Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.02.2018 року у справі №915/1619/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 915/1619/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Жукова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Гаращенко Т.М.

за участю представника ТОВ "ЕКОПІК-Україна" - Педака С.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОПІК-Україна"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.06.2017

та постанову Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2017

у справі № 915/1619/16

за заявою ОСОБА_5

до Фізичної особи ОСОБА_6

про банкрутство,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до господарського суду з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи ОСОБА_6 в порядку, передбаченому ст.ст. 90-91 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.01.2017 порушено провадження у справі № 915/1619/16 про банкрутство фізичної особи ОСОБА_6 (далі - ФО ОСОБА_6), введено мораторій на виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 24.01.2017 у справі №915/1619/16 (суддя Ткаченко О.В.) ФО ОСОБА_6 визнано банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Захарєву Я.В.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 у справі № 915/1619/16 (судді: Лашин В.В. - головуючий, Богатир К.В., Лавриненко Л.В.) апеляційну скаргу ТОВ "ЕКОПІК-Україна" залишено без задоволення, а постанову господарського суду Миколаївської області від 24.01.2017 у справі № 915/1619/16 -без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ТОВ "ЕКОПІК-Україна" звернулося з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.06.2017, постанову Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2017 у справі № 915/1619/16 та припинити провадження у справі.

Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень заявник зазначає порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права. Зокрема, заявник касаційної скарги посилається на те, що:

- судом безпідставно порушено провадження у даній справі про банкрутство, оскільки 09.07.2014 до Єдиного державного реєстру було внесено запис про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_6, тоді як Закон про банкрутство не передбачає можливість порушення справи про банкрутство після внесення запису про державну реєстрацію припинення суб'єкта підприємницької діяльності;

заборгованість ФО ОСОБА_6 перед ініціюючим кредитором ОСОБА_5 виникла не у зв'язку із здійсненням боржником підприємницької діяльності, тому її подальше стягнення в процедурі банкрутства суперечить вимогам ст. ст. 90-91 Закону про банкрутство

У відзиві на касаційну скаргу ліквідатор банкрута - арбітражний керуючий Захарєва Я.В. проти поданої касаційної скарги заперечує та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін. Обґрунтовуючи свою позицію, ліквідатор банкрута зазначає про те, що:

- ФОП ОСОБА_6 уклав договір поруки від 02.03.2012 у зв'язку із здійсненням підприємницької діяльності, з метою отримання прибутку, а саме: набуття прав кредитора ПП "ВІКІ" на суму 820 442,68 євро;

- станом на дату укладення договору поруки ОСОБА_6 був зареєстрований як ФОП та уклав даний договір як ФОП;

- статус боржника за договором поруки від 02.03.2012, як ФОП, вже встановлений рішенням Заводського суду м. Миколаєва у справі № 487/3868/15-ц та не підлягають доказуванню в даній справі;

- виходячи з аналізу норм ЦК України (ст. ст. 52, 53) та Закону про банкрутство (ч. 1, 3 ст. 90, ч. 4, 11 ст. 91) передбачено можливість порушення справи про банкрутство після внесення запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП;

- ст. ст. 90-91 Закону про банкрутство передбачено обов'язок суду порушувати справу про банкрутство та визнавати банкрутом саме фізичну особу, а не ФОП;

- заявник касаційної скарги не набув статусу учасника у справі про банкрутство ФО ОСОБА_6, оскільки його не визнано кредитором ухвалою господарського суду першої інстанції, відтак не має права касаційного провадження.

Вважаючи безпідставними доводи ліквідатора банкрута - арбітражного керуючого Захарєвої Я.В., ТОВ "ЕКОПІК-Україна" було подано до Касаційного господарського суду відповідь на відзив. Зокрема, ТОВ "ЕКОПІК-Україна" зазначено про те, що:

- зобов'язання, які виникли з договору поруки, укладеного в забезпечення виконання зобов'язань інших осіб, не є господарськими;

- одне лише зазначення в преамбулі до договору поруки від 03.03.2012 про те, що він підписується фізичною особою-підприємцем не робить заборгованість по ньому такою, що виникла у зв'язку зі здійсненням ним господарської діяльності;

- суди не звернули уваги, що ОСОБА_6 не є громадянином України, а чинним Законом про банкрутство не передбачено можливість здійснення процедури банкрутства іноземців;

- суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили підстав для розгляду у справі про банкрутство вимог до іноземної особи, яка не проживає (не зареєстрована) та не здійснює господарську діяльність на території України;

- постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 у справі №915/1997/14 про банкрутство ПП "Вікі" при розгляді вимог ОСОБА_10, які виникли на підставі договору поруки від 03.03.2012 та кредитному договорі № 23/КВ-07 від 03.12.2007, встановлено, що ПП "Вікі" частково виконало свій обов'язок, оплативши 15.03.2012 борг перед ОСОБА_5 в сумі 7 300 000,00 грн., а тому заборгованість ОСОБА_6 перед ОСОБА_5 не може становити 20 330 569, 61 грн.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представника скаржника, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу та відповіді на відзив, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, ухвалюючи рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, враховуючи положення ст.ст. 90-92 Закону про банкрутство, виходив з того, що 27.07.2000 проведена державна реєстрація ФОП ОСОБА_6, а 09.07.2014 проведена державна реєстрація припинення його підприємницької діяльності; заява кредитора про порушення справи про банкрутство боржника ґрунтується на тому, що ФО ОСОБА_6 нездатний виконати обов'язок із сплати заборгованості перед кредитором - ОСОБА_5 за укладеним ними договором поруки від 03.03.2012, в забезпечення виконання зобов'язань ПП "Вікі" перед кредитором за кредитним договором від 03.12.2007 № 23/КВ-07 (зі змінами та доповненнями до нього) на загальну суму 20 332 396,61 грн. При цьому, місцевий суд встановив, що вказана заборгованість підтверджується рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 23.06.2015 у справі № 487/3868/15-ц (провадження № 2/487/1831/15), кредитним договором на відкриття невідновлюваної мультівалютної кредитної лінії від 03.12.2007 № 23/КВ-07, договорами поруки від 03.03.2012, договором банківського вкладу (депозиту) від 06.03.2012 № 011-14507-060312, договором застави майнових прав від 06.03.2012 № 23/КВ-07-1, договором про відступлення права вимоги від 06.03.2012 № 23/КВ-07-2, постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту МЮУ від 15.07.2016 про відкриття виконавчого провадження ВП №51635894.

Однак, колегія суддів Касаційного господарського суду не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо визнання божника банкрутом з огляду на наступне.

Згідно ст. 43 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Відповідно до ст.41 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) справи про банкрутство розглядаються господарськими судами в порядку провадження, передбаченому ГПК, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Провадження по даній справі про банкрутство фізичної особи ОСОБА_6 здійснюється за ст. 90-91 Закону про банкрутство в редакції, чинній після 19.01.2013.

Відповідно до положень ст. 90 Закону про банкрутство правила, передбачені цією статтею, застосовуються до відносин, пов'язаних з визнанням банкрутом фізичної особи за боргами, які виникли у неї у зв'язку зі здійсненням підприємницької діяльності. Підставою для визнання фізичної особи банкрутом є її нездатність задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями та/або виконати обов'язок із сплати обов'язкових платежів. Заява про порушення справи про банкрутство фізичної особи може бути подана в господарський суд фізичною особою, яка є боржником, або її кредиторами.

Згідно з абз. 4 ч. 1 ст. 1 Закону про банкрутство, боржник - суб'єкт підприємницької діяльності (юридична особа або фізична особа - підприємець), неспроможний виконати протягом трьох місяців свої грошові зобов'язання після настання встановленого строку їх виконання, які підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено цим Законом. Фізична особа - підприємець є боржником лише за зобов'язаннями, які виникли у неї у зв'язку зі здійсненням підприємницької діяльності.

Неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності (абз. 9 ч. 1 ст. 1 Закону про банкрутство).

Виходячи з аналізу норм Закону про банкрутство, при винесенні постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури в суді повинен бути доведений факт неплатоспроможності боржника. При цьому законодавець пов'язує встановлення неспроможності суб'єкта господарювання задовольнити вимоги кредиторів безпосередньо із встановленням обставин недостатності майна для задоволення таких вимог.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, кредитором ОСОБА_5 на підтвердження неплатоспроможності ФО ОСОБА_6 до заяви про порушення справи про банкрутство останнього надані рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 23.06.2015 у справі № 487/3868/15-ц (провадження № 2/487/1831/15), кредитний договір на відкриття невідновлюваної мультівалютної кредитної лінії від 03.12.2007 № 23/КВ-07, договори поруки від 03.03.2012, договір банківського вкладу (депозиту) від 06.03.2012 № 011-14507-060312, договір застави майнових прав від 06.03.2012 № 23/КВ-07-1, договір про відступлення права вимоги від 06.03.2012 № 23/КВ-07-2 та постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту МЮУ від 15.07.2016 про відкриття виконавчого провадження ВП № 51635894.

При цьому, доказів того, що грошове зобов'язання ФО ОСОБА_6 в сумі 20 332 396,61 грн., яке на думку ініціюючого кредитора підтверджене вищенаведеними документами, виникло у зв'язку із здійсненням ФО ОСОБА_6 підприємницької діяльності, ОСОБА_5 не надано.

Відповідно до ч.1 ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Ст. 53 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка не спроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.

Отже, кредиторська заборгованість до боржника, у справі про банкрутство, порушеної за ст.ст. 90-91 Закону про банкрутство може ґрунтуватись лише на заборгованості, пов'язаній із здійсненням саме підприємницької діяльності.

Відсутність належних та допустимих доказів того, що зобов'язання фізичної особи виникли у зв'язку із здійсненням ним підприємницької діяльності позбавляє суд можливості встановити неплатоспроможність боржника у справі, порушеної на підставі ст. 90-92 Закону про банкрутство.

Місцевий суд, вирішуючи питання як про наявність підстав для порушення провадження у даній справі, так і щодо визнання боржника банкрутом не перевірив правову природу вимог ініціюючого кредитора, а також того, чи пов"язані підстави виникнення боргу саме із здійсненням ФО ОСОБА_6 підприємницької діяльності.

Так, господарський суд першої інстанції не надав належної оцінки кредитному договору на відкриття невідновлюваної мультівалютної кредитної лінії від 03.12.2007 № 23/КВ-07, договору поруки від 03.03.2012, договору банківського вкладу (депозиту) від 06.03.2012 № 011-14507-060312, договору застави майнових прав від 06.03.2012 № 23/КВ-07-1, договору про відступлення права вимоги від 06.03.2012 № 23/КВ-07-2, а саме, не дослідив зміст названих угод, умов їх укладення, суб'єктний склад сторін у всій низці правочинів, наявність чи відсутність, а також розмір зобов'язання за цими договорами ОСОБА_6, саме як фізичної особи-підприємця.

При цьому, судом першої інстанції не було надано оцінку та не зроблено жодного висновку щодо безспірності вимог ОСОБА_5 до ФО ОСОБА_6 в розумінні ч. 2 ст. 11 Закону про банкрутство, а також не встановлено вартість активів боржника та не здійснено аналізу їх співвідношення з кредиторськими вимогами.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що встановлення активів має значення також в контексті того, що заява про порушення провадження у справі про банкрутство подається боржником лише за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат (ч. 4 ст. 11 Закону про банкрутство). У визначенні таких витрат слід враховувати необхідність виплати винагороди арбітражному керуючому у мінімальному розмірі не менше ніж за дванадцять місяців його роботи, відшкодування витрат на публікацію оголошень у справі та судового збору, сплаченого кредиторами. У разі відсутності майна, достатнього для покриття судових витрат, господарський суд повинен повернути заяву боржника про порушення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з тим, що заява не відповідає вимогам, зазначеним у Законі.

У зв'язку з викладеним, касаційний суд вважає, що належне дослідження доказів та встановлення обставин дійсності заборгованості перед кредиторами (кредитором), саме як у суб'єкта підприємницької діяльності, має першочергове значення для вирішення питання про можливість здійснення провадження у даній справі про банкрутство.

Колегія суддів зазначає, що право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення. У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.

У Рішенні ЄСПЛ "Мала проти України" від 17.11.2014 суд погодився з доводами заявниці про наявність порушення статті 6 Конвенції у випадку ненадання судом оцінок аргументові заявниці, що мав ключове значення для результатів провадження.

Аналогічно, у даній справі, ненадання судом належної оцінки всім обставинам справи, колегія суддів вважає таким процесуальним порушенням, яке виключає справедливість постановленого судового рішення в розумінні статті 6 Конвенції.

При розгляді даної справи місцевий господарський не надав належної правової оцінки всім обставинам справи, що не відповідає вимогам ч. 1 ст. 47 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) щодо прийняття рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та порушує приписи ст. 43 ГПК України (в зазначеній редакції) щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, на вказані недоліки рішення суду першої інстанції апеляційний суд уваги не звернув та їх не усунув. При цьому, суд апеляційної інстанції припустився аналогічних порушень, не надавши зазначеним вище обставинам жодної правової оцінки, що є порушенням приписів ст. 101 ГПК України.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав про те, що вважає їх зробленими при повному з'ясуванні обставин справи в їх сукупності із наданням правильної юридичної оцінки та застосуванням належних норм матеріального права, проте жодних власних висновків при розгляді даної справи суд апеляційної інстанції не зробив.

Разом з цим, апеляційний суд, переглядаючи в апеляційному порядку ухвалу місцевого суду, керуючись приписами ст. 101 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) мав повторно розглянути справу, надати належну правову оцінку наявним у справі та додатково поданим доказам і доводам сторін.

На думку касаційного суду, з'ясування наведених вище обставин має значення при розгляді даної справи про банкрутство ФО ОСОБА_6

У зв'язку з зазначеним, колегія суддів дійшла висновку про неповноту дослідження судами попередніх інстанцій обставин справи та передчасність висновків про наявність підстав для визнання ФО ОСОБА_6 банкрутом.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 та постанову Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2017 у справі № 915/1619/16 не можна визнати як такі, що відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону, тому згідно норм ст. 311 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) вони підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

При новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати вище викладене, більш повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.

Згідно ч. 1 ст. 316 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017 ), вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оскільки Касаційний господарський суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат, відповідно до ст.129 ГПК України ( редакції, чинній після 15.12.2017 ) судом не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОПІК-Україна" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 та постанову Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2017 у справі № 915/1619/16 скасувати.

Справу № 915/1619/16 направити на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ткаченко Н.Г.

Судді Білоус В.В.

Жуков С.В.