Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/2760/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Рогач Л. І., Мачульського Г. М.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Закладу вищої освіти "Львівський університет бізнесу та права" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 (колегія суддів: Орищин Г. В., Галушко Н. А., Желік М. Б.) у справі

за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Закладу вищої освіти "Львівський університет бізнесу та права", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Львівська міська рада, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Ліцей "Європейський" Львівської міської ради, про зобов`язання повернути об`єкт оренди шляхом виселення,

за участі:

представника позивача - Піхоцької Л. В.,

представника третьої особи на стороні позивача - Наконечної О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У вересні 2023 року Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - позивач або Управління) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Закладу вищої освіти "Львівський університет бізнесу та права" (далі - відповідач або Університет) про зобов`язання повернути об`єкт оренди шляхом виселення.

2. Підставою для звернення до суду позивач визначив те, що, незважаючи на припинення терміну дії договору оренди нерухомого майна і непродовження його на новий строк, відповідач не звільнив й продовжує використовувати приміщення, порушуючи при цьому право власника самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 29.12.2017 між позивачем як орендодавцем і відповідачем як орендарем було укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Ф-10841-17 (далі - договір оренди) щодо нежитлових приміщень 1-го поверху загальною площею 662,3 кв.м, що позначені у технічній документації під індексами 6-19, V, VІІ-ХІ, які розташовані у будівлі (літ. "А-3") за адресою: м. Львів, вул. Кульпарківська, 99 (далі - об`єкт оренди).

4. За умовами договору оренди позивач зобов`язався передати, а відповідач прийняти у строкове (на 5 років з 29.12.2017 до 29.12.2022 включно) платне користування об`єкт оренди, що знаходиться на балансі Ліцею "Європейський" і належить територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності.

5. Листом від 21.09.2022 № 260107-вих-75789 Відділ освіти Галицького та Франківського районів управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради як новий балансоутримувач повідомив відповідача про непогодження продовження договору оренди.

6. Листами від 21.09.2022 № 2-12736-Ф-2302, від 22.09.2022 № 4-2601-26192 та від 23.09.2022 № 4-260107-26414 балансоутримувач повідомив позивача про власні потреби у використанні об`єкта оренди.

7. Позивач прийняв рішення у вигляді наказу від 23.09.2022 № 409-О про відмову у продовженні договору оренди шляхом проведення аукціону у зв`язку із наявністю обґрунтованих потреб балансоутримувача.

8. Листом від 03.01.2023 № 4-2302-191 позивач повідомив відповідача про припинення договірних відносин у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди, зазначив про його обов`язок негайно звільнити об`єкт оренди та повернути його балансоутримувачу у належному санітарно-технічному стані за актом приймання-передачі.

9. Окрім цього, Західний апеляційний господарський суд врахував як преюдиційні, обставини, що були встановлені рішенням суду в господарській справі № 914/3063/22 за позовом Університету до Управління про (1) визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету від 16.09.2022 № 834 "Про вирішення питання балансового обліку нежитлових приміщень на вулиці Кульпарківській, 99"; (2) визнання незаконним та скасування наказу Управління від 23.09.2022 № 409-О "Про відмову у продовженні договору оренди"; (3) зобов`язання Управління оголосити та провести аукціон, за результатами якого може бути продовжений договір оренди від 29.12.2017 № Ф-10841-17.

10. Рішення Господарського суду Львівської області від 14.06.2023 у справі № 914/3063/22 було переглянуте в апеляційному порядку та залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.05.2024, в якій судова колегія дійшла висновку, що Управління правомірно видало наказ від 23.09.2022 № 409-0 про відмову у продовженні договору оренди, адже балансоутримувач завчасно повідомив Університет про непродовження договору оренди у зв`язку із необхідністю використання об`єкта оренди для власних потреб (освітніх цілей). До того ж зазначені судові рішення були залишені без змін за результатами касаційного перегляду, що підтверджується постановою Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.11.2024.

11. Тобто суди у справі № 914/3063/22 встановили наявність обставини, яка виключає автоматичне продовження договору оренди, строк дії якого закінчився під час воєнного стану, що й врахував апеляційний господарський суд у даній справі.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

12. Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.10.2024 у задоволенні позову було відмовлено.

13. Місцевий господарський суд виходив з того, що спірний договір оренди вважається продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, в силу імперативних приписів пунктів 5, 16 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", яка набрала законної сили 01.06.2022 (далі - Постанова КМУ № 634), оскільки строк дії такого договору закінчувався у період дії воєнного стану. Суд першої інстанції виснував, що у спірних правовідносинах відсутні передумови для виселення відповідача з орендованого приміщення під час дії воєнного стану з підстав, визначених у пункті 5 вказаної Постанови КМУ № 634.

14. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 рішення місцевого господарського суду було скасоване та прийнято нове - про задоволення позову.

15. Апеляційний господарський суд вказав, що предметом дослідження у господарській справі № 914/3063/22, рішення суду в якій набрало законної сили 16.05.2024, були питання про:

1) зміну балансоутримувача об`єкта оренди за договором оренди (із Ліцею "Європейський" Львівської міської ради на Відділ освіти Галицького та Франківського районів управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради);

2) належність повідомлення Університету про припинення договірних відносин за договором оренди;

3) наявність в Управління чи балансоутримувача наміру для відмови у продовжені договору оренди;

4) наявність передумов для виселення відповідача з об`єкта оренди під час дії воєнного стану.

16. Зважаючи на це, суд апеляційної інстанції виснував, що вищезазначені обставини мають преюдиційне значення, а тому не потребують повторного доведення у даній справі, чого суд першої інстанції не врахував.

Короткий зміст касаційної скарги та позицій інших учасників справи

17. Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 і залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 10.10.2024.

18. Беручи до уваги наведені скаржником обґрунтування підстав касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку про те, що матеріали касаційної скарги є достатніми для відкриття касаційного провадження на підставах, визначених в пунктах 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

19. Відповідач посилався на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

1) щодо застосування положень Постанови КМУ № 634, які викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 917/565/22, від 21.02.2024 у справі № 916/309/23, від 15.10.2024 у справі № 920/910/23, від 13.11.2024 у справі № 910/18626/23 та від 04.03.2025 у справі № 914/622/24;

2) щодо форми та змісту повідомлення балансоутримувача про відмову в продовженні договору оренди, який викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2025 у справі № 914/622/24;

3) щодо застосування рішення суду, яким встановлені факти, що мають преюдиційне значення, які викладені у постановах Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 160/5671/21, від 20.04.2021 у справі № 817/1269/17, від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17, від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18, від 08.07.2019 у справі № 908/156/18, постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 14.11.2018 року у справі № 2-1383/2020 та від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц;

4) щодо обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборони використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20, постановах Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 904/3242/18, від 07.06.2022 у справі № 922/605/15 та від 05.07.2022 у справі № 904/3866/21;

5) щодо застосування статті 80 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 01.07.2021 у справі № 46/603 та від 23.11.2023 у справі № 910/11043/22.

20. Також Університет зазначив про відсутність висновку Верховного Суду стосовно:

1) моменту зміни балансоутримувача в розумінні Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у відносинах оренди комунального майна;

2) необхідності внесення змін до договору оренди комунального майна в частині зміни балансоутримувача у випадку зміни особи балансоутримувача під час дії договору оренди.

21. У встановлений Судом строк учасники справи відзив на касаційну скаргу не подали. Представники позивача та третьої особи на стороні позивача заперечували проти задоволення касаційної скарги у судовому засіданні.

22. 13.05.2025 від відповідача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розляду справи, яке обґрунтовано неможливістю його представника прибути у судове засідання у призначений час та необхідністю надати пояснення та обґрунтування доводів і вимог касаційної скарги із урахуванням заперечень позивача.

23. Колегія суддів, розглянувши подане клопотання, дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на те, що явка представників у судове засідання не визнавалася обов`язковою, скаржник був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, а у поданому клопотанні він не повідомив про причини неявки свого представника, що унеможливлює визнання Судом таких причин поважними.

24. При цьому свої доводи скаржник виклав у касаційній скарзі, а доповнювати чи змінювати їх з урахуванням статті 298 ГПК України можливо було лише протягом строку на касаційне оскарження судових рішень, який станом на 13.05.2025 вже закінчився. Також колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 300 ГПК України у суді касаційної інстанції докази не досліджуються та не приймаються нові, нові обставини не встановлюються, а перегляд судових рішень у касаційному порядку здійснюється у межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, тому клопотання задоволенню не підлягає.

Позиція Верховного Суду

25. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

26. Право на оскарження постанови суду апеляційної інстанції можливе лише у визначених законом випадках, що випливає із завдань та меж касаційного перегляду, які узагальнено полягають у наступному.

27. Сутнісний аналіз статей 55 129 Конституції України, статей 14, 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статей 17 284 287 ГПК України засвідчує, що в Україні на законодавчому рівні утверджена загальноприйнята практика країн Європейського Союзу, згідно з якою спір, зокрема, господарський, має бути вирішено в суді першої інстанції. Апеляційна інстанція виправляє допущені помилки, а касаційна розглядає лише фундаментальні питання.

28. Забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша і друга статті 300 ГПК України, позиція з постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

29. Вищезазначене випливає із необхідності застосування такого принципу судочинства, як остаточності судового рішення - res judicata, що є складовою верховенства права. У практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, в рішеннях від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", цей принцип розуміється як елемент юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Саме тому відхід від принципу res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, існування яких має довести скаржник.

Щодо розгляду касаційної скарги з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

30. Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу договору оренди нерухомого майна комунальної власності, строк дії якого завершився під час дії правового режиму воєнного стану. Орендар вважає, що договір оренди було автоматично продовжено, а орендодавець вважає такий договір припиненим, тому просить в межах даної справи повернути об`єкт оренди шляхом виселення відповідача.

31. Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

32. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

33. За змістом статей 6 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

34. Частинами першою, третьою статті 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк; особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

35. 27.12.2019 набрав чинності Закон України від 03.10.2019 № 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон), який введено в дію 01.02.2020, та відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень якого на правовідносини щодо продовження договору оренди після 01.07.2020 поширюється дія саме цього Закону.

36. Як було встановлено судами, закінчення строку договору оренди (29.12.2022) припало на час дії воєнного стану в Україні. У зв`язку із цим, до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальне законодавство.

37. Законом України від 01.04.2022 № 2181-IX було внесено зміни до Прикінцевих та перехідних положень Закону шляхом доповнення пунктом 6.1., яким унормовано, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені Законом, зокрема щодо: продовження договору оренди, шляхом запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.

38. На виконання вказаних законодавчих приписів Кабінет Міністрів України прийняв Постанову КМУ № 634, у пункті 5 якої визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

39. У свою чергу, стаття 19 Закону передбачає, що рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято, зокрема, якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю.

40. Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі № 916/309/23 вказав, що зміст наведених норм права свідчить про автоматичне продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану. При цьому для продовження договору оренди на строк до припинення чи скасування воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, окреме рішення орендодавця не вимагається, про що прямо зазначено у пункті 5 Постанови КМУ № 634. Винятки з цього правила прямо передбачені пунктом 5 Постанови КМУ № 634 (балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону).

41. У свою чергу, Верховний Суд у справі, що переглядєаться, зауважує, що правильне застосування норм права стосовно продовження чи припинення договорів оренди державного та комунального майна у період воєнного стану передусім залежить від встановлених обставин справи.

42. Спірні правовідносини, що витікають з договору оренди, розглядалися господарськими судами в межах двох проваджень:

1) спочатку у справі № 914/3063/22 Університет як позивач обґрунтовував своє право на продовження використання об`єкта оренди, але у такому позові було відмовлено, рішення суду про що набрало законної сили 16.05.2024;

2) надалі у даній справі № 914/2760/23 Управління як позивач, враховуючи встановлену відсутність в Університету правових підстав для користування об`єктом оренди, заявило вимогу щодо його повернення шляхом виселення відповідача.

43. У справі № 914/3063/22 було встановлено, що балансоутримувач Відділ освіти Галицького та Франківського районів управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради завчасно (листом від 21.09.2022 № 260107-вих-75789) повідомив Університет про непродовження договору оренди у зв`язку із необхідністю використання об`єкта оренди в освітніх цілях.

44. Згідно із частиною четвертою статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

45. Зважаючи на це, рішенням господарського суду в справі № 914/3063/22, що набрало законної сили, було встановлено обставини, які виключають автоматичне продовження договору оренди, строк дії якого закінчився (29.12.2022) під час воєнного стану.

46. У пунктах 60, 64 рішення Європейського суду з прав людини від 15.07.2010 у справі "Ющенко та інші проти України" (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) вказано, що:

1) право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання;

2) за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, нове вирішення тих самих питань може звести нанівець закінчене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

47. Преюдиціальність дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти). Разом з тим, інша сторона повинна мати можливість заперечувати такі преюдиційні обставини (юридичні факти) з посиланням на належні та допустимі докази, а суд зобов`язаний навести мотиви відхилення або визнання цих заперечень (див. постанову Верховного Суду від 31.08.2023 у справі № 400/4063/22).

48. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

49. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц).

50. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (позиція з постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17).

51. При цьому правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення "колізії" судових рішень (позиція з постанови Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 442/3663/20).

52. Зважаючи на викладене, обставини, встановлені у справі № 914/3063/22, мають преюдиційне значення під час розгляду даної справи, і не потребують повторного доведення.

53. У зв`язку із цим Західний апеляційний господарський суд обґрунтовано виснував, що, враховуючи непродовження строку дії договору оренди, у відповідача в силу вимог частини першої статті 24 Закону відсутні правові підстави перебувати в об`єкті оренди.

54. У той же час, як частина перша статті 25 Закону, так і пункти 9.1, 9.3, 9.4 договору оренди чітко та однозначно засвідчують, що Університет зобов`язаний повернути об`єкт оренди, що підтверджує обґрунтованість позовних вимог Управління, які було задоволено апеляційним господарським судом у даній справі.

55. Колегія суддів зауважує, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити:

1) формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована;

2) посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах;

3) зазначення того, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).

56. Натомість касаційна скарга відповідача вищезазначеним вимогам не відповідає, адже скаржник не обгрунтував неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

57. Суд також звертає увагу на те, що посилання скаржника на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду.

58. Визначена скаржником підстава для касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду не підтвердилась, а посилання відповідача на значну кількість постанов Верховного Суду та абстрактне цитування їх окремих частин не може компенсувати недоведеності підстави для касаційного оскарження.

Щодо розгляду касаційної скарги з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

59. Обґрунтування касаційної скарги пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України означає необхідність доведення скаржником неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

60. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

61. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 вказав, що при касаційному оскарженні судових рішень з такої підстави, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема:

1) зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній;

2) обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи;

3) мотивування необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

62. У разі подання касаційної скарги на аналізованій підставі скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (позиція з постанови Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/800/19).

63. Разом з тим, доводи Університету про відсутність висновків Верховного Суду щодо моменту зміни балансоутримувача в розумінні Закону та необхідності внесення змін до договору оренди комунального майна у випадку зміни балансоутримувача зазначеним вище вимогам не відповідають, є суто декларативними та необґрунтованими, що засвідчує недоведеність визначеної підстави касаційного оскарження.

64. За своїм змістом касаційна скарга відповідача фактично зводиться до незгоди із врахованими судом апеляційної інстанції преюдиційними обставинами з господарської справи № 914/3063/22.

65. Більше того, доводи скаржника свідчать про порушення ним доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), адже (1) якщо в справі № 914/3063/22 однією з його позовних вимог було зобов`язання Управління оголосити та провести аукціон, за результатами якого може бути продовжений договір оренди, то (2) у даній справі відповідач зазначає, що договір оренди є таким, що продовжився на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану автоматично.

66. Водночас саме лише прагнення Університету здійснити переоцінку обставин і доказів у справі з урахуванням його власних висновків є неможливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

67. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

68. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

69. Оскільки суд апеляційної інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи та правильно застосував законодавство під час її розгляду, а доводи скаржника не підтвердилися, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Судові витрати

70. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Закладу вищої освіти "Львівський університет бізнесу та права" залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 у справі № 914/2760/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Л. І. Рогач

Суддя Г. М. Мачульський