Історія справи

Постанова КГС ВП від 22.12.2019 року у справі №910/2112/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/2112/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Пількова К. М., Дроботової Т. Б.,

секретар судового засідання - Савінкова Ю. Б.,

за участю представників:

позивача - Сікачов С. Ю. (адвокат),

відповідача - Каракаця О. Р. (адвокат),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Таунсенд"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2019 (судді:

Кравчук Г. А., Агрикова О. В., Коробенко Г. П. )

та рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 (суддя Удалова О. Г. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Таунсенд"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання недійсним договору фінансового лізингу,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація Таунсенд" (далі - ТОВ "Корпорація Таунсенд") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк") про визнання недійсним договору фінансового лізингу.

1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу від 01.07.2016 № 4К16057ЛИ (далі - договір) суперечить вимогам статей 203, 215 Цивільного кодексу України та статі 18 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки не містить умови щодо зобов'язання АТ КБ "Приватбанк" повернути лізингові платежі в разі дострокового розірвання договору з ініціативи банку. Крім того, при укладенні договору сторонами не було дотримано положення статей 210, 220 Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення договору та державної реєстрації права користування нерухомим майном, що свідчить про нікчемність договору та є підставою для визнання його недійсним.

1.3. У відзиві на позов АТ КБ "Приватбанк" просить відмовити в задоволенні позову з підстав відсутності законодавчо закріпленого обов'язку з нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2019, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано тим, що положення Закону України "Про фінансовий лізинг" та параграфу 6 глави 58 Цивільного кодексу України не містять норми про обов'язкове нотаріальне посвідчення договору лізингу, та сторонами відповідна умова в договорі також не передбачена. Крім того, підписавши договір, позивач погодився із викладеними в ньому умовами, а тому твердження останнього про несправедливість умов оспорюваного договору є необґрунтованими.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ "Корпорація Таунсенд" у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від
14.05.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від
30.09.2019, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

3.2. На думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги, що оскільки предметом договору є нерухоме майно, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 657 Цивільного кодексу України, в якій йдеться про обов'язковість нотаріального посвідчення такого типу договорів.

3.3. Також заявник не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що до правовідносин фінансового лізингу не застосовуються положення статей 793, 794 Цивільного кодексу України, та зауважує на неврегульованості нормами Закону України "Про фінансовий лізинг" питання щодо нотаріального посвідчення договорів фінансового лізингу.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 01.07.2016 між АТ КБ "Приватбанк" (банк) та ТОВ "Корпорація Таунсенд" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 4К16057ЛИ, відповідно до пункту 1.1 якого банк, який є власником нерухомого майна, зазначеного в додатку № 1 до договору, передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка у платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів - у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

4.3. Згідно з умовами пункту 1.2 договору на дату його укладення загальна вартість майна становила 289 645 381,00 грн.

4.4. Пунктом 2.1 договору визначено, що розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком № 2.

4.5. За змістом підпунктів пункту 2.3 розділу 2 договору лізингоодержувач сплачує банку:

- винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)" у розмірі 500,00
грн у день укладання цього договору;

- відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, зазначений в додатку 2;

- у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по оплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 24% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку № 2;

- лізингоодержувач сплачує банку на відповідний рахунок, зазначений у п. 1.4 цього договору, винагороду за користування майном, отриманим в лізинг, у розмірі, що визначається за наведеною формулою.

Розрахунок винагороди здійснюється 25-го числа кожного поточного місяця, починаючи з дати прийому-передачі майна у лізинг. Нарахування та сплата винагороди здійснюється щомісячно з 25-го числа по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, зазначений в додатку 2, або дату остаточного погашення заборгованості за цим договором у день дострокового повного виконання зобов'язань за цим договором. У випадку несплати винагороди за користування майном, отриманим в лізинг, у зазначений термін, винагорода вважається простроченою.

4.6. Пунктом 5.2.1 договору визначено обов'язок банка передати майно в платне користування лізингоодержувачу на умовах та в строки, що обумовлені цим договором. Після сплати всієї суми лізингових платежів та інших платежів, що передбачені цим договором, передати майно у власність лізингоодержувача та документ, що підтверджує повну сплату платежів за цим договором.

4.7. Відповідно до пункту 6.2.11 договору лізингоодержувач зобов'язується сплачувати банку винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)", лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна), відсоткову винагороду за користування майном, винагороду за користування майном отриманим в лізинг та інші витрати банка, безпосередньо пов'язані з цим договором.

4.8. Згідно з пунктом 7.1 договору у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород, останній сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється у гривні.

4.9. За змістом пункту 9.1 договору строк його дії встановлений з дати підписання договору по 25.06.2036. У частині невиконаних сторонами зобов'язань договір діє до повного їх виконання. Зазначений строк може бути змінено у разі дострокового виконання зобов'язань лізингоодержувача за договором, у випадку розірвання договору.

4.10. Відповідно до пункту 9.2 договору останній набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору обумовлений строком лізингу. Договір втрачає свою силу після виконання сторонами усіх зобов'язань за ним.

4.11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору банк, як власник нерухомого майна, передав ТОВ "Корпорація Таунсенд" за актом прийому-передачі від 01.07.2016 № 1 (додаток № 3 до договору) наступне нерухоме майно:

- товарний склад, А, площею 250,8 м 2, майстерню, Б, площею 47,6 м 2, операторну маслогрупи, В, площею 25,6 м 2, розливочну, Г, площею 31,4 м 2, ганок ІІ; операторну, Д, площею 23,4 м 2, адміністративну будівлю, Е, площею 327,5 м 2, ганок І; заглиблене приміщення, Ж, площею 43,5 м 2, огорожу 1,2, загальною площею 749,8 м 2, що розташовані за адресою: Черкаська область, Монастирищенський район, с. Сатанівка, вул. Леніна, буд. 7;

- будівлю пождепо, А, площею 39,6 м 2, прибудову, а; прохідну, Б, площею 16,9 м 2, насосну № 1, В, площею 51,0 м 2, виробничий склад, Г, площею 272,6 м 2, склад мобрезерву, Д, площею 51,5 м 2, прибудову, д; обмивочний пункт, К, площею 45,9 м 2, лабораторію, Л, площею 29,1 м 2, погріб, М, площею 13,1 м 2, розливочну № 2, Н, площею 32,8 м 2, розливочну № 1, О, площею 43,3 м 2, склад бочкотари, П, площею 99,1 м 2, підвал, Р, площею 14,3 м 2, адмінбудівлю, С, площею 41,9 м 2, прибудову, с; червоний куточок, Т, площею 68,5 м 2, прибудову, т; вбиральню, Ш; насосну № 2, Х, площею 32,3 м 2, колодязь, Ч, що розташовані за адресою:

Черкаська область, Шполянський район, м. Шпола, вул. Соборна (колишня вулиця Леніна), буд. 131;

- літ. А, адміністративну будівлю цегляну, площею 262,8 м 2, літ. Б, трансформаторну підстанцію цегляну, площею 50,6 м 2, літ. В, склад цегляний, площею 77,2 м 2, літ. Г, майстерню цегляну, площею 240,1 м 2, літ. Д, прохідну цегляну, площею 14,7 м 2, літ. Е навіс, 1 огорожу з/б плити, 2 огорожу сітка металева, загальною площею 645,4 м 2, що розташовані за адресою: Черкаська область, Лисянський район, смт. Лисянка, вул. Колгоспна, буд. 28;

- адміністративну будівлю А-1, площею 153,5 м 2, пожежне депо Б, б, площею 42,3 м 2, водонасосну, В, площею 21,2 м 2, обмивочний пункт, Г, площею 46,3 м 2, приміщення для зберігання проб, Ж; туалет, 3; насосну, К, площею 48,0 м 2, резервуар для палива V-2000 куб. м., І; резервуар для палива V-1000 куб. м., ІІ; резервуар для палива V-700 куб. м., ІІІ; резервуар для палива V-700 куб. м., ІV; резервуар для палива V-100 куб. м., V; резервуар для палива V-100 куб. м., VІ; резервуар для палива V-200 куб. м., VІІ; резервуар для палива V-200 куб. м., VІІІ; резервуар для палива V-200 куб. м., ІХ; асфальтове покриття, Х; пожрезервуар V-10 куб. м., ХІ; артезіанську свердловину, ХІІ; огорожу 1,2,3, що розташовані за адресою: Черкаська область, Драбівський район, с.

Драбове-Барятинське, вул. Заводська, 17.

4.12. Пунктом 5.1.8 договору передбачено, що банк має право відмовитися від договору і вимагати повернення майна, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови банку від договору, договір є розірваним з дати зазначеної банком у повідомленні про відмову від договору.

4.13. За умовами пункту 8.2 договору останній підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою банка шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за 3 (три) дні, у наступних випадках:

- у випадку невиконання лізингоодержувачем зобов'язань з належного/цільового використання майна, збереження майна. Не отримання згоди банку у встановлених договором випадках;

- у випадку одержання ухвали про порушення справи про банкрутство, постанови про накладення арешту на майно, вироку суду про конфіскацію майна лізингоодержувача;

- у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 (тридцять) днів. Порушення строків сплати винагород за договором;

- у випадку, якщо майно знищене, пошкоджене та не може бути відновлене (у повідомленні банк зазначає суму збитків та санкцій).

4.14. У випадку розірвання цього договору, майно повинно бути повернуто лізингоодержувачем у термін розірвання, за актом прийому-передачі майна в тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу (пункт 8.3 договору).

4.15. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з простроченням сплати позивачем відсоткової винагороди за користування майном понад 30 днів, відповідач повідомленням від 31.05.2017 № Э.Upr 1/3-67102 повідомив позивача про розірвання договору з 15.06.2017.

4.16. Суди також встановили, що 15.06.2017 сторонами підписано акт прийому-передачі майна, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв належне йому на праві власності нерухоме майно з лізингового користування.

4.17. Предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору фінансового лізингу.

4.18. За змістом статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.

4.19. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

4.20. Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

4.21. Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Статтею 203 Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

4.22. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений (стаття 209 Цивільного кодексу України).

4.23. Згідно з частиною 4 статті 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

4.24. За змістом статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом (частина друга наведеної статті).

4.25. З аналізу частини 2 статті 806 Цивільного кодексу України та параграфу 1 Глави 58 Цивільного кодексу України слідує, що у частині 2 статті 806 Цивільного кодексу України закріплена бланкетна норма, яка відсилає до загальних положень про договір найму.

Отже, до договору лізингу можуть субсидіарно застосовуватися тільки норми параграфу 1 Глави 58 Цивільного кодексу України, а не інші параграфи цієї глави.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Подібну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 915/865/17, від 08.10.2019 у справі № 910/2153/19, від 31.10.2019 у справі № 910/2219/19, від 21.11.2019 у справі № 910/2233/19 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

4.26. Наведені положення правових норм також свідчать про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин, що виникли за договором фінансового лізингу, положень статті 657 Цивільного кодексу України, в якій йдеться про обов'язковість нотаріального посвідчення правочинів купівлі-продажу нерухомого майна.

4.27. Таким чином, як встановлено судами попередніх інстанцій, жодних домовленостей між сторонами про нотаріальне посвідчення договору або його державну реєстрацію не було досягнуто, та положеннями чинного законодавства вчинення таких дій обов'язковим також не визнано.

4.28. Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції, що укладений між сторонами договір не потребує нотаріального посвідчення, у зв'язку з чим підстави вважати такий договір нікчемним відсутні.

4.29. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному статтею 236 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

5.3. Згідно зі Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.4. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.5. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.7. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржених у справі постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції не вбачається.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Таунсенд" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 у справі № 910/2112/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді К. М. Пільков

Т. Б. Дроботова