Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 920/167/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 (у складі колегії суддів: Чорногуз М.Г., (головуючий), Агрикова О.В., Мальченко А.О.)

та рішення Господарського суду Сумської області від 04.08.2022 (суддя Джепа Ю.А.)

за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шосткінське підприємство "Харківенергоремонт"

про стягнення 7 746 488,63 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" (далі - Позивач, АТ "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз") звернулося до Господарського суду Сумської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шосткінське підприємство "Харківенергоремонт" (далі - Відповідач, ТОВ "Шосткінське підприємство "Харківенергоремонт") про стягнення з Відповідача на свою користь 6 225 869,96 грн - основного боргу, 835 992,45 грн - інфляційних збитків, 84 766,09 грн - 3% річних та 599 860,13 грн - пені (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Відповідачем своїх зобов`язань за договором розподілу природного газу (заява-приєднання від 01.01.2016 № 09420Y35ВGFP016) щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати за послуги з розподілу природного газу.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 04.08.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 у справі № 920/167/22, позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 6 225 869,96 грн - основного боргу, 835 992,45 грн - інфляційних збитків, 84 766,09 грн - 3% річних, 119 972,03 грн - пені. У частині стягнення 479 888,10 грн пені - відмовлено. Розстрочено виконання даного рішення та встановлено графік здійснення платежів.

2.2. Господарські суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованими заявлені до стягнення суми. При цьому, посилаючись на приписи статей 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України суди дійшли висновку про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені на 80 %.

2.3. Крім того, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін та наміри Відповідача добровільно виконати рішення суду та погасити існуючу перед Позивачем заборгованість, що сприятиме ефективному виконанню судового рішення, місцевий господарський суд розстрочив виконання рішення суду на 4 місяці та встановив порядок сплати Відповідачем грошових коштів.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі АТ "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 479 888,10 грн та розстрочення виконання рішення суду. Прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в частині стягнення пені в сумі 479 888,10 грн та відмовити у розстроченні виконання рішення суду.

3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №1522/18417/12-ц та від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №922/1010/16, від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 01.08.2019 у справі №922/2932/18, від 08.10.2019 у справі №922/2930/18, від 08.10.2019 у справі №923/142/19, від 09.10.2019 у справі №904/4083/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 24.06.2021 у справі №904/3177/20, від 21.01.2020 у справі №910/1180/19 та 03.09.2020 у справі №905/30/16.

3.3. Також, обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, заявник стверджує, що при розгляді цієї справи суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

4. Обставини встановлені судами

4.1. 01.01.2016 між сторонами укладений договір розподілу природного газу шляхом підписання заяви-приєднання № 09420Y35ВGFP016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) на умовах Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2498.

4.2. За листопад 2021 року по грудень 2021 року Відповідачу надано послугу з розподілу природного газу (річна замовлена потужність) на загальну суму 7 725 869,96 грн, що підтверджується актами наданих послуг з розподілу природного газу.

4.3. Станом на 15.02.2022 Відповідачем сплачено заборгованість на суму 1 500 000,00 грн.

4.4. Згідно пункту 8.2 договору розподілу у разі порушення споживачем, що є непобутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

4.5. У зв`язку із невиконанням Відповідачем своїх зобов`язань за договором розподілу природного газу (заява-приєднання від 01.01.2016 №09420Y35ВGFP016) щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати за послуги з розподілу природного газу, Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 6 225 869,96 грн - основного боргу, 835 992,45 грн - інфляційних збитків, 84 766,09 грн - 3% річних та 599 860,13 грн - пені.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

5.3. Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

5.4. Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

5.5. З аналізу наведених норм убачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки відповідача тощо.

5.6. При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

5.7. Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України), а також принципах господарського судочинства відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

5.8. При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.9. Як убачається з матеріалів справи, вирішуючи питання зменшення пені судами попередніх інстанцій надана оцінка відповідним аргументам і доказам сторін, враховано їх майновий стан, статус Відповідача, який здійснює свою діяльність, спрямовану на задоволення потреб населення, бюджетних установ та організацій, ступінь виконання Відповідачем своїх зобов`язань, відсутність доказів понесення Позивачем збитків внаслідок порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах.

5.10. За встановлених у цій справі обставин, при оцінці пропорційності застосованих до Відповідача заходів відповідальності також підлягають врахуванню обсяги застосування до нього таких заходів відповідальності, як стягнення 3 % річних, які є платою за користування коштами, несвоєчасно сплаченими боржником та інфляційних нарахувань, що є компенсацією за понесені збитки спричинені знеціненням грошових коштів.

5.11. Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, застосовуючи положення статей, якими передбачена можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази у сукупності визначив, що такі обставини є достатніми для зменшення заявленої до стягнення Позивачем пені.

5.12. Аналіз постанов Верховного Суду у справах №913/89/18, №916/65/18, №917/791/18, №922/2932/18, №922/2930/18, №923/142/19, №904/4083/18, №918/116/19, №915/2095/19, №918/289/19, №910/1199/19, №918/116/19, №913/89/18, №916/65/18, №917/791/18, №904/3177/20 на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як в цілому, так і висновків зроблених в них свідчить, що основною ідеєю, на якій базуються як постанови, так і висновки, є те, що реалізуючи своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, суди повинні виходити з фактичних обставин, встановлених у кожній справі на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким повинна надаватися оцінка згідно з вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто судами повинні досліджуватися конкретні обставини справи щодо ступеня виконання умов договорів, розміру заборгованості, майнового стану сторін тощо.

5.13. При цьому, наведені Позивачем у касаційній скарзі постанови Верховного Суду були прийняті за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), тобто вищезазначені справи і справа, яка переглядається є відмінними за істотними правовими ознаками, а наявні відмінності полягають переважно у сфері оцінки конкретних обставин та наявних у справах доказів.

5.14. В такий спосіб, доводи Скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, які викладені у вищезазначених постановах Верховного Суду відхиляються судовою колегією, оскільки висновки судів про наявність підстав для зменшення розміру пені у справі №920/167/22 не суперечать наведеним висновкам Верховного Суду про те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

5.15. Крім того, з висновків у справах №913/89/18, №916/65/18, №917/791/18, №922/2932/18, №922/2930/18, №923/142/19, №904/4083/18, №918/116/19, №915/2095/19, №918/289/19, №910/1199/19, №918/116/19, №913/89/18, №916/65/18, №917/791/18, №904/3177/20 стосовно підстав для зменшення розміру неустойки не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин у зазначених справах і застосувати у даній справі. При цьому, Верховний Суд у цих справах не надавав висновків, які б певним чином додаткового обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру пені так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було б вважати правильним.

5.16. У справі №922/1010/16, на яку посилається скаржник, питання про зменшення розміру пені боржником не порушувалося та судами не вирішувалося, а отже у цій постанові взагалі відсутній висновок суду щодо застосування норм частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України.

5.17. Правові висновки в частині стандарту доказування та оцінки доказів судом (справи №129/1033/13-ц та №1522/18417/12-ц) за своїм правозастосуванням є загальними, а аргументи скаржника щодо їх неврахування судами попередніх інстанцій, в контексті цієї справи, фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

5.18. Щодо розстрочення виконання рішення суду, судова колегія зазначає наступне.

5.19. У Господарському процесуальному кодексі України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (частини перша і п`ята статті 331 цього Кодексу).

5.20. На державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00).

5.21. Отже, питання про розстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочення.

5.22. Господарські суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи заяву Відповідача про розстрочення виконання судового рішення на 4 місяці з щомісячним платежем у сумі 1 831 174,80 грн, ураховували аналіз у сукупності представлених Відповідачем доказів відносно його фінансового становища, а також те, що останній здійснює свою діяльність, спрямовану на задоволення потреб, зокрема, населення.

5.23. Ураховуючи, що вирішення питання про розстрочення виконання рішення перебуває в межах дискреційних повноважень господарського суду першої інстанцій, який у рішенні навів відповідні та достатні підстави в обґрунтування свого висновку про розстрочення виконання рішення на 4 місяці у цій справі, і в цьому випадку не вбачається, що суд здійснив свої дискреційні повноваження з порушенням вимог чинного законодавства або із недотриманням "справедливого балансу" між сторонами, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни прийнятих рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів щодо вирішення питання про розстрочку виконання рішення суду немає.

5.24. Верховний Суд зауважує, що висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 21.01.2020 у справі №910/1180/19 та від 03.09.2020 у справі №905/30/16, оскільки у справі, що розглядається, та у наведених скаржником справах, при вирішенні питання про розстрочення виконання рішення було реалізоване судами у конкретних випадках за наслідками оцінки обставин кожної справи, наведених учасниками справ обґрунтувань та дослідження доказів.

5.25. При цьому, відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною.

В такий спосіб необґрунтованими є доводи скаржника про перетворення розстрочення виконання рішення суду для Відповідача у відстрочення його виконання.

5.26. Що стосується посилання заявника в якості підстави для подання касаційної скарги на те, що судами попередніх інстанцій не було досліджено зібрані у справі докази, то колегія суддів зазначає наступне.

5.27. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.28. При цьому, відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

5.29. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

5.30. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

5.31. За таких обставин Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі №912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.

5.32. Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.2. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

6.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на останнього, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 та рішення Господарського суду Сумської області від 04.08.2022 у справі № 920/167/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік В. Суховий