Історія справи

Ухвала КГС ВП від 13.01.2019 року у справі №910/22947/17
Постанова КГС ВП від 24.02.2020 року у справі №910/22947/17
Ухвала КГС ВП від 18.04.2018 року у справі №910/22947/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/22947/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

за участю представників:

позивача - Луговець Л.А.,

відповідача-1 - Мойса Є.В.,

відповідача-2 - не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазові Технології" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2018 (Жук Г.А., Дикунська С.Я., Мальченко А.О.) та ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.08.2018 (Смирнова Ю.М.) у справі № 910/22947/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазові Технології" до 1) Державного підприємства "Молдавська залізниця" (Caleа Ferata din Moldova), 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Іволга-2" про стягнення суми

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогазові Технології" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Державного підприємства "Молдовська залізниця" (далі - Відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Іволга-2" (далі - Відповідач-2) про стягнення солідарно з Відповідача-1 та Відповідача-2 лізингових платежів в сумі 10 000,00 доларів США, а також стягнення з Відповідача-1 лізингових платежів в сумі 7 879 680,00 доларів США, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням Відповідачем-1 зобов'язань за договором оренди №02/12-97 від 31.12.1997 (в редакції змін від 05.01.1998) щодо сплати лізингових платежів, а також невиконання Відповідачем-2 зобов'язань за договором поруки №П/01-17 від 22.07.2002, укладеним в забезпечення вказаного договору оренди.

2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2017, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2018, позовну заяву повернуто Позивачу на підставі пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017).

3. Постановою Верховного Суду від 16.05.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2018 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.12.2017 скасовано, а справу передано до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали, прийнятої судом першої інстанції

4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2018 закрито провадження у справі в частині вимог Позивача про стягнення з Відповідача-1 на користь Позивача лізингових платежів за період з 01.01.2003 по 20.03.2007 в сумі 7 869 680,00 доларів США.

5. Ухвала суду мотивована тим, що між сторонами спору - Позивачем та Відповідачем-1 відсутня угода про передачу даного спору на вирішення судам України, а тому, враховуючи норми статей 76, 77 Закону України "Про міжнародне приватне право", вимога про стягнення 7 869 680,00 доларів США з Відповідача-1, який не є резидентом України, не підлягає розгляду в господарських судах України.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2018 ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.08.2018 залишено без змін з тих же підстав. Додатково суд апеляційної інстанції, як на підставу закриття провадження у справі, також послався на те, що оскільки матеріали справи не містять доказів знаходження предмета спору - об'єкта лізингу на території України, а також відсутні будь-які документи які б свідчили про наявність майна Відповідача-1, тому позов в частині стягнення з Відповідача-1 лізингових платежів в сумі 7 869 680,00 доларів США не може бути переданий на вирішення господарських судів України, що є окремою підставою для закриття провадження у справі в частині вищевикладених позовних вимог в контексті приписів пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Позивач подав касаційну скаргу на ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції мотивована ідентично тій ухвалі, яка скасована постановою Верховного Суду від 16.05.2018, а тому прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

9. Судами не враховано положення Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 2889-XII від 19.12.1992 "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності", якою визначено, що якщо у справі беруть участь декілька відповідачів, що знаходяться на території різних держав-учасниць Співдружності, спір розглядається за місцезнаходження будь-якого відповідача за вибором позивача, а тому, враховуючи в тому числі правову позицію, викладену в постанові Вищого господарського суду України у справі № 910/32970/15, суди безпідставно не врахували право Позивача обрати місце розгляду даної справи за місцезнаходженням Відповідача-2 у відповідності до частини 1 статті 20 Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах та статті 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності.

10. Судом першої інстанції не враховано, що статтею 185 ГПК України не передбачено закриття провадження у справі в частині окремих позовних вимог.

11. Апеляційний господарський суд не врахував, що позовні вимоги пов'язані між собою однією підставою виникнення та підтверджуються тими самими доказами, а тому підлягають розгляду в одному провадженні і не можуть бути роз'єднані, оскільки це б суперечило завданню господарського судочинства.

12. Судом апеляційної інстанції безпідставно застосовано Договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13.12.1993, ратифікований Україною 10.11.1994, оскільки відповідно до статті 95 договору, цей договір не порушує положень інших договорів, відносно яких одна або обидві договірні сторони мають зобов'язання.

13. Суди не врахували практику щодо відсутності заборон державним судам України приймати до свого провадження справи з іноземним елементом навіть у випадку наявності пророгаційної угоди, що підтверджено правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постановах у справах №907/598/15, №907/606/15.

14. Суд апеляційної інстанції безпідставно, в порушення статей 177, 182 ГПК України, не прийняв додаткові докази.

15. В оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції, в порушення частини 2 статті 231 ГПК України, не роз'яснено Позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

16. Місцевим господарським судом порушено частину 2 статті 185 ГПК України, оскільки ухвалити рішення про закриття провадження у справі можливо лише за результатами підготовчого засідання, проте оскаржуваною ухвалою не закінчено підготовче засідання у даній справі.

17. Позивачем 15.01.2019 подано додаткові пояснення, які, враховуючи вимоги статей 118, 288, 298 ГПК України щодо строку подання таких заяв, залишаються судом без розгляду.

Позиція Відповідача-1 у відзиві на касаційну скаргу

18. Згідно поштового штемпеля на конверті 11.01.2019 до Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу. Однак, враховуючи встановлений ухвалою Верховного Суду від 13.12.2018 строк для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу до 08.01.2019, але не більше 10 днів з дня вручення цієї ухвали, а згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ухвалу суду представнику Відповідача-1 вручено 21.12.2018, тому, зважаючи на норми статей 118, 295 ГПК України, зазначений відзив підлягає залишенню без розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

19. Статтею 366 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) визначено, що підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства (пункт 1 частини 1 статті 231 ГПК України).

20. Як встановили суди попередніх інстанцій, укладаючи договір оренди №02/12-97 від 31.12.1997 сторонами в пункті 6.1 узгоджено, що всі спори, які виникають між сторонами при виконанні зобов'язань за даним договором, повинні бути вирішені шляхом переговорів. У випадку неможливості вирішення спорів шляхом переговорів справа підлягає передачі на вирішення економічного суду м. Кишинів.

20.1. Відповідно до пункту 9 угоди від 05.01.1998 про внесення змін до договору №02/12-97 арбітражне застереження викладено в наступній редакції: "у випадку, якщо сторони не можуть дійти згоди, всі спори та розбіжності, які виникають в результаті невиконання даного договору або у зв'язку з ним, підлягають вирішенню в арбітражному суді у відповідності до законодавства Республіки Молдова".

21. З огляду на те, що сторонами договору №02/12-97 від 31.12.1997 та угоди від 05.01.1998 про внесення змін до договору №02/12-97 не було узгоджено передачу спорів, що випливають із вказаного правочину, до підсудності господарських судів України, суди дійшли вірного висновку про закриття відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача-1, як нерезидента України, лізингових платежів, оскільки такий спір не підлягає розгляду в судах України.

21.1. Крім того, як вірно вказав суд апеляційної інстанції, переданий на вирішення Господарському суду міста Києва позов в частині стягнення з нерезидента лізингових платежів не віднесено до переліку справ, які підсудні судам України згідно з вимогами статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право".

22. При цьому, апеляційний господарський суд, зважаючи на вимоги статті 269 ГПК України, підставно не прийняв до уваги у якості доказу подану Позивачем до матеріалів апеляційної скарги копію угоди-доповнення від 20.06.2000 до договору №02/12-97, оскільки Позивачем належними і допустимими доказами не обґрунтовано неможливість подання зазначеного документа, на який він посилається, до суду першої інстанції на час прийняття оскарженої ухвали. Крім того, як зазначає суд апеляційної інстанції, оригіналу угоди-доповнення від 20.06.2000, копію якої було подано разом з апеляційною скаргою, суду апеляційної інстанції на огляд в судовому засіданні не надано, а представник Відповідача-1 заперечив підписання такої угоди, що було встановлено судом апеляційної інстанції. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги, викладені в пункті 14 постанови, відхиляються судом касаційної інстанції.

22.1. До того ж, як вірно зазначає апеляційний господарський суд, доповнення в договір оренди №02/12-97 від 31.12.1997 про зміну підсудності спору стосується випадків залучення поручителя до вирішення спірних питань, тоді як вимога про стягнення лізингових платежів в сумі 7 869 680,00 доларів США, за якою оскаржуваною ухвалою було закрито провадження у справі, пред'явлена лише до основного боржника - Відповідача-1 та не стосується поручителя, яким є Відповідач-2.

23. Колегія суддів погоджується з доводами суду апеляційної інстанції й про те, що оскільки матеріали справи не містять доказів знаходження предмета спору - об'єкта лізингу на території України, а також відсутні в матеріалах справи докази, які б свідчили про наявність майна Відповідача-1 в Україні, а тому враховуючи статтю 33 Міжнародного договору про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13.12.1993, ратифікованого Україною 10.11.1994 (набрала чинності 24.02.1995), позов в частині стягнення з Відповідача-1 лізингових платежів в сумі 7 869 680,00 доларів США не може бути переданий на вирішення господарських судів України, що є окремою підставою для закриття провадження у справі в частині наведених вище позовних вимог в контексті приписів пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України. З огляду на зазначене, відхиляються доводи касаційної скарги, наведені в пункті 12 постанови.

23.1. При цьому, в засіданні суду 16.01.2019 представник Позивача послався на те, що факт наявності майна Відповідача-1 на території України є загальновідомим фактом і докази вказаного ним додано до своїх додаткових пояснень, наданих в суд касаційної інстанції 15.01.2019. Проте, такі додаткові пояснення залишено судом касаційної інстанції без розгляду на підставі статей 118, 288, 298 ГПК України, про що зазначено в пункті 17 постанови. Крім того, подаючи такі документи в суд касаційної інстанції, Позивачем не враховано межі розгляду справи судом касаційної інстанції, обумовлені в статті 300 ГПК України, зокрема, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

24. Доводи касаційної скарги, викладені в пункті 9 постанови, колегією суддів відхиляються, оскільки, як було зазначено в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у даній справі, питання підсудності цієї справи має вирішуватися відповідно до Закону України "Про міжнародне приватне право" та чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, тоді як судами під час розгляду даного спору було неправильно застосовано у визначенні питання підсудності даного спору Угоду про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, ратифіковану Постановою Верховної Ради України № 2889-XII від 19.12.1992 "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності".

24.1. При цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи Позивача щодо незастосування місцевим господарським судом приписів статті 20 Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, ратифікованої Україною 10.11.1994, та статей 3, 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992, м. Київ, ратифікованої Україною 19.12.1992. Суд вказав, що вказані положення міжнародних договорів встановлюють можливість вибору позивачем суду за місцем знаходження будь-якого із відповідачів лише у випадку коли позов (тобто, окрему позовну вимогу) пред'явлено до декількох відповідачів, проте, вимогу про стягнення лізингових платежів в сумі 7 869 680,00 доларів США пред'явлено Позивачем лише до одного відповідача - Державного підприємства "Молдовська залізниця".

24.2. Також, слід врахувати, що судами не встановлено і матеріали справи не містять доказів щодо волевиявлення ДП "Молдавська залізниця" на встановлення між ним та ТОВ "Іволга-2" договірних правовідносин, як і доказів наявності таких договірних правовідносин, в тому числі про забезпечення останнім порукою виконання його зобов'язань, зокрема, лізингових платежів за договором оренди №02/12-97.

25. Що стосується посилання скаржника на правову позицію, викладену в постановах Вищого господарського суду України у справах № 910/32970/15, №907/598/15, №907/606/15, то колегія суддів зазначає, що правова позиція, викладена в наведених постановах, відповідно до чинного законодавства, не є обов'язковою при розгляді справ господарськими судами, а тому посилання скаржника на судові рішення у вказаних справах, наведені в пунктах 9 та 13 постанови, колегією суддів відхиляються.

26. З приводу посилання скаржника, наведеного в пункті 10 постанови, колегія суддів зазначає, що норми статті 185 ГПК України передбачають право суду закрити провадження у справі і не містять заборони на закриття провадження у справі в частині окремої позовної вимоги.

27. Твердження скаржника, зазначені в пункті 11 постанови, колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, оскільки можуть бути об'єднанні лише такі позовні вимоги, що виникли у спорі, який підсудний судам України.

28. Доводи касаційної скарги, викладені в пункті 8 постанови, судом відхиляються, оскільки мотивувальна частина оскаржуваної ухвали містить правову позицію щодо наявності підстав для закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.

29. Щодо посилання скаржника, вказаного в пункті 15 постанови, то колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. При цьому, ГПК України не передбачено, що недотримання судом вимог частини 2 статті 231 ГПК України є підставою для скасування судового рішення.

29.1. До того ж, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

30. Водночас, колегія суддів зазначає, що Позивач не позбавлений права звернутися з відповідним позовом до Відповідача-1 за місцем його знаходження, зокрема, до компетентного суду Республіки Молдова.

31. В засіданні суду 16.01.2019 представник Позивача наголосив на тому, що, на його переконання, суд першої інстанції повинен був вирішити питання підсудності справи до відкриття провадження у справі, а в разі, якщо суд дійшов висновку про наявність підстав для відкриття провадження, то це свідчить про те, що питання підсудності справи вирішено судом, а тому підстави, в подальшому, для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України, відсутні.

31.1. З приводу наведеного колегія суддів зазначає, що, відкриваючи 06.07.2018 провадження у справі, суд першої інстанції не зазначав в ухвалі про вирішення ним питання підсудності даної справи і, як передбачено ГПК України, призначив підготовче засідання. Пунктом 19 частини 2 статті 182 ГПК України передбачено, що у підготовчому засіданні суд здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

31.2. Тобто, законодавство наділяє суд можливістю здійснити процесуальну дію у вигляді закриття провадження у справі в підготовчому засіданні в разі наявності підстав для цього, і судом першої інстанції в межах, наданих ГПК України, у підготовчому засіданні вирішено питання відповідності спору у даній справі в порядку господарського судочинства щодо Відповідача-1. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги, зазначені в пункті 16 постанови, колегія суддів відхиляє.

32. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

33. З огляду на викладене вище, касаційна скарга Позивача задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

Щодо розподілу судових витрат

34. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазові Технології" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2018 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.08.2018 у справі №910/22947/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.