Історія справи

Ухвала КГС ВП від 07.11.2019 року у справі №906/329/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 906/329/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НТД-Україна"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 (у складі колегії суддів: Філіпова Т. Л. (головуючий), Гудак А. В., Бучинська Г. Б. )

та рішення Господарського суду Житомирської області від 24.07.2019 (суддя Лозинська І. В. )

у справі № 906/329/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НТД-Україна"

до Державного підприємства "Липницький спиртовий завод",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт",

про стягнення 476 947,10 грн,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "НТД-Україна" (далі - ТОВ "НТД-Україна") звернулося до суду з позовом до Державного підприємства "Липницький спиртовий завод" (далі - ДП "Липницький спиртовий завод") про стягнення 476 947,10 грн, у тому числі 188 361,30 грн - основний борг, 46 612,95
грн - 3 % річних, 18 836,13 грн - штраф, 14 398,03 грн - пеня, 208 738,69 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки від 26.12.2006 № 77 у частині розрахунків за поставлений позивачем товар протягом грудня 2010 року - січня 2011 року, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість в сумі 188 361,30 грн, яку позивач просив стягнути на свою користь з урахуванням нарахованих за період з 22.12.2010 по
05.04.2019 сум штрафу та пені відповідно до пунктів 5.3,5.4 договору, а також 3 % річних та інфляційних втрат.

ДП "Липницький спиртовий завод" проти позову заперечило та заявило про застосування позовної давності.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 10.04.2019 до участі у справі як третю особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (далі - ДП "Укрспирт").

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 24.07.2019, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від
08.10.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано пропуском позивачем строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, що є самостійною підставою для відмови в позові відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у жовтні 2019 року ТОВ "НТД-Україна" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Водночас ТОВ "НТД-Україна" просило покласти на відповідача судові витрати та стягнути з останнього на користь позивача судові витрати в сумі 82 197,50 грн.

Касаційну скаргу ТОВ "НТД-Україна" обґрунтовує, зокрема тим, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилася та обставина, що відзив у справі, у якому міститься заява про застосування позовної давності, підписано директором відповідача Таргонською В. І., яка є неуповноваженою особою, оскільки документи від імені відповідача має право підписувати саме голова комісії з припинення юридичної особи, отже, судами допущено порушення частини 4 статті 105 ЦК та частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"; судом першої інстанції безпідставно застосовано позовну давність за відсутності належної заяви відповідача; заява відповідача по суті справи подана із порушенням встановленого строку за відсутності клопотання про відновлення процесуального строку на її подання, тому суд мав залишити таку заяву без розгляду.

ДП "Укрспирт" у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 26.12.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Етол-Україна" (постачальник; найменування змінено на ТОВ "НТД-Україна ") і ДП "Липницький спиртовий завод" (покупець) укладено договір поставки № 77, за умовами якого постачальник зобов'язався поставляти покупцеві товар в асортименті, кількості та за ціною, що визначений у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору, вільний від прав та претензій третіх осіб, а покупець - прийняти товар та оплатити його вартість (пункт 1.1).

Відповідно до пункту 1.2 договору товар поставляється покупцю окремими партіями.

Кожна партія товару визначається заявкою покупця (яка подається як в усній формі телефонним зв'язком, так і в письмовій формі факсом, електронним повідомленням), в якій зазначається: найменування товару, кількість товару, що повинна постачатися в конкретній партії, асортимент тощо.

Згідно з пунктом 3.1 договору кожна партія товару має бути поставлена покупцю не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання відповідної заявки. Заявка покупцем може коригуватися та вважається прийнятою, якщо подана не пізніше за 30 календарних днів до дати поставки товару.

У момент поставки (передачі у власність) товару постачальник зобов'язався передати покупцю на відповідну партію товару податкову накладну, видаткову накладну, оригінал або належним чином завірені копії документів згідно з пунктом
2.1 договору. Датою поставки вважається дата передачі товару покупцю (пункти
3.2,3.3 договору).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що оплати за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку не пізніше 14-ти календарних днів з моменту поставки продукції.

На виконання умов договору постачальник поставив покупцю товар на суму 188
361,30 грн, що підтверджено видатковими та податковими накладними від
07.12.2010,27.12.2010 і 10.01.2011.

У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором, позивачем направлено відповідачеві претензію від 20.02.2011 № 02-2011, яка залишилася без відповіді та задоволення.

Згідно з актом звіряння взаєморозрахунків станом на 30.06.2011 відповідачем підтверджено суму боргу у розмірі 188 361,30 грн.

Неналежне виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки від
26.12.2006 № 77 у частині розрахунків за поставлений позивачем товар протягом грудня 2010 року - січня 2011 року стало підставою для звернення ТОВ "НТД-Україна" з позовом про стягнення з ДП "Липницький спиртовий завод" заборгованості в сумі 188 361,30 грн, а також нарахованих за період з 22.12.2010 по 05.04.2019 штрафних санкцій відповідно до пунктів 5.3,5.4 договору, а також 3 % річних та інфляційних втрат у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання.

Водночас до винесення судом першої інстанції рішення ДП "Липницький спиртовий завод" відповідно до частини 3 статті 267 ЦК заявило про сплив позовної давності за заявленими позивачем вимогами.

Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовна давність (стаття 256 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК позовна давність застосовується за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Судами попередніх інстанцій установлено, що станом на час розгляду справи доказів оплати ДП "Липницький спиртовий завод" поставленого товару на суму 188
361,30 грн відповідно до умов договору поставки від 26.12.2006 № 77 матеріали справи не містять, а відповідачем таких доказів не надано.

Разом із тим відповідачем було заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача.

Вирішуючи питання про застосування наслідків спливу позовної давності, суду належить встановити початок її перебігу.

За загальним правилом про початок перебігу позовної давності відповідно до частини 1 статті 261 ЦК відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 ЦК).

Судами попередніх інстанцій установлено, що обставини поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 188 361,30 грн підтверджено видатковими накладними: від 07.12.2010 № 00-12060002 на суму 71 494,80 грн, від 27.12.2010 № 00-12230004 на суму 79 744,20 грн, від 10.01.2011 № 00-01100001 на суму 37
122,30 грн, а також податковими накладними від 07.12.2010,27.12.2010 та
10.01.2011.

З огляду на пункт 4.1 договору поставки від 26.12.2006 № 77 відповідач мав розрахуватися за поставлений товар починаючи з 22.12.2010,11.01.2011,25.01.2011, однак оплати проведено не було.

Таким чином відповідно до частини 5 статті 261 ЦК у цьому випадку перебіг строку позовної давності розпочався з 22.12.2010,11.01.2011,25.01.2011 та відповідно закінчився 22.12.2013,11.01.2014 та 25.01.2014.

Проте, за встановлених судами обставин, ТОВ "НТД-Україна" з відповідним позовом до суду звернулося 06.04.2019, тобто поза межами трирічного строку позовної давності.

Будь-яких обставин поважності причин пропуску позивачем зазначеного строку судами попередніх інстанцій установлено не було, а позивачем таких обставин належними і допустимими доказами відповідно до статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) не доведено.

Крім того, за висновками судів попередніх інстанцій, наведені позивачем обставини, які б свідчили про зупинення перебігу позовної давності, не знайшли свого доказового підтвердження під час розгляду справи, а посилання позивача, як на підставу зупинення перебігу позовної давності, на положення Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" правомірно відхилено судами, оскільки положення Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" регулюють відносини, пов'язані саме з примусовою реалізацією майна, зокрема, державних підприємств за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, чого у цій справі встановлено не було; при цьому зупинення перебігу строку позовної давності не випливає прямо з положень Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" і правового статусу самого підприємства, а є наслідком застосування цих норм у конкретних обставинах.

З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не був позбавлений права та можливості звернутися до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача відповідних сум у межах строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги ТОВ "НТД-Україна" про те, що заяву про застосування позовної давності підписано директором відповідача Таргонською В. І., яка є неуповноваженою особою, оскільки документи від імені відповідача має право підписувати саме голова комісії з припинення юридичної особи Дмітрієв А. Ю., тому судами попередніх інстанцій незаконно враховано цю заяву під час розгляду справи, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки за встановлених судами обставин, що підтверджуються матеріалами справи, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 04.07.2019, Таргонська В. І. як директор відповідача є особою, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи, отже, ця особа мала право підпису заяви про сплив позовної давності.

Зазначеним спростовуються доводи позивача про порушення судами попередніх інстанцій положень частини 4 статті 105 ЦК та частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Посилання ТОВ "НТД-Україна" у касаційній скарзі на те, що судом застосовано позовну давність у цій справі з власної ініціативи за відсутності належно оформленої заяви відповідача, визнаються судом касаційної інстанції безпідставними, оскільки по-перше, чинним законодавством не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про застосування позовної давності; по-друге, залишення судом першої інстанції без розгляду відповідно до частини 2 статті 118 ГПК відзиву відповідача, у якому містилася заява про застосування позовної давності, за наведених судом обставин не спричинило залишення без розгляду заяви про застосування позовної давності, як помилково вважає позивач; по-третє, судом першої інстанції заяву відповідача про сплив позовної давності за заявленими позовними вимогами правомірно визнано достатньою підставою для застосування позовної давності відповідно до положень статті 267 ЦК, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

Разом із тим відповідно до частини 3 статті 267 ЦК заяву про застосування позовної давності сторона у спорі може зробити до винесення рішення судом, тому доводи ТОВ "НТД-Україна" про те, що відповідачем не було заявлено клопотання про відновлення процесуального строку на подання такої заяви, не ґрунтуються на вимогах закону та встановлених у справі фактичних обставинах подання відповідачем відповідної заяви до винесення рішення судом першої інстанції.

У сукупності оцінивши надані сторонами докази та правильно застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Загалом обґрунтування касаційної скарги стосується повторного дослідження обставин, що вже були встановлені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та переоцінки тих доказів, які вже оцінювалися судом в процесі розгляду цієї справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом також враховано практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації ", "Нєлюбін проти Російської Федерації", згідно з якою повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких під час розгляду цієї справи встановлено не було.

Ураховуючи зазначені положення законодавства та обставини, установлені судом, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення постановлено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у порядку статті 129 ГПК покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НТД-Україна" залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 та рішення Господарського суду Житомирської області від 24.07.2019 у справі № 906/329/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: І. С. Міщенко

В. Г. Суховий