Історія справи

Постанова КГС ВП від 19.04.2023 року у справі №904/7803/21
Постанова КГС ВП від 19.04.2023 року у справі №904/7803/21
Постанова ВСУ від 28.01.2025 року у справі №904/7803/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/7803/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуючої, Багай Н. О., Мачульського Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників представників учасників справи:

Дніпровської міської ради - Дроздової Т. Л.,

Приватного підприємства Виробнича фірма "Август" - Тропіної О. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Дніпровської міської ради

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2022

(суддя Мельниченко І. Ф.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.02.2023

(судді Чередко А. Є., Коваль Л. А., Кузнецова О. В.)

за позовом Дніпровської міської ради

до Приватного підприємства виробнича фірма "Август",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

про припинення права власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення споруд.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Дніпровська міська рада (далі - Міськрада) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства виробнича фірма "Август" (далі - ПП ВФ "Август") про припинення права власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення споруд.

1.2. На обґрунтування позовних вимог Міськрада зазначила, що відповідач здійснив самочинне будівництво, оскільки спірний об`єкт збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, та без належно затвердженого проєкту.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Виконавчого комітету Міськради від 20.06.1996 № 944 ПП ВФ "Август" надано у тимчасове користування строком на 5 років на умовах оренди земельну ділянку в районі готелю "Дніпропетровська" на вул. Набережній В. І. Леніна площею 0,0200 га для проектування та будівництва павільйону-кафе "Август".

2.2. Рішенням Виконавчого комітету Міськради від 20.05.1999 № 1101/1 ПП ВФ "Август" надано у тимчасове короткострокове користування строком на 2 роки земельні ділянки на вул. Набережній В. І. Леніна площею 0,144 га, з них 0,072 га для проектування та будівництва торговельного комплексу та кафе та 0,072 га для проектування та будівництва літніх майданчиків. На підставі вказаного рішення між ПП ВФ "Август" та Міськрадою укладено договір на право тимчасового користування землею від 15.06.1999 № 1203.

2.3. Рішенням Виконавчого комітету Міськради від 03.04.2001 № 699 було затверджено акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію ресторану "Август" літ. А-1 з літнім майданчиком на вул. Набережній В. І. Леніна 35В та оформлення права власності.

2.4. Рішенням Міськради від 19.06.2002 № 251/2 передано в оренду ПП ВФ "Август" строком на 3 роки земельну ділянку площею 0,0782 га по фактичному розміщенню ресторану з літнім майданчиком. На підставі цього рішення, між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки від 10.09.2002 на строк до 19.06.2005.

2.5. У подальшому, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2007 у справі № 7/97-07, яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.07.2007, визнано продовженим договір оренди земельної ділянки від 10.09.2002 на той самий строк та на тих самих умовах, тобто ще на 3 роки до 18.04.2010.

2.6. Рішенням від 16.02.2005 № 62/25 Міськрада погодила ПП ВФ "Август" місце тимчасового розташування літнього майданчика кафе (без будь-якого будівництва) на території (попередній кадастровий номер 1210100000:0106:02533, код ДЗК 69000098) по вул. Набережній В. І. Леніна в району буд. № 35В, площею 0,031 га.

2.7. Земельні ділянки, на яких розташована будівля ресторану "Август" та літні майданчики ПП ВФ "Август" на вул. Набережна В. І. Леніна, 35В, знаходяться у водоохоронній зоні річки Дніпро, у зв`язку з чим з метою визнання можливості використання зазначених об`єктів у цій зоні, на підставі рішення Міськради від 01.11.2001 № 7, Державний регіональний проектно-вишукувальний інститут Дніпродіпроводгосп розробив та погодив зі всіма службами проект водоохоронної зони та прибережної захисної смуги річки Дніпро в межах території споруд ресторану "Август" та літніх майданчиків.

2.8. Вказаний проект затверджений рішенням Міськради від 12.10.2006 № 284/5.

2.9. У подальшому Міськрада прийняла рішення від 06.10.2010 № 80/61 "Про внесення змін до рішення міської ради від 12.10.2006 № 284/5" відповідно до якого, пункт 2.2 рішення викладено у новій редакції: "Виконання топографо-геодезичних робіт із встановлення в натурі (на місцевості) меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги річки Дніпро у межах території споруд ресторану "Август" та літніх майданчиків до проекту (пункт 1 цього рішення) у тримісячний термін з моменту прийняття цього рішення".

2.10. 28.11.2016 проведена технічна інвентаризація будівлі ресторану "Август", у результаті якої виданий новий технічний паспорт на будівлю ресторану, в якому міститься план та технічна характеристика об`єктів нерухомого майна після проведення реконструкції.

2.11. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.07.2017 у справі № 200/6240/17, яке набрало законної сили, визнано за ПП ВФ "Август" право власності на переобладнані будівлі ресторану літ. А-1 загальною площею 197,3 м2, самочинно збудоване нерухоме майно літ. А1-1 та літ. А2-1 надбудова площею 228,4 м2; літ. А3-1 та літ. А4-1, розташовані на першому поверсі площею 411 м2; літ. а-1 приміщення туалету, на першому поверсі, та літ. А5-1 приміщення на першому поверсі площею 274,8 м2; літ. А6-1 прибудова з терасою на першому поверсі площею 392,8 м2. Всього по А-1, А1-1, А2-1 (над А-1), А3-1, А4-1, а-1, А5-1, А6-1 загальною площею 1504,3 м2, навіси літ. Е, літ. Ж, літ. И, літ. Г, споруди № 1-10, І; ганок - 24 м2, літ. Д-1 будівля туалету знаходиться на першому поверсі площею 7м2, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 35 В (стара назва - Набережна В. І. Леніна).

2.12. На підставі вищенаведеного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.07.2017 у справі № 200/6240/17 здійснена державна реєстрація права приватної власності за ПП ВФ "Август" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1424652912101), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

2.13. Отже, як зазначили суди, з матеріалів справи вбачається, що протягом 2002-2016 мало місце переобладнання та добудова будівлі ресторану "Август", внаслідок якої був створений інший об`єкт нерухомості, який становить одне ціле з попередньо побудованою будівлею ресторану, та право власності на який в цілому було визнано за відповідачем рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.07.2017 у справі № 200/6240/17.

2.14. Дніпровська міська рада, вважаючи, що спірний об`єкт нерухомості - будівля ресторану є самочинним будівництвом, оскільки він побудований відповідачем без відповідної дозвільної документації та на самовільно зайнятій земельній ділянці, звернулася до суду з цим позовом про припинення права власності відповідача на спірний об`єкт нерухомості та скасування державної реєстрації, яка проведена без достатніх підстав, а також повернення спірної земельної ділянки позивачу шляхом знесення самочинного будівництва.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 20.09.2022 відмовив у задоволенні позову.

3.2. Суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки право власності відповідача на спірні об`єкти визнане рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.07.2017 у справі № 200/6240/17, на підставі якого була здійснена державна реєстрація права приватної власності за відповідачем. Законне набуття відповідачем права власності на спірне нерухоме майно унеможливлює зобов`язання останнього повернути земельну ділянку шляхом знесення цього майна та застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). У зв`язку з тим, що суд не встановив підстав для задоволення позову, відсутні й підстави для застосування наслідків пропуску позовної давності.

3.3. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 14.02.2023 залишив рішення суду без змін.

3.4. Крім того, апеляційний господарський суд відхилив доводи Міськради про здійснення ПП ВФ "Август" самовільного будівництва на землях водного фонду в прибережній захисній смузі, тобто на земельній ділянці з режимом обмеженої господарської діяльності, оскільки Міськрада не зазначала ці обставини як підстави позову, що в силу частини п`ятої статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) виключає їх розгляд апеляційним судом.

3.5. Вказав також на те, що Дніпровська міська рада була учасником справи № 200/6240/17 та зверталася з апеляційною скаргою на рішення, втім ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.08.2018 апеляційну скаргу Дніпровської міської ради повернуто заявнику у зв`язку із її підписанням неуповноваженою особою. Зазначена ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області Дніпровською міською радою не оскаржувалася, повторно апеляційна скарга не подавалася.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. 07.03.2023 Міськрада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.02.2023 (повний текст складений та підписаний 20.02.2023), в якій просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.

4.2. Підставою касаційного оскарження Міськрада зазначила порушення судами норм матеріального та процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах, а саме частини четвертої статті 60, частини другої статті 61 Земельного кодексу України, пункту 4 абзацу 3 статті 89 Водного кодексу України в поєднанні із частиною третьою статті 376 та частиною другою статті 331 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).

4.3. Міськрада вважає, що неповне з`ясування судами обставин справи призвело до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Зазначає, що на час реконструкції (перебудови) об`єктів нерухомого майна у ПП ВФ "Август" були відсутні підстави для користування земельною ділянкою, оскільки попередній договір оренди вже не діяв; ПП ВФ "Август" не розробляло проєктну документацію на будівництво та не подавало до інспекції архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації; за відсутності дозволу на виконання будівельних робіт таке будівництво є самочинним. Враховуючи, що спірне майно побудоване на земельній ділянці, не відведеній для вказаної мети, за відсутності дозволу на будівництво та введення об`єкта в експлуатацію, ПП ВФ "Август" не могло набути право власності на це майно.

4.4. Крім того, суди взагалі не взяли до уваги той факт, що спірне нерухоме майно повністю знаходиться на землях водного фонду в прибережній захисній смузі, яка є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу ПП ВФ "Август" просить судові рішення у справі залишити без змін. Зазначає таке:

- Міськрада не довела, що саме вона є власником земельної ділянки, як і того факту, що її права порушені;

- вимоги щодо повернення земельної ділянки є необґрунтованими, оскільки відповідач є власником нерухомого майна, що знаходиться на цій земельній ділянці і разом з переходом права власності на нерухоме майно до нього перейшло й право користування цією земельною ділянкою;

- правовідносини щодо надання земельних ділянок в оренду (на час надання ПП ВФ "Август" земельних ділянок у період 1998-2000 років) регулювалися Земельним кодексом України у редакції від 18.12.1990, який не містив будь-яких заборон щодо можливості передачі у користування земель водного фонду;

- посилання позивача на правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висловлені у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин, що склалися у цій справі;

- науковий висновок, наданий позивачем в обґрунтування своєї позиції, не є доказом і має лише консультативний характер, крім того, цей висновок за своїм змістом не відповідає статті 108 ГПК України, оскільки містить оцінку доказів.

5.2. У судовому засіданні представники сторін, доводи, викладені у касаційній скарзі та відзиві, підтримали.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

6.2. Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

6.3. За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України)

6.4. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

6.5. Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України). Вказана норма визначає право саме власника (користувача) земельної ділянки, на якій самочинно збудовано майно, а не особи, яка вчинила самочинну забудову.

6.6. За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

6.7. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

6.8. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

6.9. Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить.

6.10. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

6.11. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

6.12. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

6.13. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

6.14. Такий же правовий висновок про те, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц та у численних постановах Верховного Суду.

6.15. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій обґрунтували відмову в позові тим, що право власності відповідача на спірні об`єкти визнане рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.07.2017 у справі № 200/6240/17, на підставі якого була здійснена державна реєстрація права приватної власності за відповідачем. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

6.16. Колегія не погоджується з такими висновками.

6.16. За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що право власності на нерухоме майно має бути зареєстроване за ним, але воно з тих чи інших причин зареєстроване за відповідачем, то належному способу захисту відповідає позовна вимога про витребування нерухомого майна з володіння відповідача. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)) незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).

6.17. Водночас такий спосіб захисту не може бути застосований, якщо право на об`єкт нерухомості ні за ким не зареєстроване, а позивач не може зареєструвати своє право на об`єкт нерухомості, бо не здатний беззаперечно підтвердити своє право власності на об`єкт нерухомості належними правовстановлюючими документами. Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що це правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно, але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою. При цьому за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована. Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункти 81, 83, 85).

6.18. Аналогічно у справі за позовом особи, яка здійснила самочинне будівництво, про визнання права власності на збудоване майно (частина третя статті 376 ЦК України) належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій таке майно розташоване.

6.19. Водночас у справі № 200/6240/17 позов ПП ВФ "Август" був пред`явлений до відповідача - фізичної особи ОСОБА_2 , а не до Дніпровської міської ради, яка в справі мала статус третьої особи.

6.20. Відповідно у справі № 200/6240/17 спір розглядався у відповідності до статті 392 ЦК України, за приписами якої власник майна може подати позов про визнання права власності, якщо це право заперечується або не визнається іншою особою. Суд зазначив, що ПП ВФ "Август" реконструкція ресторану з добудовою за адресою: АДРЕСА_1 здійснена за рахунок власних коштів підприємства, а не за рахунок поворотної фінансової допомоги, відтак у фізичної особи ОСОБА_2 відсутні правові підстави претендувати на частку у праві власності на вказаний об`єкт нерухомості.

6.21. Тож Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська вирішив спір про визнання права власності саме між ПП ВФ "Август" та фізичною особою та саме за приписами статті 392 ЦК України, яка передбачає звернення до суду за захистом вже існуючого права від невизнання та оспорювання його іншою особою.

6.22. До Дніпровської міської ради (чи її виконавчого комітету) в цій справі не була звернута жодна позовна вимога, і суд не приймав рішення про визнання права власності ПП ВФ "Август" проти Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій таке майно розташоване, за приписами частини третьої статті 376 ЦК України.

6.23. Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб (постанова від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.28)). Судове рішення діє виключно inter partes (лат. між сторонами). Отже, судове рішення у справі № 200/6240/17 не визначає права чи обов`язки Дніпровської міської ради і за жодних умов не може бути протиставлене їй. Тому задоволення позовної вимоги ПП ВФ "Август", заявленої на підставі статті 392 ЦК України до особи, яка не була власником земельної ділянки, про визнання права власності на спірне майно, яке на цій ділянці розташоване, не спричинило виникнення права власності на майно ПП ВФ "Август" у відповідності до приписів частини п`ятої статті 11 ЦК України.

6.24. Відповідно зазначене судове рішення не було підставою для державної реєстрації права власності на спірне майно за ПП ВФ "Август".

6.25. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (в силу вимог статті 129 Конституції України та статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Зазначене законодавче положення означає обов`язок будь-якого суб`єкта, проти якого ухвалене судове рішення, виконати його.

6.26. Наведене свідчить, що суди попередніх інстанцій помилково поклали в основу обґрунтування своїх рішень про відмову в позові судове рішення у справі № 200/6240/17.

6.27. Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

6.28. Отже, для вирішення спору суди мали встановити, чи було будівництво самочинним. Для цього, перш за все, слід встановити, коли саме здійснювалося будівництво та реконструкція, та чи була надана земельна ділянка на цей час саме з такою метою.

6.29. Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору у справі, що розглядається, наведених норм законодавства та зазначених правових висновків Верховного Суду не врахували, обмежившись посиланням на факт набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна за рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.07.2017 у справі № 200/6240/17, а відтак і відсутність підстав для задоволення позову Міськради, залишили поза увагою та не надали правової оцінки обставинам щодо дотримання передбачених законодавством правил і порядку здійснення відповідачем забудови (реконструкції).

6.30. Колегія також зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2007 у справі № 7/97-07, яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.07.2007, встановлено факт правомірного володіння та користування ПП ВФ "Август" земельною ділянкою є помилковими, оскільки по-перше, висновок про те, що володіння є правомірним, є правовим висновком, а не фактом, який має преюдиціальне значення, а по-друге, згідно з відомостями Єдиного реєстру судових рішень зазначені судові рішення у справі № 7/97-07 скасовані постановою Вищого господарського суду України від 23.10.2007, а рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2007 в позові відмовлено.

6.31. Крім того, поза увагою судів залишилися також і посилання позивача на те, що спірні об`єкти належать до прибережної захисної смуги річки Дніпро, а відтак і обставини щодо законності будівництва з точки зору водного законодавства суд першої інстанції не з`ясовував. При цьому під час розгляду справи судом першої інстанції позивач просив залучити до участі у справі як третю особу Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області, який є компетентним органом з надання висновків, погоджень та рекомендації щодо земельних ділянок, що знаходяться в прибережних захисних смугах.

6.32. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що відхиляє доводи апелянта про здійснення відповідачем самовільного будівництва на землях водного фонду в прибережено захисній смузі, тобто на земельній ділянці з режимом обмеженої господарської діяльності, оскільки зазначені обставини не були наведені позивачем як підстави позову і господарським судом не розглядалися, що в силу частини п`ятої статті 269 ГПК України виключає їх розгляд апеляційним судом. Тобто суд не врахував, що за практикою Великої Палати Верховного Суду підстави позову - це обставини справи, а не правове обґрунтування, і усунувся від розгляду доводів позивача у цьому відношенні.

6.33. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.34. За змістом частини першої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

6.35. У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

6.36. З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи було порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ці суди дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову за наведених у судових рішеннях обставин.

6.37. Порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України).

6.38. У касаційної скарзі Міськрада зазначила про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах частини четвертої статті 60, частини другої статті 61 Земельного кодексу України, пункту 4 абзацу 3 статті 89 Водного кодексу України в поєднанні із частиною третьою статті 376 та частиною другою статті 331 ЦК України щодо можливості будівництва у прибережній захисній смузі. Втім, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій доводи щодо знаходження об`єктів будівництва у прибережній смузі взагалі залишили поза увагою, правові підставі для будівництва у цій зоні не встановлювали, а відтак у Верховного Суду відсутні підстави для викладення правових висновків щодо застосування наведених положень Водного та Земельного кодексів України в межах цього касаційного перегляду.

6.39. Серед іншого, колегія звертає увагу на те, що позивач у цій справі просив зобов`язати ПП ВФ "Август" повернути земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель, припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на спірні будівлі за ПП ВФ "Август" із закриттям розділу. Отже, позивач прагне знесення збудованих об`єктів та виключення з реєстру відомостей про спірні об`єкти (із закриттям розділу).

6.40. Колегія звертає увагу, що за висновками Верховного Суду стаття 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту. Ці висновки сформульовані в постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 316/2082/19. Тому посилання у статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав не є встановленням приватно-правових способів захисту прав.

6.41. При цьому законами України не встановлено способу захисту для випадків, коли за особою зареєстроване право власності чи інше речове право, яке не може бути зареєстроване за жодною особою. Тобто у законах наявна прогалина, яка має бути заповнена за аналогією закону чи права (стаття 8 ЦК України). При цьому колегія виходить з такого.

6.42. Функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки неодноразово формулювалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48).

6.43. Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)) передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 100)).

6.44. Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту. Також не відповідає належному способу захисту вимога про припинення права власності позивача, оскільки позивач вважає, що право власності відповідача не виникало взагалі відповідно до частини другої статті 376 ЦК України (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності).

6.45. Виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), колегія дійшла висновку, що у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт.

6.46. Водночас колегія звертає увагу, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України).

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.2. Частиною третьою статті 310 ГПК України встановлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.3. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у цій справі належить скасувати, оскільки вони ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу - передати на новий розгляд до місцевого господарського суду для ухвалення обґрунтованого і законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.

8. Судові витрати

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.02.2023 у справі № 904/7803/21 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Н. Багай

Г. Мачульський