Історія справи

Постанова КГС ВП від 15.03.2023 року у справі №910/17459/20
Постанова КГС ВП від 15.03.2023 року у справі №910/17459/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/17459/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С. В. головуючий (доповідач), Губенко Н.М., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

представників:

позивача - не з`явились,

відповідача-1 - Григорян О.О.,

відповідача-2 - не з`явились,

відповідача-3 - Кандиби М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 (головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.) та рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 (суддя Зеленіна Н.І.)

у справі №910/17459/20

за позовом ОСОБА_1

до 1. Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України",

2. Міністерства аграрної політики та продовольства України,

3. Міністерства економіки України

про визнання недійсним і скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення 942236,25 грн,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - ПАТ "ДПЗКУ"), Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства економки України про: визнання недійсним та скасування наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.03.2014 №41-п "Про звільнення ОСОБА_1 "; визнання недійсним та скасування наказу ПАТ "ДПЗКУ" від 01.07.2014 №514-к "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновлення на посаді заступника голови правління ПАТ "ДПЗКУ"; стягнення заборгованості по виплаті середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 926623,75 грн, компенсації за невикористану відпустку у розмірі 5612,50 грн та моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн.

1.2.В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що накази про звільнення є незаконними, та підлягають скасуванню з огляду на таке:

- пропущений строк для притягнення позивача до відповідальності, оскільки підставою для його звільнення було укладення договору поставки від 27.02.2014 №П-14/4-2Г, а тому станом на день звільнення позивача - 27.03.2014 сплив строк застосування до останнього дисциплінарного стягнення;

- порушено порядок притягнення до відповідальності, адже від позивача не отримувалися письмові пояснення, власник або уповноважений ним орган не звертався до позивача щодо отримання таких пояснень;

- відсутнє належним чином оформлене рішення загальних зборів акціонерів про звільнення позивача;

- відсутня конкретизація в оскаржуваних наказах підстав для звільнення;

- у діях позивача було відсутнє грубе одноразове порушення трудових обов`язків.

2.Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1.Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №192-п від 23.10.2013 "Про призначення ОСОБА_1 " призначено ОСОБА_1 на посаду заступника голови правління ПАТ "ДПЗКУ".

2.2.Відповідно до змісту службової записки голови правління ПАТ "ДПЗКУ" від 27.03.2014 за вих. №130-7-9/902, комісією ПАТ "ДПЗКУ" за результатами проведення службового розслідування стосовно договору поставки №П-14/4-2Г між ПАТ "ДПЗКУ" та ТОВ "Гранум Інвест" було встановлено грубі порушення розпорядчих документів та прав ПАТ "ДПЗКУ" та наявність значних ризиків можливих втрат. Враховуючи викладене, голова правління просив вжити заходи відповідного реагування у вигляді звільнення з займаних посад причетних осіб керівного складу ПАТ "ДПЗКУ", а саме: першого заступника голови правління, заступника голови правління ОСОБА_2 , заступника голови правління ОСОБА_1 .

2.3.Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №41-п від 27.03.2014 "Про звільнення ОСОБА_1 " звільнено ОСОБА_1 з посади заступника голови правління ПАТ "ДПЗКУ" за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України. Підставою зазначено службову записку голови правління ПАТ "ДПЗКУ" від 27.03.2014 №130-7-9/902.

2.4.Наказом ПАТ "ДПЗКУ" №514-к від 01.07.2014 "Про звільнення ОСОБА_1 " звільнено позивача з посади заступника голови правління відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.03.2014 №41 "Про звільнення ОСОБА_1 ".

2.5.Вважаючи, що звільнення з посади заступника голови правління ПАТ "ДПЗКУ" було незаконним, ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва в порядку цивільного судочинства з вимогами про визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди.

2.6.Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 20.01.2020 у справі №760/21768/19 було відмовлено у задоволенні позову.

2.7.Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачем було подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, який постановою від 08.09.2020 у справі №760/21768/19 рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20.01.2020 скасував, провадження по справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України, та роз`яснив позивачу, що розгляд даної справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

2.8.09.11.2020 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з цим позовом.

3.Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1.Господарський суд міста Києва рішенням від 13.10.2021 у справі №910/17459/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022, у задоволенні позову відмовив повністю.

3.2.Судові рішення мотивовані тим, що відсутність у спірних наказах посилання на конкретне порушення трудових обов`язків та дату його вчинення унеможливлює надання оцінки дотриманню Міністерством аграрної політики та продовольства України та ПАТ "ДПЗКУ" установлених законом порядку та строку притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. Наведене у сукупності дає підстави для висновку про незаконність оскаржуваних наказів та наявність підстав для їх скасування. Однак, у зв`язку з тим, що позивачем був пропущений без поважних причин строк, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору, суди відмовили у задоволенні позову.

4.Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи

4.1. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 у справі №910/17459/20 і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги повністю задовольнити.

4.2. ОСОБА_1 , обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.06.2022 у справі №127/22587/20, щодо застосування статті 233 КЗпП України. Скаржник зазначає, що судами не встановлено і матеріали справи не містять ні доказів обізнаності позивача зі змістом наказу про звільнення, ні доказів отримання ним трудової книжки, що свідчить про дотримання останнім строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

4.3.Міністерство економіки України та ПАТ "ДПЗКУ" подали відзиви на касаційну скаргу, в яких, зокрема, зазначаючи про те, що оскільки позивач протягом п`яти років не вчиняв будь-яких дій з метою отримання спірного наказу та його оскарження, а також навіть після закриття провадження у цьому спорі судом загальної юрисдикції не дотримався місячного строку, визначеного статтею 233 КЗпП України на звернення до господарського суду з відповідним позовом, вважають, що відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

4.4.Верховний Суд ухвалою від 14.12.2022 справу №910/17459/20 разом із касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4.5.Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12.01.2023 справу №910/17459/20 разом із касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 повернула відповідній колегії Верховного Суду для розгляду.

4.6.Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 25.01.2023 для розгляду справи №910/17459/20 передано складу суду: Бакуліна С.В. головуючий, Губенко Н.М., Кібенко О.Р.

4.7.Розпорядженням заступника керівника апарату-керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 30.01.2023 №29.3-02/223 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/17459/20 у зв`язку з відрядженням судді Кібенко О.Р., за результатами якого визначено колегію суддів у складі: Бакуліна С.В. головуючий, Губенко Н.М., Стратієнко Л.В.

4.8.Міністерство аграрної політики та продовольства України подало додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог як у зв`язку з їх безпідставністю по суті, так і з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду, та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

4.9.ПАТ "ДПЗКУ" подало пояснення, в яких зазначає про пропуск позивачем строку звернення до суду, та просить у зв`язку з цим відмовити у задоволенні касаційної скарги. Крім того ПАТ "ДПЗКУ" зазначає про те, що правовідносини у справі №127/22587/20 та справі №922/3639/16 не є подібними.

4.10.Рішенням від 21.02.2023 Вища рада правосуддя прийняла відставку судді ОСОБА_3 , що унеможливило її участь у судовому засіданні у цій справі, призначеному на 22.02.2023 об 11:30, яке у зв`язку з цим не відбулося.

4.11.Розпорядженням заступника керівника апарату-керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 23.02.2023 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/17459/20 у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_3 .

4.12.Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 23.02.2023 для розгляду справи №910/17459/20 визначено склад суду: Бакуліна С.В. - головуючий, Губенко Н.М., Студенець В.І.

4.13.08.03.2023 від Міністерства аграрної політики та продовольства України надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке обґрунтовано тим, що 15.03.2023 представник міністерства буде перебувати у відпустці.

4.14.Щодо зазначеного клопотання колегія суддів зазначає таке.

4.15.Згідно з нормами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

4.16.Водночас відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, тоді як процесуальний закон не містить приписів щодо обов`язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи.

4.17.Оскільки Міністерство аграрної політики та продовольства України повідомлено Судом про дату, час і місце судового засідання, явка сторін не була визнана Судом обов`язковою, доводи Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо касаційної скарги докладно викладені у поясненнях у справі від 14.02.2023, виходячи зі змісту статей 202 216 ГПК України, Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

5.Позиція Верховного Суду

Щодо меж касаційного перегляду судових рішень

5.1.Відповідно до статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 5.2.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

5.3.Частиною першою статті 300 ГПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.4.Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

5.5.Ураховуючи наведене вище, оскільки висновки попередніх судових інстанцій про порушення права позивача у спірних правовідносинах не оскаржуються жодним учасником справи, а касаційне провадження відкрито виключно з огляду на доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.06.2022 у справі №127/22587/20, щодо застосування статті 233 КЗпП України, колегія суддів не перевіряє правильність застосування судами норм матеріального права, які не стосуються питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, адже оцінка судових рішень у цих частинах виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 300 ГПК України.

Щодо дотримання позивачем строку, визначеного статтею 233 КЗпП України

5.6.Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

5.7.Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

5.8.У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (стаття 234 КЗпП України).

5.9.Стаття 234 КЗпП України не визначає переліку причин для поновлення строку та їх поважність має визначатися судом в кожному випадку, залежно від конкретних обставин справи. При цьому, очевидно, що як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали істотні труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

5.10.У постанові від 26.05.2021 у справі №640/18236/17-ц Верховний Суд зазначив, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущений без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

5.11.У касаційній скарзі ОСОБА_4 зазначає, що в матеріалах справи наявні копія наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.03.2014 №4І-п "Про звільнення ОСОБА_1 ", копія наказу ПАТ "ДПЗКУ" від 01.07.2014 №514-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", однак указані накази не містять доказів їх вручення/направлення ОСОБА_1 , на вказаних наказах відсутня відмітка позивача про ознайомлення з їх змістом.

5.12.Такі доводи позивач наводить в обґрунтування своєї позиції про те, що до моменту отримання цих наказів він був позбавлений можливості ознайомитися з їх змістом та належним чином реалізувати своє право на звернення до суду в порядку статті 233 КЗпП України.

5.13.Однак колегія суддів вважає безпідставними зазначені доводи, оскільки як вбачається з наявної у матеріалах справи копії позовної заяви ОСОБА_1 від 24.07.2019 (т.1 а.с. 259 - 272), яка була подана до Солом`янського районного суду міста Києва, у її додатках значиться як копія наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.03.2014 №4І-п "Про звільнення ОСОБА_1 ", так і копія наказу ПАТ "ДПЗКУ" від 01.07.2014 №514-к "Про звільнення ОСОБА_1 ".

5.14.Таким чином, оскільки зазначені накази були долучені як додатки до позовної заяви саме позивачем, є очевидним, що ці накази були ним отримані до подання позовної заяви, а отже визначена статтею 233 КЗпП України підстава для початку перебігу строку звернення до суду з відповідними вимогами є такою, що настала.

5.15.Відповідно, місячний строк звернення ОСОБА_1 із заявленими у цій справі позовними вимогами, визначений статтею 233 КЗпП України, розпочав свій перебіг до 24.07.2019, але оскільки чітко встановити дату вручення наказів неможливо, то як мінімум - з 24.07.2019, а відтак закінчився на час подання ним позову до Господарського суду міста Києва (09.11.2020).

5.16.При цьому колегія суддів враховує, що позивач не зазначає іншої конкретної дати початку перебігу строку звернення до суду за його вимогами, а наведені ним доводи зводяться до того, що цей строк не пропущений оскільки його перебіг ще не розпочався, що є нелогічним та непослідовним до фактично здійснених ним дій по складанню позовних заяв до суду загальної та господарської юрисдикції, які містять детальний опис обставин, що на думку позивача порушують його права, посилання на оспорювані накази, пояснювальні записки та свідчать про обізнаність останнього з підставами свого звільнення саме з наказів (зобов`язати відповідачів видати які в судовому порядку він не просить) та дозволяли повноцінно реалізувати право на звернення з відповідним позовом до суду у межах строку встановленого Законом.

5.17.Доводи скаржника про те, що реальне право на оскарження спірних наказів він отримав після ознайомлення зі службовою запискою голови правління ПАТ "ДПЗКУ" від 27.03.2014 №130-7-9/902, у якій містяться посилання на службове розслідування стосовно договору поставки №П-14/4-2Г між ПАТ "ДПЗКУ" та ТОВ "Гранум Інвест", не спростовують наведених вище висновків про пропуск позивачем строку звернення до суду, адже: по-перше, відповідно до викладених позивачем тверджень у позовних заявах та касаційній скарзі, зі змістом цієї службової записки позивач також ознайомився до звернення до Солом`янського районного суду міста Києва 24.07.2019; по-друге, норма статті 233 КЗпП України пов`язує початок перебігу строку звернення до суду з іншими обставинами (вручення наказу про звільнення або трудової книжки).

5.18.При цьому колегія суддів враховує, що оскільки встановлені положеннями статті 233 КЗпП України норми спрямовують свій зміст на надання особі можливості захистити порушені права, отримання копій оспорюваних наказів не особисто позивачем, а його представником, на виконання останнім представницьких повноважень щодо ведення претензійно-правової роботи, спрямованої на захист трудових прав свого клієнта, є також обставиною, яка враховується для мети визначення початку перебігу строку звернення до суду.

5.19.Крім того, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, попередні судові інстанції правильно зазначили, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

5.20.Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

5.21.Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

5.22.Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.

5.23.Відповідно до частин першої, другої статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

5.24.Реалізація передбаченого статтею 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача) права працівника отримати в день звільнення трудову книжку та копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов`язком роботодавця видати вказані документи, а й із добросовісною поведінкою самого працівника, який за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи, не ухиляється від їх отримання.

5.25.З матеріалів справи вбачається, що наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України №41-п "Про звільнення ОСОБА_1 " видано 27.03.2014, а наказ ПАТ "ДПЗКУ" №514-к "Про звільнення ОСОБА_1 " видано 01.07.2014. Втім судами не встановлено, що ОСОБА_1 розписався в їх отриманні.

5.26.Втім колегія суддів враховує, що, як встановили попередні судові інстанції, позивачем протягом п`яти років не вчинялись будь-які дії, спрямовані на отримання оскаржуваних наказів, зокрема з метою їх оскарження, з`ясування причин невиконання трудових обов`язків тощо, або ж трудової книжки, що є підставою для висновку, що накази та трудова книжка були видані позивачу/отримані позивачем (враховуючи, що накази є наявними у нього і він не доводить дати отримання останніх його адвокатом або особисто). Отже, ОСОБА_1 не міг не усвідомлювати, що не з`являється на робоче місце, не виконує обов`язків першого заступника голови правління ПАТ "ДПЗКУ", відповідно, знав або мав можливість дізнатися підставу свого звільнення, звернувшись з вимогою про видачу відсутнього у нього документу, видача якого є обов`язковою і конфлікту з цього приводу у сторін спору, як зазначено вище, не вбачається. Указана обставина не була спростована позивачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції. Тому, вбачається, що позивач, посилаючись лише на відсутність розписки в отриманні ним наказів та трудової книжки в визначені в регістрах відповідачів дати, намагається довести, що така формальна обставина (за умови, коли накази з підставою звільнення є наявними у нього на момент звернення з позовом ще до суду загальної юрисдикції, і позивач не посилається на необ`єктивність наведених в них дати і підстави звільнення) дає право для звернення до суду без дотримання строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, оскільки, з урахуванням таких обставин (відсутність розписки в отриманні того, що вже видане і наявне у позивача), місячний строк в цій справі взагалі не розпочне свого перебігу, а порушення по неврученню наказів та трудової книжки буде вважатись триваючим.

5.27.Крім того, постановою Київського апеляційного суду від 08.09.2020 скасовано рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20.01.2020 у справі №760/21768/19, провадження у справі закрито та роз`яснено позивачу, що спір віднесено до господарської юрисдикції. З тексту постанови вбачається, що представник позивача був присутнім на судовому засіданні 08.09.2020, на якому було прийнято постанову.

5.28.Натомість, і ці встановлені судами обставини засвідчують, що позивач звернувся з аналогічним позовом до Господарського суду міста Києва (згідно відтиску вхідного штемпеля суду) лише 09.11.2020, тобто через 2 місяці після скасування рішення суду від 20.01.2020, нехтуючи строком, встановленим статтею 233 КЗпП України. Жодних обґрунтувань причин пропуску місячного строку на звернення до суду з відповідним позовом, принаймні з дати, коли ОСОБА_1 було роз`яснено юрисдикцію цього спору, останній не надав, а суди попередніх інстанцій таких не встановили.

5.29.Колегія суддів також враховує, що матеріали справи містять довідку Пенсійного фонду України від 17.08.2021 №2600-0705-7/131838 (т.2, а.с. 212 - 213), відповідно до якої, у період після звільнення ОСОБА_1 з ПАТ "ДПЗКУ", він здійснював свою діяльність у інших юридичних особах, однак не в ПАТ "ДПЗКУ". Таким чином, обставини фактичного, тривалого невиконання позивачем своїх трудових обов`язків в ПАТ "ДПЗКУ" також свідчать як про обізнаність позивача з його звільненням, так і про відсутність конфлікту з роботодавцем з приводу незаконного позбавлення права на продовження виконання трудових обов`язків в ПАТ "ДПЗКУ".

5.30.Крім того, як вбачається з матеріалів справи (т.1, а.с. 238-240) 25.07.2014 на сайті https:smida.gov.ua та газеті "Бюлетені. Цінні папери України" було розміщено особливу інформацію емітента - ПАТ "ДПЗКУ" про зміну складу посадових осіб емітента, зокрема і щодо звільнення ОСОБА_1 , що також підтверджує обставини об`єктивної можливості останнього дізнатися про відповідні обставини.

5.31.З огляду на викладене вище, попередні судові інстанції дійшли обґрунтованих висновків про те, що матеріали справи не містять жодних доказів у розумінні статей 76-79 ГПК України, які б свідчили про поважність причин пропуску позивачем місячного строку для звернення до суду із цим позовом (а саме, починаючи як мінімум з 24.07.2019).

5.32.Отже, оскільки місячний строк звернення з позовом до суду пропущено позивачем без поважних на те причин, колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність підстав для поновлення пропущеного строку. Вказане є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

5.33.Доводи скаржника про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.06.2022 у справі №127/22587/20, щодо застосування статті 233 КЗпП України, колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначеній постанові застосування наведеної норми права відбулося за встановлених інших фактичних обставин справи та доказової бази. Зокрема у справі №127/22587/20, правовідносини у якій є подібними до правовідносин у цій справі, суд апеляційної інстанції не встановив настання обставин, з якими положення статті 233 КЗпП України пов`язує початок перебігу строку звернення особи до суду, що і стало підставою для скасування прийнятої постанови та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Натомість, як зазначено вище, у справі №910/17459/20 суди встановили відповідні обставини.

6.Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судових витрат

6.1.Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3.Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).

6.4.Таким чином, перевіривши рішення та постанову судів попередніх інстанцій в межах вимог та доводів касаційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.

6.5.З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2.Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 у справі №910/17459/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді Н.М. Губенко

В.І. Студенець