ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 916/2889/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

здійснив розгляд у письмовому провадженні касаційної скарги Малого приватного підприємства фірма "Альфа-М" на рішення Господарського суду Одеської області від
01.11.2018 (головуючий - Желєзна С. П., судді: Гут С. Ф., Лічман Л. В. ) і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 (головуючий - Ярош А. І., судді: Разюк Г. П., Принцевська Н. М. ) у справі

за позовом Малого приватного підприємства фірма "Альфа-М"

до Військової частини А 1785,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління ордена Червоного прапора Південного оперативного командування,

про стягнення 330066,71 грн.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У жовтні 2013 року Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" (далі - МПП "Фірма "Альфа-М", Фірма, Виконавець) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Військової частини А1785 (далі - в/ч А1785, Замовник) про стягнення з відповідача 174430,06 грн. заборгованості, з якої: 92032,12 грн. основного боргу, 31198,89 грн. збитків від інфляції у розмірі, 3% річних у розмірі 13819,95 грн., 11931,40 грн. пені, 25447,70 грн. збитків (упущеної вигоди).

2. Позовна заява обґрунтовується неналежним виконанням відповідачем зобов'язань, прийнятих на себе згідно з мировою угодою про реструктуризацію зобов'язань №212 від 24.11.2011 (далі - мирова угода №212), в частині сплати суми боргу в строки, визначені умовами цієї мирової угоди.

3.29.03.2018 МПП "Фірма "Альфа-М" було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 330066,71 грн., яка складається з: 92032,12
грн. основного боргу; 199709,70 грн. збитків від інфляції та 3% річних у розмірі 26006,01 грн., нарахованих за період з 01.10.2008 по 28.02.2018; 9525,95 грн. пені, нарахованої за період з 01.11.2012 по 31.10.2013; 2792,93 грн. збитків (упущеної вигоди). Вказана заява обґрунтовується збільшенням періоду прострочення виконання в/ч А1785 зобов'язань за мировою угодою №212.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

4. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.12.2013 (суддя Малярчук І. А.) позов задоволено частково.

Стягнуто з в/ч А1785 на користь МПП "Фірма "Альфа-М" 614,45 грн. судових витрат по справі №11/17-4648-2011, зазначених сторонами у пункті 1 мирової угоди №212,1035,44 грн. витрат на відрядження, 33 грн. судового збору. Припинено провадження у справі в частині позовних вимог МПП "Фірма "Альфа-М" про стягнення з в/ч А1785 заборгованості в сумі 90366,25 грн. В задоволенні решти позову відмовлено.

5. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 (головуючий - Головей В. М., судді: Мирошниченко М. А., Шевченко В. В. ) рішення Господарського суду Одеської області від 18.12.2013 скасовано в частині стягнення з в/ч А1785 на користь МПП "Фірма "Альфа-М" 1035,44 грн. витрат на відрядження та 33 грн. судового збору і викладено пункт 2 резолютивної частини рішення у новій редакції, а саме стягнуто з в/ч А1785 на користь МПП "Фірма " Альфа-М" 159,68 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 7218,24 грн., 614,45 грн. судових витрат, відшкодування яких передбачено умовами мирової угоди №212,159,85 грн. судового збору. В іншій частині рішення від 18.12.2013 залишено без змін.

6. Постановою Вищого господарського суду України від 25.06.2014 (головуючий - Полянський А. Г., судді: Кравчук Г. А., Мачульський Г. М. ) рішення Господарського суду Одеської області від 18.12.2013 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 скасовано з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

7. Зазначена постанова мотивована посиланням на те, що: 1) частина позовних вимог в сумі 90366,25 грн. згідно з пунктом 1.1. мирової угоди №212 є правовідносинами сторін по договору №212 від 21.05.2004, які вже були предметом судового розгляду та з цих підстав є відповідне судове рішення - постанова Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 у справі №5/123-08-4514, обов'язкова до виконання, тому МПП "Фірма "Альфа-М" мало право звернутися до примусового виконання цього судового рішення з метою одержання з боржника присудженої заборгованості; 2) апеляційним судом за результатами перерахунку збитків від інфляції та 3% річних на суму основного боргу у розмірі 53225,43 грн., не було наведено розрахунку, за яким здійснювалось нарахування збитків від інфляції та 3% річних; 3) при новому розгляді необхідно з'ясувати питання про ліквідацію в/ч А1785 з огляду на подану позивачем заяву про заміну відповідача правонаступником.

8. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.06.2018 (головуючий - Оборотова О. Ю., судді: Степанова Л. В., Щавинська Ю. М. ) закрито провадження у справі в частині позовних вимог МПП "Фірма "Альфа-М" про стягнення 90366,25 грн. на підставі пункту 2 частини 1 статті 175 та пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у зв'язку з постановленням у межах справи №5/123-08-4514 за позовом ПП "Фірма "Альфа-М" до в/ч А1357, правонаступником якої є в/ч А1785, судового рішення про стягнення на користь позивача заборгованості у загальній сумі 90366,25 грн., з якої: 53225,43
грн. основного боргу, 26475,34 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 4072,03 грн., 5141,73 грн. пені.

9. Ухвала мотивована тим, що в частині позовних вимог на суму 90366,25 грн. є рішення господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

10. За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Одеської області від 01.11.2018, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2019, позов задоволено частково. Стягнуто з в/ч А1785 на користь МПП "Фірма "Альфа-М" 1665,87 грн. відшкодування витрат на відновлення порушеного права, 3% річних у розмірі 9838,68 грн., 71727,42 грн. інфляційних втрат, 2720,30 грн. судового збору, 2293,68 грн. витрат на проїзд. В решті позову відмовлено.

11. Зазначені рішення та постанова мотивовані положеннями статей 22, 258, 261, 267, 526, 530, 549, 604, 610, 611, 612, 617, 623, 625, 629, 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 174, 193, 202, 224, 231, 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статей 74, 75, 86, 269 ГПК України, з урахуванням яких суди дійшли висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) оскільки загальна сума, стягнута на користь позивача у межах справи №5/123-08-4514, складає 90366,25 грн., а у пункті 1.1 мирової угоди №212 від 24.11.2011 сторонами врегульовано порядок сплати в/ч А1357 заборгованості у загальному розмірі 92032,12 грн., то різниця між зазначеними сумами боргу складає 1665,87 грн., обов'язок відшкодування якої покладається на відповідача, що і було стягнуто оскаржуваним рішенням суду; 2) підстави для нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму 92032,12 грн. відсутні, оскільки в результаті укладення 24.11.2011 мирової угоди правова природа суми боргу, яка була включена до такої угоди, не змінилася і основною заборгованістю відповідно до постанови Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 у справі №5/123-08-4514 є 53225,43 грн., нарахування збитків від інфляції на яку є правомірним. Відтак, перевіривши розрахунок інфляційних втрат і 3% річних, суди дійшли висновку, що правильним розміром інфляційних втрат і 3% річних є 71727,42 грн. і 9838,68 грн. відповідно, розрахунок яких здійснено на основний борг у розмірі 53225,43 грн. протягом періоду з 01.01.2012 по 28.02.2018; 3) правильним розміром стягуваної пені є 4029,72 грн., розраховані на суму основного боргу у розмірі 53225,43 грн. за період з
01.01.2012 по 30.06.2012, проте в цій частині позову слід відмовити з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем; 4) позовні вимоги про стягнення 2792,93 грн. упущеної вигоди, які були розраховані позивачем на суму 92032,12 грн. протягом періоду з 01.01.2012 по 27.03.2012, є необґрунтованими зважаючи на відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями в/ч А1785 та заявленими до стягнення збитками.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, МПП "Фірма "Альфа-М" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

13. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій статей 204, 212, 604, 625 ЦК України, статті 232 ГК України та статей 75, 175, 231 ГПК України, наголошуючи на тому, що: 1) суди неправомірно не визнали мирову угоду №212 новацією, незважаючи на умови пункту
7.3 цієї мирової угоди та постанови Вищого господарського суду України у справах №914/1202/14,914/1141/16,902/391/14,902/411/14,902/304/14,906/1246/15 (за участю МПП "Альфа-М"), в яких аналогічні правочини визнано новаціями, що, на думку позивача, є встановленими судами преюдиціальними обставинами, які не підлягають доказуванню при вирішенні цього спору; 2)судами не враховано, що мирова угода №212 хоч і не затверджена судом, але є дійсною як звичайний правочин і зобов'язання за цією угодою є обов'язковими до виконання; 3) без урахування пунктів 1.1,2.1 мирової угоди №212 суд першої інстанції безпідставно змінив базу та період нарахування інфляційних втрат і 3% річних, а також при їх розрахунках неправомірно застосував методологію, згідно з якою "інфляційні на інфляційні не нараховуються"; 4) суд першої інстанції неправомірно закрив провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 90366,25 грн., помилково ототожнивши предмет та підстав позовних вимог у справах №5/123-08-4514 і №916/2889/13, позаяк предметом позовних вимог у справі №5/123-08-4514 були грошові зобов'язання, які виникли з умов договору №212 від 21.05.2004 та додаткових угод до нього, а підставою позову - прострочення виконання цих зобов'язань, тоді як предметом позовних вимог у цій справі є грошові зобов'язання, які виникли з умов мирової угоди №212, і підставою для них було прострочення виконання саме цих зобов'язань; 5) не відповідає змісту пункту 4.1 мирової угоди №212 помилковий висновок місцевого суду про те, що умовами цієї мирової угоди не передбачено нарахування пені протягом періоду, більшого ніж 6 місяців, внаслідок чого було безпідставно відмовлено у стягненні пені, нарахованої за рік, який передував поданню позову.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

14. Відповідачем відзив на касаційну скаргу не подавався.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15.21.05.2004 між МПП "Фірма "Альфа-М" (Виконавець) та військовою частиною А1357 (Замовник) було укладено договір №212 на виконання технічного обслуговування систем зв'язку, відповідно до пунктів 1.1,3.2,6.1 якого Виконавцем на замовлення Замовника були прийняті на себе зобов'язання із виконання технічного обслуговування систем зв'язку на вузлах зв'язку в/ч А1357 Південного оперативного командування. Оплата за виконане технічне обслуговування проводиться Замовником на підставі пред'явлених Виконавцем рахунків з підписаними Замовником актами виконаного технічного обслуговування. Договір укладено строком до 31.12.2004 з можливістю подальшої пролонгації.

16. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 у справі №5/123-08-4514 рішення Господарського суду Одеської області від
12.01.2009 змінено з викладенням резолютивної частини у новій редакції, а саме: стягнуто з в/ч А1357 на користь МПП "Фірма "Альфа-М" заборгованість у сумі 53225,43 грн., інфляційні втрати у сумі 26475,34 грн., 3% річних у розмірі 4072,03 грн., пеню у розмірі 5141,73 грн., держмито у розмірі 889,15 грн. та 118
грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також держмито за звернення з апеляційною скаргою у розмірі 444,57 грн.

17.01.10.2011 заступником начальника відділу державної виконавчої служби Роздільнянського районного управління юстиції Одеської області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №29953590 та постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 29954548 з примусового виконання наказу від
01.06.2011, виданого на виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 по справі №5/123-08-4514 про стягнення з в/ч А1357 на користь МПП "Фірма "Альфа-М" боргу в розмірі 89921,68 грн. та державного мита у розмірі 444,57 грн.

18.24.11.2011 між в/ч А1357 та МПП "Фірма "Альфа-М" було укладено мирову угоду про реструктуризацію зобов'язань №212, за умовами пункту 1.1 якої в/ч А1357 були прийняті на себе зобов'язання з погашення заборгованості перед МПП "Фірма " Альфа-М", яка виникла на підставі договору №212 від 21.05.2004 та додаткових угод до нього, та з урахуванням рішення Господарського суду Одеської області від
12.01.2009 по справі №5/123-08-4514 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 по справі №5/123-08-4514 на загальну суму 92032,12 грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 53225,43 грн., інфляційних втрат у сумі 26475,34 грн., 3% річних у розмірі 4072,03 грн., пені у розмірі 5141,73 грн., а також суми відшкодування судових витрат у розмірі 3117,59 грн., понесених Фірмою протягом періоду розгляду господарським судом справи №5/123-08-4514. Вказана мирова угода не була затверджена судом.

19. Згідно з пунктами 2.1,4.1,7.2 мирової угоди №212 військова частина А1357 самостійно без пред'явлення рахунку з боку МПП "Фірма "Альфа-М" перераховує на поточний рахунок останнього суму боргу, вказану у договорі, не пізніше
31.12.2011 з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, нарахованих за період з
01.10.2008 до дня перерахування, якщо за період індекс інфляції перевищує 100% згідно ст.625 ЦК України. При порушенні строків платежів в/ч А1357 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно ст.ст.534, 549, 611 ЦК України. З моменту набрання чинності цією мировою угодою зобов'язання сторін за договором №212 від 21.05.2004 та судовими рішеннями по справі №5/123-08-4514 втрачають чинність відповідно до ст.604 ЦК України.

20. Відповідно до довідки №2/1935 від 16.10.2013 Управління ордена Червоного прапора Південного оперативного командування на підставі директиви Міністра оборони України від 27.02.2012 №Д-322/1*1 в/ч А1357 була розформована, правонаступником вказаної частини визначено в/ч А1785, а ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.02.2015 замінено відповідача по справі №5/123-08-4514 - в/ч А1357 його правонаступником - в/ч А 1785.

21. З листів Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області №10-08/307-2893 від 08.05.2018 та №10-08/308-2894 від
08.05.2018, повідомлення про безспірне списання коштів з рахунку в/ч А 1785, меморіального ордеру №7 від 11.05.2018 на суму 77291,08 грн., меморіального ордеру №9 від 11.05.2018 на суму 6481,72 грн., меморіального ордеру №6 від
11.05.2018 на суму 6148,88 грн., меморіального ордеру №5 від 11.05.2018 на суму 444,57 грн. вбачається, що на виконання судових рішень у справі №5/123-08-4514 з рахунків відповідача було списано грошові кошти на загальну суму 90366,25 грн., присуджені до стягнення на користь МПП "Фірма "Альфа-М".

Позиція Верховного Суду

22. Здійснивши розгляд касаційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній вимоги і доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

23. Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

24. Застосування новації як способу припинення зобов'язань допускається виключно за наявності таких ознак: взаємна згода сторін про припинення дії попереднього зобов'язання та щодо умов нового зобов'язання; наявності умов про припинення попереднього зобов'язання; припинення всіх додаткових зобов'язань; виникнення між тими ж особами нового зобов'язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання. Характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов'язання, а укладення між тими ж сторонами нового зобов'язання.

25. Верховним Судом України у постанові від 09.09.2014 по справі №5011-1/1043-2012-42/528-2012 (3-105гс14) про стягнення заборгованості за договором про організацію взаєморозрахунків висловлено правову позицію про те, що характерним для новації є саме укладення нового зобов'язання, а не зміна його частини, що є підставою для припинення попереднього зобов'язання, при цьому, нове зобов'язання укладається між тими ж сторонами, договір про організацію взаєморозрахунків таких ознак не містить.

26. На відміну від звичайного договору, мирова угода укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення. Тобто мирова угода не є договором у цивільному/господарському-правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано положеннями ГПК України, проте вона має на меті припинення спору на умовах, погоджених сторонами та затверджених судом (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №904/8731/17 і від 20.06.2018 у справі №913/869/14).

27. Особливість мирової угоди полягає в тому, що її умови набувають чинності (юридичної сили) лише у випадку її затвердження судом. У зв'язку з цим апеляційним судом обґрунтовано не взято до уваги як такий, що не породжує правових наслідків, пункт 7.3 мирової угоди №212 в частині припинення зобов'язань сторін за рішенням Господарського суду Одеської області від
12.01.2009 та постановою Одеського апеляційного господарського суду від
24.03.2009 у справі №5/123-08-4514, оскільки мирова угода №212 не була затверджена в рамках зазначеної справи.

28. Відтак, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що мирова угода №212 не є мировою угодою у розумінні статей 78 та 121 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, тому що вона не затверджувалася судом, а є звичайним правочином.

29. Суди попередніх інстанцій, враховуючи положення статті 604 ЦК України, дослідивши обставини справи та надавши належну оцінку умовам мирової угоди №212, дійшли вірного висновку про те, що, укладена між сторонами мирова угода не є новацією в розумінні статті 604 ЦК України, оскільки за умовами мирової угоди №212 зобов'язання відповідача за договором №212 від 21.05.2004 не було замінено на будь-яке інше (нове) зобов'язання (поставка товару, надання послуг), умов про припинення первісного зобов'язання, що виникло за вказаним договором мирова угода не містить, а зміна порядку і строку виконання такого зобов'язання, встановлення порядку погашення заборгованості не може вважатися новацією в розумінні вищевказаної норми (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №921/412/17-г/7).

30. Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про неправомірне невизнання судами мирової угоди №212 новацією, незважаючи на умови пункту 7.3 цієї мирової угоди та постанови Вищого господарського суду України у справах №914/1202/14,914/1141/16,902/391/14,902/411/14,902/304/14,906/1246/15 (за участю МПП "Альфа-М"), в яких аналогічні правочини визнано новаціями, що, на думку позивача, є встановленими судами преюдиціальними обставинами, які не підлягають доказуванню при вирішенні цього спору, оскільки згідно з частинами 4, 7 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.

31. Таким чином наявні заперечення позивача зводяться до помилкового ототожнення фактів, що мають преюдиціальне значення, з необов'язковою правовою оцінкою, наданою судом певному факту при розгляді іншої справи, тим більше, що у вищевказаних справах відповідна правова оцінка надавалася зовсім іншим правочинам і господарським договорам, але аж ніяк не договору №212 від
21.05.2004 і мировій угоді №212 від 24.11.2011.

32. Крім того, касаційна інстанція не приймає до уваги передчасні посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на правові позиції, викладені у постановах Вищого господарського суду України, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

33. В силу вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

34. Статтями 598 та 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

35. Згідно з частиною 1 статті 530 та частиною 1 статті 612 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

36. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

37. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

38. Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 по справі №686/21962/15-ц).

39. Крім того, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, у зв'язку з чим апеляційним судом правомірно відхилено доводи скаржника про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України.

40. Під час нового розгляду ухвалою Господарського суду Одеської області від
27.06.2018 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 90366,25 грн., в тому числі 53225,43 грн. основного боргу, 26475,34 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 4072,03 грн. і 5141,73 грн. пені., з посиланням на те, що зазначені кошти вже були стягнуті з відповідача в рамках справи 5/123-08-4514. Вказана ухвала є чинною, не оскаржена та не скасована.

41. Зважаючи на це, колегія суддів відхиляє передчасне твердження скаржника про неправомірне закриття судом першої інстанції провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 90366,25 грн., помилково ототожнивши предмет та підстав позовних вимог у справах №5/123-08-4514 і №916/2889/13, позаяк предметом позовних вимог у справі №5/123-08-4514 були грошові зобов'язання, які виникли з умов договору №212 від 21.05.2004 та додаткових угод до нього, а підставою позову - прострочення виконання цих зобов'язань, тоді як предметом позовних вимог у цій справі є грошові зобов'язання, які виникли з умов мирової угоди №212, і підставою для них було прострочення виконання саме цих зобов'язань, оскільки заперечення скаржника з цього приводу зводяться виключно до намагань надати правову оцінку ухвалі Господарського суду Одеської області від 27.06.2018 на предмет її законності та обґрунтованості, що вочевидь виходить за межі предмета даного касаційного оскарження (рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2018 по суті спору).

42. Відповідно до частини 5 статі 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

43. Виконуючи вміщені у постанові Вищого господарського суду України від
25.06.2014 вказівки щодо належного дослідження договору №212 від 21.05.2004 у співвідношенні з мировою угодою №212, судами першої та апеляційної інстанцій вірно зазначено про те, що подвійне стягнення з в/ч А1357 коштів за одним і тим самим договором №212 від 21.05.2004, якого вимагає позивач, є порушенням загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 509 ЦК України) та положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

44. Таким чином, зважаючи на недопустимість подвійного стягнення коштів з боржника за одним правочином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача різниці між сумою боргу, вказаною у мировій угоді №212 від 24.11.2011, та сумою боргу, яка була стягнута постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 у справі №5/123-08-4514, що становить 1665,87 грн., обов'язок відшкодування якої прийнято в/ч А1357 у добровільному порядку.

45. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з в/ч А1785 на користь МПП "Фірма "Альфа-М" боргу у сумі 1665,87 грн. (92032,12 грн. - 90366,25 грн. ), що відповідно до умов мирової угоди №212 є відшкодуванням витрат на відновлення порушеного права МПП "Фірма "Альфа-М".

46. Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про неправомірність нарахування позивачем інфляційних втрат і 3% річних на суму 92032,12 грн. за період з 01.10.2008 по 28.02.2018, оскільки мирова угода №212 не є новацією зобов'язань.

47. Перевіривши розрахунок, здійснений судом першої інстанції, апеляційний суд цілком обґрунтовано визнав вірним розрахунок інфляційних втрат і 3% річних, розрахованих виходячи з доведеного основного боргу в сумі 53225,43 грн. за період з 01.01.2012 по 28.02.2018, враховуючи, що за змістом пункту 2.1 мирової угоди №212 початковим моментом прострочення виконання в/ч А1357 зобов'язань за цією мировою угодою є саме 01.01.2012. При цьому доводи позивача про необхідність нарахування інфляційних втрат і 3% річних починаючи з 01.10.2008 судом апеляційної інстанції правомірно відхилено з тих мотивів, що умовами пункту 2.1 мирової угоди №212 сторони змінили строк виконання основного зобов'язання.

48. Враховуючи положення статей 3, 509, 625 ЦК України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, колегія суддів не приймає до уваги недоречні аргументи скаржника про те, що без урахування пунктів 1.1,2.1 мирової угоди №212 суд першої інстанції безпідставно змінив базу та період нарахування інфляційних втрат і 3% річних, а також при їх розрахунках неправомірно застосував методологію, згідно з якою "інфляційні на інфляційні не нараховуються".

49. Відтак, за наслідками проведеного судом першої інстанції перерахунку встановлено арифметично вірний розмір збитків від інфляції - 71727,42 грн., і розмір 3% річних - 9838,68 грн., тому задоволення судом позову в цій частині є обґрунтованим.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1665,87 грн. відшкодування витрат на відновлення порушеного права, 71727,42 грн. інфляційних втрат і 3% річних у розмірі 9838,68 грн.

50. Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком судів попередніх інстанцій щодо повної відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 9525,95 грн., нарахованої позивачем на суму боргу у розмірі 92032,12
грн. за період з 01.11.2012 по 31.10.2013, з огляду на таке.

51. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

52. Згідно з частиною 1 статті 269 та підпунктом "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

53. З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

54. Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

55. Пунктом 4.1 мирової угоди №212 передбачено, що при порушенні строків платежів в/ч А1357 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми простроченого платежу до дня погашення заборгованості. При цьому, період нарахування кредитором спірної суми пені становить з 01.07.2014р. по
30.06.2015р., тобто перевищує 6 місяців.

56. Проте, в порушення вимог статей 79, 86, 236, 269, 282 ГПК України судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено, чи можна вважати вказану умову мирової угоди №212 договірним застереженням в розумінні частини 6 статті 232 ГК України, яке встановлює інший (значно більший) термін нарахування пені, а саме до дня погашення боргу.

57. У зв'язку з цим під час розгляду справи належним чином не відхилено доводи скаржника про те, що не відповідає змісту пункту 4.1 мирової угоди №212 помилковий висновок місцевого суду про те, що умовами цієї мирової угоди не передбачено нарахування пені протягом періоду, більшого ніж 6 місяців, внаслідок чого було безпідставно відмовлено у стягненні пені, нарахованої за рік, який передував поданню позову.

58. Водночас, колегія суддів зауважує, що, місцевий та апеляційний господарські суди, здійснивши розрахунок пені за період з 01.01.2012 по 30.06.2012 (при заявленому позивачем пізнішому періоді - з 01.11.2012 по 31.10.2013) та встановивши її розмір у 4029,72 грн. виходячи з основного боргу у сумі 53225,43
грн., і відмовивши в подальшому у стягненні пені з огляду на пропуск позивачем скороченого (річного) строку позовної давності, порушили імперативні положення частини 2 статті 237 і частини 5 статті 269 ГПК України, відповідно до яких при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

59. Разом з тим колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що у урахуванням вимог статей 3, 509, 625 ЦК України пеня має нараховуватися кредитором на суму основного боргу (53225,43 грн. ), а не на суму 92032,12 грн., яка згідно з пунктом 1.1 мирової угоди №212 складається з: суми основного боргу у розмірі 53225,43 грн., інфляційних втрат у сумі 26475,34 грн., 3% річних у розмірі 4072,03 грн., пені у розмірі 5141,73 грн., а також суми відшкодування судових витрат у розмірі 3117,59 грн.

60. З огляду на вищенаведене касаційна інстанція не має права здійснити перевірку доводів позивача щодо суперечливого розрахунку розміру позовних вимог в частині стягнення пені, оскільки достовірне з'ясування цих фактичних обставин виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, та має бути проведено судом першої інстанції в ході нового розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

61. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

62. За наведених обставин, висновки судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні 9525,95 грн. пені не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 74, 76, 86, 236, 269, 282 ГПК України щодо всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

63. Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданих сторонами з урахуванням фактичних і правових підстав позову і заперечень на них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені повністю, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову в цій частині позову ухвалено з порушенням норм процесуального права.

64. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

65. Оскільки передбачені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 9525,95
грн. пені, а справа - передачі в цій частині позову на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

66. З огляду на викладене колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Щодо судових витрат

67. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд в частині стягнення пені, з урахуванням статті 129 ГПК України, розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Малого приватного підприємства фірма "Альфа-М" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 у справі №916/2889/13 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 9525,95 грн. пені.

Справу №916/2889/13 передати на новий розгляд в цій частині позову до Господарського суду Одеської області.

В решті рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 у цій справі залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає

Головуючий суддя Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков