Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.03.2018 року у справі №906/373/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 906/373/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" - не з'явився,

Державного підприємства

"Городницьке лісове господарство" - Якименка М.М.,

Закарпатської митниці

Державної фіскальної служби України - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Городницьке лісове господарство"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.09.2017 (у складі колегії суддів: Огороднік К.М. (головуючий), Савченко Г.І., Тимошенко О.М.)

та рішення Господарського суду Житомирської області від 12.07.2017 (суддя Машевська О.П.)

у справі № 906/373/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця"

до Державного підприємства "Городницьке лісове господарство",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України,

про стягнення 906 596,84 грн,

ВСТАНОВИВ:

25.04.2017 Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця") звернулося до суду з позовом до Державного підприємства "Городницьке лісове господарство" (далі - ДП "Городницьке лісове господарство") про стягнення платежу за затримку вагонів у розмірі 906 596,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок затримки протягом травня-жовтня 2016 року для проведення митного огляду вантажу - деревини паливної, відправником якого є відповідач, у останнього виник обов'язок оплатити позивачу як перевізнику додаткові платежі за надані послуги з користування вагонами, маневрову роботу, зберігання вантажу та ін. відповідно до положень статей 218, 338 Митного кодексу України (далі - МК), статей 22, 28, 32 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 (далі - УМВС).

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 04.05.2017 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Закарпатську митницю Державної фіскальної служби України (далі - Закарпатська митниця).

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 12.07.2017, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.09.2017, позов задоволено. Стягнуто з ДП "Городницьке лісове господарство" на користь ПАТ "Укрзалізниця" 906 596,84 грн, нарахованих платежів за час затримки вагонів, та 13 598,95 грн витрат зі сплати судового збору.

Розстрочено виконання рішення суду строком на шість місяців платежами наступних розмірів: 151 099,47 грн зі строком сплати до 31.07.2017 включно; 151 099,47 грн зі строком сплати до 31.08. 2017 включно; 151 099,47 грн зі строком сплати до 30.09.2017 включно; 151 099,47 грн зі строком сплати до 31.10. 2017 включно; 151 099,47 грн зі строком сплати до 30.11.2017 включно; 151 099,49 грн зі строком сплати до 31.12.2017 включно.

Судові рішення мотивовано тим, що у зв'язку із затримкою вагонів з вантажем відповідача на станціях "Батьово" і "Чоп" Львівської залізниці для митного огляду, ПАТ "Українська залізниця" правомірно нарахувало ДП "Городницьке лісове господарство" плату за користування вагонами за період з 17.05.2016 по 25.10.2016 у розмірі 906 596,84 грн, яку відповідач як вантажовідправник повинен відшкодувати позивачу як перевізнику незалежно від факту виявлення незаконного переміщення товару під час здійснення такого контролю.

Щодо клопотання третьої особи - Закарпатської митниці, викладеного у поясненні, про застосування позовної давності, судом зазначено, що заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (у тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. За відсутності заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони, в той час як треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору правом подачі такої заяви не наділені.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2017 року ДП "Городницьке лісове господарство" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Касаційну скаргу ДП "Городницьке лісове господарство" обґрунтовує, зокрема, тим, що: судами в порушення процесуального закону неповно з'ясовано всі фактичні обставини справи та не взято до уваги доводи, аргументи та докази відповідача; судами неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, оскільки відповідно до статей 338, 325 МК витрати на проведення операцій, а також огляду (переогляду) товарів, понесених залізницею, повинно відшкодовуватися за рахунок органу, з ініціативи якого проводилися певні дії, а не за рахунок власника товару чи вантажовідправника; судами належним чином не досліджено дотримання позивачем Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, щодо складання відповідних документів при затримці вагонів; позовна давність у даних правовідносинах відповідно до статті 315 Господарського кодексу України (далі ГК) та статті 137 Статуту залізниць України становить шість місяців і її перебіг починається з моменту складання кожного із актів загальної форми про затримку вагонів, тому на час звернення позивача з позовом ним було пропущено строк позовної давності; заяву про застосування наслідків спливу позовної давності може бути зроблено будь-яким учасником справи, оскільки норми закону про позовну давність не містить відповідних обмежень.

ПАТ "Укрзалізниця" у відзиві на касаційну скаргу вважає її необґрунтованою, зауважує про правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права і просить залишити судові рішення без змін. Зокрема, позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що кожен окремий акт загальної форми, які складалися під час проведення митного огляду вантажу, не є самостійною підставою для подання позову, тобто, право звернення у залізниці з позовом виникло не 17.05.2016, а 25.10.2016. Крім того, на підтвердження своїх аргументів позивач посилається на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 906/374/17, від 06.03.2018 у справі № 911/4079/16, від 03.04.2018 у справі № 911/4080/16.

ПАТ "Укрзалізниця" і Закарпатська митниця в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Ураховуючи наведене, те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ДП "Городницьке лісове господарство", дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення на касаційну скаргу та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що у період з 17.05.2016 року по 26.05.2016 на територію залізничної станції Батьово-Сортувальна пункту контролю "Батєво" митного посту "Залізничний" Закарпатської митниці для здійснення митних процедур були подані товаросупровідні документи на товар (лісоматеріали - "деревина паливна"), що слідував у вагонах за номерами 60597606, 60544657, 60334950, 68717610, відповідно до митних декларацій з номерами відправки 494013, 497412, 495101, 401083, вантажовідправником яких є ДП "Городницьке лісове господарство", а вантажоотримувачем - фірма "Пизец ГмбХ" (Гетваєргассе 1, Відень, 1010, Австрія). Вказаний вантаж був відправлений зі станції Новоград-Волинський Південно-Західної залізниці. На дату надходження вантажу на Закарпатську митницю поступили орієнтування стосовно здійснення додаткових заходів митного контролю.

Згідно з листами Відділу митного оформлення № 4 (Батєво) митного посту "Залізничний" від 17.05.2016 № 10/16, від 19.05.2016 № 14/16, від 21.05.2016 № 18/16 та від 26.05.2016 № 26/16 на підставі статей 325, 338 МК і усного розпорядження начальника митного посту "Залізничний", в.о. начальника станції Батьово було направлено заявки з проханням подати вагони за номерами 60597606, 60544657, 60334950, 68717610 для повного або часткового вивантаження та проведення митного огляду згідно з пунктом 5 Постанови Кабінету Міністрів України № 467 та пункту 1.5 наказу Міністерства фінансів України № 602.

За фактом затримки вагонів з метою проведення митного огляду працівниками залізниці складено акти загальної форми (ГУ-23) № 10932 від 17.05.2016, № 10958 від 20.05.2016, № 10941 від 19.05.2016, № 10983 26.05.2016 та надано телеграфні повідомлення від 18.05.2016, від 19.05.2016, від 21.05.2016 та від 26.05.2016 на станцію відправлення для повідомлення вантажовідправника про затримку вагонів.

Разом із тим підрозділом митниці було підготовлено та направлено до відповідного підрозділу залізниці заявку від 02.06.2016 № 38/16 стосовно контрольного зважування товару у вагонах на вагах ділянки "Сортувальна" без його вивантаження, на виконання якої проведено зважування вагонів 60597606, 60544657, 60334950, 68717610 на станції Батьово, про що залізницею складено акти загальної форми від 04.06.2016.

07.06.2016 інспектором митниці за участю інших осіб було проведено огляд вагонів за результатами якого складено акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів за № 305010505/2016/ЗМК, згідно з яким встановлено, що вантаж, що слідував у вагонах, співпадає з відомостями, зазначеними у товарно-супровідних документах і митних деклараціях. За наслідками огляду складено акти загальної форми (ГУ-23) № 4594 від 10.06.2016, № 4596 від 10.06.2016, № 4593 від 10.06.2016, № 4591 від 10.06.2016.

Також судами встановлено, що з червня 2016 року в зоні митного контролю "Сортувальна" станції Батьово зони діяльності митного посту "Залізничний" було призупинено митні формальності щодо товару "деревина паливна" до жовтня 2016 року.

19.10.2016 з метою проведення заходів митного контролю, спрямованих на виявлення та ймовірного недопущення незаконного переміщення через митний кордон України товарів з порушенням митних правил, начальником митного посту "Залізничний" на адресу залізниці направлено лист № 07-07-61/04/2802 з проханням дати вказівку про направлення залізничних вагонів 60597606, 60544657, 60334950, 68717610 із товарами на ділянку перезавантаження станції Чоп (під'їзна колія АТ "Закарпатінтерпорт") для здійснення їх вивантаження та митного огляду із залученням експерта Закарпатської ТПП.

23.10.2016 на під'їзну колію АТ "Закарпатінтерпорт" подано вагони 60597606, 60544657, 60334950, 68717610 з номерами відправки 494013, 497412, 495101, 401083, а 25.10.2016 проведено їх вивантаження, про що складено акт загальної форми від 25.10.2016 № 603. У зв'язку із затримкою вагонів для митного догляду з травня по жовтень 2016 року відповідачу нараховано додаткові платежі згідно зі ставками Збірника тарифів № 1, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 317, із застосуванням коригувального коефіцієнта 2,302, про що складено акти загальної форми від 10.06.2016.

За користування вагоном № 60597606 на станціях Батьово, Чоп було нараховано платежів на загальну суму 228 985,40 грн, з яких: плата за користування вагоном (код 117) на суму 140 988,80 грн, за зберігання вантажу (код 116) - 45 993,90 грн, за зважування вантажу (код 118) - 173,10 грн, за телеграфне повідомлення (код 118) - 122,00 грн, за маневрову роботу (код 115) - 2 694,20 грн; всього до сплати: 189 972,00 грн, з ПДВ та тарифом Батьово - Чоп, який склав 1 019,00 грн - 228 985,40 грн.

За користування вагоном № 60334950 на станціях Батьово, Чоп було нараховано платежів на загальну суму 228 278,24 грн, з яких: плата за користування вагоном (код 117) - 139 662,80 грн, за зберігання вантажу (код 116) - 46 730,60 грн, за зважування вантажу (код 118) - 173,10 грн, за телеграфне повідомлення (код 118) - 122,00 грн, за маневрову роботу (код 115) - 2 694,20 грн; всього до сплати: 189 382,70 грн, з ПДВ та тарифом Батьово - Чоп, який склав 1 019,00 грн - 228 278,24 грн.

За користування вагоном № 60544657 на станціях Батьово, Чоп було нараховано платежів на загальну суму 223 979,84 грн, з яких: плата за користування вагоном (код 117) - 138 189,50 грн, за зберігання вантажу (код 116) - 44 621,90 грн, за зважування вантажу (код 118) - 173,10 грн, за телеграфне повідомлення (код 118) - 122,00 грн, за маневрову роботу (код 115) - 2 694,20 грн; всього до сплати: 185 800,70 грн, з ПДВ та тарифом Батьово -Чоп, який склав 1 019,00 грн - 223 979,84 грн.

За користування вагоном № 68717610 на станціях Батьово, Чоп було нараховано платежів на загальну суму 225 353,36 грн, з яких: плата за користування вагоном (код 117) - 133 622,40 грн, за зберігання вантажу (код 116) - 48 986,50 грн, за зважування вантажу (код 118) - 173,10 грн, за телеграфне повідомлення (код 118) - 122,00 грн, за маневрову роботу (код 115) - 4 041,30 грн; всього до сплати: 186 945,30 грн, з ПДВ та тарифом Батьово -Чоп, який склав 1 019,00 грн - 225 353,36 грн.

Загальна сума нарахованих позивачем до стягнення з відповідача платежів за затримку вагонів на прикордонній станції становить 906 596,84 грн.

18.04.2017 позивачем направлено на адресу відповідача претензію про сплату додаткових платежів на суму 906 596,84 грн, яка залишена без задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Відповідно до статті 306 ГК перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Права, обов'язки і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій і громадян, які користуються залізничним транспортом, визначаються Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут).

Згідно зі статтею 4 Статуту перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.

З огляду на те, що перевезення вантажу залізничними вагонами, за затримку яких позивачем нараховано відповідачу додаткові платежі, є міжнародними залізничними перевезеннями, на правовідносини сторін поширюється дія УМВС.

За змістом § 6 статті 28 та § 1 статті 32 УМВС якщо перешкода до перевезення вантажу чи його видачі виникла з причин, незалежних від перевізника, перевізнику повинні бути сплачені додаткові провізні платежі і витрати, понесені ним у зв'язку з перешкодами, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством. Перевізнику повинні бути відшкодовані всі витрати, пов'язані з перевезенням вантажу, не передбачені застосованими тарифами і викликані причинами, які не залежать від перевізника.

Провізні платежі і неустойки сплачуються перевізникові в порядку, передбаченому національним законодавством держави, в якому здійснюється оплата (§ 5 статті 31 УМВС).

Відповідно до статті 119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх вантажовласнику. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.

За змістом пунктів 2, 13 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату. Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Пунктами 8, 9 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, визначено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). За зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.

Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами.

Судом попередніх інстанцій установлено, що перевізником на підставі актів загальної форми було розраховано плату за користування вагонами, збір за зберігання вантажу, збір за телеграфне повідомлення про затримку, плату за маневрову роботу, зважування вантажів при затримці, а також провізну плату (тариф), тобто за виконані дії, пов'язані із затримкою вагонів; акти загальної форми прийняті судом як належні докази, оскільки вони містять достатню інформацію стосовно затримки вагонів у зв'язку з проведенням митного огляду, зокрема, щодо часу затримки та розрахунку суми додаткових платежів за період простою вагонів та є належними доказами понесення перевізником додаткових витрат, що пов'язані з митними формальностями, оскільки ними, в сукупності із іншими доказами, в достатній мірі підтверджено облік часу користування вагонами (час перебування вагонів у пунктах навантаження, вивантаження та на під'їзних коліях) та нарахування плати за користування ними. Зазначені акти загальної форми відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" та статті 129 Статуту є підставами для матеріальної відповідальності вантажовідправника або вантажоодержувача.

Доводи ДП "Городницьке лісове господарство", викладені у касаційній скарзі, щодо неправильної оцінки судами попередніх інстанцій наданих позивачем доказів стосовно їх належності та допустимості, зокрема актів загальної форми, які складено залізницею за результатами надання додаткових послуг у зв'язку із проведенням митних формальностей, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому не можуть бути взяті до уваги Касаційним господарським судом з огляду на межі перегляду справи судом касаційної інстанції.

За встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, затримка вагонів відбулася у зв'язку з проведенням митного огляду вантажу, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення МК.

Відповідно до частини 1 статті 4 цього Кодексу митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. При цьому митні формальності - це сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

За змістом статті 318 МК митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Положеннями статті 336 МК визначено, що митний огляд (огляд та переогляд товарів, транспортних засобів комерційного призначення) є формою митного контролю, який здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів.

Згідно з частиною 2 статті 218 МК розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

Оскільки дії щодо здійснення митного огляду є митними формальностями, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що на спірні правовідносини розповсюджуються вимоги статті 218 МК (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 911/4080/16, від 02.05.2018 у справі № 927/526/17, від 17.05.2018 у справі № 911/1560/17, від 24.07.2018 у справі № 907/382/17, від 16.08.2018 у справі № 914/1791/17).

Таким чином, виходячи із системного аналізу змісту положень статей 28, 31, 32 УМВС, статей 218, 338 МК, статей 119, 121 Статуту, вартість проведених залізницею розвантажувальних, навантажувальних та перевантажувальних робіт, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, має в будь-якому випадку оплачуватися вантажовласниками (вантажовідправниками) або уповноваженими ними особами незалежно від того, чи виявлено митницею факт незаконного переміщення товару під час здійснення митного контролю (правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 911/4079/16, від 03.04.2018 у справі № 911/4080/16, від 03.07.2018 у справі № 906/429/17, від 16.08.2018 у справі № 914/1791/17).

У зв'язку з наведеним, фактичні обставини у справі, встановлені судами під час її вирішення, підтверджують покладені в основу судових рішень висновки щодо обов'язку позивача як вантажовідправника оплатити перевізнику операції, здійснені під час проведення митного контролю на залізничному транспорті, незалежно від того, що під час здійснення такого контролю факту незаконного переміщення товару встановлено не було. При цьому суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, та дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи ДП "Городницьке лісове господарство" щодо відсутності у нього обов'язку з відшкодування залізниці коштів за проведені роботи під час здійснення митних формальностей на залізничному транспорті, а також щодо неправильного застосування судами положень статей 338, 325 МК, оскільки зазначене не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи.

Водночас місцевий господарський суд правомірно зауважив, що відповідач (вантажовідправник) у разі виявлення відсутності факту незаконного переміщення товарів через митний кордон не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення понесених ним збитків у розмірі вартості сплачених залізниці витрат з того органу, за ініціативою якого було проведено затримку товару на станціях залізниці чи на підходах до них.

Доводи ДП "Городницьке лісове господарство" стосовно порушення судами попередніх інстанцій положень чинного законодавства при вирішенні питання про застосування позовної давності до вимог залізниці також визнаються судом касаційної інстанції необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК).

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності - загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК) Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог.

Нормою частини 3 статті 267 ЦК встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

За змістом цієї норми, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується. Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі. Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні. При цьому норма частини 3 статті 267 ЦК поширюється як на загальну, так і спеціальну позовну давність (правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18.03.2015 у справі № 6-25цс15, від 24.06.2015 у справі № 6-738цс15).

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони. При цьому суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

У матеріалах справи відсутня заява ДП "Городницьке лісове господарство" про застосування строків позовної давності, яка подана до винесення місцевим господарським судом рішення, згідно вимог частини 3 статті 267 ЦК.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності, щодо пропуску якої міститься посилання у письмових поясненнях третьої особи у справі - Закарпатської митниці, за відсутності такої заяви від відповідача.

Посилання у касаційній скарзі ДП "Городницьке лісове господарство" про можливість порушення питання про застосування позовної давності будь-якою особою, судом касаційної інстанції до уваги не приймаються як такі, що зводяться до довільного тлумачення скаржником положень чинного законодавства про позовну давність.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені у касаційній скарзі аргументи щодо неповного з'ясування обставин справи та неналежної оцінки судами доказів не приймається судом касаційної інстанції до уваги, оскільки з огляду на імперативні приписи статті 300 ГПК Верховний Суд не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні спору, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ДП "Городницьке лісове господарство" про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржених судових актів не знайшли свого підтвердження, підстав для зміни чи скасування законних рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду колегія суддів не вбачає.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Городницьке лісове господарство" залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.09.2017 та рішення Господарського суду Житомирської області від 12.07.2017 у справі № 906/373/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий