ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/2244/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю. Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги (1) Харківської міської ради і (2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01 жовтня 2020 року (головуючий - Білоусова Я. О., судді: Тарасова І. В., Шевель О. В. ) у справі

за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2

до: (1) Харківської міської ради, (2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, (3) Фізичної особи-підприємця Салоїда Олексія Юрійовича

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов'язання повернути майно.

(у судовому засіданні взяла участь прокурор Томчук М. О.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Суть спору

1. Учасниками цього спору є заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 (далі також "Позивач" та/або Прокурор), Харківська міська рада (далі також "Відповідач-1" та/або Міська рада), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (далі також "Відповідач-2" та/або Управління) та Фізична особа-підприємець Салоід Олексій Юрійович (далі також "Відповідач-3" та/або ФОП Салоід О. Ю.).

2. За обставинами справи 23.11.2016 між Управлінням та ФОП Салоідом О. Ю. було укладено договір оренди нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Катерининська, 13, літ. "Ж-1", яка належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова. В подальшому, 17.01.2017 ФОП Салоід О. Ю. звернувся до Управління з листом у якому просив дозволити приватизацію орендованого приміщення і згідно рішення сесії Міської ради від 20.09.2017 № 757/17 отримав дозвіл на таку приватизацію шляхом викупу. Далі суб'єктом оціночної діяльності було проведено оцінку орендованого майна і вже 26.01.2018 Управління та ФОП Салоід О. Ю. уклали договір купівлі-продажу відповідного приміщення.

3. Разом з цим, Харківською місцевою прокуратурою № 2 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, яке відкрито за фактами службового підроблення під час оцінки та продажу комунального майна Міською радою, в тому числі приміщення, що знаходиться на вул. Катерининська, 13 у м. Харкові.

3.1. Звертаючись до Відповідачів із позовною заявою у даній справі Прокурор вказав, що надання Міською радою дозволу на проведення приватизації вказаного приміщення шляхом викупу є неправомірним, оскільки в силу "приватизаційного" законодавства, викуп орендарем орендованого приміщення міг бути проведений лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів було б здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, втім, за твердженням Прокурора, таких поліпшень орендованого майна ФОП Салоід О. Ю. не здійснював, а тому і не мав права на викуп спірного приміщення в позаконкурсній процедурі.

4. Управління та Міська рада наведені аргументи Прокурора заперечували і стверджували, що ними повністю дотримано, встановлену законодавством процедуру відчуження комунального майна, яка між іншим відбулася в рамках затвердженої Програми приватизації. Крім цього, "приватизаційне" законодавство не встановлює обмежень щодо приватизації об'єктів шляхом викупу лише виконанням вимог про здійснення невід'ємних поліпшень такого майна, а передбачає також можливість такої приватизації у разі, якщо це прямо передбачено договором оренди, що і мало місце у даному випадку.

5. Розглянувши цей спір місцевий суд став на сторону Відповідачів, тоді як суд апеляційної інстанції підтримав доводи Прокурора. Здійснивши касаційний перегляд прийнятої апеляційний господарським судом постанови, Верховний Суд не знаходить підстав для її скасування, про що і зазначатиме далі.

Обставини спору

6. Як про те вже коротко вказано вище, 23.11.2016 між Управлінням, орендодавцем, та ФОП Салоідом О. Ю., орендарем, було укладено договір оренди № 1949 (далі Договір оренди), згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлову будівлю загальною площею 190,9 кв. м, яка належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташована за адресою: м. Харків, вул. Катерининська, 13, літ."Ж-1".

6.1. Відповідно до п. 3.1. Договору оренди вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 496 340,00 грн без ПДВ станом на 22.08.2016.

6.2. Згідно з п. 4.7. Договору оренди орендар зобов'язаний змінювати стан орендованого майна виключно за письмовою згодою орендодавця.

6.3. Умовами п. 4.8. вказаного договору передбачено, що орендар зобов'язаний здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з чинним законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.

6.4. Пунктом 5.3. Договору оренди передбачено, що орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об'єкта у власність.

6.5. Орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп (п.
5.6. Договору оренди).

6.6. Відповідно до п. 10.1. Договору оренди цей договір діє з 23.11.2016 до
23.10.2019.

7.17.01.2017 ФОП Салоід О. Ю. звернувся до Управління з листом (вх. № 750), у якому просив дозволити приватизацію нежитлового приміщення за адресою: м.

Харків, вул. Катерининська, 13, літ. "Ж-1".

8. Додатковою угодою № 2 до Договору оренди, сторони домовились викласти п. 1.1. цього договору в наступній редакції: "З 21.03.2017 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-5,1а, 1б, 4а, 7, загальною площею 176,5 кв. м, розташовані в будинку літ. "Ж-1" за адресою: м. Харків, вул. Катерининська, 13".

9. Рішенням 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17 (п. 9 додатку 1 до рішення) дозволено приватизувати вказані об'єкти нерухомого майна шляхом викупу.

10.20.09.2017 ФОП Салоід О. Ю. звернувся до Управління із заявою про приватизацію № 3472.

11.23.10.2017 між Управлінням та ФОП Салоідом О. Ю. підписано додаткову угоду № 3, якою, зокрема, п. 3.1. Договору оренди викладено в наступній редакції: "Вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 402 092,00 грн станом на 12.09.2017".

12. Відповідно до звіту про оцінку майна об'єкта комунальної власності від
30.11.2017, складеного ПФ Агентство "Схід", вартість нежитлових приміщень загальною площею 176,5 кв. м, розташованих за адресою: м. Харків, вул.

Катерининська, 13, склала 360 000,00 грн без ПДВ.

13.26.01.2018 між ФОП Салоідом О. Ю., покупцем, та Управлінням, продавцем, укладено договір № 5542-В-С купівлі - продажу нежитлових приміщень (далі Договір купівлі-продажу), орендованих ФОП Салоід О. Ю., згідно з яким продавець зобов'язався передати у власність покупця:

- нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-5,1а, 1б, 4а загальною площею 132,5 кв. м в нежитловій будівлі літ. "Ж-1", розташовані за адресою: м. Харків, вул.

Катерининська, 13;

- нежитлове приміщення 1-го поверху № 7 загальною площею 44 кв. м в нежитловій будівлі літ. "Ж-1", розташоване за адресою: м. Харків, вул. Катерининська, 13.

13.1. Згідно з розділом 2 Договору купівлі-продажу оціночна вартість нежитлових приміщень, що відчужуються складає 360 000,00 грн. Разом з ПДВ (72000,00 грн) ціна продажу нежитлових приміщень, вказаних в розділі І становить 432 000,00
грн.

14. За актом прийому-передачі № 5542-В-С від 02.11.2018 зазначені нежитлові приміщення передано ФОП Салоіду О. Ю.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

15. У липні 2019 року Прокурор звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Відповідачів, згідно якої просив:

(1) визнати незаконним та скасувати п. 9 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17;

(2) визнати недійсним Договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 26.01.2018 № 5542-В-С, укладений між Управлінням та ФОП Салоідом О. Ю., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тихоновою І. В. і зареєстрований в реєстрі за № 10, скасувавши його державну реєстрацію;

(3) зобов'язати ФОП Салоіда О. Ю. повернути на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-5,1а, 1б, 4а, загальною площею 132,5 кв. м та нежитлове приміщення 1-го поверху № 7, площею 44 кв. м, у нежитловій будівлі літ. "Ж-1", розташовані за адресою: м. Харків, вул. Катерининська, 13;

15.1. Як стверджує Прокурор, п. 9 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" щодо надання дозволу на проведення вищевказаної приватизації шляхом викупу є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки прийнятий з порушенням вимог статті 345 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11,18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

15.2. В обґрунтування наведеного Прокурор вказував, що Міська рада дійсно має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме:

Управління, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу, однак, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). І тільки у виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме у випадку продажу шляхом викупу орендарем об'єктів, які вже перебувають у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. Прокурор акцентував, що досудовим розслідуванням було встановлено, що у звіті про оцінку майна, Договорі оренди, Договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, а тому процедуру викупу було проведено незаконно, що є підставою для задоволення заявлених позовних вимог.

Короткий зміст і мотиви рішень судів попередніх інстанцій

16. Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.12.2019 у задоволенні позову відмовлено.

16.1. Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами Господарського кодексу України, Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" виходив з того, що оспорюваний пункт додатку до рішення Міської ради повністю узгоджується з положеннями згаданих нормативно-правових актів та з Програмою приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 року, затвердженої відповідним рішенням сесії Харківської міської ради.

16.2. Господарський суд першої інстанції вказав, що у даному випадку орган приватизації самостійно прийняв рішення про приватизації спірного об'єкта шляхом викупу відповідно до положень статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", позаяк право на такий викуп було передбачено Договором оренди. Крім цього, суд акцентував, що в силу наведеної норми Управління вправі було обрати саме такий спосіб приватизації навіть за відсутності будь-яких додаткових умов, як то проведення поліпшень майна більш ніж на 25 відсотків.

17. За наслідками перегляду цієї справи в апеляційному порядку постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2020, рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2019 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

17.1. Визнано незаконним та скасовано п. 9 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17.

17.2. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від
26.01.2018 № 5542-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичної особою-підприємцем Салоідом Олексієм Юрійовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тихоновою І. В. і зареєстрований в реєстрі за № 10, скасувавши його державну реєстрацію.

17.3. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця Салоіда Олексія Юрійовича повернути на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-5,1а, 1б, 4а, загальною площею 132,5 кв. м та нежитлове приміщення 1-го поверху № 7, площею 44 кв. м, у нежитловій будівлі літ. "Ж-1", розташовані за адресою: м. Харків, вул. Катерининська, 13.

18. Постанова апеляційного господарського суду мотивована наступними аргументами:

- Прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Харківську міську раду одним з співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування пункту додатку до рішення цього органу, а тому слід вважати, що Прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний Позивач;

- з аналізу змісту статей 11,18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) слідує, що викуп орендованого ФОП Салоідом О. Ю. приміщення міг бути проведений лише за умови, якщо б орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів було здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. Але, матеріали даної справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про здійснення орендарем невід'ємних поліпшень спірного майна в період перебування нерухомого майна в оренді, а тому спірний пункт додатку до рішення Міської ради суперечить чинному "приватизаційному" законодавству України, є незаконним та підлягає скасуванню;

- дві інші позовні вимоги (визнання недійсним Договору купівлі-продажу, зобов'язання повернути майно) фактично є похідними від первісної, а тому також підлягають задоволенню;

- помилковими є посилання Відповідачів на практику Європейського суду з прав людини в розрізі питання неможливості витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном. Так, за конкретних обставин цієї справи позбавлення набувача його майна, шляхом часткового скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність є пропорційним втручанням з боку держави, яке переслідує "суспільний", " публічний інтерес" та ґрунтується на розумних підставах. При цьому відповідна особа - орендар, не несе "індивідуальний і надмірний тягар", оскільки часткове скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність є єдиним законним та справедливим способом усунення виявленого судом порушення. Правовим наслідком задоволення позову є повернення сторонами усього, що вони одержали на виконання спірного правочину, тобто фактично повернення набувачу коштів, сплачених на виконання правочину. Крім цього, сам орендар, звертаючись із заявою про надання дозволу на викуп спірного майна, мав усвідомлювати як невідповідність чинному законодавству обраної ним процедури, так і правові наслідки її недотримання.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

19. Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, посилаючись при цьому на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Міська рада та Управління звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами у яких просять постанову Східного апеляційного господарського суду від
01.10.2020 у даній справі скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2019 залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги Міської ради (узагальнено)

20. У своїй касаційній скарзі Міська рада стверджує, що при ухваленні оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано положення статті 289 Господарського кодексу України (далі ГК України), статей 203, 215, частини 2 статті 777 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), статей 7, 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 25, 26, 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

21. Міська рада зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано, що нею повністю дотримано спосіб прийняття оскаржуваного рішення щодо відчуження комунального майна. Спірне рішення прийнято на черговій сесії Міської ради, яка була правомочною; питання відчуження майна було включено в порядок денний, проводилася доповідь, обговорення проекту. Положення статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" не встановлюють обмеження щодо приватизації об'єктів нерухомого майна шляхом викупу лише у разі виконання вимог щодо наявності невід'ємних поліпшень (статті 23 Закону України "Про прокуратуру"), а передбачають можливість застосування також положень інших законодавчих актів, якими є, зокрема ГК України та ЦК України і якими визначено права орендаря на викуп орендованого майна, якщо таке право, як у даному випадку, передбачено договором оренди.

21.1. У спірних правовідносинах сторони уклали Договір купівлі-продажу при їх вільному волевиявленні та вчинили дії, які свідчать про прийняття їх до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, а тому визнання недійсним оспорюваного Договору не відповідає приписам статей 203 215 ЦК України.

21.2. Крім цього, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що задоволення позовних вимог у даній справі становитиме непропорційне втручання у право власності ФОП Салоіда О. Ю. і покладатиме на нього надмірний індивідуальний тягар, що суперечить положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також і прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.

21.3. Скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції у вказаній вище частині не було враховано висновків Верховного Суду, які було викладено у постановах від
24.06.2020 у справі № 903/206/19 та від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18.

22. Разом з цим, у касаційній скарзі Міська рада також зазначає, що апеляційний господарський суд не надав належної правової оцінки запереченням Відповідачів щодо відсутності підстав для участі Прокурора у даній справі. Скаржник акцентує, що судом апеляційної інстанції у цій частині (застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру") не було враховано висновків Верховного Суду, які були викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

Доводи касаційної скарги Управління (узагальнено)

23. Аргументи касаційної скарги Управління перекликаються з доводами касаційної скарги Міської ради.

23.1. Так, Управління також стверджує, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано приписи статей 3, 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" ГК України ЦК України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

23.2. Скаржник зазначає, що право Відповідача-3 на викуп орендованого приміщення виникло із Договору оренди, положень статті 289 ГК України і такому праву кореспондує обов'язок орендодавця продати майно саме орендарю. Приписи статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" не встановлюють якоїсь виключності для приватизації шляхом викупу, а закріплюють лише додаткові гарантії для добросовісного орендаря.

Управління наполягає на тому, що орган приватизації вправі обрати такий способі приватизації як викуп, за відсутності будь-яких додаткових умов, в тому числі, проведення поліпшень орендованого майна.

23.3. З посиланням на практику Європейського суду з прав людини Управління стверджує, що судом апеляційної інстанції проігноровано відсутність у даному випадку суспільного інтересу, який би дозволяв стверджувати про наявність підстав для втручання у майнове право ФОП Салоіда О. Ю., як добросовісного набувача спірної нерухомості.

23.4. Як і Міська рада, Управління зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду, які викладені касаційним судом у постановах від 24.06.2020 у справі № 903/206/19 та від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18 щодо правильного застосування наведених норм та щодо застосування критеріїв втручання у "право мирного володіння майном", які гарантуються Першим Протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

24. Як і Відповідач-1, Відповідач-2 вказує про неправильне застосування апеляційним судом приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", однак на відміну від Міської ради зазначає, що судом апеляційної інстанції у цій частині не було враховано висновків Верховного Суду із постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

25. У скарзі Управління містяться також доводи про необхідність врахування висновків Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України № 157 щодо окремих питань приватизації комунального майна.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Процесуальні питання

26.12.03.2020 до Касаційного господарського суду надійшла заява Міської ради про зупинення провадження у даній справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/3014/19.

26.1. Так, колегією суддів, яка у касаційному порядку переглядає справу № 922/2244/19 установлено, що у зв'язку з необхідністю відступити від висновку Касаційного цивільного суду, який було викладено у постанові від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16-ц, зокрема, щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", колегією суддів Касаційного господарського суду на розгляд Великої Палати Верховного Суду було передано справу № 922/3014/19.

26.2. Втім, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02.03.2021 справу № 922/3014/19 повернуто для розгляду відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду, а тому, наразі, визначених статтею 228 Господарського процесуального кодексу України підстав для зупинення провадження у справі № 922/2244/19 немає, як відповідно, немає і підстав для задоволення поданої заяви.

Межі касаційного перегляду

27. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
24.12.2020 касаційне провадження за касаційними скаргами Міської ради та Управління у даній справі відкрито з підстави касаційного оскарження, що передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуально кодексу України (далі ГПК України).

27.1. Відповідно до вимог частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

27.2. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

28. Поряд із цим, частиною 4 статті 300 ГПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені частиною 4 статті 300 ГПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

28.1. Зважаючи на велику кількість справ з подібними справі № 922/2244/19 предметами спору та підставами позовів, а також з огляду на різну практику Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування, зокрема, приписів Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" ЦК та ГК України у подібних правовідносинах, з метою забезпечення формування єдиної правозастосовчої практики об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду було здійснено касаційний перегляд судових рішень у справі № 922/623/20 за результатами якого прийнято постанову від 22.01.2021.

28.2. У вказаній постанові об'єднаною палатою Касаційного господарського суду буду надано ряд висновків щодо застосування положень зазначених нормативно-правових актів, врахування яких, колегія суддів Касаційного господарського суду, що здійснює касаційний перегляд справи № 922/2244/19 вважає необхідним, оскільки (1) правовідносини у справах № 922/623/20 і № 922/2244/19 є подібними; (2) ухвалою від 24.12.2020 касаційне провадження у справі № 922/2244/19 зупинялося до закінчення саме перегляду справи № 922/623/20; (3) у касаційних скаргах Міської ради та Управління піднімаються, зокрема, питання правильності застосування правових норм, висновки щодо застосування яких надані у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 922/623/20.

29. Таким чином, враховуючи приписи частини 4 статті 300 ГПК України, а також те, що постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 922/623/20 прийнято після подання касаційних скарг у справі № 922/2244/19, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення у даній справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду розглядає усі наведені скаржниками доводи, проте такими доводами та вимогами не обмежена.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій

30. Із обставин цього спору слідує, що його предметом є питання приватизації нерухомого майна, яке є комунальною власністю територіальної громади м. Харкова, тому, як правильно визначили суди попередніх інстанцій, застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми Законів України "Про місцеве самоврядування", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" ЦК України та ГК України.

31. Згідно статтею 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

31.1. Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування України" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Вказані органи діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

31.2. Відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування України" право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

31.3. У відповідності до статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування України" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

32. Судами у даній справі у становлено, що рішенням Харківської міської ради 13 сесії 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 "Про Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр." з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м.

Харкова та поповнення бюджету м. Харкова, на підставі законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст.ст. 26, 59, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", затверджено Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр. (далі - Програма).

32.1. Відповідно до п. 1.2 у Програмі визначено мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2017-2022 рр. (метою приватизації є, зокрема: підвищення ефективності використання майна, створення конкурентного середовища, залучення інвестицій з метою забезпечення соціально-економічного розвитку міста, а також забезпечення надходження коштів від приватизації до міського бюджету).

32.2. Згідно з п. 1.4 Програми об'єктами приватизації зокрема, є: окреме індивідуально визначене майно (рухоме та нерухоме, у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення).

32.3. Згідно з п. 2.2 Програми основними принципами індивідуальної приватизації є: досягнення максимального економічного ефекту від продажу об'єкта приватизації; вибір способу приватизації об'єкта; індивідуальний підхід при підготовці об'єкта до приватизації та прийняття рішень про приватизацію; визначення економічної доцільності приватизації об'єкта.

32.4. Відповідно до п. 3.3 Програми приватизація об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою.

32.5. Приватизація об'єктів здійснюється шляхом, зокрема: викупу, іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об'єктів окремих галузей. Викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом. Продаж об'єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну.

Продаж об'єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну (п. 3.4 Програми).

33. За змістом частини 1 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на час прийняття рішення про відчуження об'єктів комунальної власності) з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.

33.1. Частиною 2 статті 5-1, частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації. Викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

33.2. Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.

33.4. З моменту прийняття рішення про приватизацію об'єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об'єктів малої приватизації до продажу.

33.5. Викуп застосовується до об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1,3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

33.6. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.

33.7. Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі Порядок № 439).

33.8. Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439 викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.

34. Аналізуючи наведені положення Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Порядку № 439 та Програми об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 дійшла висновку про те, що Міська рада дійсно має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.

34.1. Тобто, за висновком об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.

35. Згідно із частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

35.1. Відповідно до частини 1 статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

36. Оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем - ФОП Салоідом О. Ю. здійснювалися будь-які поліпшення орендованих ним за Договором оренди приміщень, то абсолютно правильним є його висновок про те, що оспорюваний Прокурором пункт 9 додатку до рішення Харківської міської ради 14 сесії 7 скликання від 20.09.2017 № 757/17 прийнято з порушенням вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр. За таких обставин апеляційний господарський суд правильно вирішив, що вказаний пункт додатку до рішення Міської ради підлягає скасуванню як такий, що спрямований не на досягнення мети, визначеної у цих Законах і Програмі, і тим самим порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.

36.1. Здійснене апеляційним господарським судом правозастосування повністю узгоджується із правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а тому протилежні доводи касаційний скарг у цій частині відхиляються, як безпідставні.

36.2. Слід також зауважити, що місцевий господарський суд при прийнятті рішення у даній справі застосував положення пункту 5 Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 №4-рп/2000 у справі №1-16/2000, в якому зазначено, що доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається цим органом самостійно, окрім випадків, визначених законами. Втім, як правильно акцентував апеляційний господарський суд, місцевим судом у цій частині не враховано, що свобода вибору органом місцевого самоврядування способу приватизації визначена та обмежена статтею 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в якій передбачений перелік підстав, що надають можливість застосування такого способу приватизації як викуп.

36.3. Крім цього, правильними є і висновки суду апеляційної інстанції про те, що посилання Відповідачів на пункт 5.6 Договору оренди, яким встановлено, що орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп, є безпідставними, оскільки таке право виникає у орендаря лише за умов, визначених Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Слід враховувати, що відповідно до приписів частини 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

37. Колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з доводами касаційних скарг, що при вирішенні спору щодо визнання недійсним Договору купівлі-продажу, укладеного на підставі пункту 9 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 № 757/17, має надаватись юридична оцінка необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення ч. 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

37.1. Водночас, зі змісту оскаржуваної постанови апеляційного господарського вбачається, що судом вказану оцінку у спірних правовідносинах належно надано.

37.2. Так, апеляційний суд врахував практику Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном (зокрема, рішення у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 року, "Щокін проти України" від 14.10.2010 року, "Сєрков проти України" від 07.07.2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 року, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року), якою напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний ", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

37.3. У даному випадку апеляційний суд встановив недотримання першим та другим відповідачами процедури розпорядження комунальною власністю вимогам законодавства. Крім цього, судом установлено і те, що ФОП Салоід О. Ю. мав усі можливості ознайомитися з порядком та умовами викупу, як міг усвідомлювати і невідповідність обраної ним процедури чинному законодавству. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позбавлення набувача його майна, шляхом часткового скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність є пропорційним втручанням з боку держави, а отже є законним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому суд врахував і те, що покупець не буде нести "індивідуальний і надмірний тягар", оскільки часткове скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність є єдиним законним та справедливим способом усунення виявленого судом порушення, а правовим наслідком задоволення позову є повернення сторонами усього, що вони одержали на виконання спірного правочину, тобто фактично повернення набувачу коштів, сплачених на виконання правочину.

37.4. У вже неодноразово згаданій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2020 у справі № 922/623/20 серед іншого зазначено, що за встановлених обставин порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявності протиправної поведінки самого покупця (який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, все ж звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою), позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.

Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.

38. Таким чином і у цій частині здійснене апеляційним господарським судом правозастосування є правильним і такими, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду та Європейського суду з прав людини. Доводи ж касаційних скарг зводяться лише до незгоди із здійсненою судом оцінкою, а тому відхиляються касаційним судом, як такі, що не охоплюються межами касаційного перегляду.

39. Доводи скаржників про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду зі справ № 903/206/19 та № 905/2236/18 також відхиляються, як необґрунтовані, з огляду на те, що фактичні обставини у наведених справах не є подібними тим, що склалися між сторонами у справі № 922/2244/19.

40. Так, формуючи правову позицію у справі № 905/2236/18 Верховний Суд виходив з того, що судами попередніх інстанцій було встановлено, що підприємцем (покупцем) було надано докази виконання капітального ремонту орендованого приміщення у листопаді 2016 року, а саме аудиторський висновок про фінансування невід'ємних поліпшень орендованого майна на суму більше 25% ринкової вартості об'єкта, який зроблений 25.01.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗовнішІнформАудіт Л", в якому встановлено, що загальна сума понесених орендарем витрат на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна склала 37 896,00 грн, що складає 32,72% від ринкової вартості майна станом на 31.05.2013.

40.1. У той час як у справі № 922/2244/19 судами попередніх інстанцій встановлено, що доказів проведення невід? ємних поліпшень орендованого майна за час його оренди чи під час процедури приватизації, орендарем не надано та судами під час розгляду справи не встановлено.

41. В свою чергу, постановою від 24.06.2020, Верховний Суд направив справу № 903/206/19 на новий розгляд, зокрема, у зв'язку з відсутністю судового дослідження та висновків судів попередніх інстанцій щодо доводів орендаря про те, що вона здійснила поліпшення спірного майна не менше ніж 25 відсотків його ринкової вартості. Таким чином, направлення справи № 903/206/19 на новий розгляд взагалі не означає формування остаточного правового висновку у ній, позаяк на новому розгляді справи фактичні обставини спору ще належить встановити з урахуванням вказівок суду касаційної інстанції, зокрема, в частині наявності чи відсутності здійснених орендарем невід'ємних поліпшень орендованого майна.

42. Що ж до застосування апеляційним господарським судом приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" слід вказати наступне.

43. Судами установлено, що в обґрунтування свого права на звернення в інтересах держави Прокурор, з посиланням на статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", зазначив, що відчуження об'єктів нерухомості комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із статтею 7 Конституції України, гарантує місцеве самоврядування. Прокурор зазначив, що з урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак в даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, він самостійно подає вказаний позов.

44. Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

44.1. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини 4 статті 23 цього ж Закону).

45. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18).

45.1. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор.

Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

46. Натомість Прокурор при зверненні з даним позовом вказав, що є Позивачем, бо Харківська міська рада - один із співвідповідачів, рішення якого оскаржуються через недотримання процедури приватизації нежитлових приміщень, передбаченої нормативно-правовими актами. Цим Прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто навів підставу для представництва інтересів держави.

46.1. З огляду на те, що Прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Харківську міську раду одним з співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування пункту додатку до рішення цього органу, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що правомірним є висновок апеляційного господарського суду про те, що Прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та законно звернувся до суду як самостійний Позивач.

46.2. Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" викладена у постановах Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 908/684/19, від 17.06.2020 у справі № 545/275/19, від 25.08.2020 у справі № 707/2825/18.

47. Доводи Міської ради про те, що апеляційний суд не врахував у цій частині висновків Великої Палати Верховного Суду, які надавалися у постанові від
26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, колегією суддів Касаційного господарського суду не приймаються, позаяк (1) сам текст оскаржуваної постанови містить посилання на зазначену постанову Верховного Суду; (2) здійснене апеляційним судом правозастосування відповідає висновку із вказаної постанови Верховного Суду; (3) скаржник плутає різні підстави для представництва прокурором інтересів держави (1 - захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2 - відсутність такого органу).

48. Фактично з цих же мотивів відхиляє колегія суддів і доводи Управління про неправильне застосування апеляційним господарським судом приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", адже процитовані скаржником висновки Великої Палати Верховного Суду із постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 стосуються саме випадку, коли прокурор звертається з позовом в інтересах держави через те, що захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, в той же час у даній справі позов заявлено Прокурором самостійно у зв'язку з тим, що Міська рада є одним із співвідповідачів, рішення якого оскаржуються через недотримання процедури приватизації нежитлових приміщень, передбаченої нормативно-правовими актами України.

49. Колегія суддів Касаційного господарського суду не приймає також посилання Управління на необхідність врахування висновків Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України № 157 щодо окремих питань приватизації комунального майна, позаяк матеріали касаційного провадження вказаного висновку взагалі не містять.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

50. Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статті 309 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

51. В ході здійснення касаційного провадження у даній справі Верховним Судом не було встановлено неправильного застосування чи порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права з наведених у касаційних скаргах мотивів, а тому і підстав для зміни чи відміни оскаржуваної постанови касаційний суд не вбачає.

52. Оскільки ухвалою від 18.01.2021 Верховний Суд зупинив виконання оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду, в силу приписів статті 332 ГПК України таке виконання має бути поновлено.

53. Судові витрати за розгляд касаційних скарг покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300 301 306 308 309 314 315 317 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Харківської міської ради і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 922/2244/19 залишити без змін.

3. Виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 922/2244/19 поновити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Зуєв В. А.