Історія справи

Постанова 02 березня 2018 року м. Київ Провадження № 51-4282 ск 18

Суддя Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду Остапук В. І., розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької від 11 січня 2018 року щодо нього,

встановив:

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про перевірку вказаних судових рішень у касаційному порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 387 КПК України 1960 року, зміст касаційної скарги повинен відповідати вимогам ст. 350 цього Кодексу.

Касаційна скарга не відповідає цим вимогам, оскільки в ній не обґрунтовано в чому саме полягає незаконність судових рішень та не конкретизовано допущених судами першої та апеляційної інстанцій істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, неправильного застосування кримінального закону, з огляду на положення статей 370, 371 КПК України 1960 року, не наведено будь-яких доводів на обґрунтування явної несправедливості призначеного покарання, з огляду на положення ст. 372 КПК України 1960 року.

Як вбачається зі змісту скарги, засуджений у ній наводить доводи щодо неповноти та однобічності досудового та судового слідства, невідповідності висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам справи, що відповідно до ст. 367 КПК України 1960 року є підставами для скасування або зміни вироку при перегляді справи судом апеляційної інстанції та, водночас, згідно зі ст. 398 КПК України 1960 року не є підставами для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку.

Згідно з положеннями ст. 396 КПК України 1960 року у результаті касаційного розгляду справи суд приймає одне з таких рішень: 1) залишає вирок, постанову чи ухвалу без зміни, а касаційні скарги - без задоволення; 2) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і направляє справу на нове розслідування або новий судовий або апеляційний розгляд; 3) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і закриває справу; 4) змінює вирок, постанову чи ухвалу.

Проте, всупереч вимогам п. 5 ч. 1 ст. 350 КПК України 1960 року, засуджений не сформулював в касаційній скарзі своє прохання відповідно до ст. 396 КПК України 1960 року, оскільки просить скасувати лише вирок районного суду в частині визнання його винуватим за ч. 3 ст. 15 п. п.1, 9, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 147 КК України, а вимоги в цій частині щодо скасування ухвали апеляційного суду, не ставить.

У зв'язку із зазначеним, відповідно до вимог ч. 2 ст. 388 КПК України 1960 року, справа може бути витребувана для її перевірки у касаційному порядку лише за умови усунення зазначених недоліків та надходження повторної касаційної скарги в межах строку, передбаченого ч. 2 ст. 386 КПК України 1960 року, або не пізніше одного місяця з дня одержання копії постанови про відмову у витребуванні матеріалів кримінальної справи.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 388 КПК України 1960 року, розділом ХІ Перехідних положень до КПК України від 13.04.2012 року, суддя

ухвалив:

Відмовити засудженому ОСОБА_2 витребуванні кримінальної справи за його касаційною скаргою на вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької від 11 січня 2018 року щодо нього для перевірки в касаційному порядку.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Остапук