Стверджує, що висновок суду про його винуватість у вчиненні злочину щодо ОСОБА_2 ґрунтується на припущеннях та недопустимих доказах. Вказує, що судом безпідставно враховані показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а показанням свідка ОСОБА_5 надана неправильна оцінка. Зазначає про наявність розбіжностей щодо часу конфлікту між ним і ОСОБА_2 , відсутність доказів отримання потерпілим тілесних ушкоджень із застосуванням палки, не встановлення причинного зв`язку між отриманими ОСОБА_2 тілесними ушкодженнями та лікуванням, яке останній проходив у лікувальному закладі. Заперечує законність вирішення цивільних позовів, окремо наголошуючи на неправильності вирішення цивільного позову в частині стягнення витрат на лікування ОСОБА_2 .

У запереченні на касаційну скаргу потерпілий ОСОБА_2 просить касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а судові рішення- без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Кузнецов С. М. вважав касаційну скаргу засудженого необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З огляду на це, суд касаційної інстанції при перевірці судових рішень виходить із фактичних обставин встановлених судом.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у заподіянні умисних легких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджений дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.

Твердження засудженого про відсутність у його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, є безпідставними.

Так, у судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечував наявності суперечки з ОСОБА_2 в ході якої він декілька разів кинув у сторону потерпілого грудки глини.

При цьому потерпілий ОСОБА_2 вказував, що 30 квітня 2019 року біля 08 год. у нього з ОСОБА_1 виник конфлікт під час якого останній наніс потерпілому декілька ударів дерев`яною палицею та кинув декілька грудок глини.

Ці показання потерпілого узгоджуються з дослідженими судом, належно оціненими та детально викладеними у вироку доказами, зокрема, показаннями свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 .

Згідно з даними висновків судово-медичного експерта № 22, № 29 від 08 та 24 травня 2019 року відповідно ОСОБА_2 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді синців у ділянці обох верхніх кінцівок, синця в ділянці грудної клітки ззаду, які утворилися від дії тупого предмету (предметів), без відображення контактуючої поверхні останнього (останніх), які за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Твердження засудженого про те, що судом безпідставно враховані показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а показанням свідка ОСОБА_5 надана неправильна оцінка, безпідставні.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КПК України свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 допитувались судом з приводу відомих їм обставин злочину, вчиненого ОСОБА_1 і вказані особи підтвердили наявність тривалих неприязних відносин між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а також те, що у ОСОБА_2 були тілесні ушкодження, які як повідомляв останній, були спричинені ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_5 , яка є родичкою ОСОБА_1 , під час судового розгляду вказувала про те, що останній під час конфлікту кинув у потерпілого глиною і попав у нього, що частково узгоджується з показаннями ОСОБА_2 щодо заподіяння йому тілесних ушкоджень.

З огляду на це, суд правильно послався на показання свідків при обґрунтуванні доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення.

Також не знайшли свого підтвердженнядоводи засудженого про недопустимість як доказів висновків судово-медичних експертиз №22 та № 29 відповідно від 08 і 24травня 2019 року в у зв`язку з тим, що експертні дослідження проводилися лише на підставі медичної документації.

Так, відповідно до п. 4.1. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України, № 6 від 17 січня 1995 року судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним експертом шляхом медичного обстеження потерпілих. Проведення цієї експертизи тільки за медичними документами (історії хвороби, індивідуальній карті амбулаторного хворого тощо) допускається у виняткових випадках і лише за наявності справжніх повноцінних документів, що містять вичерпні дані про характер ушкоджень, їх клінічний перебіг та інші необхідні відомості.

За таких обставин, судово-медичні експертизи за медичними документами ОСОБА_2 , 1934 року народження, проведені відповідно до вказаних вище Правил, а висновки містять опис проведених експертом досліджень та мотивовані відповіді на поставлені запитання.

У колегії суддів немає підстав сумніватися в правильності висновків, зроблених експертом, який попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих висновків, а у касаційній скарзі засудженого таких доводів не наведено.

Також є безпідставними та спростовуються наведеними у вироку доказами, доводи засудженого про сумнівність походження тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого ОСОБА_2 , оскільки останній проходив лікування у медичному закладі через тиждень після події.

Суд оцінив детально наведені у вироку докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення з врахуванням вимог ч. 1 ст. 94 КПК України та статей 23, 84, 85, 86 КПК України.

Щодо доводів засудженого ОСОБА_1 про недопустимість як доказу протоколу проведення слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_2 , то колегія суддів визнає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 240 КПК України з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

За вимогами вказаної вище норми процесуального закону проведення цієї слідчої дії за участі підозрюваного не є обов`язком для органів досудового слідства.

Окрім того, згідно ч. 5 ст. 240 КПК України слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи, здійснюється лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, за клопотанням слідчого, прокурора.

При цьому, за змістом протоколу слідчого експерименту вбачається, що ця слідча дія проводилася на території та біля домоволодіння ОСОБА_2 . Відтворення дій та обставин події відбулось за участю двох понятих, статиста та потерпілого, який добровільно погодився на проведення вказаної слідчої дії на території свого домоволодіння.

В матеріалах провадження відсутні беззаперечні докази, що слідчий експеримент проводився на території домоволодіння, яке належить на праві власності або володіння засудженому. Інші особи про порушення свого права не заявляли. У касаційній скарзі також відсутні мотивовані твердження про це з посиланням на конкретні докази.

Окрім того, на досудовому слідстві та у суді першої інстанції допустимість цього доказу не оспорювалась, а в суді апеляційної інстанції не заявлялось клопотання про повторне дослідження доказів, у тому числі протоколу слідчого експерименту. Додатково будь-які докази з даного приводу, стороною захисту не відкривались.

Відсутність підпису потерпілого на останній сторінці протоколу слідчого експерименту не свідчить про істотність допущеного порушення, оскільки самим потерпілим хід та результати проведеного слідчого експерименту не заперечувалися та останній попереджався про кримінальну відповідальність, про що зазначено в цьому процесуальному документі.

Одночасно судом апеляційної інстанції перевірялись аналогічні доводи засудженого про недопустимість доказів, у тому числі даних протоколу проведення слідчого експерименту, якими місцевий суд обґрунтував доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, які свого підтвердження не знайшли.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Та обставина, що палка, якою були нанесені потерпілому тілесні ушкодження, не долучена до матеріалів справи як речових доказ, а в рапортах працівників поліції і позовній заяві прокурора наявні суперечності щодо часу заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_2 не є достатніми підставами сумніватися в фактичних обставинах, встановлених судом, які до того ж судом касаційної інстанції не перевіряються.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судового рішення, не встановлено.

Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, і при цьому застосовуються норми ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Цивільні позови в цьому провадженні розглянуті відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги задоволенні з урахуванням наявності підтверджуючих документів про заподіяння шкоди та понесених витрат на лікування.

Покарання засудженому ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення та даних про особу засудженого. Призначене покарання, є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

За таких обставин касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 10 вересня 2019 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 21 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 -без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

О. П. Могильний О. П. Марчук С. С. Слинько