Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.01.2018 року у справі №5017/3724/2012

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 5017/3724/2012

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Краснова Є. В., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

розглянув в порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-А" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18.04.2017 (головуючий - Дроботова Т. Б., судді Алєєва І. В., Коробенко Г. П.)

у справі Господарського суду Одеської області

за позовом Заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району

до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-А"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Кабінету Міністрів України

про визнання недійсними договорів оренди землі та зобов'язання повернути земельні ділянки,

1. 19.08.2017 ухвалою Верховного Суду України допущено справу № 5017/3724/2012 та відкрито провадження за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-А" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18.04.2017.

2. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України, у редакції, чинній з 15.12.2017, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

3. 05.02.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалив прийняти заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-А" та здійснити перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18.04.2017 у справі № 5017/3724/2012 без повідомлення учасників справи.

Короткий зміст позовних вимог

4. 18.12.2012 Заступник Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Позивач-1) та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (далі - Позивач-2) подав позовну заяву до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-А" (далі - Відповідач-2) про визнання недійсними договору оренди землі № б/н від 05.06.2006 (далі - Договір-1) - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 800,00 га та договору оренди землі № б/н від 17.12.2007 (далі - Договір-2) - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 7,984 га, укладені Відповідачами; витребування з чужого незаконного володіння - Відповідача-2 земельних ділянок, переданих Відповідачу-2 за Договором-1 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 800,00 га та за Договором-2 - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 7,984 га.

Позовна заява мотивована тим, що Відповідач-1, уклав спірні Договори всупереч положенням статей 77, 78, 92, пункту 5 статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 2, 4 Закону України "Про оренду землі", не маючи на це жодних повноважень, оскільки земельна ділянка, передана за цими договорами, є територією колишнього загальновійськового полігону, а будь-яких дозволів на передачу ділянки суб'єктам господарювання Позивачі не надавали.

Короткий зміст постанови, про перегляд якої подано заяву

5. 18.04.2017 Вищий господарський суд України вирішив постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 та рішення Господарського суду Одеської області залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Суд виходив з того, що, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, згода Позивача-1 на передачу спірної земельної ділянки Відповідачу-1 не надавалась. Позивач-1 не звертався з поданням про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону, за рахунок земель якого передано в оренду земельну ділянку за Договорами-1,2. Відповідне рішення щодо відчуження спірної земельної ділянки Кабінетом Міністрів України (далі - Третя особа) за поданням Позивача-1 не приймалося. Відтак, Договори Відповідачами укладені з перевищенням повноважень, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання оскаржуваних договорів недійсними. При цьому, виходячи з приписів статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), встановлено, що Прокурор та Позивачі не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду адміністративної справи № 2-а-3436/08/1570 перевірити повноваження осіб, які укладали Договори, тому початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у Відповідача-1 повноважень на розпорядження землями оборони, які відповідно до статті 84 ЗК України належать до земель державної власності.

Вимоги заяви про перегляд судового рішення

6. 07.07.2017 Відповідач-2 (Заявник) подав заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18.04.2017 в порядку Розділу ХІІ-2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в редакції до 15.12.2017, у якій просив скасувати зазначену постанову, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 та рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2016, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Мотиви заяви про перегляд судового рішення

7. Заява мотивована тим, що судом касаційної інстанції допущено неоднакове застосування норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, в обґрунтування чого послався на постанови Вищого господарського суду України у справах № 910/4626/14, № 916/2414/13, № 910/6313/13, № 915/81/16, №18/5009/7263/11, № 5017/3706/2012, в яких, на думку Заявника, суд по-іншому застосував статті 256, 257, 261 ЦК України.

Заява містить посилання на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ, в обґрунтування чого додає копію постанови Вищого господарського суду України від 15.10.2009 у справі № 39/12-09.

Також у заяві зазначено про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції у даній справі висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 256, 257, 261 ЦК України з посиланням на висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15, від 11.05.2016 у справі № 910/3723/14, від 21.05.2014 у справі № 6-7цс14, від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 29.10.2013 у справі № 6-152цс14, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14, від 13.04.2016 у справі № 3-224гс16, від 22.04.2015 у справі № 916/2122/13, від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, від 16.11.2016 у справі № 487/10132/14-ц, від 13.05.2015 у справі № 3-126гс15, від 25.03.2015 у справі № 11/163/2011/5003, від 16.03.2016 у справі № 6-242цс15, від 08.06.2016 у справі № 6-3029цс15, від 08.06.2016 у справі № 6-3089цс15, від 30.09.2015 у справі № 3-374гс15, від 30.09.2015 у справі № 3-539гс15, від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц, від 12.04.2017 у справі № 362/122/15-ц, від 12.04.2017 у справі № 608/969/15-ц, від 15.03.2017 у справі № 5017/3706/2012.

8. Відзиви на заяву від учасників справи не надійшли.

Короткий зміст судових рішень, на які посилається заявник

Щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права

9. У постанові від 12.08.2013 у справі № 910/6313/13 Вищий господарський суд України не погодився з висновками господарських судів попередніх інстанцій щодо застосування приписів статей 261, 267 ЦК України, з тих мотивів, що під час прийняття оспорюваного рішення, на засіданні Київської міської ради був присутній представник прокуратури міста Києва (про що свідчить стенограма пленарного засідання Київської міської ради від 25.10.2007 та протокол пленарного засідання №16 від 25.10.2007), всі рішення міськради направлялись, зокрема, прокуратурі міста Києва для перевірки їх законності, а прокуратурою неодноразово вносилися протести на рішення Київської міської ради "Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки", що свідчить про те, що прокуратурі станом на 2007 рік було відомо про існування оскаржуваного рішення та договору купівлі-продажу і не було перешкод для проведення перевірки в межах трирічного строку позовної давності, у зв'язку з чим суди в задоволенні позовних вимог відмовили з огляду на пропуск строку позовної давності.

10. У постанові від 02.11.2016 у справі № 915/81/16 Вищий господарський суд України зазначив, що, суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права щодо визначення початку перебігу позовної давності, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який має повноваження щодо передачі земель у користування, тому перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор; на час звернення до суду із даним позовом строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами, було пропущено, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на пропуск строку позовної давності.

11. У постанові від 21.03.2017 у справі № 18/5009/7263/11 Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що позовну давність пропущено не було, оскільки про порушення свого права Фонд державного майна України дізнався лише у 2011 році після проведення перевірки прокуратурою, а докази, які підтверджували б, що він довідався або міг довідатися про порушення прав і законних інтересів держави раніше, в матеріалах справи відсутні.

12. У постанові від 16.09.2015 у справі № 5017/3706/2012 Вищий господарський суд України касаційну скаргу задовольнив частково. Скасував рішення Господарського суду Одеської області від 25.06.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2015. Справу направив на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. Постанова прийнята з мотивів, що всупереч вимогам процесуального закону ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.05.2013 року про прийняття справи до провадження та призначення судового засідання не було підписано одним із суддів, не звернув уваги суд апеляційної інстанції.

13. У постанові від 26.10.2016 у справі № 910/4626/14 Вищий господарський суд України касаційну скаргу задовольнив. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2016 скасував. Справу направив на новий розгляд до Господарського суду міста Києва з огляду на те, що всупереч вимогам статті 32 ГПК України, частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, правовій позиції Верховного Суду України, суди попередніх інстанцій не встановили початку перебігу строку позовної давності, наявності чи відсутності поважних причин його пропуску, а неповне дослідження фактичних обставин справи унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

14. У постанові від 11.02.2016 у справі № 916/2414/13 Вищий господарський суд України залишив без змін ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 17.11.2015, якою апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ПП "Ніка-2" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.09.2015 припинено на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України у зв'язку з тим, що скаржником не доведено наявності правових підстав вважати, що рішення суду з даного спору може вплинути на права та обов'язки скаржника.

Щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права

15. У постанові від 15.10.2009 у справі № 39/12-09 Вищий господарський суд України дійшов висновку про скасування прийнятих у справі судових рішень у зв'язку з тим, що справу було розглянуто судами без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням встановленого статтею 43 Господарського процесуального кодексу України принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Щодо невідповідності постанови висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України

16. У постанові від 21.05.2014 у справі № 6-7цс14 Верховний Суд України заяву Ю. Я. Чумак1 задовольнив частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.11.2013 скасував, справу направив на новий розгляд до суду касаційної інстанції з посиланням на те, що судом не враховано вимоги частини 1 статті 261 ЦК України, за змістом якої законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

17. У постанові від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14 Верховний Суд України заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Грін" задовольнив частково. Постанову Вищого господарського суду України від 17.12.2013 скасував, а справу направив на новий розгляд до суду касаційної інстанції, зазначивши про те, що суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про поновлення позовної давності та задоволення позовних вимог без застосування приписів статті 261 ЦК України та визначення часу початку позовної давності, тому цей висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та суперечить висновкам суду в інших судових рішеннях у подібних правовідносинах у справах № 16/183, № 910/6313/13.

18. У постанові від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14 Верховний Суд України заяву ОСОБА_14 задовольнив. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.07.2013 скасував, справу передав на новий касаційний розгляд, дійшовши висновку про неправильне застосування судом частини 1 статті 261 ЦК України, яка містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача, який, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, що не враховано судом.

19. У постанові від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14 Верховний Суд України заяву Одеської обласної ради задовольнив частково. Постанову Вищого господарського суду України від 29.07.2014 скасував, а справу направив на новий розгляд до суду касаційної інстанції у зв'язку з помилковістю висновку суду про те, що відлік позовної давності починається з моменту виявлення прокуратурою під час проведення перевірки факту відсутності у Білгород- Дністровської райради повноважень щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду, що свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права щодо позовної давності, що призвело до неправильного вирішення спору.

20. У постанові від 13.05.2015 у справі № 3-126гс15 Верховний Суд України заяву заступника Генерального прокурора України задовольнив частково. Постанову Вищого господарського суду України від 25.12.2014 скасував, а справу направив на новий розгляд до суду касаційної інстанції, зазначивши, що норми, передбачені ст. 76 ЦК Української РСР щодо початку перебігу позовної давності, встановлені для сторін, особи, права або інтереси якої порушено, поширювалися і на звернення прокурора до суду із заявою про захист цієї особи; також судом касаційної інстанції не встановлено, до повноважень якого органу належить передача земель лісового фонду у постійне користування, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який має щодо повноваження передачі земель лісового фонду у постійне користування, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор.

21. У постанові від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15 Верховний Суд України заяву ОСОБА_16 задовольнив. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 22.01.2015 та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.02.2015 скасував, залишив в силі рішення Подільського районного суду міста Києва від 04.11.2014. При цьому суд виходив з того, що у цій справі прокуратурою пред'явлено позов в інтересах Бучанської міської ради Київської області, яка підтримала позов і якій було відомо про її порушене право з часу державної реєстрації ОСОБА_16 права власності на земельну ділянку - 09.06.2008, незважаючи на що суд касаційної інстанції фактично наділив прокурора статусом самостійного позивача та дійшов помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокуратурою під час проведення перевірки факту порушення ОСОБА_16 земельного законодавства.

22. У постанові від 30.09.2015 у справі № 3-374гс15 Верховний Суд України заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний форум" задовольнив частково. Постанову Вищого господарського суду України від 27 січня 2015 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2014 року, рішення Господарського суду міста Києва від 29 липня 2014 року скасував. Справу передав на розгляд до Господарського суду міста Києва, дійшовши висновку про те, що, у порушення вимог статті 32 ГПК України та правової позиції Верховного Суду України, суди не встановили початку перебігу строку позовної давності, наявності чи відсутності поважних причин його пропуску, а отже Верховний Суд України позбавлений можливості зробити висновок про правильність застосування судами матеріальних норм про позовну давність, що у свою чергу перешкоджає подальшому провадженню у справі.

23. У постанові від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15 Верховний Суд України заяву ОСОБА_2 задовольнив частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.07.2015, ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 22.06.2015 та рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.04.2015 скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова мотивована тим, що з огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України, з урахуванням тієї обставини, що прокурор не обґрунтував правових підстав для захисту інтересів Держсільгоспінспекції, зважаючи на те, що власником спірної земельної ділянки є відповідна міська рада, суди повинні були з'ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Держсільгоспінспекції з позовом про визнання недійсним спірного рішення міської ради, яке (право) пов'язано з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення; суди не з'ясували, коли саме Держсільгоспінспекція довідалася або могла довідатися про порушення її права, тобто, коли почався перебіг позовної давності. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57 - 60, 131 - 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212 - 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

24. У постанові від 13.04.2016 у справі № 3-224гс16 Верховний Суд України заяву Благодійної католицької громадської організації "Милосердя" задовольнив частково. Постанову Вищого господарського суду України від 12.01.2016 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 року та рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.05.2015 року скасував. Справу передав на розгляд до Господарського суду Закарпатської області з посиланням на те, що у порушення вимог статті 32 ГПК, України суди не встановили початку перебігу строку позовної давності для Івановецької сільради, наявності чи відсутності поважних причин його пропуску, а отже Верховний Суд України позбавлений можливості зробити висновок про правильність застосування судами матеріальних норм про позовну давність, що у свою чергу перешкоджає подальшому провадженню у справі.

25. У постанові від 08.06.2016 у справі № 6-3029цс15 Верховний Суд України дійшов висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_6, ОСОБА_9, скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.09.2015, рішення Апеляційного суду Київської області від 10.06.2015, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13.03.2015 та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції з мотивів того, що суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій, вирішуючи спір, не звернули уваги на те, що заступник прокурора Київської області звернувся з позовом в інтересах держави і в особі Кабінету Міністрів України та ДП "Київлісгосп" і при цьому не встановили та не перевірили, з якого моменту Кабінет Міністрів України довідався або міг довідатися про порушення свого права.

26. У постанові від 16.11.2016 у справі № 487/10132/14-ц Верховний Суд України дійшов висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_8, скасування рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 30.10.2015, рішення апеляційного суду Миколаївської області від 24.03.2016, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.07.2016 та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на те, що судам необхідно надати оцінку доводам сторін та встановити: чи мала прокуратура об'єктивну можливість дізнатися про порушення законодавства до проведення нею перевірки; з якою метою був присутній помічник прокурора міста Т. В. Ю. на сесії; чи можливо було при цьому встановити наявність підстав для визнання незаконним прийнятого міської радою спірного рішення з огляду на презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав у разі недоведення протилежного.

27. У постанові від 12.04.2017 у справі № 362/122/15-ц Верховний Суд України дійшов висновку про часткове задоволення заяви заступника Генерального прокурора України, скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.04.2016, рішення Апеляційного суду Київської області від 10.12.2015 та рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.10.2015, направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому суд вказав на те, що відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини 2 статті 360-4 ЦПК України.

28. У постанові від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц Верховний Суд України вказавши, що відповідно до положень статей 355 360-2 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, що перешкоджає ухвалити нове рішення в справі, дійшов висновку про задоволення заяви ОСОБА_6, скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.07.2016, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 24.03.2016, додаткового рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 27.04.2016 та рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда, передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

29. У постанові від 08.06.2016 у справі № 6-3089цс15 Верховний Суд України зазначив про те, що, оскільки під час розгляду справи слід встановити, з якого часу особі, в інтересах якої пред'явлено позов, стало відомо про порушене право, а Верховний Суд України відповідно до норм статей 360-2, 335 ЦПК не може встановлювати ці обставини, то це перешкоджає ухвалити нове рішення у цій справі, а тому дійшов висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_2, скасування рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11.09.2014, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 02.12.2014 та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.04.2015 та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

30. У постанові від 11.05.2016 у справі № 910/3723/14 Верховний Суд України дійшов висновку про часткове задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокбуд", скасування постанови Вищого господарського суду України від 30.09.2015, постанови Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2015, рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2015, передачу справи на розгляд до Господарського суду міста Києва, оскільки всупереч вимогам статті 32 ГПК України, частини 1 статті 261 ЦК України і правовій позиції Верховного Суду України, суди не встановили початку перебігу строку позовної давності, наявності чи відсутності поважних причин його пропуску, а отже Верховний Суд України позбавлений можливості зробити висновок про правильність застосування судами матеріальних норм про позовну давність, що у свою чергу перешкоджає подальшому провадженню у справі.

31. У постанові від 30.09.2015 у справі № 3-539гс15 (№ 910/3724/14) Верховний Суд України дійшов висновку про часткове задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Земконтракт", скасування постанови Вищого господарського суду України від 02.04.2015, постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2014, рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2014, передачу справи на розгляд до Господарського суду міста Києва, оскільки відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, в якому необхідно дати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин відповідно до наданих їм процесуальних повноважень.

32. У постанові від 22.04.2015 у справі № 916/2122/13 Верховний Суд України у задоволенні заяви Приватного підприємства "Інвестиційна компанія "Юг-Інвест" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 01.12.2014 відмовив у зв'язку з тим, що дійшов висновку про правильне застосування судом касаційної інстанції частини 1 статті 261 ЦК України, оскільки встановлено, що сторонами не надано жодних доказів у розумінні статей 32 - 34 ГПК України на підтвердження того, що Кабінету Міністрів України було відомо про порушення його права до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до місцевого господарського суду, тоді як згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

33. У постанові від 25.03.2015 у справі № 11/163/2011/5003 Верховний Суд України у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України відмовив, дійшовши висновку про те, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення про початок перебігу строку позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Фонду державного майна України, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду, в даному випадку Фонду державного майна України, який про порушення свого права дізнався у 1996 році, складаючи Перелік установ, організацій і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦПРС), до якого було включено і спірний туристичний готель "Поділля", розташований у м. Вінниця. Проте з клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності Фонд державного майна України до суду не звертався.

34. У постанові від 15.03.2017 у справі № 5017/3706/2012 Вищий господарський суд України дійшов висновку про скасування прийнятих у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до Господарського суду Одеської області, у зв'язку з неповним дослідженням фактичних обставин справи та неналежним з'ясуванням судами дійсних прав і обов'язків сторін, що унеможливлює правильне застосування матеріального закону, який регулює спірні правовідносини.

35. У постанові від 16.03.2016 у справі №6-2426цс15 Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Втормет", зазначивши, що статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на момент звернення до суду у справі, яка переглядається) та частиною 2 статті 45, частиною 1 статті 46 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення до суду у справі, яка переглядається) передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо. Органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Отже, прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу строку звернення до суду поширюється й на звернення прокурора до суду з позовною заявою в інтересах громадянина.

36. У постанові від 12.04.2017 у справі № 608/969/15-ц Верховний Суд України заяву задовольнив, прийняті у справі судові рішення скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції, дійшовши висновку про те, що положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, а з огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України суди повинні були з'ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду з позовом в інтересах держави. Це право пов'язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення. Ураховуючи те, що прокурор пред'явив позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, суди не з'ясували, коли саме зазначений орган довідався або міг довідатись про порушення його права.

Висновки Верховного Суду

37. Згідно із пунктами 1, 2, 3 статті 111-16 ГПК України, в редакції, чинній до 15.12.2017, заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

38. Таким чином для застосування як пункту 1, так і пункту 3 наведеної статті необхідно встановити наявність таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права; ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більшої кількості справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права

39. У доданих до заяви постановах Вищого господарського суду України від 12.08.2013 у справі № 910/6313/13, від 02.11.2016 у справі № 915/81/16, від 21.03.2017 у справі № 18/5009/7263/11 суд приймав рішення залежно від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, зокрема, щодо застосування строку позовної давності, початку перебігу цього строку, наявності або відсутності порушення строку позовної давності в кожній конкретній справі, на підставі чого доходив висновків про відмову у позові з огляду на пропуск строку позовної давності або відсутності пропуску встановленого строку позовної давності. З огляду на наведене відсутні підстави для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до прийняття різних рішень у подібних правовідносинах.

40. Постанова суду від 11.02.2016 у справі № 916/2414/13 не може вважатись прикладом неоднакового застосування судами зазначених норм, оскільки прийнята за наслідками касаційного перегляду ухвали суду апеляційної інстанції про припинення провадження у справі, тобто норми статей 256, 257, 261 ЦК України судом касаційної інстанції при прийнятті цієї постанови не застосовувались.

41. Додані до заяви постанови Вищого господарського суду України від 16.09.2015 у справі № 5017/3706/2012, від 26.10.2016 у справі № 910/4626/14 не можуть вважатись прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права з огляду на те, що вказаними постановами прийняті у цих справах судові рішення були скасовані, а справи передані на новий розгляд до судів першої інстанції, у зв'язку з порушенням процесуальних норм, що призвело до неповного встановлення обставин справи, необхідних для прийняття рішення по суті спору, а отже остаточне рішення прийнято не було.

Щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права

42. Постанова Вищого господарського суду України від 15.10.2009 у справі № 39/12-09 не може вважатись прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, оскільки, посилаючись на вказану постанову, Заявник фактично зазначив про непогодження з відмовою у задоволенні клопотання про призначення у даній справі судової експертизи, зазначивши про неналежність наданих у справі доказів, не вказавши при цьому норму, неоднакове застосування якої допущено судом касаційної інстанції.

Щодо невідповідності постанови висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України

43. Додані до заяви постанови не свідчать про невідповідність висновків суду у даній справі щодо застосування норм статей 256, 257, 261 ЦК України висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 21.05.2014 у справі № 6-7цс14, від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14, від 13.05.2015 у справі № 3-126гс15, від 30.09.2015 у справі № 3-374гс15, від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, від 13.04.2016 у справі № 3-224гс16, від 08.06.2016 у справі № 6-3029цс15, від 16.11.2016 у справі № 487/10132/14-ц, від 12.04.2017 у справі № 362/122/15-ц, від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц, від 08.06.2016 у справі № 6-3089цс15, від 11.05.2016 у справі № 910/3723/14, від 30.09.2015 у справі № 3-539гс15 (№ 910/3724/14), від 12.04.2017 у справі № 608/969/15-ц, оскільки за результатами здійснення провадження ці справи були передані на новий розгляд (на розгляд) до суду першої інстанції та до суду касаційної інстанції відповідно. У вказаних постановах Верховний Суд України зазначив про процесуальні порушення, допущені судами попередніх інстанцій, через неповноту з'ясування та встановлення обставин, з якими пов'язується об'єктивна можливість сторони звернутися за захистом порушеного права, для визначення початку перебігу строку позовної давності та обрахування відповідного строку, отже остаточні рішення у цих справах прийняті не були.

44. Заявник здійснює помилкове посилання на постанову від 15.03.2017 у справі № 5017/3706/2012 як на підставу для перегляду постанови суду касаційної інстанції у даній справі згідно із пунктом 3 статті 111-16 ГПК України, в редакції, чинній до 15.12.2017, оскільки зазначена постанова прийнята Вищим господарським судом України, а тому не може бути прикладом невідповідності висновків постанови, про перегляд якої подано заяву, висновкам постанови Верховного Суду України.

45. У постановах Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15, від 22.04.2015 у справі № 916/2122/13, від 25.03.2015 у справі № 11/163/2011/5003, від 16.03.2016 у справі №6-2426цс15, наданих як доказ невідповідності висновкам цих постанов висновку суду у даній справі, суд приймав рішення щодо застосування норм про позовну давність, враховуючи встановлені судами фактичні обставини справи, зокрема, встановленого початку перебігу цього строку, наявності або відсутності порушення строку позовної давності, наявності чи відсутності відповідного клопотання про поновлення строку позовної давності, тобто з різних обставин, встановлених судами у межах кожної справи. У зв'язку з наведеним вказані постанови не можна вважати підтвердженням невідповідності прийнятої у даній справі постанови суду касаційної інстанції висновкам, викладеним у цих постановах Верховного Суду України.

46. Таким чином аналіз наведених постанов суду касаційної інстанції та постанов Верховного Суду України свідчить про те, що за різних предметів та підстав позову, різних фактичних обставин справи, встановлених судами, суди дійшли різних висновків про задоволення або відмову в задоволенні пред'явлених позовних вимог, у зв'язку з чим відсутні підстави для висновку про невідповідність судових рішень суду касаційної інстанції у даній справі викладеним у вказаних постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах одних і тих самих норм матеріального права, про різне застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також про неоднакове застосування судом норм процесуального права.

47. З огляду на наведене обставини, на які Заявник посилається як на доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм статей 256, 257, 261 ЦК України, норм процесуального права, а також невідповідність висновків судового рішення у даній справі висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України, не знайшли свого підтвердження під час розгляду заяви.

48. Враховуючи викладене, відсутні підстави для задоволення заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18.04.2017 у даній справі з підстав визначених пунктами 1, 2, 3 статті 111-16 ГПК України, в редакції, чинній до 15.12.2017.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, у редакції, чинній з 15.12.2017, статтями 111-23 111-24 111-26 Господарського процесуального кодексу України, в редакції, чинній до 15.12.2017, Суд

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Бородіно-А" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18.04.2017 відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Є. В. Краснов

ОСОБА_1