ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 909/75/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 (головуючий суддя - Галушко Н.А., судді: Данко Л.С., Орищин Г.В.) та на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.11.2017 (суддя Грица Ю.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотортех"

до Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго"

про стягнення заборгованості у сумі 273 088,42 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мотортех" (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом, просило стягнути з урахуванням уточнень позовних вимог, з ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (далі - відповідач) основний борг в розмірі 273 088,42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано відмовою відповідача здійснювати оплату за виконані роботи і за отримані запчастини.

Рішенням Господарського Івано-Франківської області від 03.11.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2018, позов задоволено повністю. Апеляційна інстанція підтримала висновки суду першої інстанції про те, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини і спірні запчастини були передані на відповідальне зберігання з ціллю виконання аварійного ремонту двигун-генератор ДвГ - 1А 500зав. №32-375. В частині відмови у застосуванні позовної давності суди виходили з того, що остання юридично значуща дія (підписання акта) відбулася 15.07.2015, відтак позов заявлено в межах трирічної позовної давності.

У касаційній скарзі відповідач просить вказані рішення та постанову у справі скасувати і передати справу на новий розгляд. Відповідач вважає, що судами не враховано норми статей 208, 638 Цивільного кодексу України, не застосовано належним чином приписи частини 3 статті 180 Господарського кодексу України та не встановлено, чи досягли сторони згоди щодо всіх істотних умов договору, зокрема ціни, предмету та строку дії договору. Також відповідач вважає, що судами не встановлено початок та кінець перебігу позовної давності за заявленими вимогами та порушено норми частини 5 статті 261, частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

За наслідками розгляду даного спору судами встановлено, що згідно з актом приймання-передачі на відповідальне зберігання від 13.02.2013 позивачем передано відповідачеві запасні частини, необхідні для проведення аварійного ремонту двигун-генератор ДвГ - 1А 500зав. №32-375 (далі - двигун).

Між сторонами спору підписано технічний акт від 04.03.2013 з проведення ремонту двигуна.

В подальшому 15.07.2015 між сторонами підписано також акт приймання-передачі запасних запчастин для проведення робіт з аварійного ремонту двигуна, що підтверджується «Технічним актом з проведення ремонту двигун-генератора ДВГ1А-500, зав. №32-375» за змістом якого роботи по «Договору на виконання робіт аварійного ремонту» двигуна виконані в повному обсязі, з належною якістю та в строк. Замовник зі своєї сторони підтвердив відсутність будь-яких претензій технічного, технологічного характеру, тощо.

Окрім того під час розгляду справи в суді першої інстанції призначалась судова експертиза за наслідками проведення якої, згідно з висновком експерта №4.3-140/17 від 31.07.2017, ринкова вартість запасних частин до двигуна-генератора ДвГ1А-500, зав. №32-375п згідно переліку наведеного в таблиці 2 станом на 27.03.2017 могла становити 64638,66 грн., згідно переліку наведеного в таблиці 3 станом на 07.03.2017 могла становити 208449,76 грн. При цьому, відповідно до даного висновку, визначити вартість деяких запчастин не є можливим, оскільки цінова інформація відносно вказаних об'єктів у наданих на дослідження вихідних даних відсутня.

З огляду на вказані обставини, суди дійшли висновку про задоволення позовних вимог, оскільки сторони перебували у договірних відносинах щодо ремонту двигуна, при цьому визнавши, що позов заявлено в межах позовної давності, позаяк остання значуща подія (підписання акта) мала місце 15.07.2015, а позов заявлено 17.01.2017.

Однак з такими висновками погодитись не можна з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 6 частини 2 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" № 2289-VI у редакції від 01.01.2013 унормовано, що цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень (у будівництві - 300 тисяч гривень), а робіт - 1 мільйон гривень, крім закупівель за процедурою електронного реверсивного аукціону, умови застосування якої встановлені розділом VIII 1 цього Закону, у тому числі на технічне обслуговування, іншу оплатну підтримку на майбутнє об'єкта закупівлі чи виплат, пов'язаних з використанням об'єктів права інтелектуальної власності. Умови, порядок та процедури закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів можуть встановлюватися або змінюватися виключно цим Законом, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 2 цієї статті). Частиною 4 пунктом 1 названої норми визначено, що окремими законами визначаються особливості здійснення закупівлі юридичними особами, які провадять діяльність у сферах, зокрема, забезпечення виробництва, передачі та постачання електричної енергії.

Положеннями статті 650 Цивільного кодексу України визначено, що особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

Законом України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності" (у редакції від 02.10.2012, що діяла з 07.11.2012 та була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у статті 2 зазначено, що дія цього Закону поширюється на суб'єктів, які є замовниками відповідно до статті 1 цього Закону та провадять діяльність у сферах, визначених статтею 5 Закону України "Про природні монополії", та/або у таких сферах, як зокрема, забезпечення виробництва, передачі та постачання електричної енергії. Дія цього Закону поширюється на закупівлі замовниками товарів, робіт і послуг для здійснення ними діяльності у сферах, визначених статтею 5 Закону України "Про природні монополії" або статтею 2 цього Закону, які, зокрема, повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень (в будівництві - дорівнює або перевищує 300 тисяч гривень), робіт - дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень (частина 3 цієї статті).

Під час вирішення спору судами обох інстанцій не досліджувалося питання про те, чи поширюється дія вказаних положень законодавства на відповідача.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32 - 34, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, у редакції, чинній на час прийняття місцевим господарським судом оскарженого рішення, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Суд апеляційної інстанції вказану неповноту не усунув, у зв'язку з чим суди не дослідили дійсних прав та обов'язків сторін.

Відповідно до статті 310 частини 3 пункту 1 Господарського процесуального кодексу України у редакції із 15.12.2017 підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 2 статті 300 цього Кодексу встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, за наявності допущених судами порушень вказаних вимог процесуального законодавства судові рішення підлягають скасуванню, а справу належить передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити наявні у справі докази, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.11.2017 у справі № 909/75/17 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов