Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.06.2019 року у справі №910/16426/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/16426/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковський О. В. - головуючий, Білоус В. В., Огороднік К. М.

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 (головуючий - Козир Т. П., судді: Тищенко А. І, Михальська Ю. Б. )

у справі № 910/16426/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"

до Національного банку України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання недійсним іпотечного договору №123 від 28.04.2009

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1.06.12.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі - ТОВ "Приватофіс", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - НБУ, відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ "КБ " Приватбанк", третя особа) про визнання недійсним іпотечного договору №123 від
28.04.2009, укладеного між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Істейтальянс", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис", посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М. 28.04.2009 та зареєстрованого в реєстрі за №886 (далі - Іпотечний договір).

1.2. Позовна заява мотивована тим, що Іпотечний договір укладений з порушенням вимог ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ст. ст. 7,18 Закону України "Про іпотеку", оскільки у договорі не закріплено розмір основного зобов'язання третьої особи за кредитним договором №19 від 03.03.2009, в забезпечення виконання якого укладено іпотечний договір, а також було відсутнє погодження з учасниками/засновниками товариства.

2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.02.2019 подання позовної заяви позивачем у справі №910/16426/18 визнано зловживанням процесуальними правами, що полягає в поданні завідомо безпідставного позову в спорі, який має очевидно штучний характер, у зв'язку з чим позовну заяву залишено без розгляду відповідно до частини 3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.01.2019, а справу передано для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва, оскільки за висновком суду апеляційної інстанції в даному випадку визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 43 ГПК України та залишення позовної заяви без розгляду є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципу рівності та змагальності сторін, оскільки самі лише припущення та здогадки без дослідження всіх обставин справи в сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1 06.06.2019 третя особа подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019, а ухвалу господарського суду міста Києва від 24.01.2019 залишити без змін.

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Дії позивача, які за своєю суттю та наслідками суперечать одна одній, свідчать про цілеспрямований характер зловживання ним своїми процесуальними правами, а також завчасне усвідомлення безпідставності позову.

4.2. Апеляційний господарський суд не дав оцінки обставинам, які загалом відображають мотиви і мету поведінки позивача - затягнути розгляд судових справ, предметом яких є звернення стягнення на майно, що належить Товариству.

4.3. Тлумачення положень пункту 3 частини 2 статті 43 ГПК України та обставини справи свідчать про те, що позивач зловживає своїми правами.

5. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. Між НБУ (кредитор) і АТ "КБ "Приватбанк" (позичальник) укладено кредитний договір від 03.03.2009 № 19 (далі - Кредитний договір).

5.2. На забезпечення виконання Банком зобов'язань за Кредитним договором між НБУ (іпотекодержатель) і ТОВ "Істейтальянс", правонаступником якого позивач (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, за умовами якого позивач надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно.

5.3. Господарським судом Полтавської області розглядається справа №917/633/18, предметом якої є вимоги Національного банку України до ТОВ "Приватофис" про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №123 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором шляхом продажу на прилюдних торгах.

5.4 Після відкриття господарським судом Полтавської області провадження у справі №917/633/18 ТОВ "Приватофис" подало окремий позов про розірвання ряду договорів, зокрема, іпотечного договору №123 від 28.04.2009, з посиланням на норми ст. 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме - істотну зміну обставин.

Вказаний спір розглядається господарським судом міста Києва у справі №910/7913/18.

5.5 За висновком суду першої інстанції, що вимога ТОВ "Приватофис" про розірвання Іпотечного договору свідчить про безумовне визнання позивачем його правомірності та дійсності, однак, у подальшому позивач звернувся із даним позовом про визнання Іпотечного договору недійсним, що свідчить про неоднозначність та протилежність позовних вимог, які заявляються ТОВ "Приватофис" у межах справ №910/7913/18 та №910/16426/18. Зазначене свідчить про те, що спір у справі №910/16426/18 носить штучний характер, оскільки питання правомірності іпотечного договору підлягає обов'язковому дослідженню судами при вирішенні господарських справ №910/7913/18 та №917/633/18 в силу ст. 209 та ст. 210 ГПК України.

5.6 Апеляційний господарський суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, виходив з того, що подача окремого позову у справі № 910/7913/18 про розірвання низки іпотечних договорів є реалізацією права позивача на судовий захист зазначеним способом. В той же час, відповідачем не наведено фактичних даних про те, що дійсна мета цього позову про визнання недійсним Іпотечного договору - заблокувати інший спір, а не встановлення фактичних обставин справи, які можуть вплинути на розгляд іншої справи, зокрема і спору про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Норми ГПК України не містять критеріїв визначення безпідставного або штучного позову, а однозначно встановити, що позов є штучним або свідомо безпідставним, суд не може виключно на підставі внутрішнього переконання та позиції інших зацікавлених учасників справи, навіть з посиланням на спір про визнання Іпотечного договору розірваним. Самі лише припущення та здогадки без дослідження всіх обставин справи у сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову, а тому висновок суду першої інстанції про необхідність залишення названого позову без розгляду є помилковим.

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права.

7.1. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

7.2 Норми частини 1 статті 4 ГПК України визначають, що право на звернення до господарського суду в установленому частини 1 статті 4 ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

7.3 Обов'язок добросовісного користування процесуальними правами передбачає їх використання не на шкоду іншим учасникам, а також не всупереч завданням господарського судочинства.

7.4 Згідно з частиною 2 статті 43 ГПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, до яких, зокрема, віднесено подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

7.5 Водночас ГПК України, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, не містить критеріїв визначення безпідставного або штучного позову, а тому однозначно встановити, що позов є штучним або завідомо безпідставним, без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, не вбачається за можливе.

Висновок місцевого господарського суду щодо безпідставності позову є необґрунтованим, оскільки підстави подання позову визначені у позовній заяві та підтверджуються доданими до неї матеріалами, зокрема іпотечним договором, факт укладення якого не заперечується.

Відносно висновку місцевого господарського суду про штучність поданого позову колегія суддів зазначає про те, що штучність позову, серед іншого, може мати місце у випадку подання позову з метою перешкоджання іншому провадженню у іншій справі, але такий висновок не повинен ґрунтуватися на припущеннях.

В даному випадку місцевим господарським судом не вказано у чому саме полягає штучність подання позову та яка його мета. Окрім того, питання штучності позову не може вирішуватися на стадії подання позову без з'ясування обставин справи, що у сукупності свідчить про передчасність висновку суду першої інстанції щодо штучності поданого позову та зловживання позивачем наданими йому процесуальними правами.

При цьому колегією суддів враховано практику Європейського суду з прав людини, зокрема у рішеннях "Саф'яннікова проти України" (2007 рік), "Сілін проти України" (2006 рік), в яких суд наголошував на тому, що заявників не можна звинувачувати за те, що вони використовують засоби, надані їм відповідно до національного законодавства для захисту своїх інтересів (рішення).

7.6 У частині 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З наведеного слідує, що підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб'єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

В той же час, суд перевіряє доводи позивача і, в залежності від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.07.2019 у справі №910/16436/18 та від 22.07.2019 у справі №910/16407/18.

7.7 Апеляційний господарський суд, перевіряючи висновки місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для визнання дій позивача у зв'язку з поданням позову у справі, що розглядається, зловживанням процесуальними правами, виходив з того, що звернення позивача до суду з позовом у даному випадку є реалізацією права на судовий захист у обраний позивачем спосіб. При цьому відповідач, у свою чергу, не навів фактичних даних про те, що дійсна мета позову про визнання недійсним Іпотечного договору - заблокувати інший спір, а не встановлення фактичних обставин справи, які можуть вплинути на розгляд іншої справи, зокрема і спору про звернення стягнення на предмет іпотеки.

7.8 Суд апеляційної інстанції, повно і всебічно дослідивши обставини справи, з дотриманням наведених приписів матеріального і процесуального права, врахувавши, що самі лише припущення без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 43 ГПК України та залишення у зв'язку з цим позовної заяви без розгляду є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципів рівності і змагальності.

7.9 З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд правомірно скасував ухвалу місцевого господарського суду про залишення позовної заяви без розгляду та передав справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

7.10 Викладені в касаційній скарзі доводи зводяться до того, що мотиви і мета поведінки позивача - затягнути судові справи, предметом яких є звернення стягнення на майно, що належить позивачу. Водночас такі доводи ґрунтуються на припущеннях та не спростовують зроблених апеляційним господарським судом висновків.

7.11 Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

7.12 Скаржником не спростовано висновків апеляційного господарського суду та не доведено неправильного застосування норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення.

7.13 З огляду на викладене та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України постанова Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 у справі №910/16426/18 підлягає залишенню без змін як законна та обґрунтована з мотивів, наведених в цій постанові.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 у справі №910/16426/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Васьковський

Судді В. В. Білоус

К. М. Огороднік