Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/4592/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4,

на рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2017 (головуючий суддя Привалов А.І.)

постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 (головуючий Кропивна Л.В., судді: Руденко М.А. і Смірнова Л.Г.)

у справі № 910/4592/17

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - Підприємець),

до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "ГЕФЕСТ" (далі - Товариство),

про стягнення 14 045,82 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємець звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення 6 500,00 грн. основного боргу, 2 332,45 грн. пені, 351,00 грн. 3% річних та 4 862,37 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство не оплатило послуг з виконаного Підприємцем перевезення вантажу за договором-заявкою від 29.04.2015 № 43 (далі - Договір-заявка).

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.04.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що надані Підприємцем документи, включаючи акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.04.2015 № 43 (далі - Акт), підписаний самим Підприємцем, як і виставлений ним рахунок-фактура від 30.04.2015 № 43 (далі - Рахунок), разом з товарно-транспортною накладною від 27.04.2015 № 40 (далі - ТТН) та Договором-заявкою не доводить виникнення у Товариства обов'язку оплатити вартість здійсненого позивачем перевезення піску, а наявність податкової накладної не є безспірним доказом здійснення господарської операції і виникнення у Товариства грошового зобов'язання за цивільно-правовим договором.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Підприємець звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно визнали неналежними доказами Договір-заявку, Акт, Рахунок та ТТН як підставу виникнення у Товариства обов'язку сплатити кошти за надані Підприємцем послуги з перевезення.

Від Товариства відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що, за твердженням Підприємця, між ним та Товариством була досягнута домовленість і узгоджені усі істотні умови з перевезення вантажу, доказом чого є підготовлений Підприємцем Договір-заявка.

Відповідно до Договору-заявки Підприємець зобов'язувався надати Товариству транспортні послуги з перевезення піску за плату, і здійснив перевезення вантажу.

На підтвердження виконання зобов'язань з перевезення Підприємцем надано Акт, ТТН, вимога про оплату вартості перевезення у вигляді Рахунка на суму 7 500,00 грн.

19.05.2015 Підприємець зареєстрував податкову накладну в органах Державної фіскальної служби України на суму 7 500,00 грн.

Також Підприємець посилався на те, що Товариство частково оплатило надані ним послуги у сумі 1 000,00 грн.

Претензією від 05.10.2016 № 10, направленою Товариству, Підприємець вимагав сплатити наявну заборгованість у розмірі 6 500,00 грн., яка Товариством залишена без оплати.

У зв'язку з існуванням основного боргу Підприємцем були нараховані 2 332,45 грн. пені, 351,00 грн. 3% річних, 4 862,37 грн. інфляційних втрат за період прострочення з 30.04.2015 по 15.02.2017.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 6 500,00 грн. основного боргу, 2 332,45 грн. пені, 351,00 грн. 3% річних та 4 862,37 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно із статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною першою статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частин першої, другої статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Так, акцепт оферти у формі єдиного документа робиться шляхом підписання договору та проставлення печатки на обох екземплярах договору, один з яких повертається контрагенту. Оферта, зроблена у спрощений спосіб, акцептується у той самий спосіб, в якому була зроблена пропозиція про вступ у договірні відносини: листом, факсограмою тощо.

Не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

У разі недотримання сторонами письмової форми правочину, для з'ясування факту його вчинення та змісту слід виходити з приписів частини другої статті 205 ЦК України, яка регламентує, що поведінка сторін, що засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, може доводитися письмовими доказами та поясненнями сторін.

Проаналізувавши зміст наданих до позовної заяви документів Підприємця, суди визнали їх неналежних доказами виконання Підприємцем перевезення вантажу на замовлення Товариства, оскільки Договір-заявка не містить підпису уповноваженого представника та печатки Товариства.

ТТН не містить відтиску підпису та печатки вантажоодержувача - Товариства, а саму ТТН від імені вантажоодержувача підписано особою без зазначення її прізвища та посади, що не дає змоги ідентифікувати її як уповноважену особу Товариства на вчинення таких дій.

Крім того ТТН, в силу статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" та пункту 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила), зареєстрованих Міністерством юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (у редакції, чинній на день виникнення правовідносин), є обов'язковим документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів.

До того ж відповідно до пункту 14.4 Правил рахунок за виконані перевезення виписується на підставі лише належним чином оформлених ТТН. ТТН оформляється вантажовідправником на кожну поїздку автомобіля і для кожного вантажоодержувача окремо. Юридична або фізична особа, яка надає перевізнику вантаж для його відправлення у визначене договором місце (далі - Вантажовідправник) виписує ТТН у чотирьох примірниках. Перший примірник залишається у Вантажовідправника та є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ), другий примірник передається Вантажоодержувачу та є підставою для оприбуткування ТМЦ. Третій та четвертий примірники водій завіряє у Вантажоодержувача (останній має поставити підпис і печатку) та повертає їх Перевізнику. Перевізник у свою чергу для виконання розрахунків із замовником автотранспорту (за найняті автомобілі) надсилає останньому третій примірник. Четвертий примірник залишається у перевізника та є підставою для обліку транспортної роботи і нарахування заробітної плати водію.

Також судами встановлено, що Підприємцем документально не підтверджено часткову оплату Товариством вартості здійсненого перевезення вантажу - піску у кількості 20 т за маршрутом Ржищів - Коростень.

За таких обставин суди дійшли висновку, що надані Підприємцем документи, включаючи Акт, підписаний ним самим, Рахунок, ТТН та Договір-заявка не доводять виникнення саме у Товариства обов'язку оплатити вартість здійсненого ним перевезення піску.

Сама по собі наявність податкової накладної не є безспірним доказом здійснення господарської операції і виникнення у Товариства грошового зобов'язання за цивільно-правовим договором.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно визнали неналежними доказами Договір-заявку, Акт, Рахунок та ТТН як підставу виникнення у Товариства обов'язку сплатити кошти за надані Підприємцем послуги з перевезення, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржувані судові акти - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судами з урахуванням встановлених ним фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 у справі № 910/4592/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко