Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 902/1086/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

учасники справи:

позивач - фізична особа-підприємець Остапущенко Олександр Олександрович

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля"

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Остапущенка Олександра Олександровича

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду у складі Крейбух О.Г. - головуючий, Коломис В.В., Юрчук М.І. від 16 листопада 2017 року та рішення Господарського суду Вінницької області у складі Банасько О.О. - головуючий, Білоус В.В., Нешик О.С. від 06 липня 2017 року

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2016 року фізична особа-підприємець Остапущенко Олександр Олександрович (далі - позивач) звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" (далі - відповідач) про стягнення 206 418,48 грн., з яких 500 грн. основної заборгованості, 500 грн. 3 % річних, 94 387,45 грн. пені, 111 031,03 грн. штрафу.

2. Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по оплаті наданих за договором № 4-16 від 15.01.2016 послуг. Так, факт надання відповідних послуг підтверджується підписаними без зауважень проте не оплаченими відповідачем актами прийому-передачі наукової продукції за січень 2015 року, лютий - березень 2016 року.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2017 року, в позові відмовлено повністю.

4. Судові рішення мотивовані тим, що 15 січня 2016 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) укладено договір надання послуг № 4-16 (далі - договір), відповідно до якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надавати за плату послуги, а замовник зобов'язується оплачувати надані послуги, а саме: складання додатків до договорів оренди землі; електронних документів в форматі МХL; технічних документацій по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічних документацій про поділ (об'єднання) земельних ділянок, технічних документацій по інвентаризації земельних ділянок; проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (п.1.2 договору).

4.1. Судами правильно кваліфіковано спірний договір як такий, що містить елементи договору підряду на проектні та пошукові роботи та договору про надання послуг.

5. Так, між сторонами було підписано наступні акти прийому-передачі наукової продукції: № 16/001-с від 27.01.2015 на суму 421 440,18 грн; № 16/024 від 24.02.2016 на суму 9 000 грн; № 16/025 від 24.02.2016 на суму 9 000 грн; № 16/026 від 01.03.2016 на суму 9 000 грн; № 16/027 від 01.03.2016 на суму 9 000 грн; № 16/028 від 01.03.2016 на суму 47 460 грн; № 16/029 від 03.03.2016 на суму 15 000 грн; № 16/030 від 04.03.2016 на суму 11 000 грн; № 16/031 від 12.03.2016 на суму 24 255 грн., всього на суму 555 155,18 грн., які не були оплачені відповідачем.

6. Ретельно дослідивши кожен з наданих актів, співставивши їх зміст з умовами договору та врахувавши положення статей 854, 890 Цивільного кодексу України, статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017), з'ясувавши порядок та особливості виготовлення технічної документації, яка була предметом спірного договору, суди дійшли мотивованого висновку про те, що позивачем, не зважаючи на підписання актів з боку відповідача, не доведено фактичного виконання робіт та послуг, відображених у актах, що відповідно до вимог чинного законодавства є однією із передумов для виникнення у замовника обов'язку з оплати послуг.

7. При цьому зміст послуг за актом № 16/001-с від 27.01.2015 на суму 421 440,18 грн. взагалі не відповідає предмету укладеного між сторонами договору, а сам акт датований раніше, ніж укладено договір, тобто названий акт взагалі не має відношення до договору, який є підставою для заявлення позовних вимог.

8. Що стосується решти актів прийому-передачі наукової продукції, то судами достовірно встановлено, що вказані у них послуги взагалі позивачем не надавалися, про що у тому числі свідчить і відсутність як у позивача, так і у відповідача, відповідної документації із землеустрою, яка мала б бути результатом наданих послуг.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. У грудні 2017 року позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 06 липня 2017 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2017 року та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

10. Суди не врахували, що факт надання позивачем послуг за договором підтверджується первинними документами - актами приймання-передачі до спірного договору, які підписані відповідачем без жодних зауважень, а отже є підставою для оплати наданих послуг, а за невиконання відповідачем своїх зобов'язань настає відповідальність у вигляді нарахування на заборгованість штрафних санкцій. Таким чином, суди неправильно застосували до спірних правовідносин норму статті 853 Цивільного кодексу України.

11. Отже позивач належними та допустимими доказами довів факт виконання своїх зобов'язань за договором у вигляді надання спірних послуг належним чином та в повному обсязі, які судами попередніх інстанцій не спростовані.

Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу

12. Під час прийняття оскаржуваних рішень судами дотримано вимог матеріального та процесуального права та правильно визначено предмет доказування у справі, за наслідками чого з'ясовано, що спірні послуги позивачем не надавались. Отже, не виконані зобов'язання з надання послуг не можуть породжувати у відповідача зустрічного обов'язку у вигляді їх оплати.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

13. Відповідно до частини 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Статтею 890 Цивільного кодексу України визначено обов'язок підрядника передати замовникові готову проектно-кошторисну документацію та результати пошукових робіт.

Одночасно частиною 3 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

14. Так, дійсно, за загальним передбаченим статтею 853 Цивільного кодексу України правилом прийняття виконаних підрядних робіт замовник зобов'язаний в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо ж замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

15. Проте у даному випадку суди попередніх інстанцій з урахуванням конкретних обставин справи, поведінки сторін та змісту позовних вимог, дійшли обґрунтованого висновку, що, окрім підписаних відповідачем, як замовником, актів приймання-передачі послуг, які за загальним правилом є належним доказом виконання підрядних робіт, до предмету доказування у даній справі слід віднести також і доведення обставин фактичного надання послуг та виконання позивачем робіт за договором.

16. При цьому зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається детальне та ретельне дослідження судами усіх обставин справи у їх сукупності, заслуховування пояснень фахівців в галузі землевпорядкування, аналіз умов договору та співставлення їх зі змістом кожного з наданих позивачем актів наданих послуг, а також дослідження порядку та особливостей виготовлення технічної документації зі з'ясуванням об'єктивної можливості фактичного виконання саме позивачем відповідних робіт та послуг.

17. Так, стосовно акта від 27.01.2015 № 16/001-с на суму 421 440,18 грн. за послуги по оформленню права власності та реєстрації договорів оренди, судами констатовано, що вказаний акт укладений поза межами договору від 15.01.2016 № 4-16, оскільки датований на рік раніше його укладення, а зазначені в акті послуги не входять до вичерпного переліку, погодженого сторонами в спірному договорі. Судами обґрунтовано відхилено посилання позивача на технічну помилку в даті акта, оскільки це не спростовує факту невідповідності наданих послуг предмету укладеного між сторонами договору.

18. Відносно решти актів, то за частиною з них, а саме № 16/024, № 16/025, № 16/026, № 16/027, №16/029, №16/030 позивач передав відповідачу технічну документацію по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), винос меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому в названих актах зазначено конкретні земельні ділянки, їх площа, кадастровий номер або місце розташування. За іншою частиною актів - № 16/028 та № 16/031 позивачем передано технічну документацію по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), електронний документ формату XML, додатки до договору оренди землі (кадастровий план, план або схема земельної ділянки) загальною кількістю 551 одиниця.

19. У той же час згідно з частинами 14, 15 статті 186 Земельного кодексу України технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується: Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності; власником земельної ділянки, у разі якщо земельна ділянка перебуває у приватній власності. Оригінал відповідної документації із землеустрою подається розробником для погодження територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а іншим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та іншим суб'єктам, які здійснюють погодження документації із землеустрою, - копії такої завіреної розробником документації.

Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України "Про землеустрій" землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України "Про землеустрій" замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.

20. Отже, виготовлення технічної документації по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), винос меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), про що зазначено в наданих позивачем актах прийому-передачі наукової продукції, можливе за наступних умов:

- при наявності договору укладеного із власником або землекористувачем земельної ділянки; - наявності раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 Земельного кодексу України документації із землеустрою.

21. Проте судами встановлено, що ТОВ "ПК "Зоря Поділля" не являлось ні власником, ні землекористувачем вказаних у спірних актах земельних ділянок, що виключало можливість виконання позивачем робіт по землеустрою на замовлення відповідача відносно даних земельних ділянок без надання відповідної згоди органом, уповноваженим здійснювати розпорядження земельною ділянкою.

22. Щодо актів № 16/028 та № 16/031 то будь-яких додатків до вказаних актів сторонами не надано та не відображено прив'язки до орієнтовного місцезнаходження земельних ділянок, а також відсутня детальна інформація щодо земельних ділянок, за якими виготовлялась технічна документація, електронні документи формату ХМL та додатки до договорів оренди.

23. Зазначене свідчить, що судами з дотриманням вимог статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) достовірно встановлено, що відображені в актах роботи позивачем не виконувались, а послуги не надавались, що виключає задоволення заявлених позовних вимог.

24. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд як джерелом права керується практикою Європейського суду з прав людини, зокрема в рішенні у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації" де Суд дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає, серед іншого, щоб якщо суди ухвалили остаточне рішення з питання, то їх рішення не піддавалося би сумніву. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі.

25. Також Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, зокрема у справі "Устименко проти України", що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії").

26. Одночасно за приписами частини 2 статті 309 Господарського процесуального кодексу України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

27. Керуючись імперативними нормами статті 300 Господарського процесуального кодексу України щодо меж перегляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд констатує правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права до спірних правовідносин з урахуванням встановлених обставин справи.

28. Зазначеним вище спростовуються викладені в пунктах 10, 11 цієї Постанови доводи касаційної скарги, які за своєю суттю зводяться до вимог про переоцінку доказів та встановлення обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

29. Враховуючи вищенаведене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції, касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, як законні та обґрунтовані.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Остапущенка Олександра Олександровича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 06 липня 2017 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2017 року у справі № 902/1086/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г