Історія справи

Постанова ВГСУ від 11.04.2017 року у справі №904/5035/15
Постанова ВГСУ від 12.05.2016 року у справі №904/5035/15
Ухвала ККС ВП від 10.01.2018 року у справі №904/5035/15
Ухвала КГС ВП від 11.02.2018 року у справі №904/5035/15

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 904/5035/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи заяву Публічного акціонерного товариства "БГ Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БГ Банк" Луньо І.В.

про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України

у складі колегії суддів: Демидової А.М. - головуючий, Владимиренко С.В., Шевчук С.Р.

від 28.11.2017 року

за позовом Публічного акціонерного товариства "БГ Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БГ Банк" Новікової М.М.

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Калина Трейд", 2) Приватного акціонерного товариства "Донецьксталь" - металургійний завод"

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство "БГ Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БГ Банк" Новікової М.М. звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Калина Трейд" та Приватного акціонерного товариства "Донецьксталь" - металургійний завод" про визнання недійсним договору про переведення боргу № 17112014 від 17.11.2014 року, укладеного між ним та відповідачами.

Позовні вимоги мотивовано тим, що зазначений договір був укладений від імені банку особою, яка не мала повноважень на його укладення, за відсутності попередньої згоди Спостережної ради Публічного акціонерного товариства "БГ Банк" на його укладення.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2016 року, прийнятим за результатами нового розгляду справи № 904/5035/15, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.07.2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.11.2017 року постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.07.2017 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2016 року залишено без змін.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що спірний договір був підписаний тимчасово виконуючим обов'язки Голови Правління банку ОСОБА_8, який на момент укладення спірного договору мав повноваження на укладення договору, оскільки рішенням Правління банку, оформленим протоколом № 142/3 від 03.11.2014 року, було надано попередню згоду на укладення спірного договору та доручено т.в.о. Голови правління банку ОСОБА_8 укласти спірний договір. Позивачем не доведено обставин прийняття Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до пункту 12.19.1. статуту Публічного акціонерного товариства "БГ Банк" саме 11.12.2014 року рішення про відмову в затвердженні зазначеного рішення Правління Банку, тобто, не доведено обставини порушення представником ПАТ "БГ Банк" ОСОБА_8 пунктів 12.22.54.3. Статуту Банку на момент укладення спірного правочину.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання недійсним договору про переведення боргу № 17112014 від 17.11.2014 року, укладеного між позивачем та відповідачами у справі, однак зазначив про те, що висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам даної справи та залишив без змін рішення місцевого господарського суду з інших підстав, з якими погодився і Вищий господарський суд України. Постанови апеляційного господарського суду та касаційного господарського суду мотивовані тим, що спірним договором у даній справі з огляду на предмет та підставі позову є саме договір, підписаний від імені банку ОСОБА_9 Спірний договір було укладено за наявності рішення правління Публічного акціонерного товариства "БГ Банк" про укладення спірного договору, оформленого протоколом № 142/3 від 03.11.2014 року, договір було укладено особою, яка мала повноваження на вчинення спірного правочину та діяла як представник за нотаріально посвідченою довіреністю, виданою йому на представництво інтересів ПАТ "БГ Банк" тимчасово виконуючим обов'язки Голови правління ПАТ "БГ Банк" ОСОБА_8, який мав відповідні повноваження на видачу такої довіреності станом на момент її видачі. При цьому, за висновками судів, законодавець визначає, що представником за довіреністю може бути будь-яка фізична особа, уповноважена на здійснення відповідних дій, незалежно від факту перебування такою особи в трудових відносин з довірителем. Крім того, суди з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 21.09.2016 року у справі № 902/841/15, зазначили про те, що позивачем не доведено, що відповідачі, як контрагенти банку за спірним договором, діяли недобросовісно і нерозумно, та, зокрема, достеменно знали про відсутність у представника позивача необхідного обсягу повноважень на момент укладення Спірного договору, а також вчинили дії, що свідчать про намір виконання умов спірного договору.

Позивач - Публічне акціонерне товариство "БГ Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БГ Банк" подав до Верховного суду України заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 28.11.2017 року у справі № 904/5035/15 з підстав, передбачених пунктами 1 - 3 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України № 2147-VIII від 03.10.2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції зазначеного Закону № 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Зазначена заява Публічного акціонерного товариства "БГ Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БГ Банк" була передана Верховним Судом України разом зі справою № 904/5035/15 до Касаційного господарського суду, до якого надійшла 26.12.2018 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного господарського суду від 26.12.2017 року для розгляду заяви Публічного акціонерного товариства "БГ Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БГ Банк" визначено склад колегії суддів: Баранець О.М. - головуючий (доповідач), Студенець В.І., Вронська Г.О.

Ухвалою Верховного Суду у зазначеному складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.01.2018 року справу № 904/5035/15 допущено до провадження Верховного Суду, відкрито провадження за заявою Публічного акціонерного товариства "БГ Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БГ Банк" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 28.11.2017 року, в порядку здійснення підготовчих дій витребувано справу № 904/5035/15 з Господарського суду Дніпропетровської області.

У зв'язку з надходженням 05.02.2018 року до Касаційного господарського суду з Господарського суду Дніпропетровської області справи № 904/5035/15 ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.02.2018 року справу № 904/5035/16 призначено до розгляду без повідомлення та виклику сторін.

У заяві Публічне акціонерне товариство "БГ Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БГ Банк" просить прийняти заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 28.11.2017 року, скасувати постанову Вищого господарського суду України від 28.11.2017 року, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.07.2017 року та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Заяву мотивовано невідповідністю Постанови Вищого господарського суду України від 28.11.2017 року висновкам Верховного Суду України, викладеним в постановах від 25.05.2016 року у справі № 6-2612цс15 та від 30.11.2016 року у справі № 6-2363цс16 щодо застосування положень статей 92, 237-239, 241, 249 Цивільного кодексу України, копії яких додано до заяви, а також неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм процесуального права по різним справам. Як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 27.11.2017 року у справі № 910/7426/17 та від 19.12.2016 у справі № 910/10494/16, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми процесуального права, а саме: положення частини 1 статті 43 та статті 27 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року.

Колегія суддів Касаційного господарського суду, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи заяви, перевіривши застосування Вищим господарським судом України частини 1 статті 43 та статті 27 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, у різних справах у подібних правовідносинах, та відповідність оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України від 28.11.2017 року у даній справі висновкам Верховного Суду України, викладеним в постановах від 25.05.2016 року у справі № 6-2612цс15 та від 30.11.2016 року у справі № 6-2363цс16 щодо застосування положень статей 92, 237-239, 241, 249 Цивільного кодексу України вважає, що заява Публічного акціонерного товариства "БГ Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БГ Банк" про перегляд судових рішень не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У справі, що розглядається, господарським судами встановлено, що 20.02.2013 року між позивачем - Публічним акціонерним товариством "БГ Банк" та відповідачами, як позичальниками, - Товариством з обмеженою відповідальністю "Калина Трейд" і Приватним акціонерним товариством "Донецьксталь" - металургійний завод" було укладено договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії № 8/L-0213/978 (далі за текстом - кредитний договір), згідно з пунктом 1.1. якого банк на умовах, передбачених цим договором, відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію, в межах якої надає позичальнику в користування грошові кошти на наступних умовах: загальний ліміт кредитування за кредитною лінією - 10000000,00 Євро; кредитна лінія відкривається з 20.02.2013 року по 19.08.2013 року; строк остаточного повернення (повного погашення) кредиту - 19.08.2013 року.

Договором № 5 від 30.07.2014 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору були змінені ліміт кредитування за кредитною лінією та встановлено його в розмірі 4 245 241,65 Євро; змінено строк кредитної лінії та встановлено його з 20.02.2013 року по 28.01.2015 року, а також встановлено новий строк остаточного повернення (повного погашення) кредиту - 28.01.2015 року.

17.11.2014 року між Приватним акціонерним товариством "Донецьксталь" - металургійний завод" (первісний боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Калина Трейд" (новий боржник) та Публічним акціонерним товариством "БГ Банк" (кредитор) було укладено договір про переведення боргу № 17112014 (далі за текстом - договір про переведення боргу, спірний договір), згідно з п. 1.1. якого первісний боржник переводить свій борг (обов'язки) за кредитним договором зі всіма його додатками, додатковими угодами тощо, укладеним між первісним боржником та кредитором, та зобов'язується сплатити новому боржнику за прийняття боргу визначену договором плату, а новий боржник заміняє первісного боржника у зобов'язанні, що виникає із зазначеного вище кредитного договору зі всіма його додатками, додатковими угодами тощо, і приймає на себе обов'язки первісного боржника за основним договором.

Згідно з п. 2.1. договору про переведення боргу первісний боржник сплачує новому боржнику плату за прийняття боргу у розмірі 4 383 565,77 Євро, що складається із: заборгованості по основній сумі кредиту в розмірі 4245241,65 Євро, заборгованості по нарахованим відсоткам/процентам в розмірі 13 561,19 Євро (станом на 10.11.2014 року) та заборгованості по несплаченим, простроченим відсоткам/процентам - 124 762,93 Євро (станом на 11.11.2014 року), на умовах, визначених окремим договором про сплату боргу, який буде підписано між первісним боржником та новим боржником.

Публічне акціонерне товариство "БГ Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БГ Банк" Новікової М.М. звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Калина Трейд" та Приватного акціонерного товариства "Донецьксталь" - металургійний завод" про визнання недійсним договору про переведення боргу № 17112014 від 17.11.2014 року, укладеного між ним та відповідачами, посилаючись на те, що договір був укладений від імені банку особою, яка не мала повноважень на його укладення, за відсутності попередньої згоди Спостережної ради Публічного акціонерного товариства "БГ Банк" на його укладення.

При цьому апеляційний господарський суд, з яким погодився і Вищий господарський суд України, врахувавши предмет та підстави позову у даній справі, правильно встановив, що предметом спору у даній справі є визнання недійсним саме договору про переведення боргу від 17.11.2014 року, підписаного від імені ПАТ "БГ Банк" ОСОБА_9, а не іншого договору за підписом т.в.о. Голови Правління банку ОСОБА_8

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частинами 1, 3 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Таким чином, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до частини другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірний договір від імені Публічного акціонерного товариства "БГ Банк" підписаний заступником голови правління ОСОБА_9, який діяв на підставі статуту, рішення правління ПАТ "БГ Банк" від 03.11.2014 року (протокол № 142/3) та довіреності, посвідченої 12.11.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованої в реєстрі за № 1849.

Як встановлено господарськими судами у даній справі, згідно з пунктами 13.1., 13.3., 13.4. статуту ПАТ "БГ Банк" виконавчим органом Публічного акціонерного товариства "БГ Банк" є Правління, до компетенції якого належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю, крім питань, що належать до виключної компетенції Загальних зборів акціонерів та Спостережної ради. Голова Правління керує роботою Банку та має право представляти Банк без доручення.

Відповідно до пункту 12.22.54.3. Статуту до виключної компетенції Спостережної ради належить надання попередньої згоди на вчинення правочинів, предметом яких є зменшення боргу третіх осіб перед банком будь-яким чином (відчуження, відступлення права вимоги, переведення боргу, факторинг тощо) стосовно заборгованості за фінансовими активами (в т.ч. безнадійною чи проблемною заборгованістю), якщо їх загальна сума (загальна сума заборгованості) дорівнює або перевищує 30 000 000,00 грн.

Таким чином, спірний договір належить до правочинів, прийняття рішення про вчинення яких належало до виключної компетенції Спостережної ради ПАТ "БГ Банк".

Пунктом 12.19.1. Статуту ПАТ "БГ Банк" передбачено, що у разі припинення повноважень повного складу членів Спостережної ради з будь-яких підстав, то до обрання Загальними зборами акціонерів нового складу Спостережної ради повноваження Спостережної ради виконує колегіальний виконавчий орган Банку - Правління Банку. Прийняті Правлінням Банку рішення в подальшому повинні бути затверджені новообраним складом Спостережної ради протягом 15 календарних днів з дня обрання нового складу Спостережної ради в порядку, визначеному Статутом. У випадку, якщо Спостережною радою буде прийнято рішення про відмову в затвердженні таких рішень Правління Банку, ці рішення Правління Банку вважаються такими, що не були прийняті Правлінням чи Спостережною радою, а всі дії чи правочини, прийняті чи вчинені на виконання рішення Правління, вважаються недійсними.

Судами встановлено, що станом на 03.11.2014 року члени Спостережної ради ПАТ "БГ Банк" у повному складі вийшли зі складу Спостережної ради, у зв'язку з чим згідно з пунктом 12.19.1. Статуту повноваження Спостережної ради виконувало Правління, а у зв'язку з прийняттям 27.11.2014 року Правлінням Національного банку України постанови № 745 про віднесення ПАТ "БГ Банк" до категорії неплатоспроможних та прийняттям Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення № 131 про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "БГ Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "БГ Банк" всі повноваження Спостережної ради ПАТ "БГ Банк" з 27.11.2014 року перейшли до Уповноваженої особи Фонду Новікової М.М.

Разом з цим господарськими судами встановлено, що 03.11.2014 року відбулося засідання Правління ПАТ "БГ Банк", замість Спостережної ради, рішенням якого, оформленим протоколом № 142/3, було надано попередню згоду на укладання спірного договору та надано доручення тимчасово виконуючому обов'язки Голови правління Банку ОСОБА_8 на укладення договору.

При цьому, судами встановлено, що позивачем не доведено обставин прийняття Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до пункту 12.19.1. статуту Публічного акціонерного товариства "БГ Банк" саме 11.12.2014 року рішення про відмову в затвердженні зазначеного рішення Правління Банку. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2016 року у дані справі було призначено судову експертизу, на вирішення якої було поставлено питання чи відповідає дата наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "БГ Банк" Новікової М.М. № 137-зд від 11.12.2014 року про відмову в затверджені рішень Правління ПАТ "БГ Банк" даті його виготовлення, чи наказ виготовлений пізніше зазначеної дати. Проте через ненадання позивачем порівняльних зразків документів та відсутність письмового дозволу для використання руйнівних методів дослідження наказу № 137-зд від 11.12.2014 року щодо дати його виготовлення, судовими експертами Дніпропетровського НДІ судових експертиз повідомлено про неможливість надання експертного висновку.

12.11.2014 року т.в.о. Голови правління ПАТ "БГ Банк" ОСОБА_8, який відповідно до положень пунктів 13.31., 13.27.7. та 13.29. Статуту ПАТ "БГ Банк" мав повноваження на видачу довіреностей, видав довіреність на ім'я заступника голови правління ПАТ "БГ Банк" ОСОБА_9, що була посвідчена 12.11.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрована в реєстрі за № 1849. Зазначеною довіреністю заступнику голови правління ПАТ "БГ Банк" ОСОБА_9 надано право укладати, підписувати та скріплювати печаткою ПАТ "БГ Банк" правочини (договори, угоди, контракти тощо), зокрема, договори про переведення боргу, будь-які документи, що з ними пов'язані, а також будь-які інші договори, угоди контракти з фізичними особами, фізичними особами-підприємцями, будь-якими установами, підприємствами, організаціями незалежно від їх підпорядкованості і форми власності та галузевої належності.

Рішенням Правління ПАТ "БГ Банк", оформленим протоколом засідання № 153 від 13.11.2014 року, ОСОБА_9 звільнено з посади заступника голови правління ПАТ "БГ Банк" з 14.11.2014 року.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 244 Цивільного кодексу України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Таким чином, законодавець визначає, що представником за довіреністю може бути будь-яка фізична особа, уповноважена на здійснення відповідних дій, незалежно від факту перебування такої особи в трудових відносин з довірителем.

Частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України встановлено виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень. Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності у поведінці третьої особи несе юридична особа. Тобто, відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України обов'язок доказування обставин обізнаності контрагента за договором (у даній справі - відповідачів) про неповноважність представника банку на підписання спірного договору покладено у даній справі на позивача.

Згідно з частинами 2, 3 статті 244 Цивільного кодексу України особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

Як встановлено судами, відомості про припинення дії довіреності, виданої т.в.о. Голови правління ПАТ "БГ Банк" ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_9, посвідченої приватним нотаріусом 12.11.2014 року за реєстровим № 1849, були внесені до Єдиного реєстру довіреностей за заявою т.в.о. Голови правління ПАТ "БГ Банк" ОСОБА_8 лише 17.11.2014 року о 17:47:58 год. При цьому, судами встановлено, що позивач не надав доказів повідомлення відповідачів про звільнення ОСОБА_9 з посади заступника голови правління ПАТ "БГ Банк" з 14.11.2014 року та про скасування 17.11.2014 року довіреності, виданої на його ім'я.

Встановивши зазначені обставини у даній справі, господарські суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачем не доведено, що відповідачі, як контрагенти ПАТ "БГ Банк" за спірним договором, діяли недобросовісно і нерозумно, зокрема, достеменно знали про відсутність у представника позивача необхідного обсягу повноважень на момент укладення спірного договору. Натомість господарськими судами встановлено, що перший відповідач вчиняв дії, направлені на виконання умов спірного договору, зокрема, надав суду платіжні документи про перерахування Публічному акціонерному товариству "БГ Банк" грошових коштів в погашення кредитної заборгованості, які не були прийняті банком та були повернуті відповідачу-1.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що підстави для визнання недійсними спірних договорів відсутні.

Відповідно до пункту 1 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета та підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Колегія суддів зазначає, що до кола судових рішень, на які може бути здійснене посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, належать виключно рішення суду касаційної інстанції, ухвалені в порядку розгляду касаційної скарги на рішення судів попередніх інстанцій, а тому здійснене заявником посилання на постанови Верховного Суду України від 25.05.2016 року у справі № 6-2612цс15 та від 30.11.2016 року у справі № 6-2363цс16 не приймається до уваги.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, неоднакове застосування норм процесуального права може бути підставою для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів лише при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ.

Однак, оскаржувана позивачем постанова Вищого господарського суду України від 28.11.2017 року не є тим судовим рішенням, що перешкоджає подальшому провадженню у справі та не є таким, що прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ.

У наданій заявником в підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції до спірних правовідносин норми процесуального права, зокрема, статті 27 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, постанові Вищого господарського суду України від 27.11.2017 року у справі № 910/7426/17 було скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 року з направленням справи на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду. Приймаючи постанову Вищий господарського суду України виходив з того, що суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого суду та відмовив у позові у зв'язку з тим, що суд першої інстанції безпідставно не залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, особу, на права та обов'язки якої впливає прийняте у справі рішення, хоча в силу положень розділу ХІІ з урахуванням статті 27 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції мав можливість і повноваження вчинити процесуальну дію із залучення до участі у справі третіх осіб та переглянути рішення місцевого господарського суду за позовними вимогами, дослідити обставини і докази, на підставі яких місцевий суд приймав рішення, та прийняти рішення, однак не вчинив таких дій. Тобто Вищий господарський суд України дійшов висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 27 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, до спірних правовідносин.

Однак, зазначена постанова Вищого господарського суду України від 27.11.2017 року у справі № 910/7426/17 не є доказом неоднакового застосування судом касаційної інстанції у даній справі № 904/5035/15 одних і тих самих норм процесуального права у подібних правовідносинах, оскільки з прийнятих господарськими судами у даній справі рішень вбачається, що перед господарськими судами не порушувалось питання про залучення до участі у справі третіх осіб, не було встановлено господарськими судами і обставин того, що рішення суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі. Тобто, на відміну від обставин у наведеній вище справі № 910/7426/17, питання залучення до участі у справі третіх осіб господарські суди першої та апеляційної інстанцій у даній справі № 904/5035/15 не розглядали та положення статті 27 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, до спірних правовідносин під час вирішення справи не застосовували та, відповідно суд касаційної інстанції, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, не перевіряв правильність застосування судами статті 27 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року.

Заявник також послався на неоднакове застосування Вищим господарським судом України в оскаржуваній постанові від 28.11.2017 року у даній справі та в постанові від 19.12.2016 року у справі №910/10494/16 процесуальної норми статті 43 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, щодо дослідження господарським судом всіх доказів, наявних в матеріалах справи, зазначивши про те, що Вищий господарський суд України у даній справі залишив поза увагою обставини того, що в матеріалах справи наявні суперечливі докази - дві різні копії спірного договору про переведення боргу від 17.11.2014 року. При цьому, постановою Вищого господарського суду України від 19.12.2016 року у справі №910/10494/16 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав того, що судом апеляційної інстанцій не було надано оцінки наявним в матеріалах справи взаємно суперечливим доказам, що є істотним процесуальним порушенням вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року. Однак, зазначена постанова Вищого господарського суду України від 19.12.2016 року у справі №910/10494/16 не може бути доказом неоднакового застосування судом касаційної інстанції у справі № 904/5035/15 процесуальної норми статті 43 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, оскільки, як вбачається з прийнятих господарськими судами попередніх інстанцій судових рішень у даній справі № 904/5035/15, двом різним копіям спірного договору про переведення боргу від 17.11.2014 року, наявним в матеріалах справи, судами була надана оцінка, за результатами якої суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, з яким погодився і Вищий господарський суд України, про те, що з огляду на предмет та підстави позову, предметом спору у даній справі є визнання недійсним саме договору про переведення боргу від 17.11.2014 року, підписаного від імені Публічного акціонерного товариства "БГ Банк" ОСОБА_9, а не іншого договору за підписом т.в.о. Голови Правління ОСОБА_8

Заявник також посилається на невідповідність Постанови Вищого господарського суду України від 28.11.2017 року у даній справі № 904/5035/15 висновкам Верховного Суду України, викладеним в постановах Верховного Суду України від 25.05.2016 року у справі № 6-2612цс15 та від 30.11.2016 року у справі № 6-2363цс16 щодо застосування положень статей 92, 237-239, 241, 249 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Як вбачається з постанови Вищого господарського суду України від 28.11.2017 року у даній справі №904/5035/15, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову щодо визнання недійсним договору про переведення боргу № 17112014 від 17.11.2014 року, оскільки договір було укладено за наявності рішення правління Публічного акціонерного товариства "БГ Банк" про його укладення, особою, яка діяла як представник за нотаріально посвідченою довіреністю, виданою йому на представлення інтересів банку тимчасово виконуючим обов'язки Голови правління ПАТ "БГ Банк" ОСОБА_8, який мав відповідні повноваження на видачу такої довіреності станом на момент її видачі. Суд касаційної інстанції з посиланням на висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 21.09.2016 року у справі № 902/841/15, погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до частини 3 статті 92, статей 203, 237, 241 Цивільного кодексу України для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, а набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності у поведінці третьої особи несе юридична особа. Суд касаційної інстанції погодився з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів, що відповідачі, як його контрагенти за спірним договором, діяли недобросовісно і нерозумно та, зокрема, знали про відсутність у представника банку необхідного обсягу повноважень.

При цьому, в поданій заявником постанові Верховного Суду України від 30.11.2016 року у справі № 6-2363цс16 викладено аналогічну правову позицію щодо застосування частини 3 статті 92, статей 203, 237, 241, 244 Цивільного кодексу України, що спростовує доводи заявника про невідповідність постанови Вищого господарського суду України від 28.11.2017 року у справі № 904/5035/15 висновкам Верховного Суду України та не підтверджує наявність визначеної пунктом 3 частини 1 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, підстави для подання заяви про перегляд постанови суду касаційної інстанції.

У постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року у справі № 6-2612цс16, на яку також посилається заявник, Верховний Суд України погодився з висновками районного суду Вінницької області від 15.01.2015 року щодо наявності підстав для задоволення позову про визнання недійсною додаткової угоди від 28.09.2010 року до договору оренди земельної ділянки від 09.01.2008 року, підписаної не власницею земельної ділянки, а її донькою, яка на момент підписання такої угоди не мала на це повноважень. При цьому, Верховний Суд України виходив з того, що наступне схвалення спірної додаткової угоди власницею земельної ділянки не свідчить про дійсність такої угоди, та до спірних правовідносин у зазначеній справі, коли правочин було укладено від імені власниці земельної ділянки іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво, не підлягають застосуванню положення статті 241 Цивільного кодексу України, яка встановлює випадки та умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником з перевищенням повноважень, у разі наступного схвалення такого правочину.

Натомість як вбачається з постанови Вищого господарського суду України від 28.11.2017 року у справі №904/5035/15, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову щодо визнання недійсним договору про переведення боргу № 17112014 від 17.11.2014 року, укладеного між позивачем та відповідачами у справі не з підстав подальшого схвалення такого правочину, а з інших підстав.

Таким чином, правовий висновок Верховного Суду України, покладений в основу постанови від 25.05.2016 року у справі № 6-2612цс16, не можна розцінювати як висновок щодо застосування норми матеріального права, що зроблений у подібних правовідносинах, оскільки під час прийняття Верховним Судом України постанови від 25.05.2016 року у справі №6-2612цс16 та Вищим господарським судом України оскаржуваної постанови від 28.11.2017 року у справі № 904/5035/15 суди виходили з різних фактичних обставин у справах.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України у даній справі правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, висновки суду є обґрунтованими і такими, що відповідають вимогам закону.

Відповідно до частини 1 статті 111-26 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.

З огляду на викладене подана Публічним акціонерним товариством "БГ Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БГ Банк" Луньо І.В. заява про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 904/5035/15 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями статями 111-14 111-23 111-24 111-26 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "БГ Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БГ Банк" Луньо І.В. про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28.11.2017 року у справі № 904/5035/15.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

В. Студенець