Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/1592/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, суддів: Дроботової Т.Б., Кушніра І.В.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

позивача - Іщенко В.В. (адвокат),

відповідача - Палькевич Н.С.(адвокат),

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" на рішення Господарського суду Харківської області від 10.07.2017 (суддя Калініченко Н.В.) та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 (Россолов В.В. - головуючий, судді: Слободін М.М., Терещенко О.І.) у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог, щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз",

2) Публічне акціонерне товариство "Харківгаз"

про спонукання укласти договір,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" (далі - ПАТ "Укрнафта") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" (далі - ТОВ "Харківгаз Збут") про спонукання укласти договір переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії населення та релігійних організацій на 2016-2017рр. у редакції позивача.

Позовні вимоги обґрунтовуються ухиленням відповідача від укладання договору на перетікання природного газу та підписання актів прийому-передачі газу всупереч вимог чинного законодавства в сфері газопостачання.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.07.2017 у справі № 922/1592/17 (суддя Калініченко Н.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 (Россолов В.В. - головуючий, судді: Слободін М.М., Терещенко О.І.), у задоволенні позову відмовлено.

Судовий акт місцевого суду мотивовано положеннями пункту 3 частини 1 статті 3, статей 6, 626- 629, 638, 649, частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 174, частин 1, 3 статті 179, статті 187, частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК), пункту 2 глави 1 та пунктів 3, 7 глави 3 розділу 1, підпункту 5 пункту 2 глави 7 розділу 31 Кодексу газотранспортної системи (далі - КГТС), пунктів 27, 42, 43 частини 1 статті 1, статті 4, абзаців 1, 9 частини 6 статті 11, частини 1 статті 23 Закону України від 09.04.2015 № 329-VІІІ "Про ринок природного газу" (далі - Закон № 329-VІІІ), частини 3 статті 15 Закону України від 02.03.2015 № 1775-ІІІ "Про ліцензування видів господарської діяльності" (далі - Закон № 1775-ІІІ), пунктів 2, 3 постанови Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 16.02.2017 № 201 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу" (далі - постанова НКРЕКП № 201), пункту 12 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 (далі - Положення № 758), яке діяло до 31.03.2017 включно, пунктів 10, 11, 13, 14 аналогічного Положення від 22.03.2017 № 187 (далі - Положення № 187), чинного з 01.04.2017, статей 43, 33 Господарського кодексу України (далі - ГПК) в редакції, чинній до 15.12.2017, та доповнений апеляційним судом положеннями статті 173 ГК, враховуючи які суди дійшли висновку, що позивач протиправно просить визнати укладеним спірний правочин з 01.04.2016, тобто за минулий період, незважаючи на те, що чинним законодавством такої можливості не передбачено.

Крім того, позивачем не доведено наявності правових підстав або прямої вказівки закону, яка би встановлювала обов'язковість укладення спірного договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами. При цьому, оскільки позивач не є оператором газотранспортної системи (далі - ГТС), застосування тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, що затверджений для іншої юридичної особи - суб'єкта ринку природного газу (Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"; далі - ПАТ "Укртрансгаз") відповідно до ліцензованої діяльності газорозподільних підприємств, до вартості послуг з транспортування внутрішньопромисловими мережами є неправомірним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПАТ "Укрнафта" просить судові акти скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування наведеної ним позиції скаржник посилається на порушення судами положень статті 638 ЦК, статей 181, 188 ГК, пункту 3.1 Розділу ІІІ постанови НКРЕКП від 12.01.2015 № 9 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом" (далі - постанова НКРЕКП № 9), чинної на час направлення пропозиції про укладення договору (02.02.2017), статей 33, 34 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, наголошуючи на тому, що суди: 1) не врахували вимог спеціального законодавства, яким провадження господарської діяльності з постачання природного газу передбачає укладання відповідного договору на переміщення газу; 2) залишили поза увагою факт надання позивачем послуг з переміщення природного газу, власником якого він не є.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Обґрунтовуючи правильність висновків судів попередніх інстанцій, ТОВ "Харківгаз Збут" зазначає, що чинним законодавством про ринок природного газу та трубопровідний транспорт не передбачено норм, які б зобов'язували відповідача укласти спірний правочин.

Так, стверджуючи, що переміщення природного газу здійснюється промисловим трубопроводом, з незрозумілих причин при визначенні вартості послуги використав у проекті угоди розмір плати, який встановлений регулятором (НКРЕКП) для підприємства, яке здійснює надання послуг магістральними трубопроводами (транспортування й розподіл), що є ліцензованим видом діяльності, яка позивачем не здійснюється при цьому відповідач не є кінцевим споживачем такого газу, а тому, на думку відповідача, за умови укладення такого правочину його кінцевою метою є отримання позивачем неправомірної вигоди.

У ціні газу, за якою відповідач постачав природний газ для населення та релігійних організацій, відсутня така складова як вартість за переміщення природного газу внутрішніми трубопроводами.

Між сторонами не укладено будь-яких прямих договорів на придбання природного газу власного видобутку, газ постачається на підставі договорів купівлі-продажу, укладених з Публічним акціонерним товариством "Національна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України"), якими передбачено отримання газу у віртуальних точках ГТС з невизначеним фізичним розташуванням, але у межах, які експлуатуються оператором ГТС (ПАТ "Укртрансгаз"), до яких трубопроводи позивача не мають жодного відношення.

Щодо посилань позивача на обов'язок відповідача здійснювати перерахування коштів з поточних рахунків зі спеціальним режимом використання за використання внутрішньопромислових газопроводів видобувних підприємств, слід зазначити, що нормативний порядок, який регулює суб'єктний склад учасників ринку природного газу, види і порядок перетікання коштів по таким рахункам, не передбачає перерахування коштів за використання внутрішньопромислових трубопроводів.

Отже, немає підстав для укладення договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, адже згідно з договором купівлі-продажу право власності на газ у відповідача виникає з моменту його отримання у точці входу газотранспортної системи, до якої промислові трубопроводи позивача не мають жодного відношення, оскільки ПАТ "Укрнафта" не є оператором ГТС.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а висновки попередніх судових інстанцій є правомірними, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.02.2017 позивач (виконавець) направив на адресу відповідача (замовника) проект договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами (надалі - договір), за яким виконавець має надати замовнику послуги з переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу, який постачається замовником для забезпечення потреб споживачів категорії населення та релігійних організацій до пунктів призначення - газорозподільних станцій, а замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, які передбачені умовами цього договору.

Проект договору отримано відповідачем 09.02.2017, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

22.02.2017 позивач отримав лист від відповідача з непідписаним проектом договору з причин відсутності підстав для його укладення, оскільки відповідач не є замовником транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами позивача.

ПАТ "Укрнафта", не погоджуючись з такими діями ТОВ "Харківгаз Збут", з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів, звернулося із позовом про спонукання відповідача укласти договір.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову про спонукання ТОВ "Харківгаз Збут" укласти договір на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, зважаючи на таке.

Цивільне законодавство визначає свободу договору однією з пріоритетних засад, що узгоджується з положеннями пункту 3 частини 1 статті 3 ЦК. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 6, 627 ЦК).

Статтею 638 ЦК визначено обставини, за яких договір вважається укладеним - досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору. Крім того, статтею 649 ЦК передбачено порядок вирішення судом розбіжностей, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом.

Оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо укладання договору та існують розбіжності з тлумачення вимог законодавства стосовно обов'язковості підписання правочину з надання послуг по переміщенню природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, наявні підстави для врегулювання такого спору в судовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 306 ГК транспортування продукції трубопроводами є окремим видом господарської діяльності, що регулюється зокрема нормами цього Кодексу.

Така діяльність підлягає ліцензуванню та пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою (далі - ГТС) з метою доставки до іншої ГТС, газорозподільної системи (далі - ГРС), газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу; ГТС - технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об'єктами і спорудами, пов'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу (пунктом 7, 45 частини 1 статті 1 Закону № 329-VІІІ).

Поняття трубопровідного транспорту та його видові відмінності наведено у спеціальному законодавстві, яким визначено, що магістральним трубопроводом є технологічний комплекс, функціонуючий як єдина система, до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів. Промисловими трубопроводами (приєднаними мережами) є всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо (стаття 1 Закону України від 15.05.1996 № 192/96-ВР "Про трубопровідний транспорт"; далі - Закон № 192/96-ВР).

Статтею 32 Закону № 329-VІІІ визначено, що транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому КГТС та іншими нормативно-правовими актами. За договором транспортування природного газу оператор ГТС зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору ГТС встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу. Типовий договір транспортування природного газу затверджується регулятором (НКРЕКП).

НКРЕКП, як регулятор ГТС затвердила постановою від 30.09.2015 № 2493 КГТС, яким визначено правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування ГТС України та передбачено, що лише оператор ГТС здійснює її експлуатацію (пункт 4 глави 3 розділу 1 КГТС).

При цьому, договір транспортування укладається між оператором ГТС та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого регулятором, за яким оператор надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування) на період та умовах, визначених договором, а замовник оплачує оператору вартість отриманих послуг (пункт 5 глави 3 розділу 1 КГТС).

Наразі оператором ГТС є юридична особа, яка не є складовою вертикально інтегрованої організації і здійснює свою господарську діяльність незалежно від діяльності з видобутку, розподілу, постачання природного газу, діяльності оптових продавців, тобто не може здійснювати зазначені види діяльності, окрім транспортування в межах ГТС (частина 1 статті 23 Закону № 329-VІІІ).

Діяльність з транспортування природного газу є монопольним видом діяльності, яка регулюється НКРЕКП відповідно до вимог Закону України від 20.04.2000 № 1682-ІІІ "Про природні монополії", що узгоджується із пунктом 1 глави 1 розділу 3 КГТС. Така діяльність пов'язана з проектуванням, будівництвом, ремонтом та експлуатацією об'єктів трубопровідного транспорту і здійснюється на підставі ліцензії (стаття 13 Закону № 192/96-ВР), а постановою НКРЕКП від 28.02.2013 № 211 "Про видачу ліцензії з транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами ПАТ "Укртрансгаз" визначено ПАТ "Укртрансгаз" таким оператором.

Зі свого боку, постачальником природного газу є суб'єкт господарювання, який здійснює ліцензійну діяльність із постачання природного газу, шляхом реалізації його безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів (пункти 27-28 частини 1 статті 1 Закону № 329-VІІІ).

Судами достеменно встановлено, що позивач не є оператором ГТС і договорів на транспортування природного газу між позивачем та відповідачем, відповідно немає.

Разом із тим, чинне законодавство, в тому числі спеціальне, щодо здійснення господарської діяльності з постачання природного газу не містить імперативних норм щодо укладення договорів переміщення природного газу, як і не затверджено типового договору, обов'язкового для укладання певними суб'єктами господарювання, тоді як згідно з частиною 3 статті 179 ГК обов'язковість укладення господарського договору повинна встановлюватися прямою вказівкою закону.

Отже, задоволення позову про спонукання укласти правочин можливе лише за умов наявності правовідношення, в силу якого сторони зобов'язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього, чого не вбачається за наведених обставин і позивачем протилежного не доведено.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.03.2018 у справі № 927/665/17 та від 27.03.2018 у справі № 920/405/17.

Отже, оскаржувані судові акти є такими, що ухвалені з дотриманням вимог матеріального та процесуального закону, а тому підстав для їх скасування немає.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Позивач аргументує обов'язковість укладення договору на переміщення газу вимогами постанови НКРЕКП № 9, якою провадження господарської діяльності з постачання природного газу дозволяється за умов укладення відповідних договорів.

Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, зважаючи на таке.

Постанова НКРЕКП № 9, яка діяла до 25.03.2017, передбачала, що ліцензіат мав укладати договори на купівлю-продаж природного газу, постачання природного газу та у передбачених законодавством випадках договори на транспортування та/або розподіл природного газу відповідно до типових договорів, затверджених в установленому законодавством України порядку. Зазначена постанова не передбачала укладання правочинів на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами газовидобувної компанії. Вказані умови здійснення ліцензійної господарської діяльності з постачання газу висвітлено у чинній постанові НКРЕКП № 201.

Позивач стверджує, що надає послуги з переміщення газу внутрішньопромисловими трубопроводами, які є складовою частиною технологічного процесу видобутку вуглеводної сировини, не є відокремленим видом господарської діяльності, але мають бути унормовані та за них окремо мають бути сплачені кошти. Між іншим, газ фактично купується відповідачем за договорами, укладеними з ПАТ "НАК "Нафтогаз України". Тому зазначені доводи скаржника є помилковими, оскільки, як вже зазначалося, переміщення газу може здійснюватися лише ліцензійною організацією, уповноваженою на його транспортування - оператором, яким не є позивач, а відсутність унормованого обов'язку і типового договору на послуги з переміщення газу внутрішньопромисловими трубопроводами виключає обов'язок відповідача з укладення такого правочину.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданим сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень на них, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову про спонукання до укладання договору.

Отже, оскаржувані судові акти ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права (пункту 3 частини 1 статті 3, статей 6, 626- 629, 638, 649, частини 1 статті 901 ЦК, статей 173, 174, частин 1, 3 статті 179, статті 187, частини 1 статті 193 ГК, пункту 2 глави 1 та пунктів 3, 7 глави 3 розділу 1, підпункту 5 пункту 2 глави 7 розділу 31 КГТС, пунктів 27, 42, 43 частини 1 статті 1, статті 4, абзаців 1, 9 частини 6 статті 11, частини 1 статті 23 Закону № 329-VІІІ, частини 3 статті 15 Закону № 1775-ІІІ, пунктів 2, 3 постанови НКРЕКП № 201, пункту 12 Положення № 758, яке діяло до 31.03.2017 включно, та пунктів 10, 11, 13, 14 Положення № 187, чинного з 01.04.2017, статей 43, 33 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017).

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК, в редакції, чинній з 15.12.2017, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені ПАТ "Укрнафта" в касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав відмови у задоволенні позову про спонукання до укладання договору і фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що з огляду на положення статті 300 ГПК, в редакції, чинній з 15.12.2017, не відноситься до повноважень касаційної інстанції, тому немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення і постанови.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК в редакції, чинній з 15.12.2017, слід покласти на скаржника.

Зважаючи на викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 10.07.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 у справі № 922/1592/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

І.В. Кушнір